Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Людина і пізнання. Істина і правда

Історія цивілізації пройнята духом безкорисливих пошуків істини. Багато мислителів, учених, митців присвячували своє життя цим пошукам. Поняття "істина" людство поєднало з моральними поняттями "правда" "щирість", завдяки чому істина і правда стали метою науки і мистецтва, ідеалом моральних спонук. Цінність істини неосяжна.

Істина– адекватна інформація про об’єкт, отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню. Істина існує як певна духовна реальність в її інформаційному та ціннісному вимірах. Цінність знання вимірюється його істинністю. У ній виявляється зустрічна тотожність знання з предметом і предмета зі знанням. Коли, наприклад, стверджують про людину як істинного патріота, мають на думці особистість, яка чинить патріотично, на користь власної держави, народу.

Проблема істини була усвідомлена й сформульована ще в Давній Греції. Вже елеати й софісти піддали сумніву достовірність чуттєвих знань людини. Платонобстоював можливість знань лише про вічні та незмінні ідеї, вважаючи відомості про чуттєвий світ недостовірними. За переконаннями Аристотеля, істина є відповідністю між певними твердженнями, судженнями, висловлюваннями і тим, про що у них ідеться.

Історії філософії відомі найрізноманітніші концепції істини. Платон розглядав її як незмінні надлюдські ідеї; Берклій Мах – як комбінації відчуттів; Гегель– як світовий розум, що розвивається. Матеріалістичні вчення тлумачать дійсність як об’єктивну реальність, що існує поза людиною й незалежно від неї.

Крім класичної концепції істини, яка розглядає пізнання як взаємодію та взаємозалежність об’єкта і суб’єкта, доводячи, що пізнання не є копіюванням об’єкта, існують й інші концепції.

Із розумінням істини як процесу пов’язана проблема абсолютного та відносного в ній. За словами Г.В.Ф. Гегеля, істину не можна розглядати як дану в готовому вигляді і сховану в кишені відкарбовану монету, адже пізнання весь час розвивається. Уточнюючи та поповнюючи знання, долаючи помилки, воно рухається від істин відносних до істин абсолютних.

Прикладом відносної істини є вчення античного філософа Демокрітапро атоми – найдрібніші неподільні часточки матерії, з яких складаються усі тіла. Люди вважали це вчення абсолютною істиною до кінця XIX ст.., поки не було винайдено електрон, який входить до складу атому. Натепер відомо понад сто елементарних часток, хоча й ці відкриття не є межею розвитку знань про них.

У прадавні часи люди вважали, що Земля є площиною, оскільки далекі мандри були тоді неможливі ні землею, ні водою, а горизонт здавався певною досяжною межею. Для тих людей і для того часу те, що Земля є площиною, було абсолютною істиною. І це навіть можна довести за допомогою математичних формул. Відомо, що кривизна нескінченої малої ділянки сфери прямує до нуля. А саме такою нескінченно малою ділянкою було місце проживання тих давніх людей порівняно з площею всієї Землі. Але ця абсолютна істина виявилася помилковою, коли вони стали мандрувати і землею, і морем, зрозумівши, що горизонт не є тією видимою межею, а Земля не є площиною.

Подібні приклади свідчать, що істина може бути абсолютною у конкретних просторових і часових межах. У певний час вона може фігурувати і як помилкове знання. Завдяки цій своїй якості істина є відносною. Вона може змінюватися з відносної істини на абсолютну і навпаки. Отже, зв'язок істини з конкретними умовами місця й часу, з певною системою координат зумовлює її конкретність, а це означає, що істина завжди конкретна.

Розгляд суттєвих аспектів пізнання дав нам змогу пересвідчи­тись: пізнання є органічною складовою частиною людської життєдіяльності.Завдяки пізнанню людина дістає можливість ста­витися до дійсності свідомо, зі знанням, оцінювати її, розуміти та збільшувати свої життєві можливості. Але акцентування лише позитивної сторони пізнання було б проявом однобічного підхо­ду до нього. Із глибин історії до нас дійшло свідчення зовсім іншо­го його тлумачення: "Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це го­нитва за вітром, бо у великій мудрості - велика журба. Хто до­дає знання, додає страждання" (Біблія, Проп., І, 17-18).

Бачення знання і пізнання у негативному аспекті засвідчено та­кож давньогрецькими міфами (зокрема про царя Едіпа) та відомою ренесансною легендою про доктора Фауста. Французький філософ А. Берґсонпояснював негативні аспекти пізнання його обмеженістю, фрагментарністю, тим, що знання розтинає суцільність буття і тому неминуче його механізує, убиваючи життєвість. Спираючись на виділені основні змістові акценти в понятті пізнання, ми можемо додати, що негативні аспекти пізнання пов'язані також із бажанням з його допомогою володіти реальністю, використовува­ти пізнане виключно з утилітарними, проте - частковими та обме­женими цілями і намірами. Саме останні моменти дають змогу зро­зуміти, чому успіхи пізнання призвели до сучасної економічної кризи, чому потужним прискорювачем пізнавальної діяльності впродовж останніх століть були військові потреби і роз­робки в галузі створення зброї масового знищення людей.

Урахування як позитивних, так і негативних проявів пізнання підво­дитьдо думки, що його не можна відривати від цілісності людини, яка пізнає. Знання може мати суто інформативний характер, ха­рактер зовнішньої обізнаності і не зачіпати глибинних інтересів лю­дини. Таке знання легко перетворюється на засіб діяльності і навіть на товар. Але, крім того, знання може бути органічним глибинам людської особистості, внутрішньо, іманентно зрозумілим людині через те, що воно здобуте шляхом "поту і крові". У такому варіанті знання постає пов'язаним із намаганням досягти через пізнання най­важливішого для людини: самопізнання, вищих життєвих сенсів. життєвогощастя та душевної рівноваги. Таке знання ми вже не можемо протиставляти ні людині, ні суцільності буття.

Сучасні дослідження наукового пізнання доводять, що і в науці по­зиція дослідника, його уподобання, світоглядні принципи і навіть тем­перамент можуть суттєво впливати на результати його пізнавальних дій. Особливо помітним це стає в процесі соціального пізнання, коли світогляд дослідника не може не впливати на методологію пізнання та її результати, точніше висновки які робляться дослідником. У зв'язку з цим поряд із поняттям істини в оцінці пізнання викорис­товується ще й поняття правди. За загальним визначенням, правда - це істина, поєднана з життєвою позицією людини, пошуком, досвідом, здо­бутками та втратами. Якщо істина як ідеал науки передбачає відсто­ронене, об'єктивне окреслення того, що є, і таким, яким воно є, то прав­да синтетична, завжди чиясь, а не абстрактна. Правду не можна вилучити з реалій життя, з усієї гами людських почуттів, прагнень, страждань та сподівань. Тому мистецьке пізнання, як і творчість уза­галі, ми оцінюємо не за допомогою поняття істини, а через правду, бо дійсність тут постає в окресленнях людського ставлення до неї. Отже, правда характеризує знання і пізнання як людську, цілісну, особистісну позицію щодо світу і буття. Через це правдивість характеризує щирість відношення до знань, відомостей, інформації.


Читайте також:

  1. While правда do begin
  2. А-кролик, Б-кішка, В-мавпа, Г-людина.
  3. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
  4. Антропогенний вплив – це будь-який вплив, що здійснює людина на навколишнє середовище та його ресурси.
  5. Виберіть 1 найточніший варіант твердження. Абсолютна істина – це
  6. Гуманізм епохи Відродження і проблема унікальної індивідуальності. Людина як творець самої себе
  7. Гуманна людина знає тільки обов»язки, тоді як аморальна – тільки власну вигоду.
  8. Держава і право як об’єкт спеціально-наукового пізнання.
  9. Західна людина втрачає інтерес до класики, яка забезпечувала її певними знаннями про світ і яка могла б стати противагою масовій культурі.
  10. Ідеал – це зразок (норма, прояв ідеального), згідно з яким людина (людність) визначає свою поведінку та способи життя за конкретних обставин.
  11. Ідея індивідуальної роботи чи не найповніше відпо­відає ключовим цінностям соціальної роботи, відповід­но до яких кожна людина є продуктом унікальних обс­тавин.
  12. Індивід і група: з чим і для чого людина приходить у групу




Переглядів: 3106

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Проблема істини в пізнанні. | Філософська антропологія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.029 сек.