• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА: Навчально-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОБОТИ ВЧИТЕЛя НА ЗАНЯТТЯХ з ОБРАЗОТВОРЧОго МИСТЕЦТВа

Лекція № 9 - 10

ПЛАН

1. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах.

2. Програма як документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок (ЗУН).

3. Підручник. Робота з підручником на уроках образотворчого мистецтва.

4. Порівняльний аналіз основних напрямів навчання образотворчому мистецтву в школі

5. Міні-конференція. Тематика: - художньо-естетичне виховання учнів у позаурочній діяльності; - художньо-естетичне виховання учнів у системі позакласної освіти; - виховання школярів у процесі освоєння образотворчого мистецтва; - художньо-естетичне виховання учнів у системі закордонної освіти.

Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах складається із двох частин:

1. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах (Масол Л.Н.);

2. Комплексна програма художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітньому й позашкільному навчальному закладах.

Друга частина складається із трьох розділів:

1. Художньо-естетичне виховання учнів у навчальній діяльності;

2. Художньо-естетичне виховання учнів у позаурочній діяльності;

3. Художньо-естетичне виховання учнів у системі позакласної освіти.

Концепція розроблена відповідно до Законів України «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», вона базується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти й спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ ст.

Система художньо-естетичного виховання і її структурні компоненти

Цілісна педагогічна система художньо-естетичної освіти й виховання включає такі складові:

· змістовно-цільова - цілі, принципи й завдання, зміст навчання й виховання;

· функціонально-процесуальна (педагогічні засоби, форми, методи й прийоми, способи взаємодії, педагогічні технології);

· результативно-оцінювальна (критерії оцінювання результатів навчання)

Система художньо-естетичного навчання й виховання включає такі структурні компоненти:

1. Базовий освітньо-виховний компонент, що передбачає навчання, виховання й розвиток учнів під час вивчення предметів і курсів освітньої сфери «Мистецтво – Естетична культура» і складається із двох частин:

- інваріантної частини, представленої предметами й курсами базового навчального плану державного освітнього стандарту (предмети «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво», інтегрований курс «Мистецтво»; курс «Художня культура», «Естетика»).

- варіативна частина, що складається із предметів і курсів, які вводяться в робочі навчальні плани конкретного навчального закладу («Хореографія», «Основи театру й кіно», «Дизайн», «Комп'ютерна графіка»).

2. Позаурочний компонент художньо-естетичного виховання, що передбачає організацію колективних і групових форм діяльності учнів поза класом і школою, але під керівництвом і при участі вчителів (заняття в гуртках художньо-естетичного профілю, шкільних об'єднаннях по інтересах, художньо-творчих колективах, клубах; організація екскурсій у музеї, фольклорних експедицій і ін.).

3. Позашкільний освітньо-виховний компонент, що охоплює різні типи позашкільних навчальних закладів всіх форм власності – державних і громадських.

4. Компонент художньо-естетичного самовиховання й самоосвіти, початковий досвід яких здобувається в школі завдяки створенню відповідних організаційно-педагогічних умов, різних форм індивідуальної роботи вчителя з учнями.

Концепція подає специфічні принципи художньо-естетичного виховання, які враховують стратегічні методологічні принципи, сформульовані в державних законодавчих документах про освіту й виховання, у новітніх методологічних роботах з педагогіки.

Специфічні принципи:

1. органічне об'єднання універсального (загальнолюдського, полікультурного), національного (державного) і регіонального (етнолокального, краєзнавчого) компонентів освіти й виховання;

2. синергетичний підхід, що обумовлює націленість освітньо-виховної системи на художньо-естетичний саморозвиток особистості шляхом об'єднання освіти із самоосвітою, на їхню безперервність і відкритість до змін;

3. природовідповідність (врахування вікових особливостей і індивідуальних здібностей дітей) і культуровідповідність (розгляд системи художньо-естетичної освіти й виховання школярів як соціокультурного феномена, забезпечення культурної спадковості поколінь);

4. гуманітаризація й гуманізація (повага до інтересів і потреб особистості, «олюднення» (рос. – очеловечивания) знань, побудова навчально-виховного процесу на основі педагогіки співробітництва, толерантності взаємин і спілкування);

5. цілісність, що передбачає багатофакторну взаємодію відображених у змісті освіти й виховання основних компонентів соціального досвіду – художньо-естетичних знань, світоглядних уявлень, емоційно-ціннісного відношення, художніх умінь, творчості;

6. поліхудожність, інтегральність, діалогічність (відбиття в змісті художньо-естетичної освіти й виховання об'єктивно існуючих зв'язків між видами мистецтв, діалогу культур);

7. варіативність на основі індивідуалізації, широкої диференціації й допрофесійної спеціалізації;

8. взаємозв'язок художньо-естетичного виховання із соціокультурним середовищем (координація шкільної й позашкільної роботи, узгодження освітніх і позашкільних заходів, професійно-педагогічних і сімейно-родинних виховних впливів).

Програма гармонійного розвитку особистості в нашій країні вимагає від загальноосвітньої школи такої підготовки підростаючого покоління до життя, щоб вона відповідала науково-технічному прогресу, рівню розвитку сучасної культури. У зв'язку із цим для учнів, що проявляють підвищений інтерес до окремих навчальних предметів, уведені додаткові факультативні заняття. Практичний характер занять малюванням дає можливість прилучити учнів до всіляких видів роботи: в I - III класах - об'єднання занять малюванням із працею (різні види виробів), в IV -VI класах - художнє конструювання (дизайн) і т.п.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок по кожному навчальному предметі, зміст розділів і тем з розподілом їх по роках навчання.

Навчальні програми повинні відповідати високому науковому рівню, передбачати виховний потенціал, генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій. У них не повинне бути ускладненого й другорядного матеріалу; їхнє призначення - реалізовувати міжпредметні зв'язки; ідеї взаємозв'язку науки, практики й виробництва, передбачати формування вмінь і навичок учнів по предмету.

Структура навчальної програми:

1. пояснювальна записка, що містить виклад мети навчання з певного предмету, ознаки процесу (організація навчання кожного класу);

2. зміст навчального матеріалу, поділений на розділи й теми з визначенням кількості годин на кожний з них;

3. обсяг знань, умінь і навичок для учнів кожного класу;

4. перелік наочності, літератури для учнів і методичної літератури для викладачів;

5. критерії оцінювання знань, умінь і навичок, що стосуються кожного з видів робіт.

Важливу роль відіграє авторська модернізація навчальних програм залежно від нових методичних відкриттів, науково-методичного прогресу й змін у соціальному житті.

Внесення змін у програми займаються комісії, створені при Науково-методичному центрі Міністерства науки й освіти, до складу яких входять провідні вчені, фахівці-практики.

Відповідно до навчальних програмам розробляють підручники й навчальні посібники.

Підручник – книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліні відповідним цілям навчання, певній програмі й вимогами дидактики.

Підручник повинен забезпечувати науковість змісту навчального матеріалу, якість, точність, простоту й доступність викладу, чіткість у формулюванні правил, законів, ідей. Він повинен бути написаний точною й доступною мовою, мати чітко розподілений навчальний матеріал за розділами і параграфам, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділення штрихом важливого матеріалу. Не другорядним є й художнє оформлення.

Структура підручника:

1. Тексти: основний, додатковий, пояснювальний.

2. Позатекстові компоненти: апарат організації процесу засвоєння змісту; питання й завдання; інструктивні матеріали (пам'ятки, приклади); таблиці; надписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи, ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти, креслення); апарат орієнтування (введення, зміст, бібліографія).

За характером відбиття дійсності тексти можуть бути:

- емпіричними (відбивати факти, явища, події, містити вправи, правила);

- теоретичними (містити закономірності, теорії, методологічні знання).

Більшість шкільних підручників містить тексти обох типів.

За основним методом викладу матеріалу тексти можуть бути:

- репродуктивні;

- проблемні;

- комплексні;

- програмовані.

Репродуктивні тексти – високоінформативні, структурні, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання.

Проблемний текст – подають у формі проблемного монологу, у якому з метою створення проблемних ситуацій виділяють протиріччя, вирішують проблему, аргументують логіку формування думки.

У програмованому тексті зміст подається частинами, а засвоєння кожного інформативного блоку перевіряється контрольними питаннями.

Комплексний текст містить певні дози інформації, необхідні учням для розуміння проблеми, а проблема визначається логікою проблемного навчання.

Крім основних, є ще й додаткові тексти, ціль яких – розширити, поглибити знання учнів, що стосуються важливих компонентів змісту навчального матеріалу.

Всі питання й завдання підручників за рівнем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на: репродуктивні й продуктивні.

Репродуктивнітексти – питання й завдання, які вимагають від учня відтворення знань без змістовних змін.

Продуктивні тексти – передбачають трансформацію знань, важливі зміни у структурі їхнього засвоєння або пошук нових знань.

Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним (у історичній послідовності), логічним, психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами. У більшості підручників ці принципи переплітаються.

Навчальний посібник– книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить новітні й додаткові відомості.

До цієї категорії навчальних видань відносять: атласи, довідники, збірники завдань і вправ, словники, хрестоматії та інше.

Підручники й навчальні посібники сприяють формуванню в учнів навичок самостійної пізнавальної діяльності, самоконтролю, є засобом керівництва їхньою пізнавальною діяльністю.

Виходячи із загальних завдань виховання, шкільний курс образотворчого мистецтва ставить за свою мету:

1. Готовити всебічно розвинених, освічених членів суспільства, здатних взяти активну участь у різних галузях державного, суспільного й господарського життя країни.

2. Естетично виховувати дітей, розвивати їхній художній смак.

3. Допомогти дітям пізнавати навколишній світ, розвивати їхню спостережливість, привчати логічно мислити, усвідомлювати побачене.

4. Розкривати практичне значення малюнка в житті людини, навчити користуватися малюнком у трудовій діяльності, у суспільно корисній роботі.

5. Дати учням знання елементарних основ реалістичного малюнка. Прищепити навички й уміння в образотворчому мистецтві, ознайомити з основними технічними прийомами роботи. Прищепити любов до праці, виховати акуратність і наполегливість у роботі.

6. Розвити творчі здібності учнів, дати вірний напрямок їх естетичному сприйняттю світа. Розвити просторове мислення, образне уявлення й уяву.

7. Ознайомити школярів з видатними здобутками українського й світового образотворчого мистецтва. Прищепити інтерес і любов до образотворчої діяльності.

Розглянемо ці цілі й завдання більш докладно.

1.Викладання образотворчого мистецтва в середній школі переслідує, насамперед, загальноосвітні цілі. Основне завдання - розширити кругозір людини, виховати різнобічно освіченого члена суспільства.

Багато хто схильний розглядати образотворче мистецтво в школі як спеціальний, а не загальноосвітній предмет. Це невірно. Загальноосвітня школа не готує художників, як не готує і математиків, хіміків, поетів, композиторів. Це завдання спеціальних навчальних закладів. У загальноосвітній школі кожен предмет окремо й всі вони разом повинні сприяти всебічному, гармонійному розвиткові учнів.

Заняття образотворчим мистецтвом створюють багато можливостей для всебічного розвитку людини. Особливо велика роль у цій справі належить малюванню. Малювання розвиває й розумово й естетично, допомагає пізнати навколишній світ, привчає уважно спостерігати й аналізувати форму предметів. Воно розвиває зорову пам'ять, просторове мислення й здібність до образного уявлення. Воно вчить точності розрахунку, учить пізнавати красу природи, учить мислити й почувати.

Заняття образотворчим мистецтвом різноманітні й за видами, і за методами навчально-виховної роботи.

У шкільній програмі передбачено чотири види навчальних занять: малювання з натури, декоративне малювання, тематичне малювання, бесіди про мистецтво. Малювання з натури, у свою чергу, передбачає заняття малюнком і живописом; декоративна робота - складання візерунків, елементи художнього конструювання, декоративно-оформлювальну роботу. У бесідах про мистецтво учні знайомляться зі здобутками живопису, графіки, скульптури, з пам'ятниками архітектури й декоративно-прикладного мистецтва. Кожний із цих видів занять сприяє естетичному вихованню, розвитку творчих здібностей, формуванню світогляду, тобто всебічно розвиває особистість.

Теорія методики викладання образотворчого мистецтва в школі спирається на естетику, педагогіку й психологію, теорію й практику різних видів образотворчого мистецтва. Це забезпечує виконання цілей і завдань загальної освіти й виховання, наукову обґрунтованість методики.

Іноді шкільна методика тлумачиться однобічно. Вся увага звертається тільки на виховання, на розвиток творчих здібностей, питання ж освіти, навчання ігноруються. Не можна відривати виховання від навчання. Деякі думають, що раз школа художників не готовить, то й художньої освіти вона не повинна давати. Завдання школи, говорять вони, - тільки зацікавити мистецтвом, навчити любити його, насолоджуватися ім. Але, не освоївши основ образотворчої грамоти, людина не навчиться ні розуміти й цінувати мистецтво, ні насолоджуватися їм.

2. До завдання занять образотворчим мистецтвом входить естетичне й художнє виховання.

Естетичне виховання - це виховання в учнів здатності до повноцінного сприйняття прекрасного в житті, природі, мистецтві, науці й суспільстві. Прекрасне впливає на розум, душу, волю, збагачує духовний світ людини.

Термін "естетичне виховання" має дуже широке значення: він містить у собі й художнє, і моральне виховання. Естетичне виховання - це залучення людини не тільки до мистецтва, але й до всіх видів і форм прекрасного в житті. Це й розкриття творчої ролі людини в житті, краси його героїчної праці, прагнення до подвигу, і показ романтики сучасної дійсності, краси реального життя у всьому її різноманітті. Суть естетичного виховання полягає в тому, щоб кожна людина навчилася жити гарніше, цікавіше, навчилася бачити, почувати й розуміти прекрасне в будь-якому його прояві.

Роль естетичного початку у творчій діяльності людини величезна. Естетичне відношення до життя є першоосновою натхнення, сприяє перетворенню праці в джерело радості, духовної насолоди.

У процесі естетичного виховання формуються погляди, почуття, смаки й ідеали людини. Естетичне виховання спонукає людину до шляхетних, гарних і гуманних вчинків.

Завдання середньої загальноосвітньої школи - різними методами естетичного виховання впливати на розум і почуття дитини, пробуджуючи у нього естетичні емоції, залучаючи його до збагнення краси, гармонії у всіх її проявах, а, також розвиваючи його творчі можливості, творчу активність, що може бути виявлена у всіляких галузях діяльності людини.

Навчитися розуміти й любити прекрасне у всьому різноманітті його проявів необхідно кожній людині не тільки для духовного збагачення, але й для успішної роботи. Незалежно від того, у якій галузі трудиться людина, чи є він літератором або математиком, географом або хіміком, він повинен уміти бачити й розуміти добірність і красу. Доктор фізико-математичних наук, професор А. А. Китайгородський писав:

"Відомий англійський фізик Поль Дірак думає, що основні аксіоми можуть бути й непростими, але обов'язково повинні виділятися математичною добірністю й красою. Естетичний критерій під час обговорення математичних формул? Так. Оцінка рівнянь і обчислень як гарних, витончених або, навпроти, незграбних, громіздких дуже поширена серед фізиків. Закон всесвітнього тяжіння Ньютона, безсумнівно, гарний закон. Подумайте, як симетрична й проста його запис; саме в цій симетрії й простоті й полягає краса закону" '.

У математика, фізика краса вдалого математичного рішення викликає не тільки почуття задоволення, але й почуття естетичного насолоди.

Гармонійне виховання ставить за свою мету підвищити свідомість людей, виховати у них патріотизм, любов до своєї Батьківщини.

Щоб підготувати кожного школяра до життя, потрібно не тільки дати йому різнобічну освіту й виховання, але й розвинути його індивідуальні здібності, навчити створювати нове, жити й творити за законами краси. Прагнення зробити життя прекрасніше облагороджує людину, перетворює його щоденну працю в джерело естетичної насолоди й радості.

Величезна роль у цьому належить вчителеві малювання, що повинен пробуджувати в дітях почуття прекрасного й піднесеного.

Щоб розвинути у дітей естетичний смак, учитель повинен, насамперед, звертати їхню увагу на гарне в житті, навчити їх помічати, почувати, сприймати красу, милуватися нею, радіти їй. Смак - не природжена якість людини, він розвивається, і розвивати його в школі повинен, у першу чергу, учитель малювання.

Учитель показує дітям, як багата природа колірними відтінками, різноманіттям форм. Надовго залишаються в дітей спогади про краси природи, про ті дні, які вони провели на повітрі, про ті невимовні сполучення квітів, які вони спостерігали в житті і які їм доставили багато радісних хвилювань. Малюючи з натури пейзаж, дерева, листя, квіти, вивчаючи характер їхньої форми, учні починають більше цікавитися природою, багатством і розмаїтістю її форм і фарб. Малювання в школі допомагає людині ширше й різнобічне бачити світ.

Уміти бачити світ — складне мистецтво. У розповіді, що так і називається - "Мистецтво бачити світ", К. Паустовський писав про вплив художника, мистецької спостережливості на його сприйняття світу: "Я послухався художника, і дійсно – і люди й речі виявилися набагато цікавіше, ніж раніше, коли я дивився на них швидко й квапливо. І мене охопив їдкий жаль про нерозумно витрачений час. Скільки б я міг побачити за минулі роки чудових речей! Скільки цікавого безповоротно пішло, і його вже не воскресиш".

3.Одне з головних завдань занять малюванням - допомогти дітям пізнавати навколишню дійсність, розвивати в них спостережливість, навчити правильно бачити.

На уроках малювання діти повинні ближче знайомитися з навколишніми предметами, з різноманіттям їхніх форм, кольору, величини й інших особливостей. Це знайомство розширює коло їхніх зорових вражень і сприяє більш точному й повному уявленню про предмети. Процес зображення дає можливість учневі глибше вивчити ті предмети, знайомство з якими раніше обмежувалося тільки скороминущим поглядом. Під час малювання школяр уважно вивчає форму предметів, їхню будову, пропорції, розташування в просторі, колірні й тонові відносини й тим самим привчається до більше ефективного, багатобічного, поглибленого й точного їхнього сприйняття.

Малювання в школі допомагає дітям біль ширше й різнобічно бачити світ.

Навчання малюванню вирішує два взаємозалежні завдання: розвиток зорового сприйняття учнів і формування їхнього вміння усвідомлювати побачене.

Під розвитком сприйняття учнів ми розуміємо виховання в них здатності цілеспрямовано, спостерігати: порівнювати між собою предмети і явища, установлювати подібність і розходження, класифікувати предмети за формою й фактурою.

Розвиток спостережливості — справа дуже складна, і в той же час вона має першорядне значення для методики. Особливе значення розвиток спостережливості має саме в період дитинства, коли людина тільки починає серйозно пізнавати й осмислювати навколишню його дійсність. Учені встановили, що, у системі органів почуттів, зір займає домінуюче положення: на нього доводиться 90% всієї одержуваної ззовні інформації. Звідси стає зрозумілим, як важливо розвинути у людини гарний зір. І починати це треба з дитячого віку, зі шкільної лави, щоб потім у дорослої людини не з'явилося "їдкого жалю".

Вченими також установлено, що здатність спостерігати не є ще здатністю правильно бачити й усвідомлювати побачене. Переважна більшість дорослих людей дуже багато чого не зауважують у речах - не тільки в особливостях будови форми предмета й у деталях, але й, загалом, характері форми. Наприклад, всі добре бачать, що гладкий стовбур колони доричного ордера має циліндричну форму, але не бачать цього в колоні коринфського ордера, прикрашеного каннелюрами. Завдання педагога - допомогти учневі перебороти цей бар'єр. Заняття образотворчим мистецтвом повинні привчати до строгої уваги, до міркування, до точного аналізу форми предметів. Осмислення різноманітних вражень, уміння узагальнювати й робити правильні висновки зі спостережень розвивають учнів, пробуджують у них прагнення до нових знань.

Вироблення свідомої зорової уваги сприяє й розвитку інших видів уваги, що так важливо для дітей шкільного віку, які, як правило, мають увагу неорганізовану і нестійку.

Отже, викладання образотворчого мистецтва в школі здійснює цілий ряд навчально-освітніх завдань. Процес вирішення цих завдань, у свою чергу, дає можливість розвивати мислення учнів, поглиблювати й узагальнювати їхні уявлення про навколишню дійсність, сприяючи, таким чином, формуванню матеріалістичного світогляду.

4.Викладання образотворчого мистецтва в школі ставить своєю метою також показати учням, яке велике поле діяльності відкривається перед людиною, що опанувала основи реалістичного малюнка. Уже в невеликій вступній бесіді вчитель малювання прагне розповісти дітям, як можна використовувати вміння малювати в будь-якій справі, у будь-якій професії. Володіючи навіть елементарними навичками малювання, людина може зробити замальовку деталі машини, «накидати» план якого-небудь спорудження, замалювати форму незвичайного предмета. Потребу в таких замальовках ми постійно відчуваємо й у побуті. Наприклад, даємо комусь адресу й хочемо докладніше пояснити, як туди пройти, - легше всього показати це малюнком; дівчина побачила цікавий фасон плаття - вона береться за олівець і т.д.

Малювання допомагало багатьом письменникам і поетам. Добре володіли малюнком Ґете, Гюго, Андерсен, Пушкін, Лермонтов, Лев Толстой, Маяковський, Рабіндранат Тагор... Ґете писав про користь малювання: "Я ніколи не споглядав природу з поетичною метою. Я почав з того, що малював її, потім я її науково вивчав таким чином, щоб точно і ясно розуміти природні явища. Так я помалу вивчив природу напам'ять, у всіх її дрібних подробицях, і коли мені цей матеріал був потрібний як поетові, він весь був у моєму розпорядженні й мені нічого було грішити проти правди".

Великий артист Федір Шаляпін у начерках створював образи тих діючих осіб, яких йому треба було виконувати, і по цих малюнках гримувався. Кінорежисер Сергій Ейзенштейн створював у малюнках цілі композиції на історичні теми. Його начерки окремих сцен до кінокартини "Іван Грозний" мають самостійну художню цінність.

Оволодіння основами образотворчого мистецтва робить неоціненну послугу військовим, особливо розвідникам. У сучасному педагогічному дослідженні говориться: "Гарне знайомство з мистецтвом може багато в чому допомогти людині навіть у бойовій обстановці. Розвідник, що побував у тилу ворога, повідомить більш докладно, точно і ясно про розташування сил супротивника, якщо він уміє малювати. І не тільки це. Він добре орієнтується на будь-якій місцевості, запам'ятовує дорогу, тому що люди, які вміють зображувати, як правило, дуже спостережливі, у них розвиваються зорова пам'ять і просторове розуміння".

Тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб зізнався, здавалося б, у дивній речі: уміння малювати допомагало йому в численних повітряних боях. І це можна зрозуміти. Малювання розвиває координацію між рукою й оком. У повітряному бої, де результат боротьби вирішують секунди, потрібна не тільки швидкість і точність спостереження, але й здатність руки миттєво реагувати на те, що бачить око. А цю якість льотчик набув займаючись малюванням.

Уміння малювати допомагає всім, а у ще більшому ступені - архітекторові, конструкторові й іншим фахівцям, чия діяльність безпосередньо пов'язана з малюванням. Все це говорить про велике практичне значення малювання для підготовки підростаючого покоління до життя.

5. Головне практичне завдання навчання образотворчому мистецтву в середній школі - це оволодіння елементарними основами реалістичного малюнка, прийомами й навичками малювання. Учитель наочно показує, як правильно тримати олівець у руці, як проводити лінії, як ними виражати форму об'ємних предметів на площині. Учитель знайомить із різними матеріалами й інструментами для малювання, показує, як працювати над малюнком, дотримуючи методичної послідовності.

Не слід думати, що в середній загальноосвітній школі не треба навчати дітей технічним прийомам малювання. Саме в школі дитина і повинна ознайомитися із цими прийомами.

У школі дитина повинна одержати поняття про тональний малюнок, навчитися користуватися тоном для передачі об’єму предмета, працювати пензлем й фарбами, змішувати фарби між собою для одержання потрібного відтінку.

Уміння бачити колір, розрізняти його відтінки полегшує хімікам спостереження за ходом реакції, допомагає в роботі при виготовленні різних барвників для текстильної й поліграфічної промисловості...

Заняття образотворчим мистецтвом у школі ставлять своїм завданням розвинути в дітях і інші якості - організованість, уміння обмірковувати порядок роботи, логічно мислити, свідомо й за планом працювати. Процес виконання малюнка є цілеспрямованою працею. Малюючи, учень прагне досягти певної мети. Дуже часто на шляху до неї зустрічаються перешкоди. Бувають випадки, коли учень пасує перед ними, заявляючи: "У мене не виходить!" Але частіше бачиш, як він, напружуючи всі свої можливості, намагається перебороти труднощі й досягає певного успіху. Уміння зосередити свої сили для досягнення певної мети має величезне значення для практичної діяльності людини. Розвиваючи цілеспрямованість у процесі роботи, ми тим самим уже на шкільній лаві виробляємо в людини дуже важливі якості для подальшого життя.

6.Образотворче мистецтво в школі сприяє утворенню ясних і точних уявлень про форму предметів і тим самим благотворно впливає на точність і ясність думки, а це, у свою чергу, благотворно впливає на творчість, на винахідництво.

Про роль малювання в розвитку образного мислення говорив відомий авіаконструктор, двічі Герой Соціалістичної Праці А. С. Яковлєв: "І ще за одне я вдячний школі: там було добре поставлене малювання. Дуже допомогло мені в майбутньому вміння малювати. Адже коли інженер-конструктор задумує яку-небудь машину, він подумки у всіх деталях повинен уявити собі свій витвір і вміти зобразити його олівцем на папері".

Ставлячи своїм завданням розвинути творчі здібності учнів на уроках образотворчого мистецтва, учитель повинен виробити правильну методику роботи з дітьми. Багато хто, не утруднюючи себе й своїх учнів, пускають цю роботу на самоплив: нехай кожен школяр проявляє свої творчі здібності як може. Тим часом творчою роботою школяра треба керувати, її треба направляти.

Із психолого-педагогічними завданнями, які необхідно вирішувати вчителеві малювання, можна познайомитися в книзі В. С. Кузина "Питання образотворчої творчості" (М.: Освіта, 1971). Правда, ця книга не дасть відповіді на всі питання вчителя. У ній висвітлюються в основному проблеми, пов'язані з роботою художника над станковою картиною, у той час як учителеві малювання ці питання треба вирішувати й на уроках декоративного малювання, і на заняттях по художньому конструюванню, і у всій повсякденній роботі з учнями. Але ця книга побудована на основних положеннях психології й дає можливість правильно побудувати методику роботи з дітьми. Більш докладно конкретні питання методики навчання розглядаються в книзі того ж автора "Основи навчання образотворчому мистецтву в загальноосвітній школі" (1972).

Розвиваючи творчі здібності учнів, педагог повинен звернути особливу увагу на уяву дитини: від цього багато в чому залежить результат творчої діяльності. Уява людини тісно пов'язана з емоціями, а, як відомо, мистецтво вже саме по собі емоційно. Тому вчителеві малювання досить легко направити процес перетворення уявлень учнів від реальної дійсності в нові уявлення, пов'язані з реальністю, але й несучі в собі елементи фантазії, уяви, творчості.

У завдання занять образотворчим мистецтвом входить також збереження й підтримка в дітей здатності до замилування й подиву, що має величезне значення для здійснення нових відкриттів. Фізики й математики вважають, що здатність дивуватися є одним з найважливіших моментів наукових відкриттів. А. Ейнштейн висловлював жаль із приводу того, що дорослі втрачають здатність дивуватися. Він уважав, що якби люди зберігали цю здатність до кінця життя, то була б зроблена ще безліч великих відкриттів.

7. І, нарешті, на заняттях образотворчим мистецтвом школярі знайомляться з видатними творами мистецтва і їхніми творцями. Під час бесід про мистецтво вчитель розповідає про різні види образотворчого мистецтва: графіку, живопис, скульптуру, архітектуру, декоративно-прикладне мистецтво. Такі бесіди знайомлять учнів і з історією розвитку людської культури, з найбільшими творами мистецтва, з життям і творчістю великих художників, стилями певної епохи, з видатними людьми минулого й сьогодення.

Завдання вчителя — донести все це до свідомості дітей у простій, ясній, доступній формі. При цьому справа не зводиться тільки до перерахування видів образотворчого мистецтва й імен великих художників, – треба навчити школярів розуміти художню цінність творів мистецтва, розвинути їхню здатність до вироблення своїх поглядів і суджень про них. Для цього педагог повинен постійно залучати учнів до спільної бесіди, давати їм можливість висловлювати свою думку, заохочувати, коли учень дає правильну оцінку тому або іншому здобутку, тактовно поправляти й роз'ясняти, коли він не розуміє головного й цінного у здобутку художника.

Знайомство з образотворчим мистецтвом спрямовано на розуміння прекрасного в мистецтві й житті, на розвиток любові до природи, до батьківщини.

У бесідах про мистецтво вчитель звертає увагу дітей на засоби художнього вираження, на техніку виконання, тобто вчить "читати" твір мистецтва.

Для здійснення перерахованих навчально-виховних завдань викладачеві необхідно дотримуватися певної системи й використовувати різноманітну методику роботи з учнями. Кожний вид занять вимагає своєї методики, свого специфічного підходу до справи. Не менш важливо й творче відношення до занять, майстерність педагога.

Для досягнення успіху у роботі вчителеві необхідно також добре знати, який обсяг знань і навичок може засвоїти учень у тім або іншому віці, продумано будувати методику роботи з учнями, ураховувати їхні вікові особливості. А головне – і знання програми повинне бути не формальним, а продуманим, теоретично осмисленим.

До аналізу шкільних програм, до конкретних питань змісту занять по малюванню ми й перейдемо.

Аналіз програми Л.Фесенко (2004 рік):

5 клас – 34 години. Розділи - Милування природою (9 годин), Графіка (20 годин), Живопис (5 годин).

6 клас – 34 години. Розділи - Мова фарб і ліній (7 годин), Живопис (9 годин), Скульптура (10 годин), Архітектура (8 годин).

7 клас – 34 години. Розділи - Дизайн (9 годин), Декоративно-прикладне мистецтво (18 годин), Творчий звіт (7 годин).

· ЗАВДАННЯ: Самостійно проаналізувати програми для 1 - 4 класів, інших авторів для 5 - 7 класів.

Програма для 5 - 7 класів за редакцією Белкіної Е., Пуліщук А. і ін. умовно поділена на три етапи. Кожний етап охоплює навчальний рік і складається із семестрових тематичних розділів, які послідовно вирішують художньо-пластичні, виразні, технічні й психологічні завдання зображальності. Коротко викладемо основні напрямки діяльності в різних класах:

5 клас – Художній образ. Залучення учнів до системного пізнання, освоєння технік і прийомів образного вираження. Вивчення зразків світового й національного мистецтва із творчим переосмисленням і використанням власного досвіду в практичній творчій діяльності учнів.

6 клас – Духовний і предметний світ людини. Розвиток формально-логічного мислення, уміння спрощувати, узагальнювати, виявляти конструкцію й об’єм форми.

7 клас – Культурне й просторове середовище людини. Триває вивчення природних форм і середовища в гармонійному поєднанні окремих форм і оточення.

Програма інтегрованого курсу «Мистецтво» для 5 - 7 класів Масол Л., Комаровскої Е., Онищенко Е. і ін. Передбачає виділення двох змістовних ліній - «Музичне мистецтво» і «Візуальне (образотворче) мистецтво» Представимо орієнтовну тематичну структуру програми:

5 клас - Види й жанри мистецтва - 70 годин.

6 клас - Загадки Древнього мистецтва - 70 годин.

7 клас - Палітра художніх напрямків і стилів - 70 годин.

8 клас - Мистецтво в культурі сучасності - 35 годин.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
3. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
4. II.1 Програмне забезпечення
5. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
6. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
7. III. Етапи розробки програмного забезпечення
8. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
9. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
10. VII. Прибирання робочих місць учнями (по завершенню роботи) і приміщення майстерні черговими.
11. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
12. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля

Переглядів: 2097