Організація виступу

В якій аудиторії, перед якою публікою буде виголошуватися доповідь?

Для того, щоб знати, в яких умовах проходитиме засідання і яка загальна обстановка супроводжуватиме виступ, промовець спочатку має спробувати відповісти на такі запитання:

• Чи буде дана аудиторія дружньою або ворожою, такою, що симпатизує йому або виявляє байдужість?

• Чи буде публіка в залі відвертою або недовірливою та мовчазною?

• Чи будуть серед присутніх у залі лише його прибічники або, можливо, там будуть присутні й представники опозиції?

• Якщо припускається присутність опозиційних сил у залі, чи дотримуються вони однієї позиції або ж конфліктують між собою? Існують також -деякі інші фактори, що впливають на сприятливий

результат виступу, а саме:

• Коли і в який час буде представлено доповідь: уранці, після обіду, наприкінці робочого дня або ж перед офіційною вечерею?

• Чи будуть люди, присутні в залі, поспішати побувати ще десь?

• Чи не загрожує промовцю «небезпека» з якихось підстав?

• Чи є при цьому необхідність врятувати чиєсь «громадське обличчя»?

Виконуючи остаточний аналіз усієї ситуації, що склалася, та продумуючи, яку форму та стратегію обрати, оратор має виходити із завдання свого виступу й абсолютного розуміння того, що він «продає», кому він це «продає», які обставини та перешкоди можуть при цьому виникнути, в якій атмосфері та перед якою публікою він буде робити свою доповідь.

Успішний виступ містить не лише добре підібраний матеріал, а й, що істотніше, незаперечні аргументи й докази. Такий виступ демонструє вільну орієнтацію оратора та глибоке знання ним справи. Але навіть дуже сильна і переконлива промова, що має план, містить основну ідею, необхідну інформацію, якою зацікавилася публіка, легко зазнає фіаско, якщо ці факти не будуть певним чином упорядковані та розташовані.

Насамперед не можна нехтувати вступною та підсумковою частинами виступу. Із самого початку промова має викликати інтерес у слухачів, знайомити їх з основним змістом та ідеєю доповіді. У підсумковій частині досвідчений доповідач ще раз коротко повторить ключові моменти і сенс усього виступу. Ще раз зупинимося на діях, які при цьому мають бути виконані.

Головна частина доповіді, що йде відразу після вступної частини і закінчується безпосередньо перед підсумковою, містить у собі головну думку і сутність ідеї. Вони мають бути обдумані доповідачем із повним знанням справи. Неможливо тривалий час тримати аудиторію в напруженні, розкриваючи головний зміст своїх планів, ідей або просто «ви-плескуючи» на неї постійний потік інформації, без особливого підходу, прагнення «злитися» з аудиторією, зробити її частиною свого виступу.

Щоб добитися зрозумілості й упевненості, що ідея виступу зрозуміла і прийнята присутніми, необхідно викладати свої думки точно, зрозуміло і просто, щоб це було зрозуміло всім.

Організація самого виступу передбачає компонування розрізнених частин єдиної монолітної доповіді. Метод, який для цього обирають, залежить від теми виступу та стратегічних намірів промовця. Дехто найбільш доцільною та звичною формою виступу вважає почасовий або хронологічний виклад матеріалу. Багато доповідачів, особливо законодавців у парламенті, улюбленою формою подачі своєї доповіді обирають логічно побудований перелік проблем і шляхів їх розв'язання. Коли виникає проблема порівняння альтернативних шляхів розв'язання однієї й тієї ж проблеми, контрастно-порівняльний підхід може стати найкращим. Техніка «стимул-реакція» може також знадобитися, коли робиться доповідь інформаційного плану. Якщо ж мета виступу - прояснити або оголосити значення й мету будь-яких дій чи фактів, використовується техніка «визначення». Інша форма, до якої часто звертаються оратори, - це використання техніки обговорення «деталей» основного цілого, до яких можуть належати, наприклад, різні підрозділи в організації або різні напрямки роботи тощо. Близький за змістом до цієї техніки виступ, побудований навколо основних систем, функціональних механізмів і технічних характеристик обговорюваного предмета, наприклад обговорення діяльності різних підрозділів і груп у рамках однієї великої організації або ж проблем стандартів та якості виробництва з метою досягнення рівня кращих світових зразків. Якщо ж для майбутньої доповіді не підходить жодна з перелічених технік або форм, які використовуються більшістю ораторів, доповідачеві, мабуть, варто поміркувати над створенням спеціальної форми і техніки подачі виступу за власним розсудом.

Звичайно, коли існують досить вагомі та актуальні підстави для виступу, їх викладають відразу ж, ще у вступній частині доповіді. Адже в цьому випадку в оратора є сильні козирі, оскільки йому не потрібно підводити публіку до основної ідеї доповіді. Якщо ж «продається» план або ідея, весь сенс організації виступу повинен будуватися навколо цих двох аспектів, які розглядають у різних ракурсах і з різних точок зору, однак ні в якому разі не забувають про їх головну роль. Іншою підставою виділення окремого ключового пункту або пунктів виступу та неодноразового повторення їх у доповіді є той факт, що особливо важливі для виступаючого слухачі, можливо, залишать залу або будуть викликані в термінових справах до того, як закінчиться доповідь. Якщо це трапиться, промовець принаймні не буде докоряти собі за те, що не всі потрібні йому слухачі почули і зрозуміли основні ідеї його доповіді.

Слідом за «продажею» плану або ідеї, коли промовець переконав присутніх в оригінальності і самобутності сказаного, показав усі переваги проекту, який пропонується, головний акцент виступу повинен бути перенесений на зміцнення виголошуваних позицій. Причому докази на користь ідеї мають бути побудовані по низхідній. Слід пам'ятати, якщо навіть найзмістовніші та найпереконливіші аргументи і факти не змогли вплинути на реакцію та відношення публіки до ідеї, то про незначні й малоцікаві вже й нічого говорити - вони ніколи не принесуть успіху. Що ж до переконливості доказів, то їх намагаються висловлювати максимально чітко, зрозуміло і коротко. Можна навести приклад, як це зробила десятирічна дитина, розповідаючи своїй молодшій сестрі зміст п'єси «Пігмаліон» так: «Це - про брудну дівчинку, яку вчили чистій мові».

Виступ має бути достатньо тривалим, щоб охопити всі намічені промовцем питання. У цілому тривалість найкращих виступів - до однієї години. Більшість із присутніх просто не зможуть сприйняти великий потік інформації, що ллється на них, немов водоспад. Зміст виступу, що складається з трьох або в крайньому випадку чотирьох основних аспектів, майже завжди дійде до свідомості слухачів і закріпиться в їхньому мозку. У деяких випадках навіть шість пунктів виступу, якщо вони близькі за змістом і сенсом, будуть сприйняті. Уся несуттєва інформація, що повторює одна одну або надто заглиблюється в деталі, по можливості має бути вилучена з тексту виступу ще до його початку. Такі матеріали, якщо є абсолютна впевненість, що вони досить важливі й служать загальній ідеї, можуть бути роздані присутнім до початку виступу або ж обговорені в оперативному порядку.

Післй закінчення виступу в слухачів повинно скластися та зміцнитися враження про оратора і його особистість. Для цього йому потрібно ще раз звернутися до основної ідеї своєї доповіді. Якщо промовець очікує будь-яких дій і реакції від виступу, то ще до закінчення доповіді він повинен попередити про це присутніх у залі, інколи відкрито запитавши їхню думку та запропонувавши висловитися з певного питання. Якщо хтось бажає стати добрим оратором, він має завжди репетирувати свою промову, практикуватися, повторювати по декілька разів думки, які він проповідує. Як тільки зібрано матеріал і розподілено його по пунктах для виступу, слід приступити до оцінки його змісту. В це поняття входять аналіз фактичного матеріалу, проробка форм і засобів його подачі та з'ясування особистого ставлення виступаючого до нього. Безумовно, у кожній аудиторії знайдеться людина, в якої не виникне ніякого інтересу до того, що відбувається, або переважатиме ставлення типу: «Ну і що з того?». При цьому можна порадити вибрати якого-небудь рецензента, професійного радника або помічника, що знає свою справу, щоб той визначив, що у виступі зрозуміло і пройде на «ура», що спрацює ефективно, а яку частину виступу потрібно переробити або взагалі скоротити.

Відсутність достатньої підготовки і знання справи, точного завдання, упевненості в тому, що промовець хоче висловити у виступі, притаманні майже всім нудним виступам і таким, що затягуються. І навпаки, короткі, стислі промови, як правило, свідчать про більш високий професійний рівень підготовки. І навіть якщо така промова не блискуча, вона ефективна вже тим, що коротка і не забирає у слухачів надто багато часу та енергії. Інколи доводиться чути таку думку:

«Якщо оратор протягом тридцяти хвилин не спроможеться розпалити вогонь інтересу, він повинен припинити марнувати час і сірники». Один оратор якось сказав: «Вибачте, моя промова дещо затягнулася, я забув свій годинник і не бачу ніде настінного...». У відповідь із задніх рядів почулося: «Зате праворуч від вас настінний календар».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет виступу	\|	Мова виступу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.