• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Склад правопорушення.

Склад правопорушення – це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Структура складу правопорушення:

- об'єкт правопорушення;

- об'єктивна сторона правопорушення;

- суб'єкт правопорушення;

- суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єкт правопорушення – це суспільні відносини, охоронювані нормами права, яким при здійсненні правопорушення заподіюється певна шкода або створюється погроза заподіяння відповідної шкоди.

Структура суспільних відносин : а) суб'єкти відносини; б) об'єкт (предмет) відносини; в) соціальний зв'язок між суб'єктами відносини із приводу об'єкта відносини.

При характеристиці об'єкта правопорушення, у сучасній юридичній літературі нерідко використається термін „цінність” (або – „благо”), тобто об'єкт – це певна цінність (життя, здоров'я, майно й т.д.), що правопорушенням заподіюється тією чи іншою мірою (ступеня) шкода.

Об'єктивна сторона правопорушення – це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.

Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони так званих матеріальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечний або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечного або шкідливі) діяння.

Обов'язкова ознака об'єктивної сторони, так званих формальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечного, шкідливого).

Факультативні ознаки об'єктивної сторони правопорушень, тобто ознаки властивим не всім складам правопорушень (ознаки, які можуть доповнювати ознаки обов'язкові): місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя здійснення діяння.

Суб'єкт правопорушення – це деликтоспособное особа (фізичне, юридичне), що зробила правопорушення. Деликтоспособность – це передбачена нормами права здатність особи нести юридичну відповідальність за зроблене правопорушення. Деликтоспособность фізичної особи зв'язується з поняттями: „вік”, „осудність”. У карному праві суб'єкт злочину й суб'єкт відповідальності збігаються. У цивільному праві суб'єктом майнової відповідальності за шкоду, заподіяна неповнолітнім, що не достигли п'ятнадцяти років, можуть бути, наприклад, його батьки.

Суб'єктивна сторона правопорушення – це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. У структурі втримування даної психічної діяльності розрізняють: провину, мотив, мета, емоційний стан.

Обов'язкова ознака суб'єктивної сторони: провина, тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Провина юридичної особи – це винне здійснення протиправних дій їхніми працівниками, що виконують покладені на них за законом або договором обов'язку (службові, трудові).

Факультативні ознаки суб'єктивної сторони, тобто ознаки властивим не всім складам правопорушень: мотив, мета, емоційний стан.

Форми провини: намір, необережність.

Види наміру: прямій, непрямий.

При прямому намірі особа:

- усвідомить суспільно небезпечний або шкідливий характер свого діяння;

- передбачає настання суспільно небезпечних або шкідливих наслідків свого діяння;

- бажає настання суспільно небезпечних або шкідливих наслідків свого діяння.

При непрямому намірі особа:

- усвідомить суспільно небезпечний або шкідливий характер свого діяння;

- передбачає настання суспільно небезпечних або шкідливих наслідків свого діяння;

- свідомо допускає настання суспільно небезпечних або шкідливих наслідків свого діяння.

Види необережності: самовпевненість (легкодумство), недбалість.

Наприклад, у карному праві при злочинній самовпевненості особа:

а) передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння;

б) і легковажно розраховує на їхнє запобігання, а при злочинній недбалості особа: не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння; хоча повинне було їх передбачати й могло їх передбачати.

У цивільному праві поняття „необережність” (проста, груба) відрізняється від поняття „необережність” у карному праві. Крім того, цивільне право передбачає можливість юридичної відповідальності й безвинно (за договором, за законом – ст. 450 ГК України).

§ 6. Види правопорушень. Правопорушність.

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості):

- проступок (відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності);

- злочини (відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності).

Проступки-делікти (лат. delictum – проступок) – це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки – це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки – це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки – це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом – порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки – суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки – це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки – це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

- договірні правопорушення – пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

- позадоговірні правопорушення – пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин – це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя:

- у сфері соціально-економічних відносин;

- у суспільно-політичній сфері;

- у сфері побуту і дозвілля.

Правопорушення за колом осіб:

- особисті;

- групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні правопорушення – це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Міжнародні правопорушення:

- міжнародні делікти (проступки) (наприклад, порушення торгових зобов'язань);

- міжнародні злочини(наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.).

У кожному із видів правопорушень можливі:

- рецидив – вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність – вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Причини правопорушень:

1) фактори суб'єктивного характеру – низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;

3) недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту).

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення – це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність – соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу виробництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб „зрівняти” своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правбпорушності в необхідних рамках є юридична відповідальність

§ 7. Зловживання правом.

Зловживання правом – це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Можна назвати два види зловживання правом:

- такі, що не характеризуються явною протиправністю (виражається в соціальне шкідливій поведінці уповноваженої особи, яка спирається на належне їй суб'єктивне право);

- такі, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать до розряду правопорушень (виражається у виході особи за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, що спричиняє перекручення призначення права).

Без суб'єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки воно є мірою можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах. Зловживання правом, як правило, – це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід за встановлені законом межі дії суб'єктивного права спричиняє певні юридичні наслідки, але лише у разі встановлення його компетентними правоохоронними органами.

Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичайним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди іншій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший приклад: член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких причин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він обмежує права інших членів сім'ї.

Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловживання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредитних, податкових відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно „обрушується” на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом.

Ознаки зловживання правом такі:

1) наявність в особи суб'єктивного права;

2) діяльність, спрямована на здійснення цього права;

3) використання цього права не за його соціальним призначенням, а з заподіянням шкоди суспільним або особистим інтересам;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або невиконання обов'язків (тобто їх виконання);

5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами;

6) настання юридичних наслідків.

Стримування зловживання правом – це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі.

Протиправність поведінки як юридична ознака правопорушення при зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як правопорушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціальне корисною. Врешті-решт, зловживання правом – це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної поведінки (тут критерієм оцінки є дух права).

Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає.

У разі встановлення факту зловживання правом воно не захищається і не охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення.

Залежно від обставин конкретної справи настають такі наслідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його наслідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловживання правом входить до компетенції всіх державних органів.

Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у деяких країнах (наприклад, у Росії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття „зловживання правом”, не названі його ознаки. Лише у виняткових випадках – за наявності великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом – законодавець визначає його як правопорушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією.

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
5. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
6. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
7. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
8. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.
9. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
10. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
11. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
12. Адміністративне правопорушення.

Переглядів: 1095