Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У XVII – XVIII ст.

У цей період українська культура розвивалась у несприятливих умовах. 1648-1654 рр.– визвольна війна під проводом Б.Хмельницького. В цілому ліквідація польсько-шляхетського режиму і формування української національної козацької держави сприяли розвитку української культури.

Однак позитивні зміни в житті суспільства спричинили мрії народу про подальші соціальні перетворення. Нова ж еліта – козацька старшина – не була зацікавлена в цьому.

Постійні війни і внутрішні конфлікти негативно відбивалися на розвитку культури. До того ж, різні частини України опинились під владою різних держав: Лівобережжя – під Росією, Правобережжя відійшло до Польщі, Буковина до Молдавського князівства (васал Туреччини), Закарпаття – до Угорщини (Австрія).

Умови розвитку культури найкращими (порівняно з іншими землями) були на Лівобережжі, де зберігалася гетьманська влада, і на Слобожанщині, яка заселюється переселенцями. Хоча ці умови також не можна вважати сприятливими (політика Московського уряду).

Доба Руїни (1657-1687 рр.) приносить розчарування культурної еліти в козацтві, хоча саме на нього вона спирається з метою протистояння Москві (за часів Руїни і після неї змінилось чимало гетьманів: І.Виговський, Ю.Хмельницький, І.Брюховецький, Д.Многогрішний, П.Дорошенко, М.Ханенко, І.Самойлович, І.Мазепа, І.Скоропадський, П.Полуботок, Д.Апостол, К.Розумовський).

Відносне покращення культурної ситуації відбулося за часів гетьманування І. Мазепи (1687-1709 рр.), хоча за нього культура відривається від народних коренів. Після розгрому під Полтавою національна українська культура поступово занепадає під тиском московської (з 1721 р. – Російська імперія). При цьому кращі культурні сили України фактично переманювались до Росії.

Ще гірші умови були на Правобережжі, Волині, в Галичині, на Закарпатті та Буковині. На цих землях суто національна культура фактично зникає.

Козацтво на цих землях то скасовувалось, то відновлювалось (1699 р. – остаточно скасоване). Православні ієрархи вирішують підкоритись папі римському. А відтак запановує унія (з перевагою католицьких елементів). На поч. ХVІІІ ст. до унії пристають і братства.

Від часів Б.Хмельницького гетьмани робили столицями різні полкові центри, проте культурним центром України залишається Київ.

Мовна політика. Польський уряд у 1696 р. видає закон, за яким українська мова залишається лише у церковних відправах.

В Росії у 1627 і 1628 рр. видаються накази, за якими вилучаються “книги литовскія печаті”. З 1720 р. заборонено друкувати книжки у Києво-Могилянській академії. З середини XVIII століття у діловодстві України використовується тільки російська (великоруська) мова.

Проте українська культура, хоча й перебуває в стані занепаду, не зникає остаточно і залишає по собі досить значну спадщину.

Освіта.У 1701 р. Києво-Могилянській колегіум отримує статус академії. Розквіту вона досягає за І.Мазепи (її називали Могиляно-Мазепинською). У цей час академія має значну кількість студентів, а викладачі створюють своєрідний осередок: Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Гедеон Вишневський, Йоасаф Горленко та інші.

Академію матеріально підтримували козацька старшина і гетьман.

Студенти академії були вихідцями не лише з України, а й із Росії, Білорусії, Болгарії, Греції, Чорногорії, Сербії тощо. Тут могли навчатися представники усіх соціальних станів, причому місця в класі займали відповідно до успіхів у навчанні.

Ще одне піднесення академії відбулося за часів митрополита Рафаїла Заборовського (приблизно 1731 р.). Академію називали тепер Могиляно-Заборовською. Тут діяли: Сильвестр Кулябка, Павло Конюскевич, Георгій Кониський, Митрофан Довгалевський, Гедеон Сломинський.

З другої половини ХVІІІ ст. академія стає закритим закладом для дітей духовенства (цьому сприяла Катерина ІІ).

Колегіуми виникли у Чернігові (1700 р.), Харкові (1726 р.), Переяславі (1738 р.). Харківський колегіум мав би стати академією, але спроби були марними. Пізніше всі три колегіуми стали духовними семінаріями.

На поч. ХVІІІ ст. поширювалися початкові школи (братські і громадські). Були спроби зробити початкову освіту загальнонародною, але це не поширилось. Поступово занепадає і вища освіта, бажаючі мають навчатися в Росії. Відкрито “главния народния училища” у Києві, Катеринославі, Новгород-Сіверському. Це були фактично нижчі класи гімназій.

Освіта розвивається і на Січі. Тут було три типи шкіл: січові, монастирські, церковно-парафіяльні.

У мистецтві в цей час розвивається бароко*.Спочатку говорили лише про бароко в архітектурі чи живописі; з к. ХІХ ст. – в літературі; з поч. ХХ ст. – про бароко як перший стильовий напрямок культури, що охопив майже всі європейські народи. Українське бароко формувалось у досить складних умовах, під сильним впливом ідей Ренесансу, тому не дивно, що в місцевому бароко простежуються і ренесансні тенденції.

Література.У к. ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. діє Києво-Чернігівський культурний осередок, його діяльність пов’язана із друкарнею, що була заснована у 1674 р. у Новгород-Сіверському, а у 1679 р. переведена до Чернігова. Лазар Баранович, Іван Величковський, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, Петро Терлецький, Пилип Орлик та ін.

Один із найвідоміших письменників цього часу – Іоаникій Галятовський. Написав збірку проповідей “Ключ розуміння” з додатком – курсом гомілетики (теорії проповіді). Писав також полеміко-богословські трактати: “Розмова білоцерківська” (1676 р.), “Стара церква” (1678 р.), “Фундаменти” (1683 р.) – проти унії й католицизму, написані польською мовою; “Лебідь” (1679 р.), “Алькоран” (1683 р.) – проти мусульманства і, зокрема, турецької агресії; “Месія правдивий” (1669 р.) – проти іудаїзму; “Софія премудрість” (1686 р.) – проти протестантизму, “Боги поганські” (1686 р.) – проти неоязичництва. Збірки релігійних легенд “Небо новоє” (1665 р.) і “Скарбниця потребная” (1676 р.). Всього написав близько 20 великих творів.

Розвивається ораторсько-проповідницька проза. Лазар Баранович (зб. проповідей “Меч духовний” (1666 р.); “Труби словес проповідних” (1674 р.); Антоній Радивиловський (зб. “Огородок Марії Богородиці” (1676 р.); “Вінець Христов, з проповідей недільних, аки з цвітов рожаних ... сплетений” (1688 р.).

Не припиняє свого розвитку і поезія. Цьому розвитку сприяла Києво-Могилянська академія. І, таким чином, формується київська поетична школа.

Популярною в Європі є барокова поезія. В українській літературі поезія також віддає данину бароковим тенденціям. За формою вірші ще силабічні, проте з’являється т. зв. леонінський вірш, що був переходом до силабо-тоніки. Поширені прийоми: акровірші, “раки” (рядки читаються однаково і зліва направо, і навпаки), “луни” (другий рядок – відлуння першого, причому коротке); фігурні вірші (у вигляді серця, геометричної фігури тощо).

“Прихильником” такої поезії був Іван Величковський (зб. “Зегар з полузегарком”, 1690 р.; “Млеко, од овці пастирю належноє” – 1691 р.).

Цікавий зразок барокової поезії – твір Івана Максимовича “Богородице діво, радуйся!” (1705 р.), який складається з 25000 рядків.

З’являються й вірші іншого характеру: історичні твори (“Висипався Хміль із міха”), суспільні сатири, інтимна лірика тощо – т.зв. “пісні свіцькі”. До нас дійшли уривки з антологій таких пісень; як правило, без імені авторів.

Розвивається шкільна драма. (див. розділ “Театр”).

Підноситься усна народна творчість, зокрема історичні пісні й перекази, думи тощо.

Серед історичних творів відомі козацькі літописи: Григорія Грабянки, Самійла Величка, Самовидця. Ці літописи вже не є суто хроніками, у них наявні осмислення історичних подій, їх авторська інтерпретація тощо.

Відомий твір даного періоду – “Історія Русов іли Малой Росії”. Автор невідомий, хоча за деякими джерелами авторство приписують Григорію Полетиці – полтавському шляхтичу. Твір написано на патріотичних засадах, він повістує про історію України, прагнення здобути незалежність (хоча й написаний російською мовою).

Здійснювались і спроби систематичної обробки української історії: “Синопсис” І.Гізеля (1674), “Обширний синопсис руський” П.Кохановського (1682).

Окреме явище – творчість Григорія Сковороди (1722-1794 рр.) – поета й філософа. Автор рукописних збірок: “Сад божественних пісней”, “Басні Харковскіи”.

Архітектура. Скульптура.У ХVІІ - ХVІІІ ст. в архітектурі співіснують різні стилі, але домінує бароко.

Взагалі для бароко характерний синтез різних видів мистецтва. В європейській архітектурі бароко представлено як світськими, так і культовими спорудами. Для них характерні складні криволінійні плани, розкішна пластика фасадів й інтер’єрів тощо. Барокові споруди прикрашалися скульптурою, різьбою, ліпленням, всередині – картинами та іншим малюванням. Бароко ґрунтується на асиметрії, контрастах.

В Україні домінував своєрідний стиль – козацьке бароко (назва означає своєрідність національного бароко). Одна із перших споруд такого типу – Миколаївська церква у м.Ніжин (1668-1669 рр.). Козацькі церкви відрізняються від давніх споруд: у них відсутній чітко виражений фасад, вони однакові з усіх сторін, цим самим ніби повернуті до всіх сторін світу. Стіни білили (національна традиція), бані фарбували у зелений чи синій колір, іноді прикрашали позолотою (Київ).

Не зупиняється в розвитку і дерев’яне церквобудівництво. Наявна так звана школа дерев’яного зодчества(в основному – на Західній Україні). У пізніших кам’яних спорудах помітні риси, запозичені у дерев’яної архітектури. Це Покровська церква і Воскресенська у Сумах; Преображенський собор в Ізюмі (1685 р.), Покровський собор у Харкові (1686 р.).

У козацьких соборах вибаглива конструкція: стіни “вгинаються”, “вихиляються”, наявні колонки та інші виступаючі частини.

Пізніше демократизм козацького бароко зникає. За І.Мазепи цей стиль набуває величності, що знаменує собою могутність гетьманської влади. За сприяння Мазепи перебудовано Богоявленську церкву Братського монастиря у Києві (1690-95 рр.), збудовано Військово-Микільський собор (1690-96 рр.) (зруйновані у 1934 році); реставровано Лавру, Софійський собор і т.д.

Зразки барокових споруд:

§ раннє бароко – Львівський Бернардинський костьол (1600-1630 рр.),

§ розвинуте бароко – Львівський Домініканський костьол (1749-64 рр.);

§ пізнє бароко (рококо) – ансамбль Св. Юра: собор (1744-70 рр.), палац митрополитів, келії (на малюнку).

Після скасування заборони будувати у містах цегляні споруди у 1721 р. з’являються нові будівлі, що вже мають елементи рококо (в основі – криві лінії, вишукано–примхливе оздоблення, декоративність), що є більш світським і, так би мовити, безтурботним: дзвіниця Михайлівського золотоверхого монастиря, дзвіниця Софійського собору; собор у Козельці; Покровська церква на Подолі – 1722 р.: (на рококо впливає класицизм); 1731-1745 рр. – перебудова приміщень київської академії; збудовано дзвіницю Києво-Печерської лаври (під керівництвом Й.Шеделя).

1747-1753 рр. збудовані Андріївська церква і Маріїнський палац у Києві (В. Растреллі).

Андріївська церква. Сучасний вигляд.

 

Українські архітектори цього періоду: С.Ковнір (у Лаврі – ряд споруд); І.Григорович-Барський (фонтан Самсона, Покровська церква у Києві), Ф.Старченко, Я.Погрібняк – Троїцький собор у Новобогородицьку (суч. Новомосковськ) – найвизначніша дерев’яна споруда того часу – 65 метрів заввишки (1773-1775 рр.).

У дусі бароко будуються й світські споруди: будинки полкових канцелярій, Генеральної канцелярії, приватні будинки старшини й архієреїв. До наших часів їх дійшло мало.

Барокові споруди були прикрашені рельєфним і ліпним оздобленням (наприклад, фасад Успенського собору Києво-Печерської лаври). Розвивається й дерев’яна скульптура (Сисой Шалматов; Пізель – на Західній Україні).

Найбагатші на скульптури католицькі костьоли, у православних церквах також з’являються скульптури, але їх знищує Синод.

У другій половині ХVІІІ ст. в архітектурі домінує класицизм, якому притаманні суворість, чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення тощо. Споруди цього типу: палац Румянцева – Задунайського у Чернігівській області ( 70-ті рр. ХVІІІ ст.), прибудова Успенської церкви у Володимирі-Волинському (1753 р.) тощо.

Живопис.Так само, як і в архітектурі, тут поступово змінюють одне одного бароко, рококо і класицизм.

В Україні ХVІІ - ХVІІІ ст. найпопулярнішим є, як і раніше, релігійний живопис: розпис храмів, ікони. З другої половини ХVІІ ст. оформлюються школи іконописців і граверів, найвідоміша з них – школа Києво-Печерської лаври. Художники цієї школи розписували Успенський собор і Троїцьку надбрамну церкву Лаври. Образи святих тут наділені людськими властивостями, вони ніби мають щось тілесне; настрій їх піднесений.

Відома риса храмового розпису – ктиторський портрет. Ктитори – опікуни чи жертводавці певної церкви.

Зразок високогобароко в живописі: ікона “Покрова Богородиці”, на якій зображено ідеалізовані образи царя, патріарха, ігуменів, старшину. Зразок низького бароко – козак Мамай.

Іконостаси у цей період надзвичайно пишні, прикрашені. Ікони могли розташовуватись у 4-5 рядів. Зразки: іконостас Преображенської церкви у с. Великі Сорочинці ( понад 100 ікон) ХVІІІ ст.; ікони церкви Святого Духа в Рогатині – сер. ХVІІ ст.

Розписи Андріївської церкви виконані О. Антроповим та Г. Левицьким у традиціях рококо: легкість, наявність характеристичних дрібних деталей.

Розвиваються портрети; з’являються пейзажі, історичний жанр, алегорично-символічний.

Змінюється гравюра: дереворит відходить на другий план, з’являється мідьорит (гравюра на міді). Наявна Київська граверська школа: брати Тарасевичи, Іван Щирський, А. Козачківський, Д. Голяховський.

Розвивається і класицизму живописі: Дмитро Левицький (1735-1822 рр.) і В.Боровиковський (1757-1825 рр.) працюють у Росії.

Музика.Розвивається професійна музика:

§ Січова співацька школа (к. ХVІІ ст.-1709 р., 1734-1775 рр.), де готували фахівців для церковних хорів.

§ Глухівська співацька школа (1738-60 рр.). Тут вивчали вокальний спів, гру на флейтах, гуслях, скрипці, басах. Тут домінує партесний спів (лат. частина – голоси)

§ Києво-Могилянська академія. Тут існували хор, оркестр. Тут з ХVІІ ст. навчали співу за лінійними нотами: “київське знамено” (“київська азбука”, “київська граматика”). Хор містив до 300 студентів. Щороку влаштовували свято хорів на Контрактовій площі.

З середини ХVІІ ст. з’являються псалми і канти – невеликі твори світсько-духовного характеру, складені для хору а сарella на три голоси. З’являються ліричні (інтимні) пісні, жартівливі, танцювальні пісні, романси.

Відомі композитори: Максим Березовський (1745-1777 рр.) – автор опер “Демофонт”, “Вірую”, концерту “Не отвержи мене”.

Артемій Ведель (1767-1806 рр.) не звертається до популярної італійської традиції, а опрацьовує українські. Його твори – духовного характеру, він був керівником хору Києво-Могилянської академії.Написав понад 30 хорових концертів, “Літургію”, “Херувимську”, “Всеношну”.

Дмитро Бортнянський (1751-1825 рр.) – директор придворної капели. Написав опери на французькі тексти, симфонію, сонати; 35 чотириголосних концертів, 21 – окремий спів, 30 гімнів – церковні.

Театр.Найбільшого розквіту досягаєшкільна драма. Переважно це твори викладачів Києво-Могилянської академії. Приклади: “Слово о збуренні пекла” – барокова; “Олексій – чоловік Божий” – 1673-1674 рр.; “На рождество господа Бога й Спаса нашого Исуса Христа” – 1631 р. (автор – Памво Беринда), “Володимир”(автор – Ф. Прокопович – 1705 р.), “Мілость божия” – 1728 р. (Г.Кониський), “Воскресеніє мертвих...” 1747 р. Шкільні драми грали книжною мовою (на відміну від західноєвропейських драм латинською чи народною мовою).

За змістом драми були релігійні, біблійні, міфологічні, історичні. Мали пролог, фабулу, епілог. Пролог виголошував автор, пояснюючи моральну мету й основну думку твору. Поширені були пишні декорації, костюми (вплив бароко), створювалися складні театральні ефекти.


 

ТЕМА 8

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ


Читайте також:

  1. XVII-XVIII ст.
  2. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
  3. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
  4. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
  5. Бондарихінська культура
  6. Варіанти акультураційних стратегій
  7. Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах
  8. Витоки української культури. Культура Київської Русі.
  9. Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки
  10. Всемирная история: учебник для вузов / под ред. Г.Б. Поляка, – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 2000. – 496 с.
  11. Всеукраїнська школа волонтерів
  12. Г. Культура.




Переглядів: 1156

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Архітектура. Скульптура. | Левко Боровиковський

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.059 сек.