Архітектура. Скульптура.

З ХІІІ ст. на наших землях розвивається оборонне будівництво, у культових спорудах ХІV - ХVІ ст. зберігаються риси давньоруського стилю. У містах характерною була стильова різноманітність, зумовлена впливом східної та західної архітектури. Зокрема, центральні та західні райони відвідували італійські купці й архітектори, через посередництво яких і проникали ренесансні ідеї, а згодом – і барокові.

З приходом ренесансних тенденцій архітектура змінюється. Ренесансному стилю притаманні урівноваженість композиції, міжповерхові членування, розвинений каркас тощо.

На Україні (особливо Західній) панував стиль пізнього Ренесансу (др. пол. ХVІ – поч. ХVІІ ст.). Приклади: “Високий замок”, “Чорна кам’яниця” (1570 р.), будинок купця Корнякта (1580 р.), каплиця Трьох святителів (1578 р.), вежа Вірменської церкви (1576 р.), братська Успенська церква (1591-1629 рр.) у Львові. Архітекторами були переважно іноземці (італійці): Петро Італієць, Домінічі Римлянин, Петро Барбоні і місцеві мешканці: Лука Пряшів, Мартин Мошня, Амвросій Прихильний.

Ренесансний стиль орієнтується здебільшого на світські споруди. У Львові забудована значна частина міста: в основі планування – прямокутна мережа вулиць, всередині квадратна площа з ратушею.

Будівельний рух в Україні ХVІ – ХVІІ ст. пов’язаний з діяльністю братств. Збудовані православні братські церкви у Сокалі (к. ХVІ ст.), Замості (1589 р.), Любліні (1607 р.), Луцьку (1617 р.). На поч. ХVІІ ст. діяльність братств поширюється на схід (Київ, Чернігів, Переяславль, Новгород-Сіверський). Переважно реставрувались будови старокнязівської доби, але будувались і нові (Острозький замок, будинок Острозьких у Ярославлі тощо).

У Києві реставрується Церква Печерської лаври (ХV - ХVІ ст.).

Своєрідним було дерев’яне будівництво ХVІ – ХVІІІ ст. на Західній Україні (Карпати і Прикарпаття). Це переважно церковна архітектура. На центральній Україні церкви будувались за зразком західноукраїнських, але покривалися глиною та вибілювались (наприклад, дерев’яна дзвіниця Софійського собору, дерев’яна дзвіниця Успенської церкви Києво-Печерської лаври).

Дерев`яна церква. Сасів. Сучасний вигляд.

Початок ХVІІ ст. в архітектурі знаменується поступовим переходом до барокових традицій.

Розвивається мистецтво різьби по каменю, металу та дереву. Всі ці різновиди різьби залучалися для оздоби архітектурних споруд як ззовні, так і зсередини. Споруди могли бути і світськими, і культовими. Зразок – різьба по білому мармуру в інтер’єрі “Чорної кам’яниці” у Львові. Відомі також національні українські іконостаси, вирізьблені на дереві.

Скульптура як самостійний вид мистецтва розвивається у Західній Україні. Зразком є голова юнака (за однією із версій – святого Гліба) із вапняку. Пізніше скульптори застосовують алебастр (його у середньовіччі називали “руським мармуром”). Пам’яток збереглося мало. З костелу в Жидачеві збереглась пам’ятка “Розп’яття” із дерева (фігура Христа майже в людський зріст). Поширеними були дерев`яні обрамлення ікон та іконостасів (наприклад, іконостаси П`ятницької та Успенської церков у Львові).

Скульптура представлена також на надгробках шляхтичів: і католиків, і православних. Розвивається ліпна скульптура і ливарна скульптурна пластика з металу. Зразок – фігура архістратига Михаїла, що перемагає диявола (композиція прикрашала будівлю королівського арсеналу у Львові).

У цивільному будівництві були наявні екстер’єри та інтер’єри: фасади на ринковій площі у Львові, Дрогобичі, Кам’янець-Подільському, Бережанах тощо.

Живопис. Помітний вплив Київської Русі. Поступово відбувається перехід до гуманістичних ідеалів, вплив італійських традицій (експресія, увага до внутрішнього світу людини тощо).

Найпоширеніший вид живопису – ікона. Шанується Богородиця. Традиційний іконопис протягом ХV – ХVІ ст. еволюціонізує. Так, ікона позбавляється догматизму, втілюються нові ідеї. З початку ХVІІ ст. розвивається нова форма іконописного живопису. Зразок – ікона “Різдво Богородиці”, яка зберігалася у П’ятницькій церкві у Львові. На цій іконі зображено типову міщанську обстановку у заможній львівській родині. Популярними постатями на іконах є Святий Микола, Параскева П`ятниця, архангел Михаїл, Святий Георгій.

Розвиненим був і фресковий живопис, проте більшість таких пам`яток загинула. Збереглися розписи у вірменській кафедрі у Львові та в Замковій капелі Святої Трійці у Любліні. Останній виконаний українським майстром Андрієм.

Наприкінці ХVІ ст. з’являється портрет. Формується західноукраїнська портретна школа. Портрет є провідним жанром. Відомі портрети Яна Гербурта (70-ті рр. ХVІ ст.), Костянтина Корнякта (поч. ХVІІ ст.), польського короля Стефана Баторія, Роксолани (Насті Лісовської), Раїни Вишневецької (фундаторки православних монастирів на Лівобережжі), князя К.Острозького, Варвари Лангиш (дочки старости львівського братства), численних львівських міщан – членів братства.

Київські портрети початку ХVІІ ст. до нас не дійшли. Відомі лише фрескові (стінописні) портрети ігумена Красовського 1614 р. з Кирилівської церкви та Петра Могили з фрески у Церкві Спаса на Берестові.

З’являється й історичний живопис, пейзаж тощо.

З другої половини ХVІ ст. у зв’язку із поширенням книгодрукарства виникаєграверство на дереві (дереворит), яке мало два центри: Острог та Львів. Перші друковані видання І. Федорова оздоблювалися рослинним орнаментом. Давній зразок – “Ісус Христос” у Євангелії ХVІ ст.

З початку ХVІІ ст. виникає народна гравюра, розрахована на простий народ з метою замінити дорогі ікони. Гравюри тиражувалися як листівки-плакати. Київські гравюри були чорно-білими, Львівські часто видавали з метою в подальшому їх розфарбувати й обвести народним орнаментом.

Театр. Орієнтовно з початку ХVІІ ст. розвивається український вертеп. Назва походить від печери поблизу Віфлієма (Йорданія), де народився Ісус Христос.

Розвивається також і шкільна драма: з режисурою, декораціями, костюмами. Акторами були учні братських шкіл та студенти колегій (звідси і назва “шкільна”). Сюжети були релігійні та міфологічні. Між актами релігійної драми виконувалися інтермедії побутової тематики.

Розвиваються народні ігри, мистецтво скоморохів.

Музика.Основою музичної культури у цей період залишається усна народна творчість: історичні пісні, думи та інші. Ці твори складали і виконували кобзарі та бандуристи. Найпоширенішими народними інструментами були кобза, бандура, цимбали, скрипка, сопілка, дудка ( у Карпатах – трембіта). Відомі були й лірники, які виконували пісні жартівливого та сатиричного змісту.

Перші професійні музичні об’єднання (братства) виникають у Кам’янець-Подільському (1571 р.) та Львові (1580 р). Відомі були й ремісничі цехи, що виготовляли музичні інструменти.

Відтак розвивається світська музика: марші, танці тощо.

Церковна музика до ХVІ ст. представлена “знаменним” співом (від “знамена” – позначки, поставлені над словами тексту богослужебних книг). При цьому церковний хор був одноголосим.

З ХVІ ст. спів стає багатоголосим (“партесним” – лат. – партія для окремих голосів). Замість знаменної з’являється лінійна нотація (зразок – “Супральський ірмолой” 1593 р.).

Існують хорові капели при церквах і монастирях.

Отже, українська культура даного періоду, незважаючи на несприятливі умови розвитку, зберегла свої національні особливості.

ТЕМА 7

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Освіта й наука.	\|	УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У XVII – XVIII ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.