До основних форм прояву кризи слід віднести наступне.

Кожний із зазначених чинників може спричинити необхідність розробки екстрених заходів держави, що й означає запровадження антикризового державного управління.

Наприкінці ХХ сторіччя криза перетворилась на універсальний стан і субстанцію світу, що непомітно спричинила трансформування цінностей людей, а значить не є новим поняттям або явищем.

З початку 2008 року й до сьогодні Україна перебуває в стані глибокої трансформаційної та економічної кризи, що ускладнює розробку дійових заходів в державному управлінні. В трансформаційній та економічній кризі знаходяться й інші пострадянські країни. В Україні криза реального сектору була однією з найвідчутніших у світі. За підходом до здійснення антикризових заходів в регіоні СНД можна виділити три групи країн.

Перша - Азербайджан, Узбекистан та Туркменистан, на які світова рецесія не мала суттєвого впливу (приріст ВВП у Туркменістані у 2009 році склав 15,2%, у двох інших країнах було також забезпечено зростання цього показника ). Причинами цього були незначне включення їх економік у світові фінансові процеси.

Друга - Молдова, Вірменія, Таджикистан та Киргизстан, для яких характерна систематична кризова ситуація, довгострокова нестабільність національної економіки та висока залежність від зовнішньої допомоги. Криза особливо жорстко вплинула на ці країни, які не мали необхідних ресурсів для подолання її негативного впливу на подальше погіршення у них загальної економічної ситуації. Для збереження економічних показників хоч би на існуючому низькому рівні ці країни вже отримали й сподіваються на наступні кредити міжнародних фінансових інституцій – МВФ, Світового банку, Азіатського банку розвитку (Вірменія, Киргизстан, Таджикистан ), а також розраховують на фінансову допомогу з боку Росії (Вірменія, Таджикистан ).

До третьої групи належать Білорусь, Казахстан, Росія, а також Україна, які крім Білорусі ( падіння ВВП за три квартали 2009 року – всього на 0,3% ) також суттєво постраждали від світової кризи – за такий же період ВВП Росії впав на 11,8, України – на 15,9% із дещо меншим падінням цього показника у Казахстана. В якості позитива можна відзначити таку характерну рису державного управління в цій країні, як широке впровадження ринкових елементів до національної економіки із збереженням важелів централізованого впливу на її функціонування, що особливо виявляється в процесі перетворення «сировинної» на «обробну» структуру народногосподарського комплексу.

1. Кризу моралі.Поразки і невдачі одних країн, перемоги та успіхи інших пов’язані, на нашу думку, з головним – рівнем духовності, рівнем культури, рівнем освіченості, рівнем інтелігентності. Іншою живильною силою кризи став гедоністичний мотив споживання, що підігрівався іпотечним та споживчим кредитуванням населення. Теоретично стимулювання споживання дозволяє вирішити проблему надвиробництва, тобто відставання темпів зростання попиту від темпів зростання капіталу. В умовах глобалізації ця проблема розв’язувалась не лише в межах економічних кордонів країни, а й за рахунок зовнішнього розширення ринків збуту. Додамо дещо інше. Близько мільярда населення світу голодує. Близько мільярда страждає від ожиріння. Виявляється на планеті вже 1011 мільярдерів. Співвідношення доходів найбагатших і найбідніших верств населення в деяких країнах виглядає наступним чином: у Китаї – 7:1, у країнах ЄС – 5-7:1, в Японії – 4,3:1, в Україні – 30:1. Товаром стає не лише продукція матеріального виробництва, а й духовні цінності.

2. Криза зовнішньоекономічної діяльності.Україна здійснює політику економічного співробітництва з 207 країнами. До 2006р. сальдо зовнішньої торгівлі мало позитивне значення, тобто експорт перевищував імпорт. Нині ситуація дещо інша. Mінусове сальдо торгівлі товарами упродовж останніх років (2007р. – 7,2 млрд. дол. США; 2008р. – 13,5 млрд. дол. США, 2009р. – 5,73 млрд. дол. США) свідчить про активізацію товарообігу явно не на користь нашої держави.

3. Криза управління. Маємо четвертого президента й 15-й уряд. Попередні результати – не втішні. Якщо у 2008р. ВВП в Україні на душу населення дорівнював 3,9 тис. дол. США, то в 2009р. – 2,5 тис. дол. США. В Білорусі цей показник був на рівні 5,1 тис. дол. США, Казахстані – 6,9, Росії – 8,9, Польщі – 11,1.

Вихід України зі світової економічної кризи, яка розпочалася ще у 2008 р. і поширилася на українську економіку, передбачає обґрунтування відповідних пріоритетів економічної (управлінської) діяльності держави. Для цього, безумовно, потрібно скористатися світовим досвідом антикризової діяльності держави. До особливостей, що відображають характер трансформаційних перетворень, стан української економіки та її місце у світовому господарстві, соціальне становище населення необхідно віднести наступне.

1. В Україні ще не звершенні трансформаційні перетворення, а тому і не відпрацьовані економічні методи регулювання економіки подібно тому, як це ми спостерігаємо у розвинутих країнах з ринковою економікою.

2. Технологічний базис України значно відстає від розвинутих країн (панування 3-го і 4-го технологічних укладів).

3. Структура української економіки глибоко деформована. Дві основні причини цього явища: 1) економіка України після розпаду СРСР залишила сліди тодішньої, пристосованої до умов єдиного народногосподарського комплексу, спеціалізації; 2) українська влада протягом всіх років незалежності так і не забезпечила комплексний розвиток національної економіки, не захистила вітчизняного виробника, допустила різке скорочення і занепад ряду галузей, що забезпечують споживчі потреби населення (легка промисловість, виробництво цукру, тваринництво тощо).

4. Малопотужність капітало-інвестиційної бази, що постійно гальмує інвестиційний процес та технологічне переозброєння економіки України.

5. Обмежений в країні сукупний попит як результат багаторічного заниження заробітної плати, гальмування малого бізнесу, низької прибутковості багатьох підприємств і цілих галузей.

6. Великий та багаторічний дефіцит державного бюджету України.

7. Низька конкурентоспроможність українських товарів.

8. Нераціональні зовнішньо-економічні зв’язки України, що проявляються в її імпортозалежності, незбалансованому платіжному балансі, незбалансованих валютно-фінансових операціях та великому державному боргу.

9. Наявність масштабного тіньового сектору економіки.

Незважаючи на спільність кризових проблем між постарадянськими країнами , кожна з них виробляє власні підходи до формування тактики та стратегії державного антикризового управління економікою. Стратегія має передбачати комплекс заходів, забезпечених необхідними ресурсами (кадровими, матеріальними, фінансовими, інформаційними), визначенням термінів, умов виконання, а також тих, хто, за що, яким чином (морально і матеріально) і перед ким нестиме відповідальність за свої дії. Йдеться про успішно діючий організаційно-економічний механізм управління стратегією.

Висновок. Сучасна криза економіки має культурно-соціальну природу. Причини означеної кризи, а, відповідно, і механізми її подолання необхідно шукати в самій людині та культурі – загальній, економічній. Цей аспект у змісті кризи країнової економіки ще малодосліджений.

Уже два століття характерною ознакою національного та світового економічного розвитку є його циклічний характер, який виражає динаміку суперечностей капіталістичної ринкової системи від початку їх нагромадження упродовж фази піднесення до критичного загострення в період рецесії з тимчасовим їх розв’язанням через кризу. Лише у післявоєнний період в рамках четвертої довгої хвилі (1950-2000 рр.) у світовому господарстві відбулось понад 100 економічних рецесій, які характеризувались як різною тривалістю, так і різною глибиною порушення економічної рівноваги. Усі вони стали відображенням тих модифікацій, що їх зазнали короткі та середні економічні цикли, а саме: зменшення глибини криз за одночасного зростання їх регулярності, пріоритетність надвиробництва основного капіталу порівняно з надвиробництвом товарів, відсутність різкого зниження цін на товари і послуги у передкризовий період, скорочення тривалості фаз кризи і депресії (рецесії) на фоні подовження фаз пожвавлення і піднесення, а також посилення синхронізації національних бізнес-циклів. Такі трансформаційні зміни коротких і середніх циклів у другій половині XX ст. були наслідком, з одного боку, технологічної модернізації економік розвинутих країн, їх зростаючої соціалізації та реструктуризації, поглиблення інтернаціоналізації бізнесу та впровадження інноваційного менеджменту, а з другого, ефективної політики системного державного антикризового управління.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.031 сек.