Основні терміни і поняття

Християнство.

Християнство — злиття культур римлян, греків і навколишнього світу — культури варварів.

Перші релігійні братства утворились як антитеза братству общин.

Індивідуалізм та колективізм породжували
християнство.

Рим був тілом, християнство — духовною спільністю єдиної і водночас різноманітної Європи. Християнство поховало історицизм - вічний, незмінний світ, світосприйняття, що закріпило традиції та звичаї дописемної цивілізації. Умови, які породили християнство, мали об’єктивний характер: розвивалися ринкові відносини, а разом із ними — соціальна нерівність.

На відміну від класичного буддизму, індуїзму, ісламу, християнство спрямовує людину на пошук способів і засобів зміни свого життя: “просіть — отримаєте, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять”. Християнство сповідує свободу, конфуціанство — виконання обов’язків.

Розкол Римської імперії неминуче мав спричинити кризу релігії. 1054 р. християнство офіційно розкололося на дві частини — римсько-католицьке та греко-православне (католицьке вселенське теж православ’я).

Історія християнства — це історія двоєдиності людини — духовного і природного. Його початок — безкорисливе служіння апостолів, їх переслідування, гоніння. Ставши панівною ідеологією світогляду, політичною силою, воно втратило певну кількість осяяних, дедалі більше з’являлося тих, хто пристосувався, присусідився, приліпився. Розпуста, лінощі, зажерливість, брехня, нещирість та інші пороки стають звичними рисами духовних служителів. Християнство опинилось, як писав Т. Моммзен, на краю прірви. На арену суспільного життя поступово виходить нова постать — носій ринкових відносин, капіталістичного духу, протестантського пуританізму [60].

Ас – грошова одиниця Стародавнього Риму.

Варни – станово-економічна ієрархія в древній Індії (II тис. до н. е.).

Вершники – римські торговці та лихварі, які мали право купити земельні наділи із державного фонду за власні кошти.

Вілла– приватне спеціалізоване господарство із земельним наділом до 125 га, засноване на праці римських рабів.

Гідротехнічне землеробство – іригаційно-зрошувальна система землеробства Стародавнього Сходу.

Глашатай – голова управління податків у Вавилоні.

Другий поділ праці – відділення ремесла від землеробства.

Ергестерія– первісний великий грецький цех, який був у приватній власності і мав спеціалізований характер.

Економіка – за Арістотелем, це вид діяльності для створення багатства як сукупності споживчих вартостей.

Закони Хаммурапі – перший звід законів, який був спрямований на зміцнення економічної влади держави (Вавилон – 1792 – 1750 рр.).

Зразкове господарство – за Катоном, переважно самозабезпечуване натуральне господарство з певною ринковою орієнтацією.

Кадастр – перелік осіб для оподаткування.

Колонат– система стосунків між власниками землі та колонами (раби, вільновідпущенники, паупери, вільні селяни) на основі рентно-орендних відносин у пізній Римській імперії та Візантії.

Конфуціанство – основною ідеєю є досягнення соціального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні владі, що асоціювалася з мудрістю та старшинством.

Лихварство– позика під проценти.

Латифундія – багатогалузеве приватне господарство із земельним наділом до 500 югерів, засноване на праці римських рабів.

Мікроліти і макроліти – первісні знаряддя праці.

Муніципія – у Стародавньому Римі місто з правом самоврядування.

Нобілітет – оточення римських імператорів, яке мало виняткове право на володіння земельними наділами із державного фонду безкоштовно.

Надлишковий продукт – частина продукту, що залишався у первісного виробника після споживання.

Неолітична революція – перехід людства від привласнюючого характеру життєдіяльності до ведення відтворюючого усвідомленого господарства.

Основна продуктивна сила – трудові ресурси, зайняті в основних галузях виробничої діяльності.

Перший поділ праці – відділення кочового тваринництва від осідлого ведення господарства.

Патріархальне рабство – система господарських відносин Стародавнього Сходу, яка спиралася на боргове рабство.

“Податний устав” – один із перших письмових документів, що врегульовував фіскальні відносини (Єгипет – 257 р. д. н. е.).

Принципат – у Стародавньому Римі форма рабовласницької монархії, за якої зберігалися республіканські установи, але влада фактично належала одній людині – принцепсу (першому у списку сенаторів); існувала з 27 р. до н. е. до 198 р. н. е.

Пауперизм – масові злидні вільного населення в Римі.

Парцела– невеликий наділ землі, який надавався власником в оренду римським колонам.

Прекарій – довічне володіння земельним наділом.

Синойкізм – у Стародавній Греції об’єднання кількох поселень або міст у єдиний поліс.

Сальтус – спеціалізоване приватне римське господарство.

Трапеза– первісний банк (обмінна контора) в античній Греції.

Фіск – особлива скарбниця, створена Августом Октавіаном.

Хрематистика– за Арістотелем, вид діяльності для створення багатства як нагромадження грошей.

Цівітас – громадянська община у Римі.

Ценз– у Стародавньому Римі періодичний перепис майна для оподаткування.

Розділ ІІ (ЗМ 2)

Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – ХV ст.)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансова та податкова система стародавнього світу.	\|	Тема 2.1. Феодальна система господарства в Західній Європі та Україні. Економічна думка середньовіччя.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.