Школа класичної політичної економії – В. Каразин, Т. Степанов, Й. Ланг, І. Вернадський, А. Антонович.

Тема 6. 2. Основні напрямки економічної думки в Україні

(друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

План

1. Школа класичної політичної економії – В. Каразин, Т. Степанов, Й. Ланг, І. Вернадський, А. Антонович.

2. Ліберально-дворянська течія – А. О. Скальковський, Д. П. Журавський, Д. М. Струков.

3. Вплив на економічну думку в Україні наукової діяльності – М. Зібера, С. Подолинського, М. Туган-Барановського, Є. Слуцького.

З початком у 20 роках ХІХ ст. промислового перевороту та поступової капіталізації господарства чітко простежується розвиток політичної економії в Україні у взаємозв’язку з досягненнями світової економічної науки.

Уперше в Україні ідеї А. Сміта розвивають О. Михалевич (перший український скорочений переклад у Львові “Багатства народів”), М. Плітковський (перший повний переклад російською мовою “Багатства народів“) та М.А. Балудянський, який першим з українських економістів у своїй “економічній системі” виклав теорію А. Сміта.

Харківський, Київський та Новоросійський університети стають опорними пунктами формування української школи класичної політичної економії. У розвитку ідей класичної школи в Україні помітно вирізняються два етапи – перший охоплював час до 60-х років ХІХ ст. і характеризувався впливом фізіократії та пізніших варіантів класичної політичної економії, на другому етапі центральною стала проблема капіталістичного розвитку економіки України у складі Російської імперії.

Найбільш відомим представником фізіократичної школи в Україні став Василь Каразін (1773–1842 рр.), ініціатор заснування Харківського університету та реформи освіти в Російській імперії. Український учений оригінально вирішував питання про взаємозв’язок народного добробуту, підприємництва та управління – “народна розкіш лише породжує і підтримує дух промисловості у державах”. Він розрізняє матеріальний, моральний та політичний добробут народу, ставить його в пряму залежність від зростання народонаселення та способу управління.

До фізіократів належали агрономи-економісти – Андрій Самборський (1732–1815), Михайло Ліванов (1751–1800), Антон Прокопович-Антонський (1762–1848).

Політичну економію було включено до навчальних планів університетів. Одними із перших розробили такий курс Йозеф Ланг та Т. Ф. Степанов у Харківському університеті.

Йозеф Ланг, розвиваючи теорію Ф. Кене, у праці “Про вищий принцип політичної економії” (1807 р.) формулює трисекторну модель народного господарства – сільське господарство, промисловість та грошовий сектори. Аналізуючи кругообіг в економічній системі за допомогою рівнянь та цифрових прикладів, по суті, створює статичну модель економічної рівноваги. У праці “Основні напрями політичної арифметики” (1810 р.) Ланг визначає сектори як три класи – сільськогосподарський, промисловий та служилий. Між ними вирізняються потоки продуктів та послуг і розраховуються три баланси у вигляді системи лінійних рівнянь. На основі власної моделі Ланг зіставляє економіку Російської імперії з економікою європейських країн. За півтора століття до сучасного оформлення Ланг висунув ідею створення матричних таблиць у роботі “Що є гроші” (1815 р.). За оцінками сучасних учених, професор Й. Ланг посідає історичне місце між Ф. Кене та К. Марксом, а за рівнем економічного аналізу його теорія суспільного відтворення або кругообороту суспільного капіталу не тільки зіставна з теоріями Ф. Кене та К. Маркса, але й має певні переваги.

Т. Ф. Степанов широко та творчо використовує надбання світової економічної науки. У двотомнику “Записки про політичну економію” він аналізує питання предмета політичної економії, суті та джерел багатства, продуктивних і непродуктивних класів, продуктивної та непродуктивної праці, цінності, капіталу, заробітної плати, прибутку, ренти, процента, кредиту, національного доходу. У дусі Сміта визначає такі категорії, як цінність та багатство. Під капіталом він фактично розуміє засоби виробництва, хоча і застерігає від однобічного його тлумачення.

До української школи класичної політичної економії належав професор Київського університету Іван Вернадський (1821–1884 рр.), який був видавцем та редактором журналу “Экономический указатель”. У дореформений період він критикує кріпосництво, у пореформений захищає буржуазні відносини, стає прихильником великого виробництва та великого капіталу. Позитивно оцінюючи процес концентрації виробництва і капіталу, негативно ставиться до великої земельної власності, яка на той час була виключно поміщицькою, і пропонує пристосувати її до капіталістичних форм господарювання. Вернадський заперечував втручання держави в економічне життя, виступав проти ідей будівництва соціалізму.

Під значним впливом класичної політичної економії перебували М. Вольський, А. Антонович, Г. Цехановецький, М. Косовський.

М. Вольський намагався об’єднати всі відомі економічні теорії на основі їхньої спільності. Предметом політичної економії в нього є людина, її діяльність, спрямована на задоволення матеріальних і моральних потреб.

У праці “Основи політичної економії” (1879 р.)А. Антонович визначає політичну економію як науку “про суспільний елемент у діяльності людей, спрямований на задоволення як духовних, так і матеріальних потреб”. У власному визначенні цінності він намагається врахувати виробництво, розподіл і споживання. Цінність, на його думку, є уречевленим суспільно необхідним часом дії трьох факторів виробництва: природи, праці та капіталу.

Ліберально-дворянська течія – А. О. Скальковський,

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Господарство України в 1914–1920 рр.	\|	Михайло П. Драгоманов

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.