• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Трансформація форм власності на землю.

Особливості управління

План

Тема: Особливості управління. Трансформація форм власності на землю.

Лекція № 19

1. Оскільки управління земельними ресурсами як один з видів управління дуже молода наука, тому дуже часто термін управління земельними ресурсами ототожнюється з терміном керівництво. Проте, дослідивши це питання, можна зробити висновок, що керівництво - це стратегія діяльності суб’єкта влади даної системи, а управління - це цілеспрямований вплив, свідома діяльність для реалізації системних цілей. Тут керівництво по суті виступає як складова управління, а саме - управління людьми, колективами, групами людей, суспільством в цілому для досягнення певної мети.

Не завжди в зміст управління вкладається його стратегічна сутність, оскільки цей термін у багатьох випадках підміняється терміном регулювання. На справді державне регулювання земельних відносин здійснюється тільки вищим державним органом - Верховною Радою України через законодавчі акти.

Розглядаючи проблеми управління земельними ресурсами в умовах відносин ринкового типу, не можна не зупинитись на оцінці управління при соціалістичній моделі господарювання. Екстенсивне ведення господарства за рахунок необґрунтованого розширення площі орних земель стало не тільки причиною порушення екосистеми, але й невиправданих витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, високої її собівартості. Адже рівень розораності сільськогосподарських угідь в окремих областях України, як вже зазначалось, досягає майже 80 відсотків. Ці показники є найбільшими, принаймні в Європі і Америці, але, на жаль, тішитися немає чим. У США агропромисловий комплекс використовує територію у 3 рази меншу, ніж в Україні, проте проблем із забезпеченням продовольством там не існує. У той же час логіка підказує: якщо Україна має посівних площ у З рази більше, ніж США, то й продукції мала б виробляти у стільки ж разів більше. Насправді ж, у перерахунку на еквівалентну площу, Україна, володіючи найбагатшими в Європі високородючими ґрунтами, з виробництва сільськогосподарської продукції замикає список країн світу. Між тим, біокліматичний потенціал більшості регіонів України дозволяє збирати з кожного гектара зернових культур 60-70 ц, цукрових буряків 500-700 ц, картоплі 200-300 ц, овочевих культур 250-400 ц. Реальність такої врожайності підтверджується досвідом окремих передових господарств. На жаль, ці показники в Україні є у 2-3 рази нижчими через відсутність первинної вимоги послідовного підвищення родючості ґрунтів як основи зростання продуктивності земель. Надавши землі статусу лише економічної категорії, радянське господарювання порушило екологічну рівновагу всього ландшафту.

Якщо капіталовкладення у сільськогосподарське виробництво зростали у 3 рази, то темпи приросту продукції відставали від приросту засобів праці у 4-5 разів.

Виникає питання: що було істинною причиною гальмування створення ефективного землекористування? Відповідь одна. Потрібно було міняти земельні відносини, основою яких є форма власності на землю, усунути суперечності виключно державної власності на землю і розподілу виробленого продукту, створити ефективну систему управління земельними ресурсами.

Точкою відліку розв’язання цих проблем став Земельний кодекс України (1992 p.) та Земельний кодекс України 2001 року, який розвинув окремі положення попереднього кодексу.

Питанню управління земельними ресурсами в країні нині надається особлива увага. Тільки через управління реалізуються функції контрольно-наглядового характеру за:

• створенням умов рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання;

• охороною прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю;

• розв’язанням земельних спорів;

• надходженням коштів від плати за землю та їх наступним використанням;

• проведенням земельних аукціонів, здійсненням трансакцій із земельними ділянками;

• створенням земельно-реєстраційних центрів;

• раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі і користувачами відповідно до умов їх надання;

• поверненням самовільно зайнятих ділянок у стані, придатному для використання;

• економічним стимулюванням раціонального використання і охорони земель та відшкодуванням втрат, спричинених погіршенням якості земель суб’єктом господарювання;

• моніторингом земель, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів;

• виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання земельних ділянок, нормативними документами та затвердженими документами щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, заростання бур’янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплення та від інших процесів погіршення стану земель;

• вилученням або тимчасовою консервацією деградованих, малопродуктивних чи забруднених земель, подальше використання яких може призвести до негативних наслідків;

• рекультивацією порушених земель, зніманням, використанням і збереженням родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов’язаних із порушенням земель, а також своєчасним приведенням цих земель у стан, придатний для використання за призначенням;

• збереженням та експлуатацією протиерозійних гідротехнічних споруд та систем, захисних лісонасаджень, встановленням і збереженням межових знаків;

• наданням достовірних даних про наявність, стан і використання земельних угідь по державному земельному кадастру, а також про наявність земель запасу;

• проектуванням, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням в дію, експлуатацією та ліквідацією об’єктів, які негативно впливають на стан земель;

• своєчасним і якісним виконанням комплексу необхідних заходів щодо запобігання псування земель, їхнього забруднення виробничими та іншими відходами і стічними водами, а також при добуванні корисних копалин, виконанні будівельних, геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт.

При цьому базовою правовою основою чіткої організації управління земельними ресурсами є Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, Укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази ДЗА України тощо.

Вже сьогодні стає очевидним, що управління в системі «земельніресурси – людина» полягає в можливостях організувати в умовах ринкової економіки використання землі таким чином, щоб були створені умови для гармонійного співжиття Людини з Природою, що й буде переконливим доказом керованості цих відносин.

У цьому зв’язку, очевидно, недоцільно ділити управління земельними ресурсами на загальне, яке має територіальний характер, тобто охоплює певні території в межах адміністративно-територіальних утворень, і галузеве.

Якщо ця умова буде досягнута, то з повною впевненістю можна сказати, що в Україні існує ефективна система управління земельними ресурсами.

2. Історія розвитку суспільства свідчить, що становлення вільного, справжнього господаря землі, посилена мотивація до праці, створення ринку землі та досягнення на цій основі збільшення виробництва с/г продукції з одночасним збереженням і відтворенням родючості ґрунту, відбувається коли земля перебуває у приватній власності громадян або юридичних осіб. Для цього в Земельному кодексі Україні закріплено нормативно-правові засади передачі землі у приватну власність. Згідно зі статтями 6, 17, 56, 57, 67 Земельного кодексу України (1992 р.) встановлено такі розміри земельних ділянок, які передаються у власність громадянам України:

• для ведення фермерського господарства – у межах середньої частки, визначеної для недержавних сільськогосподарських підприємств;

• для ведення особистого підсобного господарства, в межах населених пунктів - у розмірах, вказаних у земельно-облікових даних, або передаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 га;

• для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд – не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 га у селищах міського типу - 0,15 га, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 га і в містах - 0,1 га;

• для ведення садівництва - не більше 0,12 га;

• для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,1 га;

• для будівництва індивідуальних гаражів - 0,01 га.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 р. передача цих земель у приватну власність здійснюється безкоштовно і лише один раз (за умови одного й того ж функціонального призначення земельної ділянки), про що обов’язково місцевими радами робиться відмітка в паспорті або документі, що його замінює, та запис у Книзі реєстрації громадян, яким безкоштовно передано земельні ділянки на праві приватної власності.

ЗКУ встановлює перелік земель, які не підлягають приватизації. Відповідно до статті 4 Земельного кодексу не підлягають передачі у приватну власність:

· землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, сінокоси, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;

· землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв’язку, оборони;

· землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

· землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, які входять до складу угідь с/г підприємств, селянських (фермерських) господарств;

· землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок, які входять до складу угідь с/г підприємств, селянських (фермерських) господарств;

· землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких та насінницьких господарств, племінних заводів, племінних конезаводів, господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Слід зазначити, що забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на територіях зон відчуження та обов’язкового відселення, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи.

З розвитком системи управління земельними ресурсами все очевиднішою стає необхідність переглянути правові норми передачі землі у приватну власність. Нині є підстави стверджувати, що землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення можуть передаватись у приватну власність. Доцільність передачі у приватну власність деградованих та малопродуктивних земель з метою заліснення сумніву не викликає.

Хід приватизаційних процесів в Україні засвідчив доцільність передачі у приватну власність земель водного і лісового фонду, земель транспорту, промисловості, зв’язку, енергетики тощо. Винятком сказаному можуть бути тільки землі оборони.

Взявши до уваги викладене, можна зробити висновок, що право власності на землю набувається у разі:

· безплатної передачі з земель державної та комунальної власності;

· придбання за цивільно-правовими угодами;

· приватизації земельних ділянок, наданих раніше у користування;

· отримання у спадщину;

· отримання в натурі належної земельної частки (паю).

Іноземні громадяни можуть набувати право власності тільки на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, які належать їм на праві приватної власності у випадках:

· приватизації шляхом викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, які належать їм на праві власності;

· придбання за цивільно-правовими угодами;

· отримання у спадщину.

Отже, практичне вирішення актуальних питань власності на землю дозволить внести стабілізацію в розвиток землекористування, адаптувати до умов ринкової економіки на зразок розвинутих країн світу.

Читайте також:

1. А/. Право власності.
2. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
3. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
4. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
5. Б/. Право приватної власності.
6. Біотрансформація, або метаболізм
7. В. Усунення перешкод у здійсненні права власності – негаторний позов. (ст. 391 ЦКУ).
8. Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи ви­користати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.
9. Вид підприємства – це класифікація підприємств залежно від форми власності.
10. Видатки підприємств комунальної форми власності.
11. Види власності.
12. Види підприємств комунальної власності: характеристика

Переглядів: 904