Освіта й наука.

ІДЕЇ РЕНЕСАНСУ І РЕФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ.

ТЕМА 6

( УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА XIV – XVII ст.)

Отже, у XIV столітті територія Галичини входить до складу польської держави. При цьому і колишні території Київської Русі також стають володіннями іноземців – литовських князів. Наприкінці XIV століття вся східна Україна була підкорена великому князю литовському. Культурний розвиток литовського князівства був нижчим, ніж у підкорених держав (України та Білорусії), тому культура цих народів не зазнавала утисків, а навпаки – право та організація суспільно-політичного життя України й Білорусії було взято за основу в Литві. Відтак урядовою мовою Великого князівства Литовського була “руська”, що склалася на основі синтезу писемної церковнослов’янської мови та елементів усної староруської мови часів Київської Русі.

У цей період уже побутує термін “Україна”. Одна з найпоширеніших версій щодо походження назви: спочатку так називали окремі землі на південному заході, відповідно “Україна” походить від “край” – кордон, межа.

Офіційно ця назва вживається з ХVІ ст. для позначення усієї території країни. Приблизно з ХІV - ХVІ ст. українці постають як самостійна нація зі своїми мовними властивостями, специфічною культурою та побутом.

У 1385 році Кревська унія, закріпивши об’єднання Литви і Польщі, надала польській шляхті право володіти українськими землями. Йдеться передусім про Київщину, Галицько-Волинську Русь та Чернігово-Сіверщину. Закарпаття ж перебувало під владою Угорщини.

Цими причинами пояснюється певний занепад національної української культури. Так, поступово поширюється латинізація (особливо після прийняття Люблінської унії 1569 року). У період боротьби за православну віру центром знов стає Київ, а провідною соціальною силою – козацтво. Давня культура Київської Русі поступово занепадає, а їй на зміну формується вже українська.

Протягом ХІV - ХVІІ ст. в Україні споруджуються міста, розвиваються ремесла і торгівля, пожвавлюються міжнародні зв’язки тощо.

В Європі у цей час поширюються ідеї Ренесансу і Реформації. На українських землях ці ідеї не були поширеними, в основному – в Польщі й Литві.

Вплив Реформації на українських землях полягав у тому, що вона висунула вимоги до покращення рівня початкової та вищої освіти.

Осередками освіти були спочатку монастирі (як і у ХІІІ ст.). Вищого навчального закладу в Україні не було, хоча деякі монастирські школи мали міжнародний авторитет (наприклад, школа при Києво-Печерській лаврі).

У школах вивчали азбуку, молитви, читали часослов, псалтир, писали скорописом.Допомагати дякам могли “бакаляри” – молоді люди з незакінченою освітою (або самі були вчителями).

Поширені були і приватні школи для заможних людей.

Під впливом Реформації протестанти засновують у Польщі і Литві свої школи, в яких вчилися і українці (гімназія та академія у Рахові). В Україні: протестантські школи у Дубні та Хмельнику.

Зростає роль католицьких шкіл; діяльності єзуїтів. Не маючи православних шкіл, заможні люди віддають дітей до єзуїтських, відтак поширюється католицизм. Єзуїти навчали граматики, поетики і риторики (“тривіум”), у другій частині – математики, астрономії, музики, діалектики (“квадривіум”), додатково – основам історії, географії, природознавства тощо. Мова навчання – латинська.

З’являються й уніатські школи. У 1569 р. єзуїти у Вільно відкрили колегіум, у 1579 р. йому надали статус академії. У відповідь у 1580 р. в Острозі за сприяння князя К. Острозького було відкрито Острозький слов’яно-греко-латинський колегіум. Він задумувався також як академія. Називали цей заклад і “Тримовним ліцеєм”. При колегіумі утворилося своєрідне наукове товариство: Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, архідиякон Кіпріан. Найвизначніша справа цього гуртка – видання Острозької Біблії (1581 р.) – церковнослов’янська мова. Видавцем цієї книги був І. Федоров, який з 1572 р. жив у Львові (1574 р. – “Апостол”, 1578 р. – “Азбука”, “Буквар”), з 1580 р. живе в Острозі.

Поступово панство потрапляє під вплив католицтва й уніатства. Острозька академія з 1608 р. (смерть князя) занепадає, онука князя робить його єзуїтською колегією.

Функцію оборони православної культури беруть на себе братства – національно-релігійні організації православного міщанства. Спочатку братства займалися справами християнського милосердя, пізніше – питаннями науки й освіти. Діяльність братств активізується у другій половині ХVІ ст., хоча відомі вони були і раніше. Поступово братства стають загальнонародними (не лише міщанськими).

Одним із перших активізувалося Львівське братство (70-ті рр. ХVІ ст. ). Саме завдяки братській школі Львів стає осередком наукового життя нарівні з Острогом. Члени братства: Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Памво Беринда та інші.

Братські школи виникають у Галичі, Луцьку, Немирові, Вінниці тощо. Культурно-освітній рух поступово поширюється у напрямку Києва. Цей рух пов’язують з ім’ям Єлисея Плетенецького, який з 1599 р. був архімандритом Печерського монастиря. Він викупив стару друкарню Балабанів, згуртував навколо монастиря людей з широкими науковими зацікавленнями: Захарія Копистенський, брати Памво і Степан Беринди, Тарас Земка, Лаврентій Зизаній-Тустановський та інші.

У 1615 р. заснована Київська братська школа, ректорами якої були Іван Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович. У братських школах вчилися представники усіх станів (козаки, міщани, нижче духовенство, дрібна шляхта).

У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при монастирі нову школу, яку в 1632 р. було поєднано з київською братською. Утворився Києво-Могилянській колегіум (з 1701 р. – академія). Тут навчались 7 чи 8 років, учили латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську мови; риторику, поетику, діалектику (дискусії), філософію. До складу викладачів колегіуму входили: Й.Кононович-Горбацький, І.Трохимович (філософи), Х.Євлевич, С.Косов, Т.Баєвський та інші.

П.Могила заснував філіали колегії у Вінниці (1634 р.), у Кременці (1636 р.).

Вчені займалися археологією. Під керівництвом П.Могили велися розкопки Десятинної церкви, збиралися написи з пантеону Києво-Печерської Лаври.

Школи, подібні до братських, виникають і на Запоріжжі. Існують при церквах у слободах і селах початкові парафіяльні школи.

Чимало юнаків отримують знання за кордоном (Париж, Падуя, Прага, Віттенберг, Краків): Павло Русин із Кросна, Юрій Котермак із Дрогобича, С.Оріховський-Роксолан тощо.

Література.З ХІV ст. пам’яток залишилося мало: “Пандекти Антіоха” (1307 р.), “Євангеліє” з Луцька, “Київський Псалтир” (1397 р.). Книги ще рукописні, пергаментні.

З ХV ст. книги виходять на папері, наприкінці ХV ст. у Кракові з’являються перші твори, друковані кирилицею: “Октоїх” (1491 р.), “Часословець” (1491 р.), “Тріодь пісна” (1491 р.), “Тріодь цвітна” (1491 р.). Автор видання – механік Швайпольт Фіоль. Ще один відомий видавець – білорус Франциск Скорина. Пізніше – Іван Федоров.

Відомі збірки творів цього періоду: “Золотий ланцюг”, “Ізмарагд”, “Златоуст”, “Четьї-Мінеї”.

Пам’ятки ХVІ ст.: “Служебник”, “Пересопницьке Євангеліє”, “Холмське Євангеліє”, “Загорівський апостол”.

Розвивається полемічна література, вона особливо поширюється після Брестської унії 1596 року. Створено близько 140 великих творів цього жанру: приблизно 80 написано католиками й уніатами, 60 – православними.

Полемісти: Герасим Смотрицький “Ключ Царства небесного” “Календар римський новий” (1587 р.) – пов’язано з реформою календаря 1582 р. (папа Григорій XIII наказав додати до календаря 10 днів).

1597 р. – “Апокризис” Христофора Філалета (псевдонім М.Броневського) – спрямовано проти унії.

Мелетій Смотрицький “Тренос” (гр. “Плач”) 1610 р.

1621 р. – Іов Борецький – “Протестація”

1620 р. – “Книга о вірі...” Захарія Копистенського; 1621- 1622 рр. – “Палінодія або Книга оборони”...- відповідь на книгу уніата Льва Крези “Оборона церковної єдності” (Вільно, 1617 р.).

Іван Вишенський виступає не лише проти релігійного, а й проти соціального гноблення. Відомо 17 творів Вишенського: трактати і листи – послання з Афону. 10 творів об’єднав у “Книжку” і хотів надрукувати. Твори поширювались у списках.

Поширена була й ораторсько-проповідницька проза. Ораторами могли виступати усі культурні діячі. Проповіді називалися “казаннями”, нерідко друкувалися. Укладалися збірки “казань” – т.зв. “Євангелія учительні”, вони мали допомагати парафіяльним священикам укладати власні проповіді.

Розвивається й поезія, яка також стала полемічною. У другій половині ХVІ ст. у рукописних збірках поширюється полемічна антологія віршів книжною українською мовою – віршовий полемічний комплекс. Автор (група авторів?) невідомий.

З’являються декламації й діалоги, які передували появі театральної драми. Ці жанри, хоча й виходили друком, передбачали усне виконання.

Відома декламація “Просфонима” (Львів, 1591 р.) – на честь приїзду київського митрополита. Діалоги створювали Андрій Сеульський (1630 р.), Іоаникій Волкович (1631 р.).

На межі літератури та філософії розвиваються натурфілософський та онтологічно-гносеологічний трактат Кирила Ставровецького “Зерцало богословії” (1618 р.), підручник з філософії “Аристотелеві проблеми” (К., 1620 р.), “Трактат про душу” (К., 1624 р.) К. Саковича.

Розвивається вертепна драма (див. Тему “Театр”), усна народна творчість, зокрема думи, балади, історичні пісні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Архітектура. Живопис.	\|	Архітектура. Скульптура.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.