Органи влади Київської Русі.

Великий Київський князь. Вищим органом влади Київської держави була влада великого князя. Він був представником і захисником інтересів привілейованого прошарку населення. Працями дослідників (Д. Самоквасов, О. Толочко) доведено, що інститут князівської влади – давній звичаєвий інститут. Слово «князь» походило від слова «кінь», і попервах означало «людину, що сидить на коні, військового ватажка». Спершу це була виборна особа, на яку обиралась особлива людина, обдарована Богом силою, розумом, сміливістю тощо.

Функції перших князів були порівняно нескладними і полягали, насамперед, в організації дружини й військових ополчень та управлінні ними. З перетворенням князя у феодального монарха ускладнювались і його функції. Він став верховним головнокомандувачем. Князь підкорював нові землі, створював оборону на кордонах держави, зміцнював Київ, провадив зовнішньополітичні стосунки зі Степом (державні формації кочових народів) і Візантією. Князь здійснював управління Київською державою, призначав численну адміністрацію, організовував будівництво доріг і мостів, приділяв багато уваги прокладанню торгових шляхів.

З X ст. розвивалася законодавча діяльність князів. Особливо важливою законодавча функція стала в ХІ-ХІІ ст. Після запровадження християнства в обов'язки князя входило й утвердження цієї ідеології, значною мірою через законодавчу функцію. Отже, через законодавчу діяльність князі встановлювали: нову каральну систему, розмір судових стягнень, розмір винагороди окремим посадовим особам, права церкви тощо. Однією з найважливіших функцій князівської влади у період зародження та розквіту Київської держави була судова. Судив київський князь на підставі норм звичаєвого права, здебільшого своє найближче оточення: васалів, дружинників тощо.

Влада князя набувалася через спадкоємництво. Спадкоємництво князівських «столів» (престолів) спершу здійснювалося за принципом старшинства в князівському роді, тобто до старшого брата, а якщо його немає, тоді до старшого сина. В ІХ-Х ст., коли князі закріпилися на своїй землі, цей принцип замінювався принципом отчини, тобто князівські «столи» почали успадковувати старші сини князя. Це призводило до того, що в XI-XII ст. брати князя досить часто боролись зі своїми племінниками за великокнязівський «стіл». І лише в XIII ст. принцип отчини переміг остаточно.

Від XI ст. у Київській державі посилювалися економічні та політичні суперечності між окремими князівствами. Виникла необхідність у створенні ще одного органу влади – ради при князі, яка не мала чітко встановлених складу та компетенції, її ще називали боярською радою, оскільки в її складі переважали насамперед бояри, а також представники вищого духовенства – митрополити, єпископи й представники вищої адміністрації – тисяцькі, посадники, вихідці з місцевої знаті. Члени цієї Ради “кращих мужів” називались “думці”. Рада була постійним дорадчим органом при князеві з найбільш важливих внутрішніх і зовнішніх питань держави: князь обговорював з нею питання оголошення війни, укладення миру, встановлення союзів з іноземними державами. Також Рада бояр здійснювала обговорення і видання нових законів, мала судові функції та розв`язувала військові, адміністративні, фінансові та інші питання. За відсутності Великого князя чи в разі його смерті боярська рада ставала основним органом влади, що вирішував усі питання внутрішньої і зовнішньої політики та встановлював владу майбутнього князя.

Віче – збори жителів міста та приміської округи на центральній площі біля центральної церкви. У слов'ян віче відоме з VI ст. Воно оформилося на основі трансформації зборів племені (племінного сходу). Різновиди: київське на новгородське. За останніми дослідженнями, склад цього органу влади був сталий – кілька сотень чоловік, що часто відповідало кількості дружинників у місті. У зборах брала участь і соціальна верхівка міста чи князівства (землі). Віче скликалося за потребою. Право скликати віче мали князь, митрополит або єпископ, бояри та городяни. Для цього було достатньо прийти на головну площу й ударити у дзвін.

Народні збори мели великі повноваження. Вони могли закликати князя на княжий стіл і визначити при цьому на підставі укладеного з ним договору («ряду») відносини між князем і народом. Коли князь не виконув взятих на себе зобов’язань , віче мало право усунути його з князівського столу.

Правове поле діяльності віча збігалося з полем діяльності князя. До компетенції віча також належали такі важливі питання, як скликання народного ополчення, обрання єпископа, призначення чи відкликання посадових осіб, видання законів, встановлення податків, визначення правил торгівлі та якості монети. Виступи вічовиків не були автономними, вони скеровувалися певними князями або коаліціями князів. Рішення на вічах приймалися лише одноголосно. Часто віче виконувало функції суду, але поступово значення народних зборів зменшується, й усі питання вирішує князь одноособово. У ХІІІ ст. діяльність віча припиняється. Виняток становили лише віча у деяких містах (Новгород, Псков).

Для періоду феодальної роздробленості була характерною поява міжкнязівських (феодальних) з'їздів як органу влади – снемів. Вони скликалися великим князем київським за його ініціативою, або ж з ініціативи будь-якого удільного князя без визначеної періодичності. Учасниками снемів, окрім київського князя і слуг його двору, були удільні князі, яких супроводжували «брати» (найближчі однодумці), «сини» (васали), «думці» (члени боярської ради), церковні служителі.

Під проводом Великого князя феодальні з`їзди розробляли нове законодавство, розподіляли лени, вирішували питання війни і миру з іноземними державами, розв`язували міжкнязівські суперечки, планували заходи щодо охорони торгівельних шляхів. Тобто, це був державний орган, який вирішував питання суспільної організації, державного устрою, зовнішньої і внутрішньої політики. Так, з`їзд у Любечі (Чернігівська область) 1097 р. визнав незалежність окремих князів і водночас закликав їх спільно охороняти Київську Русь.

Попри широке коло питань, що покладалися на розгляд снемів, вони не мали виразних організаційно-правових форм та реального владного впливу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика державного ладу Київської Русі. Виші органи влади та управління Київської Русі.	\|	Органи управління Київської Русі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.