• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Культурологічні та історіософські напрями філософії ХХ ст.

Постмодернізм

Постмодернізм (від слова "модерн" — сучасний) виникає у 90-ті роки XX ст. як спроба сформувати якісно новий підхід до всіх явищ культури, свідомо спрямова­ний проти раціоналізму і освіти, проти розуміння прогресу як перетворення світу людиною. При цьому постмодерністи відмовляються від традиційного розподілу науки і мистецтва, прекрасного і потворного.

Особливий інтерес вони виявляють до сексу, наркоманії, психологічної пато­логії, такої цікавості ніколи не спостерігалось з боку представників класичної думки. Постмодерністи вважають, що не існує таких незалежних явищ, як еконо­міка і політика, що у філософії необхідна відмова від онтології.

Світ не тільки неможливо переробити, але й взагалі неможливо як-небудь повно описати, бо "світ не влізає у теорію".

Мислення повинно відмовитися від опозицій: капіталізм — соціалізм, мистецтво— не мистецтво, наука— не наука, суб’єкт об'єкт. Такий підхід веде до виникнення безсуб'єктної філософії. Місце суб'єкта замінюється потоком бажань.

До постмодернізму зараховують постекзистеиціалізм пізнього Хайдеггера, постпозитивізм Фейєрабенда, постструктуралізм Дерріда. Найпоширенішим він є у Франції та США, де зараз виходять сотні книг і публікуються тисячі статей - авторів цього напряму.

Основним поняттям постмодернізму стає деконструкція, що покликана замі­нити творчість, оскільки в індустріальному суспільстві творчість стає ''неможли­вою і непотрібною". Припустимими є тільки асиміляція, колаж, компіляція пло­дів минулої творчості. В такій науковій, філософській та іншій діяльності декон­струкція — це особливе ставлення, наприклад, до тексту, що полягає в одночас­ній деструкції та реконструкції (часто застосовується у мистецтвознавстві та літературознавстві).

Основні принципи деконструкцїї;

Ø неможливо бути поза текстом (аналізувати можна тільки зсередини);

Ø головне не те, що говориться у тексті, а те, що його зумовило (неявні філо­софські позиції — метафізика);

Ø з усієї метафізики потрібно вибрати головне (принцип центрацїї) і зосереди­тися на ньому, інше потрібно брати до уваги, однак залишати його на пери­ферії уваги;

Ø метафізичний зміст тексту повинен виявлятися й аналізуватися адекватними (також метафізичними) засобами;

Ø як правило, у центр слід помістити підсвідомі, пригнічені мотиви, які виявля­ються як "осередки опору логоцентризму", що суперечать усвідомленим як "основні";

Ø повна деконструкція неможлива.

Дерріда називає митців, людей мистецтва "клініцистами цивілізації", які у своїй творчості експериментують на собі, і це дає їм право на постановку діагнозу. Філософ може спостерігати за цим збоку або зважитись на такий же інтелектуаль­ний експеримент. Такі явища культури, як релігія, філософія, мораль розглядають­ся Дерріда як "фоноцентричні настанови" (які мають опору у слові, що звучить). Можливість подолання впливу метафізики він вбачає у відшуканні її історичних витоків шляхом деконструкцїї різноманітних текстів гуманітарної культури, вияв­ленні у них опорних понять, передусім, понять буття, а також шару метафор, в яких є сліди минулих культурних епох.

Цим самим робота з мовою та текстами займає у культурі місце метафізики (класичної філософії). Так, саму класичну філософію Дерріда розглядає як вияв фаллоцентризму — визнання пріоритету чоловічого начала.

На завершення теми слід додати, що основна антитеза філософії XХ ст.. - протилежність неокласичного раціоналізму і сучасного ірраціоналізму — повинна набути свого синтезу. Філософії та культурі необхідно асимілювати все багатствожиттєвих смислів, привнесених у філософію ірраціоналізмом, і з'єднати їх з оптимізмом та дієвістю класичного ratio. Такий синтез, спроможний дати новий імпульс розвитку людства, може бути названий новим раціоналізмом (неораціоналізмом, хоча таку назву вже мав один напрям методології і філософії науки першої половини ХХ ст.., проте він охоплював порівняно вузьке коло послідовників)

Цей новий раціоналізм (у широкому смислі) повинен прийняти (і вже приймає) таку синтетичну парадигму:

Ø свої некласичні закономірності існують у нєдетермінованому бутті;

Ø те ж саме відбувається і в історії, де важлива роль відводиться менталітету людини, етносу та людству;

Ø людина розглядається як істота, котра живе, мислить і відчуває:

Ø визнається важлива роль розуму у пізнанні, яке не обмежується сферою раціонального;

Ø головною філософською проблемою стає життя людини в усіх його аспектах, включаючи і проблему смерті.

На цьому шляху філософія зможе допомогти людству вирішити основне завдання, що стоїть перед ним („Бути чи не бути?”), у позитивному смислі.

Читайте також:

1. Антропологічна спрямованість філософії Г.С.Сковороди.
2. АПОЛОГІЯ «НАДЛЮДИНИ» У ФІЛОСОФІЇ Ф. НІЦШЕ
3. Базові напрями організації захисту інформації ІКСМ.
4. Банківська система України і напрями її розвитку
5. Вектори рівні, якщо вони колінеарні, мають однакові напрями і рівні модулі.
6. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
7. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
8. Взаємозв’язок філософії з науками
9. Видатні представники емпіричного напрямку у філософії Нового часу
10. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
11. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
12. Виникнення економічної теорії, її напрями, школи і течії.

Переглядів: 1990