Поняття “онтологія”. Буття: проблеми, концепції, форми.

Тема: ФІЛОСОІСЬКИЙ ЗМІСТ ПРОБЛЕМИ БУТТЯ

Кількість годин – 2

Лекція 5

Студенти повинні знати:

Ø Поняття “онтологія”, “буття”, “світ”.

Ø Матерія та рух.

Ø Простір і час.

Ø Значення матерії і руху для біології та медицини.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття “онтологія”. Буття: проблеми, концепції, форми.

2. Вчення про світ. Буття людини у філософії і медицині.

3. Матерія та рух. Простір і час. Методологічне значення проблеми матерії та руху для біології та медицини.

4. Вклад медицини в розвиток філософських думок про форми руху матерії, простору і часу

Проблема буття є об'єктом філософської думки більш двох з половиною тисячоріч. «Це необхідно говорити й думати, що повинне бути буття: є лише буття, ніщо — його ні», — затверджував античний філософ Парменід (VI в.-У в. до н.е.) у поемі « Про природу».

Категорія буття є вихідним поняттям, на базі якого будується філософська картина миру. Мабуть, неможливо знайти філософську систему, у якій би не ставилася проблема буття. Відносини буття відбиті в основнім питанні філософії, тісно пов'язані з минулим, сьогоденням і майбутнім в існуванні миру, з життям і діяльністю людину.

Конкретне й кінцеве життя людини в конкретних і мінливих умовах приводить до думки про тлінність миру, про просторово-тимчасові границі його існування. Тривога із приводу кінцівки й мінливості існування людину, навколишнього світу, заперечення буття, що перебуває, відбивалася у формулах « усе тече» (Геракліт), «усе суєта», «томління духу» (Старий Завіт). Це екзистенціальні підстави, спроби усвідомлення свого буття, буття миру, минущого й неминущого, часу й вічності й безмежності.

Формування філософської категорії «буття» з'явилося результатом історичного розвитку філософської думки. Залежно від історичної епохи й філософської позиції мислителя в поняття буття вкладався різний зміст.

Уже в давньогрецькій філософії це поняття трактувалося неоднозначно.

1. Буття розглядалося як першооснова миру, основа всіх речей. Для мілетської школи - це конкретний вид речовини, для Геракліта — це вогонь, вічний рух, розвиток, процес, для атомістів — це атоми.

2. Буття розглядається як існування. Так, Парменід уважав, що буття — це те, що є за миром почуттєвих речей, це є думка, логос — космічний розум, істинно суще. Парменід учив, що буття є те, що не породжене й не знищуємо, воно не має минулого, тому що минуле - те, що вже не існує й не має майбутнього, тому що його ніде немає. Буття є вічне сьогодення без початку й без кінця, закінчене й зроблене, несхоже на мінливий мир речей. Абсолютна досконалість буття втілювалася в ідеї сфери, яка розумілася як прекрасна форма серед інших геометричних фігур. Знання про буття людей одержує при безпосередньому контакті з розумом, істина відкривається без допомоги досвіду й логіки. Навчання Парменіда про буття дуже вплинуло на наступний розвиток цієї проблеми у філософських системах різних напрямків.

У філософській спадщині Авіцени ( Ібн-Сіна, 980-1037 рр.) буття представлене як добуток божественного розуму. У бутті Авіцена розрізняє необхідно суще, якого не може не бути — це Бог, і реально суще у вигляді факту, якого могло б і не бути. Таке буття є можливо сущим, тому що в собі самому воно не має підстав буття.

Проходження по ланцюгу причинно-обумовлених речей приведе до необхідно сущого - божественному розуму.

У філософії Фоми Аквінського (1221-1274) справжнім буттям має Бог. Він є саме буття, а мир має лише обмежений, не справжнім буттям. Усяке суще у філософії Аквінського складається із сутності й існування. Сутність і існування тотожні в Богу, а в створених їм речей вони не тотожні й не узгодяться, тому що існування не належить одиничній суті речей. Усе створене, таким чином, випадково, одиничне, не зв'язане, причетне тільки Богові.

Філософія Нового часу ставить проблему пізнання буття не з позицій прилучення до космічного розуму, а з позицій пізнавальних здатностей людину. Розуму не безпосередньо дане буття, необхідна пізнавальна діяльність на основі способів і методів пізнання.

Крім того, світогляд Нового часу як справжнього буття розглядає вже не потаєне буття, що є підставою життя й діяльності людей, але самої людину, його життя, будова, потреби, здатності, психіку. Навколишні почуттєві предмети й процеси стали сприйматися як єдине справжнє буття. На мир перестали дивитися як на божественний порядок. Людей на підставі відкритих об'єктивних законів усвідомив свої здатності змінювати мир. Матеріалістична теорія буття вже не базується на ірреальній основі й не наділяється в ідеалістичну містифікацію.

Разом з тим, в XIX і XX століттях поряд з науково-матеріалістичними поглядами на буття почався розрив з раціоналізмом у трактуванні останнього. У працях С. К'єркєгора, Ф. Ніцше, А. Шопєнгауера, а потім М. Фуко критикується розум, виражається усвідомлення деякими соціальними шарами безглуздості існування, слабості й безпорадності свідомості людину. Новий світогляд спричинив і іншу постановку проблеми буття, але реальне буття тут стає псевдопроблемою. Філософія зайнялася вивченням складних фонологічних, синтаксичних механізмів мови як структури, пошуком структурних словесних форм для думки, що стає. В остаточному підсумку мова йде не про буття в його різноманітних формах, а про лінгвістичні, математичних, геометричних одиницях, про форму, але не субстанції. Головною же характеристикою різноманітного буття оголошується невизначеність.

Розв'язок проблеми буття в російської філософії XIX-XX століть зв'язувалося зі специфікою культури й світогляду російського народу, з російською релігійною свідомістю. Буття людини й миру нерозривно пов'язане з Абсолютом. Так, В.С. Соловйов (1853-1900) ухвалював за основу буття суще. Суще не є буття, тому що це вищий Абсолют, однак йому належить усяке буття. Божественне й природне буття перебувають у нерозривності один з одним. Бог пізнає себе у всякім бутті. Дійсність Бога не може бути виведена з розуму й логіки, існування божественного початку може затверджуватися, по Соловйову, тільки актом віри. Однак існує, крім абсолютного, ще й потенційне буття, перша матерія, душа миру, що служить джерелом множинності приватних форм, природним початком. Душу миру усвідомлює себе в людині. Але оскільки душа миру причетна до Абсолюту й до людині, то люди совічні Богові й перша матерія є боголюдством.

У філософії радянського періоду, що відкидає всі форми ідеалізму й ірраціоналізму, буття розглядалося з позицій його багаторівності: неорганічна й органічна природа, біосфера, суспільне буття, буття індивідуальне. Буття розумілося як буття природи і як реальний процес життєдіяльності людей.

Вихідним для категоріального визначення буття є поняття існування. Термін «бути» означає існувати, бути. Буття як існування визначали Аристотель, І. Кант, М. Гегель, Л. Фейєрбах, Ф. Енгельс. У свою чергу, категорію існування визначити складно, тому що чи навряд можливо більш широке поняття, під яке можна підвести зміст цієї категорії.

Категорія буття у філософії вживається для позначення існування реальності, реально сущого.

Оскільки реальністю називають сукупність існуючих щось, остільки буття охоплює й матеріальне, і духовне, реальність об'єктивну й реальність суб'єктивну.

Таким чином, буття — це філософська категорія, що відбиває загальну властивість існування всіх явищ дійсності як матеріальних, так і ідеальних у сукупності їх якісних характеристик. Це актуальна реальність дійсності, мир існування матеріальних і ідеальних сутностей.

Буття являє собою єдність і різноманіття форм його існування. Сукупна реальність, сукупність усіх форм буття в часі й просторі являє собою мир.

У формах буття виділяють матеріальне буття й ідеальне буття, об'єктивне буття (незалежне від свідомості людини) і суб'єктивне буття (на основі свідомості людину). Однак розшифрування змісту перерахованих форм залежить від розв'язку основного питання філософії ( у цьому випадку в його діалектико-матеріалістичній інтерпретації) — це питання про відношення мислення до буття, духу до природи. Навчання, що ухвалює за основу існуючого один початок, матеріальне або духовне, називається монізмом.

На підставі матеріалістичного розв'язку основного питання у філософії матеріалістичного монізму під буттям розуміється матерія, її властивості, матеріальні процеси. Духовні, ідеальні утвори розглядаються як продукт матерії, її похідні, що володіють лише відносною самостійністю.

На підставі матеріалістичного підходу, а також з урахуванням загальних зв'язків сущого виділяються наступні взаємозалежні форми, що розвиваються й, буття:

1. Буття речей, процесів, станів природи й буття речей, зроблених людиною («другої природи»).

2. Буття людини у світі речей і специфічне людське буття. Буття окремої людини - це єдність тіла й духу, соматичного й психічного. Функціонування тіла й психіки людину взаємообумовлене, являє собою головні складові здоров'я. Відомо, що людей, його здоров'я й хвороба є об'єктом медицини. Отже, буття людини є підставою буття медицини, яка являє собою систему наукових знань і практичної діяльності, метою яких є зміцнення й збереження здоров'я, продовження життя людей, попередження захворювань і лікування людину. Коло інтересів медицини охоплює всі сторони життя людину. Медицина вивчає будову й процеси життєдіяльності організму людину в нормі й патології, умови життя й трудової діяльності, вплив факторів природного й соціального середовища на здоров'я людини, властиво хвороби людини, закономірності їх розвитку й виникнення, методи діагностичного дослідження й лікування хворого.

2. Буття духовне (ідеального).

3. Буття соціальне (індивідуальне буття й буття суспільства).

2. Вчення про світ. Буття людини у філософії і медицині.

3. Матерія та рух. Простір і час. Методологічне значення проблеми матерії та руху для біології та медицини.

Вклад медицини в розвиток філософських думок про форми руху матерії, простору і часу

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Навчальний план	\|	Вчення про світ. Буття людини у філософії і медицині.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.