МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
КОДАК МИКОЛАУ стихійності, саморідності, може, найбільше й відчувається органічність, “народженість” Григорової новели. Незалежно від її остаточного жанрового вигляду. Автор ніби вибудовує, “комплікує” в сюжеті зосереджуючу мить для її розгляду. Як видно, письменникові не доводиться нічого й робити зумисно, надумано, спеціально. Усе, зображене в ході мистецької розповіді, відбувається психологічно стихійно, спонтанно. Можна сказати – з новелістичною “новиною”. Тут Григір Тютюнник має певний погляд. І найперше це стосується дефініції жанру. Так, у своїх нотатках письменник відверто зазначав: “Не можна писати новели мовою роману”. Себто не можна звикати. “А звикнути – означає: не помічати”. Як дещо далі пише в “подорожніх нотатках” Григір: “Як на мене, подорож, скажімо, від Владивостока до Харкова, мабуть, чи не цікавіша від якоїсь повісті, коли навіть ця повість сучасна”. У Григорових нотатках поряд, хоч ніби й мимохідь, указано на майже чіткі поетичні рівні – жанрові й, тут же, – наративні (“писати новели мовою роману”). Не менш комплексно вказано також на інший поетичний рівень –хронотопний: “повість сучасна”. Другим жанром, який у Григора здобув свою дефініцію, принаймні при публікації, виявилася повість. Повістей він написав декілька. Вони орієнтовані переважно на односуб’єктну структуру, як “Климко” або “День мій суботній”. Та й навіть багатосуб’єктна побудова (“Вогник далеко в степу”), зрештою, перетікає в улюблену одноосібність, відверто означену й у незавершеному “Житії Артема Безвіконного”. Жанрово кваліфікованою (і ця “кваліфікація” здобула собі прописку при заголовку твору) стала повість 1969 року “Облога”. У цьому жанрі у Григора Тютюнника набуває особливого розвитку психологізм. Автор, по-художницьки застосовуючи цей засіб, “створює” певні ситуації для апробації, а то й перевірки свого героя, для того чи того способу редублікації певного повороту в житті персонажа, у його психіці. Наприкінці ІІІ розділу (з 8-ми), тобто майже в центрі розповіді, із центральною постаттю твору стається за сюжетною динамікою – хворобливий напад. Письменник терпляче й уважно випрозорює його в сюжетних подробицях, надаючи йому психологічної рельєфності.
Лихачова Олеся: Найважливіші спостереження над питаннями мікропоетики прози Григора Тютюнника, а саме: а) митець у своїй прозі здійснив кардинальний поворот у вирішенні проблеми конфліктності, радикально націливши весь комплекс конфліктного в русло реалістичної об’єктивізації на противагу ідеологічно запрограмованій лжеконфліктності соцреалізму; б) прозаїк відкрив для усієї національної прози другої половини ХХ ст. принципово нові, виключно життєві (й тим самим естетично цінні) конфлікти, котрі своєю ментальною поглибленістю та аксіологічною самоцінністю внутрішньо надзвичайно злиті-рідні сакральній серцевині буття й історії народній; в) у Гр.Тютюнника переважає соціально-психологічний пласт конфліктності із яскраво вираженою домінантою психологічного першоначала над соціальним “фоном”; г) сюжет прозаїка, як правило, “перетікає” (до того ж “багатоканально”) в архітектоніку та композицію твору, і саме таким мікропроцесам приділено найбільше уваги, позаяк вони досі не потрактовані сучасним літературознавством; д) нами виокремлено із сюжету “загального” в самодостатню “одиницю” так званий “ситуативний ланцюг” або канал ситуативного розгортання, який займає ніби “проміжне становище” між макросюжетом і композицією; е) на новому теоретичному рівні ми проаналізували надзвичайно важливу роль асоціативних зв’язків у процесі саморозгортання композиційної макроструктури, і, у пост-структуральному аналізі новели Гр.Тютюнника “Зав’язь”, вичленовано з її матерії кілька асоціативно-психологічних площин і полів, котрі перебувают у безнастанному динамічному “діалозі” між собою; є) “генетично-індивідуальна модель” та об’єктивна водночас природа асоціації вельми складна: в ній ніби стикається свідоме й підсвідоме творця, матеріалізуючись іноді у спорадичні, а ще більше — в свідомо організовані зв’язки, в наскрізно-ключові лінії, “гнізда” та семантично-символічні ланцюжки, і в цілі асоціативні поля, що перебувають між собою у безперервних взаємозв’язках і взаємовпливах; ж) архітектоніка новел Гр.Тютюнника ніби програмується не тільки художньою логікою і концептуальною “націленістю” художнього твору, не тільки цілою системою внутрішніх мотивів і настроїв, а й тим “детермінуючим” рухом, взаємозв’язками та взаємозалежностями асоціативних ліній, полів і площин, їх рівнів і вертикалей, їх функціональною роллю в тій чи іншій (сюжетній, характеротворчій та характеророзкриваючій) ситуації; з) прагнучи якомога глибше осягнути потайні, іще не інтерпретовані структури прози Гр.Тютюнника в розділі “Концептуальна “націленість” архетипного сюжету і розгортання композиції”, авторка дисертації дослідила: – значення та роль архетипного сюжету й фабули і парадигмальне (тобто, всеохоплююче) функціонування в загальній структурі художнього твору (на прикладі інтерпретації новели Гр.Тютюнника “Три зозулі з поклоном”) та закони “монтування” архетипних мікроструктур; – двопланову, бінарну онтологічну природу архетипного сюжету: доведено, що, як правило, саме такий сюжет ніби одним крилом занурений у глибини “колективного несвідомого” — і водночас (вже “модернізований” митцем) виступає, як індивідуальна “естетична завершеність”, усвідомлено, перетрансформована прозаїком; саме такі елементи архетипного сюжету надзвичайно інтенсивно функціонують у новелі Гр.Тютюнника “Три зозулі з поклоном”; – на оновленому теоретичному рівні проаналізовано надзвичайно складні, внутрішні процеси мікропоетики, а саме: віддзеркалення або ж закорінення цілісного архетипного сюжету в його менших підструктурах: архетипі-знаку, символі-архетипі, в архетипі-метафорі і т.ін.; – означено відносну міру та ступінь індивідуалізації (”модернізації-трансформації”) архетипного сюжету в новелістиці прозаїка та його композиційне й концептуальне “оформлення”. Читайте також:
|
||||||||
|