Форми державного правління та державного устрою

Особливості держави

Загальний характер. Держава виступає універсальною, невід'ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній.

Суверенність, держава володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб'єктів, діючих в межах її кордонів.

Примус, держава уособлює публічну владу і підпорядковує прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспільстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуаціях, що визначаються законом. Масштаби державного примушення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей − життя і свободи, визначають особливу дієвість державної влади.

Держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами.

Ознаки держави доповнюються такими атрибутами як:

· податки;

· територія;

· відділення публічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього населення;

· поява професіоналів-управлінців, політичної еліти;

· виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов'язкових для всього населення.

Якщо за критерій взяти сферу реалізації мети, то можна виділити внутрішні і зовнішні функції держави.

До внутрішніх функцій держави належать такі:

· законотворча, зв'язана з підготовкою, розглядом і прийняттям законів;

· економічна, в якій держава виступає як підприємець, що координує економічний процес;

· соціальна, що передбачає таку організацію соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил;

· захисна, що диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу;

· культурно-виховна, пропагандистська та ін.

Зовнішні функції держави полягають у:

· захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності;

· у підтримуванні і налагодженні зв'язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб'єктами світового співтовариства.

В формах визначені організація і принципи фунціонування верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, службових осіб і громадян. Форма правління становить організацію верховної влади, визначає структуру вищих державних органів і принципи їх формування, організації, взаємовідносин (статус законодавчої, виконавчої і судової влади та ін.). Форми правління діляться за способами організації влади по формальному джерелу. В сучасних умовах розрізняють дві основні форми правління: монархія і республіка. В монархії джерелом влади є одна особа − монарх (цар, король тощо). В республіці джерелом влади є народ.

Монархія (грец. monarchia − єдиновладдя) − це форма держави, в якій джерелом державної влади вважається монарх, його влада спадкова і не залежить від волі виборців.

Існує декілька різновидів монархічної форми правління:

· абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман), де виступає всевладдя глави держави;

· конституційна монархія − держава, в якій повноваження монарха обмежені конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі − уряду, тобто монарх царює, але не управляє (Великобританія і Північна Ірландія, Королівство Швеція, Іспанія), яка в свою чергу поділяється на: 1) дуалістичну (тобто подвійну) − Йорданія, Кувейт, Марокко, в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково − законодавчою; 2) парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями і лише частково виконавчими, а інколи має також право вето на рішення парламенту, яким практично не користується.

Більшість сучасних демократичних монархій − парламентські монархії. Уряд в них формується парламентом і підзвітний парламенту, а не монарху. В парламентарних монархіях, що за організацією та характером політичного режиму не набагато відрізняються від республік, влада монарха має символічний, часто представницький характер. В світі є близько 40 монархій, а формально понад 70, тобто в специфічній формі монархія зберігається майже в третині всіх країн світу, в тому числі у восьми державах Західної Європи: Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін.

Найбільш розповсюдженою формою правління є республіка, при якій глава держави (президент) − виборний і змінюваний, а його влада вважається похідною від представницького органу або виборців.

Республіканська форма правління має три різновиди: 1) президентську; 2) парламентську; 3) змішану.

Президентська республіка характеризуються значною роллю президента в системі органів державної влади. Президент водночас і глава держави і глава уряду − може обиратися спеціальною колегією вибірників або прямим голосуванням виборців. Президент сам очолює уряд, який несе відповідальність перед ним, а не перед парламентом, тому що президент сам призначає його з членів своєї політичної партії. У президентській республіці немає вотуму довір'я уряду з боку парламенту, президент сам зміщує міністрів, але погоджує з парламентом і призначення, і зміщення членів уряду, міністрів.

Характерна риса президентської республіки − жорсткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, при якому органи влади мають значну самостійність один щодо одного. Президент керує внутрішньою та зовнішньою політикою і є верховним головнокомандуючим збройних сил. Уряд в президентських республіках стабільний. Парламент не може винести уряду вотум недовір'я, а президент не має права розпустити парламент. Лише в разі серйозних антиконституційних дій або злочину з боку президента йому може бути висловлений імпічмент − дострокове відсторонення від влади.

Парламентська республіка характеризується формуванням уряду на парламентській основі з пропорційним партійним представництвом за підсумками виборів. Уряд формально відповідальний перед парламентом, що наділений правом контролю за діяльністю уряду та його розпуску. Уряд наділяється виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою, а також правом клопотання перед президентом про розпуск парламенту. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не глава держави, реально в політичній ієрархії − головна особа. Президент, як глава держави фактично займає у ній скромніше місце: може обиратися або парламентом, або зборами вибірників, або безпосередньо народом. Вотум недовіри уряду викликає його відставку.

В політичній практиці зустрічаються і змішані форми парламентської та президентської республік. Зокрема, в Франції конституцією значно посилена президентська влада. Змішаний тип управління державою існує також в Україні, Ірландії, Болгарії, Фінляндії, Португалії та ін.

Під формами державного устрою розуміється територіально-політична організація держави, що включає політико-правовий статус його складових частин і принципи взаємовідносин центральних і регіональних державних органів. Основні форми державного устрою − це унітарна і федеративна держави, а також конфедерація.

Унітарна держава − це єдина, цілісна держава, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають будь-якою політичної самостійності.

Основні ознаки унітарної держави: єдина держава, єдина конституція, єдина правова система, єдина система вищих органів влади і управління, єдина судова система та ін.

При демократичних режимах в деяких державах місцеві органи влади обираються населенням, а контроль з боку центральних органів влади зберігається тільки побічний (Великобританія та ін.). Може існувати навіть автономія для окремих територій (Італія та Іспанія).

Федеративна держава − це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною компетенцією та має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. З майже 220 існуючих в світі держав у третині діє федеративний принцип (Австралія, Австрія, Канада, Індія, США, Німеччина, Югославія та ін.).

Федерацію складають державні утворення, що є її суб'єктами і мають відповідно власне коло повноважень: штати в США, провінції в Канаді, землі в Німеччині та ін. Поряд з загальнофедеральною конституцією і законами діють конституція і закони суб'єктів федерації, але забезпечується верховенство федеральної конституції і законів. Між законодавчою, виконавчою і судовою владами федерації та суб'єктів федерації чітко розмежовуються повноваження.

В деяких федераціях існує подвійне громадянство, а за суб'єктами федерації не визнається право виходу з неї. Більшість федерацій створюється не за національно-територіальною, а за адміністративно-територіальною ознакою. Виняток складали колишній Радянський Союз, Чехословаччина, Югославія і деякі інші.

В конфедерації кожний її член зберігає державну самостійність, об'єднується з іншими державами в союз, до компетенції якого передаються деякі важливі питання. В історії існували конфедерації в США (1776−1787), Німеччині (1815−1867) та ін. В сучасних умовах чистих конфедерацій немає, хоча термін вживається відносно деяких країн, зокрема, Швейцарії, що в дійсності представляє федеративну форму. Елементи конфедеративного влаштування є і в Співдружності незалежних держав.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Походження держави, її сутність, ознаки і функції	\|	Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.