Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Перехідний характер філософії Відродження

У другій половині XIII — на початку XIV ст. в Західній Європі зароджуються нові, буржуазні, суспільні відносини. Буржуазне суспільство являло собою новий, промислово-міський, тип цивілізації (французьке слово "буржуа" — мешканець міста, громадянин, так само як і німецьке слово "бюргер" з тим самим значенням, походить від лат. burgus — укріплене місто). Буржуазні суспільні відносини, що ґрунтувалися на промисловому (спочатку мануфактурному, а згодом машинному) виробництві речового продукту, втілювали в собі тенденцію транс­формації особистісного характеру феодальних відносин у відносини „речового” типу. Відбувається ніби „повернення” речово-предметних орієнтацій античного соціуму.

І таке враження видається чимось цілком реалістичним за зміс­том, оскільки і справді нова філософська парадигма, що починає формуватися в розглядуваний час, орієнтована передусім на при­родно-тілесне бачення світу. Недаремно ж творці нової парадигми називали себе діячами Відродження, Ренесансу(франц. Renessance походить від лат. renascor — відроджуватися), тобто історичної доби „відродження” античності.

Порівняймо, проте, характеристики, що їх давали античному „речовизму” та „тілесно-природним” орієнтаціям Відродження такі відомі фахівці з даного питання, як О. Ф. ЛосєвіМ. М. Бах­тін. „Речовизмом” О. Ф. Лосєв називав притаманне античності ро­зуміння всього сущого (в тому числі й духовних утворень) „за обра­зом і подобою речі”, і цей „метод конструювання всього античного світогляду, спосіб побудови релігії, філософії, мистецтва, науки і всього суспільно-політичного життя” виражає специфіку способу життя античного суспільного організму.

М. М. Бахтін, говорячи про тілесно речові орієнтації творчості Ф. Рабле та інших мислителів Відродження, зазначав: „Тіло й тілесне життя виявляють тут космічний і одночасно всенародний характер; це зовсім не тіло і не фізіологія у вузькому й точному сучасному значенні; вони не івдивідуалізовані до кінця і не відмежовані від решти світу. Носієм матеріально-тілесного начала тут є не відокрем­лена біологічна особина і не буржуазний егоїстичний індивід, а народ у своєму розвитку, вічно зростаючий і оновлюваний. Тому все ті­лесне тут таке грандіозне, перебільшене, безмірне. Перебільшення це має позитивний, стверджувальний характер. Провідний момент у всіх цих образах матеріально-тілесного життя — плодючість, доста­ток, що б'є через край. Усі прояви матеріально-тілесного життя і всі речі віднесені тут не до часткової та егоїстичної „економічної” лю­дини, — а ніби до народного колективного, родового тіла”.

Античний світ мислиться як цілісне й гармонійне „реально-іде­альне” живе „тіло-космос”, в якому жодна з його частин не ви­різняється як щось особливе (Протагорове тлумачення людини як ”міри всіх речей” означало вже тенденцію до розладу античної гармонії космосу). Ренесансний світ, як бачимо, є так само тілесним, але його матеріальним субстратом виступає природа, насамперед природне тіло людини. Саме воно, а не „вселенська” реально-ідеальна „предметність” античного Космосу формує центральне ядро нової філософської парадигми.

Відродження — перехідна (від середніх віків до Нового часу) історична епоха, протягом якої помітно змінюються змістові наго­лоси у філософській парадигмі. На етапі раннього, або італійського, Відродження наголос падає головним чином на природну людину; на етапі ж пізнього, або північного, Відродження наголос явно змі­шується в бік природи взагалі, природи як джерела постійних спонук продуктивно-виробничого життя і предмета прикладання техноло­гічних зусиль. Відрізняється і культурне підґрунтя парадигми на зазначених етапах Відродження.


Читайте також:

  1. I. Епоха Відродження
  2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  5. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  6. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
  7. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  8. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  9. Автокореляційна характеристика системи
  10. Активний бюджетний дефіцитхарактеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.
  11. Активний характер соціальної політики.
  12. Акустичні характеристики порід




Переглядів: 1436

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Схоластика. Реалізм і номіналізм | Основні філософські ідеї філософії Відродження: антропоцентризм, гуманізм, пантеїзм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.