• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СТРУКТУРА ВОЛЬОВОГО АКТУ

МОТИВАЦІЯ ВОЛЬОВОГО ВЧИНКУ. Під мотивацією в психології розуміють три відносно самостійних види психологічних явищ. Це ДЖЕРЕЛО АКТИВНОСТІ: мотитивація пояснює, чому виникає стан активності, які потреби спонукають суб’єкта до діяльності. Це СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: вибір того, на що направити поведінку людину. Це ЗАСОБИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ: до них відносяться емоції, бажання, потяги тощо.

ЛАНКИ ВОЛЬОВОГО АКТА: потяг або бажання, боротьба мотивів, прийнятя рішення, виконання. ПОТЯГ або БАЖАННЯ: перше – це мотив діяльності, який являє собою ще недиференційовану, недостатньо чітко усвідомлену потребу; друге як мотив діяльності характеризуються достатньою усвідомленістю потреби. БОРОТЬБА МОТИВІВ – одне бажання протиставляється іншому бажанню, стикається з ним. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ, тобто вибирається певна мета і спосіб її досягнення. ВИКОНАННЯ – рішення переходить у дію.

ВОЛЬОВЕ ЗУСИЛЛЯ. Це форма емоційного стресу, яка мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо), створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні. Загальмовує дію одних і підсилює дію інших мотивів. Мобілізує людину на подолання зовнішніх перешкод. Перемога над лінощами, страхом, втомою в результаті вольового зусилля дає значне емоційне задоволення, переживається як перемога над собою. Звичка здійснювати вольове зусилля стає обов’язковою умовою формування стійкого характеру.

ПОТЯГ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ВОЛЬОВОЇ ДІЇ

ОЦІНКА СВОЇХ МОЖЛИВОСТЕЙ ТА ВИЗНАЧЕННЯ СПОСОБУ ДІЙ

БОРОТЬБА МОТИВІВ

НАЙВАЖЛИВІШІ ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкіми цілями, обумовленими її твердими переконаннями.

Недостатня ж цілеспрямованість, яка свідчить про слабовілля людини, характеризується відсутністю у неї стійких загальних цілей і схильністю у зв язку з цим легко піддаватися випадковим спонуканням, бажанням.

ПРИНЦИПОВІСТЬ –полягає в умінні людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми.

САМОСТІЙНІСТЬ – Полягає в умінні обходитися в своїх діях без чужої

допомоги, а також в умінні критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ – характеризується умінням всупереч сформованим у особистості стереотипам находити нові, нешаблонні рішення і засоби їх досягнення.

Несамостійність і безиніціативність волі особливо виразно виступають у формі навіюваності і негативізму, який являють собою яскравий прояв слабовілля людини. Навіюваністю називають схильність людини легко піддаватися чужим впливам, пропозиціям або порадам, приймати і виконувати їх без достатньої об’єктивної підстави. Негативізм проявляється в схильності людини відкидати сторонні впливи, діяти всупереч ним, незважаючи на відсутність доступних об’єктивних підстав для цього.

ВИТРИМКА – характеризується вмінням людини гальмувати небажані спонукання і не допускати дій, що перешкоджають досягненню поставленої мети.

Нестриманій людині важко загасити виникле бажання подолати недоречний сором, подолати втому або затаїти зовнішній вияв своїх переживань.

РІШУЧІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати кінцевої мети.

Нерішучість, що є проявом слабкої волі, виявляється в тому, що людина приймає рішення або надто повільно, або ж навпаки, дуже поквапливо.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати мети до кінця.

Ненаполегливі люди можуть с самого початку виявити навіть велику енергію, однак вони швидко начинають її послабляти, “видихаються” і припиняють свої дії.

ОРГАНІЗОВАНІСТЬ –полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом.

ДИСЦИПЛІНОВАНІСТЬ – свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку.

СМІЛИВІСТЬ – вміння побороти страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не дивлячись на небезпечність для особистого благополуччя або навіть життя.

Якщо ступінь вольового розвитку характеризує динамічну сторону волі (з якою силою вона проявляється, наскільки стійка, які сторони діяльності охоплює), то рівень – моральну сторону, яка визначається рівнем мотивації поведінки особистості.

ТИПИ ВОЛЬОВОЇ АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

ТИП ОСОБИ- ПОКАЗНИКИ ВОЛЬОВЇ АКТИВНОСТІ

СТОСТІ СПРЯМОВАНІСТЬ СИЛА СТІЙКІСТЬ ШИРОТА

1-й тип Позитивна Сильна Стійка Широка

2-й тип Позитивна Сильна Стійка Вузька

або Позитивна Сильна Нестійка Широка

або Позитивна Сильна Нестійка Вузька

3-й тип Позитивна Слабка Стійка Широка

4-й тип Негативна Слабка Стійка Широка

5-й тип Негативна Сильна Стійка Вузька

або Негативна Сильна Нестійка Широка

або Негативна Сильна Нестійка Вузька

6-й тип Негативна Сильна Стійка Широка

ВИХОВАННЯ ВОЛІ

ВИХОВАННЯ ВОЛІ – ЦЕ ПО СУТІ ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ЦІЛОМУ, А НЕ ЯКОЇСЬ ОДНІЄЇ ЇЇ ЯКОСТІ

ВИХОВАННЯ ВОЛІ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПРАВИЛЬНОГО СПОЛУЧЕННЯ СВІДОМОГО ПЕРЕКОНАННЯ ЛЮДИНИ, В ПЕРШУ ЧЕРГУ ДИТИНИ, З ОРГАНІЗАЦІЄЮ ВИМОГ ДО ЇЇ ПОВЕДІНКИ

Справжні дійові вимоги характеризуються тим, що їх виконання або невиконання реально впливає на життєві відносини людини, на її взаємини з оточуючими людьми, а також на її ставлення до самої себе.

Свідоме переконання людини повинно органічно поєднуватися з організацією її практичного досвіду здійснення вольових дій, вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають передусім свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, пов’язані с свідомим прагненням людини навчитися володіти собою, опанувати вольові способи поведінки.

В цілому, виховання волі у людини відбувається як єдиний процес, у якому моменти усвідомлення, переконування і виправлення, набування досвіду взаємопов’язані та взаємозумовлені.

МОДУЛЬ 5. ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Тема 5.1. ТЕМПЕРАМЕНТ

На розвиток та психічні прояви особистості значною мірою впливають біологічні властивості індивіда – вікові, спадкові, соматичні, статеві, фізіологічні, біохімічні, антропологічні. Всі ці властивості особистості вивчає такий напрям психології як психофізіологія, яка досліджує закономірності функціонування нервових механізмів психічної діяльності у двох аспектах. У першому вивчаються нервові механізми, що реалізують окремі психічні функції та процеси – відчуття, сприймання, увагу, мислення, мовлення, емоції, довільні дії тощо. У другому – предметом психофізіології є вища нервова діяльність мозку, що забезпечує цілісну психічну діяльність та поведінку особистості.

Одним з основних понять психофізіології вважається темперамент, наукове вивчення якого ведеться вже протягом двох тисячоліть.

В сучасній психології темперамент не тільки розглядається як невід’ємна риса людини, але й, якщо мова йде про її активність, емоційність, імпульсивність, взагалі є синонімом особистості. Підсумовуючи ж усе, що зараз відомо відносно темпераменту, визначимо його наступним чином:

ТЕМПЕРАМЕНТ – ЦЕ ТАКІ ФОРМАЛЬНО-ДИНАМИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ, ЯКІ В ПРОЦЕСІ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ ВІДОБРАЖЕНІ В ПЕРЕБІГУ ЇЇ ЕМОЦІЙ, ЕНЕРГІЇ ТА НАПРЯМКУ УВАГИ, АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ НЕ МАЮТЬ ПРЯМОГО ВІДНОШЕННЯ ДО ЗМІСТУ ЦІЄЇ ПОВЕДІНКИ

Або:темперамент – це формально-динамічна характеристика поведінки особистості, що відповідає на питання “Як здійснюється поведінка?”.

Вивчення феномену темпераменту поставило перед дослідниками два фундаментальних питання: 1) чи є типи темпераменту; 2) темперамент є незмінним чи він змінюється з віком людини.

Відповідь на вказаний перелік питань починається з визнання наявності в темпераменті наступних параметрів: ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ(тенденція до швидкого реагування на впливи середовища, підтримка високих темпів діяльності та швидке перемикання з одного виду діяльності на другий);СТАЛІСТЬ ПОВЕДІНКИ(висока-низька);СЕНСОРНА ЧУТТЄВІСТЬ(висока-низька);ЕМОЦІЙНА РЕАКТИВНІСТЬ(швидка-повільна);ВИТРИВАЛІСТЬ(довготривала-короткотривала);АКТИВНІСТЬ(висока-низька).

Сучасне пояснення темпераменту з урахуванням вищеозначених параметрів запропонував І.П.Павлов, який в якості його підвалин вбачав наступні властивості нервової системи:

СИЛА НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ,що відображає витривалість нервових клітин, або здатність нервових клітин без змін функціонування переносити довготривалу стимуляцію;

ВРІВНОВАЖЕНІСТЬ НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ,себто співвідношення між силами збудження та силами гальмування (інакше кажучи, що сильніше у конкретної нервової системи – збудження чи гальмування);

РУХЛИВІСТЬ НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ,що відображає властивість нервової системи до швидких взаємопереходів між збудженням та гальмуванням.

До цього послідовники І.П.Павлова додали ще таку властивість нервової системи як її ЛАБІЛЬНІСТЬ,тобто швидкість виникнення та припинення нервового процесу.

Сполучення розглянутих властивостей нервової системи дають такі варіанти темпераменту:

СИЛЬНИЙ, ВРІВНОВАЖЕНИЙ, РУХЛИВИЙ, СЕРЕДНЬОЛАБІЛЬНИЙтип нервової системи – САНГВІНИК.Сангвіністичному темпераменту притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас переживання сангвініка неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а, іноді, й поверховості.

СИЛЬНИЙ, ВРІВНОВАЖЕНИЙ, ІНЕРТНИЙ, НИЗЬКОЛАБІЛЬНИЙ тип нервової системи – ФЛЕГМАТИК. Флегматичний темперамент характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.

СИЛЬНИЙ, НЕВРІВНОВАЖЕНИЙ, РУХЛИВИЙ, ВИСОКОЛАБІЛЬНИЙтип нервової системи – ХОЛЕРИК. Для холерічного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі рухи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, в рисах поведінки холерика недостатня емоційна врівноваженість може призвести до нездатності людини контролювати свої емоції в тяжких життєвих обставинах.

СЛАБКИЙ, НЕВРІВНОВАЖЕНИЙ, ІНЕРТНИЙ, ВИСОКОЛАБІЛЬНИЙтип неровової системи – МЕЛАНХОЛИК.Така людина має низький рівень психічної активності, повільність рухів, стриманість моторики та мови, швидку втомлюваність. Меланхоліки вирізняються високою емоціональною сензитивністю, глибиною та стійкістю емоцій за наявності їх слабкого зовнішнього відображення.

Але пояснень павловської школи щодо нейрофізіологічного впливу на поведінку людини було замало. Тому цей напрям був розвинутий в ідеях про ІНТРОВЕРСІЮ – ЕКСТРАВЕРСІЮта НЕЙРОТИЗМ.Мова йде про наступне.

В структурах головного мозку є ретикулярна формація, яка підтримує оптимальне збудження кори головного мозку, завдяки чому ініціюються та підтримуються різні психічні функції – емоційні, когнитивні та т.ін. Якщо збудження кори у окремого індивіда досить велике відносно якогось оптимуму, то ми маємо ІНТРОВЕРТА, який не потребує додаткової зовнішньої стимуляції. Такі люди малоконтактні, вони орієнтуються на спокійні соціальні ситуації, більш поглиблені в особисті переживання. ЕКСТРАВЕРТАМИ ж, навпаки, є люди, кора мозку яких недостатьньо збуджена, тому вони мають постійну потребу в додатковій стимуляції за рахунок багатоманітних соціальних ситуацій. Крім активуючої ролі ретикулярної формації, звертає на себе увагу також роль лімбічної системи, збуджуюча функція якої стосується почуттів людини в умовах погрози або стресу. Тобто, якщо ця роль завелика, то людина занадто збентежена, навіть за відсутністю для цього об’єктивних причин. Якщо ж вона замала, то людина, навпаки, за наявності відповідних обставин, не демонструє відповідної реакції тривоги. Така нейрофізіологічна обумовленість поведінки людини має назву НЕЙРОТИЗМУ.

Є ще одна цікава теорія, яка стосується, навіть не нейрофізіологічної залежності поведінки людей, а її генетичної обумовленості. Деякі дослідження виявили, що розміри таких особистісних параметрів як пошук новизни, схильність до уникання загрози та залежність від заохочень є похідною від відносно незалежних нейробіологічних систем.

Наприкінці зауважимо, що нейрофізіологічні, нейрохімічні, нейропси-хічні дослідження безумовно поглиблять наші знання відносно темперамету, але важливо пам’ятати: біологічні детермінанти поведінки людини, до яких відноситься темперамент, в залежності від розвитку людини зменшують свій вплив на її поведінку, і, навпаки, когнітивні (знання, досвід), тобто прижиттєві детермінанти збільшують свій вплив на мотивацію людини та її емоційне життя.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
4. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
5. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
6. Атомно-кристалічна структура металів
7. Базова алгоритмічна структура
8. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
9. Безцехова виробнича структура.
10. Будова систем: підсистема, елемент, структура, зв'язок.
11. Бухгалтерська оцінка капіталу банку. Структура капіталу
12. Бюджетна структура

Переглядів: 1114