КОДАК МИКОЛА

У стихійності, саморідності, може, найбільше й відчувається органічність, “народженість” Григорової новели. Незалежно від її остаточного жанрового вигляду. Автор ніби вибудовує, “комплікує” в сюжеті зосереджуючу мить для її розгляду. Як видно, письменникові не доводиться нічого й робити зумисно, надумано, спеціально. Усе, зображене в ході мистецької розповіді, відбувається психологічно стихійно, спонтанно. Можна сказати – з новелістичною “новиною”.

Тут Григір Тютюнник має певний погляд. І найперше це стосується дефініції жанру. Так, у своїх нотатках письменник відверто зазначав: “Не можна писати новели мовою роману”. Себто не можна звикати. “А звикнути – означає: не помічати”. Як дещо далі пише в “подорожніх нотатках” Григір: “Як на мене, подорож, скажімо, від Владивостока до Харкова, мабуть, чи не цікавіша від якоїсь повісті, коли навіть ця повість сучасна”.

У Григорових нотатках поряд, хоч ніби й мимохідь, указано на майже чіткі поетичні рівні – жанрові й, тут же, – наративні (“писати новели мовою роману”). Не менш комплексно вказано також на інший поетичний рівень –хронотопний: “повість сучасна”.

Другим жанром, який у Григора здобув свою дефініцію, принаймні при публікації, виявилася повість. Повістей він написав декілька. Вони орієнтовані переважно на односуб’єктну структуру, як “Климко” або “День мій суботній”. Та й навіть багатосуб’єктна побудова (“Вогник далеко в степу”), зрештою, перетікає в улюблену одноосібність, відверто означену й у незавершеному “Житії Артема Безвіконного”. Жанрово кваліфікованою (і ця “кваліфікація” здобула собі прописку при заголовку твору) стала повість 1969 року “Облога”. У цьому жанрі у Григора Тютюнника набуває особливого розвитку психологізм. Автор, по-художницьки застосовуючи цей засіб, “створює” певні ситуації для апробації, а то й перевірки свого героя, для того чи того способу редублікації певного повороту в житті персонажа, у його психіці. Наприкінці ІІІ розділу (з 8-ми), тобто майже в центрі розповіді, із центральною постаттю твору стається за сюжетною динамікою – хворобливий напад. Письменник терпляче й уважно випрозорює його в сюжетних подробицях, надаючи йому психологічної рельєфності.

Лихачова Олеся: Найважливіші спостереження над питаннями мікропоетики прози Григора Тютюнника, а саме:

а) митець у своїй прозі здійснив кардинальний поворот у вирішенні проблеми конфліктності, радикально націливши весь комплекс конфліктного в русло реалістичної об’єктивізації на противагу ідеологічно запрограмованій лжеконфліктності соцреалізму;

б) прозаїк відкрив для усієї національної прози другої половини ХХ ст. принципово нові, виключно життєві (й тим самим естетично цінні) конфлікти, котрі своєю ментальною поглибленістю та аксіологічною самоцінністю внутрішньо надзвичайно злиті-рідні сакральній серцевині буття й історії народній;

в) у Гр.Тютюнника переважає соціально-психологічний пласт конфліктності із яскраво вираженою домінантою психологічного першоначала над соціальним “фоном”;

г) сюжет прозаїка, як правило, “перетікає” (до того ж “багатоканально”) в архітектоніку та композицію твору, і саме таким мікропроцесам приділено найбільше уваги, позаяк вони досі не потрактовані сучасним літературознавством;

д) нами виокремлено із сюжету “загального” в самодостатню “одиницю” так званий “ситуативний ланцюг” або канал ситуативного розгортання, який займає ніби “проміжне становище” між макросюжетом і композицією;

е) на новому теоретичному рівні ми проаналізували надзвичайно важливу роль асоціативних зв’язків у процесі саморозгортання композиційної макроструктури, і, у пост-структуральному аналізі новели Гр.Тютюнника “Зав’язь”, вичленовано з її матерії кілька асоціативно-психологічних площин і полів, котрі перебувают у безнастанному динамічному “діалозі” між собою;

є) “генетично-індивідуальна модель” та об’єктивна водночас природа асоціації вельми складна: в ній ніби стикається свідоме й підсвідоме творця, матеріалізуючись іноді у спорадичні, а ще більше — в свідомо організовані зв’язки, в наскрізно-ключові лінії, “гнізда” та семантично-символічні ланцюжки, і в цілі асоціативні поля, що перебувають між собою у безперервних взаємозв’язках і взаємовпливах;

ж) архітектоніка новел Гр.Тютюнника ніби програмується не тільки художньою логікою і концептуальною “націленістю” художнього твору, не тільки цілою системою внутрішніх мотивів і настроїв, а й тим “детермінуючим” рухом, взаємозв’язками та взаємозалежностями асоціативних ліній, полів і площин, їх рівнів і вертикалей, їх функціональною роллю в тій чи іншій (сюжетній, характеротворчій та характеророзкриваючій) ситуації;

з) прагнучи якомога глибше осягнути потайні, іще не інтерпретовані структури прози Гр.Тютюнника в розділі “Концептуальна “націленість” архетипного сюжету і розгортання композиції”, авторка дисертації дослідила:

– значення та роль архетипного сюжету й фабули і парадигмальне (тобто, всеохоплююче) функціонування в загальній структурі художнього твору (на прикладі інтерпретації новели Гр.Тютюнника “Три зозулі з поклоном”) та закони “монтування” архетипних мікроструктур;

– двопланову, бінарну онтологічну природу архетипного сюжету: доведено, що, як правило, саме такий сюжет ніби одним крилом занурений у глибини “колективного несвідомого” — і водночас (вже “модернізований” митцем) виступає, як індивідуальна “естетична завершеність”, усвідомлено, перетрансформована прозаїком; саме такі елементи архетипного сюжету надзвичайно інтенсивно функціонують у новелі Гр.Тютюнника “Три зозулі з поклоном”;

– на оновленому теоретичному рівні проаналізовано надзвичайно складні, внутрішні процеси мікропоетики, а саме: віддзеркалення або ж закорінення цілісного архетипного сюжету в його менших підструктурах: архетипі-знаку, символі-архетипі, в архетипі-метафорі і т.ін.;

– означено відносну міру та ступінь індивідуалізації (”модернізації-трансформації”) архетипного сюжету в новелістиці прозаїка та його композиційне й концептуальне “оформлення”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.	\|	Транспортна система як фактор соціально-економічного розвитку держави.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.