• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Жаюче збудження

Рис. 3.9. Загальні характеристики уваги

Фізіологічною основою уваги є наявність стійкого домінуючого осередку оптимального збудження в мозку – в корі великих півкуль та в стовбурній частині головного мозку – що негативно індукує активність суміжних ділянок.

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення, увагу поділяють на мимовільну, довільнуі післядовільну.

МИМОВІЛЬНА УВАГА – це зосередження свідомості людини на об’єкті внаслідок його особливостей як подразника. Особливості подразників, завдяки яким привертається увага людини, це велика сила, інтенсивність, контраст, новизна, посилення або послаблення подразника, просторові зміни руху, раптова поява об’єкта.

ДОВІЛЬНА УВАГА – це увага, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Така увага виникає тоді, коли людина ставить перед собою цілі, що спрямовані на не задоволення безпосередніх потреб, а відносяться до потреб віддалених. Тому довільна увага пов’язана з силою волі та здатністю долати бажання, що породжуються безпосередніми потребами.

ПІСЛЯДОВІЛЬНА УВАГА –це увага, яка виникає за наступною схемою. Спочатку людина включає довільну увагу, оскільки об’єкт діяльності не викликає у неї безпосереднього інтересу. Але потім, коли особистість втягується в процес виконання діяльності, вид уваги змінюється з довільної на мимовільну. Така увага і розглядається як післядовільна.

ФОРМИ УВАГИ

ЗОВНІШНЯ ВНУТРІШНЯ

Регулює фізичну діяльність люди-Пов’язана з усвідомленням особистістю своєї діяль-

ни; має місце і в твариному світі, ності, свого внутрішнього світу, з самосвідомістю;

в якому вона забезпечує дослід- має місце лише в людському світі; об’єктами внут-

ницьке ставлення до навколиш- рішньої уваги є почуття, спогади, думки; є необхі-

ньої дійсності: її формування мо- дною умовою розвитку свідомості і самосвідомості;

жливо лише при наявності роз- вміння думати і обдумано діяти пов’язане з розвит-

винених перцептивних дій ком внутрішньої уваги.

Зовнішня і внутрішня увага можуть переходити одна в одну,

а також взаємно гальмувати одна одну

ЯКОСТІ УВАГИ

СТІЙКІСТЬ. Спрямованість діяльності, щотривало підтримується характеризується часом, протягом якого ця діяльність зберігає свою цілеспрямованість. Фізіологічною основою стійкості є відносна сталість співвідношень процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль. Умовами такой уваги є багаті змістом, рухливі, динамічні, різноманітні об’єкти. Окрім цього, стійкість уваги залежить також від ходу діяльності, успіхів людини в подоланні труднощів, від мотивації діяльності, від умінь працювати.

Протилежністю стійкісті є НЕСТІЙКІСТЬ, яка виявляється в відвертанні або відволіканні уваги іншими об єктами, тобто в зміні спрямованості діяльності людини. Фізіологічною основою нестійкості є збудження і гальмування в корі півкуль, викликана побічними для даної діяльності подразниками. Умовами нестійкості є раптові, сильні, різкі, динамічні, зовнішні подразники, а також сильні зміни в органічних станах.

ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ. Це довільна зміна людиною спрямованості її діяльності. В цьому випадку людина свідомо переходить від одного об’єкту до другого, сама спрямовує свою увагу на нові об’єкти. Фізіологічною основою переключення є переміщення домінуючого осередку збудження по мозковим зонам, його рухливість. Умововами переключення є наявність зв’язку між змістом попередньої і наступної діяльності, більша цікавість від попереднього нового об’єкту, закінчення діяльності.

КОНЦЕНТРАЦІЯ. Полягає в більшій або меньшій мірі заглибленості в діяльність, яку людина виконує в даний момент. Зміни концентрації уваги називають коливанням. Концентрація пов’язана зі стійкостью домінанти збудження і залежить від тих умов, що визначають останню. При цьому, чим більше концентрована увага до певного об’єкту, тим у більшій мірі гальмуються впливи побічних імпульсів. Суттєво, що ступінь концентрації уваги на певному об’єкті не залишається одинаковим протягом часу; він то підвищується, то знижується.

РОЗПОДІЛ. При концентрації уваги зберігається можливість її розподілу, який виявляється в одночасному виконанні людиною двох або іноді навіть трьох видів діяльності. Хоча і в цьому випадку людина більше зайнята однією певною діяльністю, яка забезпечується певним осередком оптимального збуд-ження, інша ж діяльність відбувається автоматично, забезпечуючись менш активними в даний момент ділянками кори. Умовами розподілу є достатнє володіння певними видами діяльності, способами та автоматизмом виконання.

ОБ’ЄМ. Кількість об’єктів актуально усвідомлених людиною в даний момент. Використовується також поняття ОБСЯГ під яким розуміють кількість об’єктів, яку людина може сприйняти з певною якістю і чіткістю в одному акті сприймання за найкоротший час. Як об’єм, так і обсяг залежать від змісту матеріалу, його структурованісті смисловими зв’язками, від інтересу особистості до об’єктів та від тих вольових зусиль, що їх докладає людина.

УВАЖНІСТЬ ТА ЇЇ ТИПИ

УВАЖНІСТЬ– стійка властивість особистості, яка характеризується її по-

слідовною спрямованістю та зосередженостю на певних

об’єктах діяльності;

НЕУВАЖНІСТЬ – нестійкість уваги, поверхова її зосереджуваність, нездат-

ність людини тривало затримуватися на виконуваному нею

завданні, легке відволікання, розсіюваність її уваги.

ПЕРШИЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: розсіяність виникає при відволіканні й дуже малій інтенсивності уваги, надзвичайно легко й мимовільно переключається з предмета на предмет, ні на одному не затримуючись. Цей тип неуважності образно називають “пурхаючим”.

ДРУГИЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: неуважність відзначається надзвичайно високою інтенсивністю уваги до одних подій, предметів або явищ і важке переключення на інші. Цей тип неуважності називають “липучою увагою”.

ТРЕТІЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: неуважність як результат перевтоми людини, її поганого самопочуття.

При деяких органічних захворюваннях мозку, насамперед його лобних долей, спостерігається патологічний розлад уваги, який може мати наступні прояви:

– виникає розсіяність, що проявляється в нездатності до довготривалого інтенсивного зосередження, а також в легкому та частому відволіканні;

– велика інертність та незначна рухливість уваги;

– надмірна рухливість уваги;

– патологічна фіксація на обмеженому колі уявлень і думок.

МОДУЛЬ 4: ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

Тема 4.1. ЕМОЦІЙНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ, ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ПРОЯВУ ТА ПЕРЕБІГУ

Емоційні явища відрізняються між собою за багатьма параметрами: за якістю, інтенсивністю, тривалістю, усвідомленістю, глибиною, генетичним походженням, складністю, умовами виникнення, функціями, дією на організм. На цій основі виділяють наступні види емоційних явищ:

Специфічною формою взаємодії організму з довколишнім середовищем є емоції.

ЕМОЦІЇ – ЦЕ ПСИХІЧНИЙ ПРОЦЕС ВІДОБРАЖЕННЯ У ФОРМІ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО ПРИСТРАСТНОГО ПЕРЕЖИВАННЯ ЖИТТЄВОГО СЕНСУ ЯВИЩ ТА СИТУАЦІЙ ЯК ВІДНОШЕННЯ ЇХ ОБ’ЄКТИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ДО ПОТРЕБ

ОРГАНІЗМУ (СУБ’ЄКТА)

В житті людини емоції визначають наступне:

– це психічний процес імпульсивної регуляції поведінки людини, що базу-

ється на переживанні нею значущості тих чи інших фактів;

– це оцінка впливу зовнішнього та внутрішнього середовища з позицій задоволення або незадоволення актуальних потреб людини;

– це механізм нагального пошуку поведінки індивіда в визначеній ситуації,

що веде до успіху, з одночасним блокуванням безперспективної поведінки.

Емоції охоплюють усі психічні процеси та стани людини, оскільки виступають як внутрішня мова, як система знаків, сигналів, завдяки яким ми дізнаємось про життєве значення того, що відбувається довкола.

Важливим також є те, що емоції включають в себе: 1) суб’єктивне переживання; 2) внутрішню реакцію певних систем організму, особливо реакцію автономної нервової системи, серцево-судинної, дихальної і інш.; 3) думки про емоції, та ситуації, що їх викликають; 4) зовнішні виразні рухи, що можна помітити у виразі обличчя (міміка), рухах тіла (пантоміміка); 5) схильність до певних дій.

Емоції людини виконують наступні функції:

– СИГНАЛЬНА ФУНКЦІЯ – завдяки емоціям ми дізнаємось про значущі для нас події, про те, що відбувається навколо;

– РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ –забезпечує направу і інтенсивність поведінки людини;

– ЕКСПРЕСИВНА ФУНКЦІЯ –виражає внутрішні переживання індивіда в зовнішній формі – міміці, жестах, особливостях мовлення та т.інш.;

– КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ – за допомогою емоцій ми спілкуємось один з одним.

Звертає на себе увагу також поділ емоцій на активні або стенічніта пасивні або астенічні.

В багатоманітності емоційної сфери життєдіяльності людини виділяється така група емоцій, яка за своїм змістом може розлядатись як фундаментальна. Це емоції, на основі яких формуються всі інші емоційні стани і до них відносяться (за К. Ізардом):

ІНТЕРЕС-ХВИЛЮВАННЯ – позитивна емоція, яка сприяє розвитку навичок і вмінь, засвоєнню знань, мотивованого навчання, творчих спрямувань. Вибіркове ставлення особистості до оточуючих об’єктів завдяки їх певному життєвому значенню та емоційній привабливості.

РАДІСТЬ –позитивне емоційне збудження, яке пов’язане з можливістю достатньо повного задоволення актуальної потреби, ймовірність чого до цього моменту була незначна або невизначена.

ГОРЕ-СТРАЖДАННЯ –негативна емоція, яка пов’язана з одержанням інформації про неможливість задоволення важливої життєвої потреби, а також можливими життєвими втратами. Найчастіше протікає у формі емоційного стресу і має астенічний характер та супроводжується упадком духу, відчуттям одинокості, покинутості, нерозуміння оточуючими, особистої непотрібності.

ГНІВ –емоція (негативна за знаком) викликана раптовою появою серйозної перешкоди на шляху задоволення надзвичайно важливої для суб’єкта потреби, а також в разі розходження поведінки іншої людини з нормами етики, моралі. Прояв гніву виглядає насупленими бровами, відтопиреними губами, виставленою вперед нижньою губою, стиснутими кулаками, сильною жестикуляцією. Може протікати у формі афекту (вибуху гніву). Має стенічний характер.

ПРОВИНА (КАЯТТЯ)–негативна емоція, яка виникає як результат розбіжностей між очікуваною та реальною поведінкою, а також в разі порушень, які неспівпадають з моральними, естетичними або ідеологічними принципами та установками суб’єкта, особливо в ситуаціях, в яких людина відчуває особисту відповідальність. Провина – це засудження своїх вчинків та самого себе, може супроводжуватися почуттям каяття та зниженням самооцінки.

ОГИДА – негативна емоція, змістом якої є бажання “звільнитись від чогось або когось”. Може виникати разом з емоцією гніва.
ПРЕЗИРСТВО –негативна емоція, яка виникає в міжособистісних взаємовідносинах і виявляється в неможливості прийняття однією людиною поглядів, поведінки, життєвих позицій іншої людини як значимих. Це “холодна” емоція, що веде до деперсоналізації іншої людини або цілої групи, втрати ними значущості для інших та переживанням іншими своєї переваги. Презирство, може з’являтись разом з гнівом та огидою і це зветься“ворожою триадою”.

СТРАХ –негативна емоція, яка проявляється при одержанні суб’єктом інформації про можливу втрату для його життєвого благополуччя, про реальну або уявну небезпеку, яка йому загрожує.Вважається найсильнішою негативною емоцією, яка може паралізувати людину, або мобілізувати її енергію.

СОРОМ –негативна емоція, яка виражається в усвідомленні невідповідності особистих думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, а й особистим уявленням про належні думки, поведінку і зовнішній вигляд. Пов’язана з прогнозуванням засуждення або різкої негативної оцінки в свій адрес з боку оточуючих.

ЗДИВУВАННЯ –швидкоплинна емоційна реакція на особливості об’єкта спостереження. Виникає раптово, пов’язана з парадоксальним фактом або явищем і відволікає увагу від інших об’єктів. Не має чіткого вираження позитивного або негативного знака.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЕМОЦІЙНІ ПРОЯВИ:індивідуальні емоційні прояви визначаються такими рисами як ЕМОЦІЙНА ЗБУДЛИВІСТЬ, ЕМОЦІЙНА ІМПУЛЬСИВНІСТЬ І АФЕКТИВНІСТЬ, ЕМОЦІЙНА СТІЙКІСТЬ, СИЛА, ТЕМП І РИТМ ЕМОЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ, ЕМОЦІЙНИЙ ТОНУС.

Можна вказати наступні варіанти сполучення вказаних рис:

– велика емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;

– велика емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю;

– слабка емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;

– слабка емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю.

За індивідуальними емоційними проявами розрізняють декілька емоційних типів людей, а саме.

Збудливі емоційні натури, які дуже легко „запалюються” під впливом подразників. Для таких натур характерна поривчастість, імпульсивність, яка часто переходить в афект.

Сентиментальні натури, що характеризуються схильністю до споглядання. Світ для них відображається наче через призму переживань і емоційних станів. Ці натури чутливі і пасивні: їх почуття не викликають активної діяльності, світ їх переживань мовби замкнений в самому собі.

Пристрасні натури, що виключно дійові, проявляють прагнення і відданість улюбленій справі, вони живуть багатим і напруженим, емоціонально насиченим життям. У них завжди є предмет пристрасті. Це люди глибоких, великих почуттів.

Холодні натури. Їх інколи називають “людьми холодного розрахунку”. Це люди, у яких почуття, емоції проявляються в такій мінімальній мірі, що практично майже не мають впливу на їх поведінку, вчинки і дії.

В житті людини велике значення мають не тільки безпосередньо емоції, а й такий їх специфічний прояв як почуття. Обидва явища хоч і існують в єдності, все ж мають суттєві відміності.

Таким чином, почуття більш складні афективні утворення, ніж емоції. Але розглядати емоції як нижчі, а почуття як вищі прояви афективності було б занадто спрощено. Діалектичне взаємовідношення між емоціями і почуттями можна охарактеризувати наступним чином. Емоції – це фаза виникнення і визрівання почуттів, момент їх перебігу. В свою чергу, почуття є фазою розкриття, виявлення і демонстрації емоцій. Тобто почуття – це в означеному сенсі є рівень розвитку емоційного процесу.

ВИДИ ПОЧУТТІВ

Залежно від спрямованості особистості, почуття поділяють на:

МОРАЛЬНІ– переживання людиною її ставлення до інших людей, суспільних явищ та процесів;

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ –почуття, пов’язані з пізнавальною, інтелектуальною діальністю;

ЕСТЕТИЧНІ – почуття прекрасного, особливо яскраво виявляється в сприйманні та ставленні до творів мистецтва, явищ природи та суспільного життя;

ПРАКСИЧНІ – почуття, пов’язані з виконанням людиною певної діяльністі.

Тема 4.2. ВОЛЯ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ ТА МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

ВОЛЯ – ЦЕ ФОРМА ПСИХІЧНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ, ЯКА ВИЯВЛЯЄТЬСЯ У СВІДОМІЙ ОРГАНІЗАЦІІ І САМОРЕГУЛЯЦІІ ЛЮДИНОЮ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ, ПОВ’ЯЗАНОЇ З ПОДОЛАННЯМ ТРУДНОЩІВ ПРИ ДОСЯГНЕННІ ПОСТАВЛЕНИХ ЦІЛЕЙ.

Воля як характеристика свідомості й діяльності виникла разом з виникненням суспільства і трудової діяльності;

Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно пов’язаної з мотивами, пізнавальними та емоційними процесами;

Вольові дії за своєю природою причинно зумовлені, виникають в процесі активної взаємодії з середовищем;

Вольові властивості (якості) особистості являють собою стійкі психічні утворення;

Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе: 1) ставлення до зовнішніх впливів; 2) мотивацію; 3) свідому саморегуляцію;

Воля людина виявляється в діях (вчинках), які виконуються у зв’язку із поставленою метою.

Особливостями волі (вольових дій) є:

1. Свідома цілеспрямованість. Щоб щось виконати людина повинна свідомо поставити перед собою мету и мобілізувати себе на її досягнення.

2. Зв'язок із мисленням. Досягнення чогось та мобілізація можливі лише за умови, якщо людина все добре спланувала та обдумала.

3. Зв'язок із рухами. Для реалізації своїх цілей людина повинна бути в русі та змінювати форми активності.

ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВОЛІ

Подразники зовнішнього світу і сигнали, які надходять від внутрішніх органів, викликають збудження відповідних ділянок мозку. Виникле збудження поширюється до моторної зони, приводить в діяльний стан численні нервові зони. Вольовий процес здійснюється до тих пір, поки в корі головного мозку наявне відповідне джерело збудження. В підтримці цього джерела велика роль належить ретикулярній формації, яка відсіює, не пропускає до кори непотрібні в даний час імпульси та підживлює енергією збудженої зони.

Вольове регулювання поведінки здійснюється за попередньо складеною програмою. Порівняння досягнутого результату з наміченою програмою здійснюється в лобових долях кори головного мозку, руйнування яких приводить до абулії (хворобливому безвіллю).

Фізіологічною основою вольових дій є складна взаємодія першої і другої сигнальних систем. Але провідне місце в цьому процесі належить другій сигнальній системі. Тому слово і відіграє надзвичайно велику роль в вольовій регуляції.

Воля виявляється тільки в довільних діях, тому їх слід відрізняти від дій мимовільних. Останні мають імпульсивний характер, не усвідомлюються або недостатньо усвідомлюються, здійснюються без раніше поставленої мети і усвідомлення вольового напруження. До таких дій відносяться також звичні дії, які здійснюються без довільних зусиль, на основі раніше закріплених стереотипів. Це дії по шаблону, за інерцією.

Власне вольовими діями людини називаються дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і такі, що пов’язані з подоланням труднощів. Суттєво, що це дії розумові, тобто базуються на мові та мислені і завжди більш-менш сплановані.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ

ПЕРВИННІ (БАЗАЛЬНІ) вольові якості особистості: СИЛА волі, ЕНЕРГІЙНІСТЬ, НАПОЛЕГЛИВІСТЬ, ВИТРИМКА, СМІЛИВІСТЬ тощо;

ВТОРИННІ (ХАРАКТЕРОЛОГІЧНІ) вольові якості особистості: ХОРОБРІСТЬ, РІШУЧІСТЬ, УПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ, САМОВОЛОДІННЯ тощо;

ТРЕТИННІ (МОРАЛЬНО-ЦІННІСНІ) вольові якості особистості: ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРИНЦИПОВІСТЬ, ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ, ІНІЦІАТИВНІСТЬ, ДІЛОВИТІСТЬ тощо.

Читайте також:

1. Асинхронний генератор з конденсаторним збудженням.
2. Біоелектричні явища і збудження в тканинах.
3. Випереджаюче завдання.
4. Властивості м’язового волокна. Механізми утворення та передачі збудження, скорочення скелетних м’язів.
5. Двотактний перетворювач напруги з самозбудженням
6. Закони проведення збудження по нервовим та м’язовим волокнам.
7. Збудливі тканини. Роль клітинних мембран в утворенні збудження.
8. Механізм проведення збудження по нервовим волокнам
9. Мотор постійного струму, що керується напругою збудження
10. Нервового центру — ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.
11. Переміщуються не частки, а їх стан – тобто переміщується збудження.

Переглядів: 768