Структурата типи особистості

Особистість – це продукт соціального та біологічного розвитку людини. Сутність її укорінена в тілі, як матеріальному носії особистісного начала. Особистість виступає зі своєю конкретною тілесною організацією, фігурою, особливим виразом обличчя, манерами поведінки, стилем одягу тощо. Це фізична сторона особистості.

Соціальна особистість полягає в спілкуванні людей. Визнання в нас особистості з боку інших людей робить із нас суспільну особистість. Адже людина має природжену схильність звертати на себе увагу інших і викликати в них сприятливе враження про себе.

Було б величезною карою, якби хто-небудь опинився в суспільстві людей, де б на нього зовсім не звертали увагу. Відомий американський філософ, психолог У.Джемс стверджував, що у людини стільки соціальних особистостей, скільки індивідів визнають в ній особистість і мають про неї уявлення.

Разом з соціальною особистістю одночасно формується і духовнаособистість як своєрідний стрижень, на якомутримається все, в тому

числі - ядро нашого “Я”. Зрозуміло, що людина є особистістю не за своїм єством, тобто не за своєю тілесністю, а за високим рівнем досконалості свого духу.

До поняття особистості входить і психологічне обличчя людини. Психологічна сфера дуже активно досліджується в сучасних теоріях особистості, серед яких слід виділити теорію особистості фрейдизму та неофрейдизму (теорії З.Фрейда, К. Юнга, К. Хорні, Е. Фромма тощо); гуманістичні теорії особистості (теорії К. Роджерса, Г.Олпорта, А.Маслоу тощо).

В теорії особистості особливо актуалізується психологічна проблема почуттів та емоцій. І хоча психологічна сфера людини досить складна та багато в чому загадкова, все ж позитивним є те, що і в філософії, і в психології робляться спроби систематизувати та пояснити елементи психологічної структури особистості. Так, У.Джемс вважає, що почуття та емоції дають характеристику особистості через самооцінку. Остання може бути двох видів: задоволеність та невдоволеність собою. Самовдоволення, як правило, супроводжується такими почуттями як гордість, зарозумілість, самоповага, пихатість, марнославство тощо. З іншого боку, невдоволеності притаманні такі психологічні почуття як скромність, приниженість, засмученість, невпевненість, сором, відчай тощо.

Нормальним фактором самопочуття для особистості є її благополучне або неблагополучне положення в світі - успіх або неуспіх. Особистість, яка досягла певного положення, не може не вважати себе неуспішною. Разом з тим, наша задоволеність собою в житті зумовлена тим, до якої справи ми себе готуємо. Задоволеність визначається відношенням наших дійсних здібностей до потенційних можливостей. Задоволеність і, як наслідок, самоповагу можна представити як дріб, в якому чисельник визначає наш дійсний успіх, а знаменник – наші домагання. При збільшенні чисельника і

зменшенні знаменника дріб буде зростати. Врешті, самопочуття залежить від нас самих. “Прирівняй свої домагання до нуля, і цілий світ буде біля твоїх ніг” – смисл цього висловлення простий: чим менше у тебе бажань, тим більше ти вільний. Емоційний ряд особистості можна продовжити, аналізуючи такі поняття як тривога, гнів, допитливість, ніжність, дружба, огида, жах, покора, турбота тощо. Наприклад, турбота про свою соціальну

особистість висловлюється безпосередньо в почуттях любові та дружби, в нашому бажанні привернути до себе увагу, в почутті ревнощів, жаги слави тощо.

Особливе місце в дослідженні особистості займають природжені та надбані психічні властивості. Природжені властивості – це темперамент, талант, здібності. Ще в античності Гіппократ виділив чотири типи темпераменту людей: холерик, сангвінік,меланхолік, флегматик. Перші два характеризуються легкою збудливістю, неврівноваженістю, агресивністю та швидкою зміною інтересу. Останнім двом типам притаманні стійкі інтереси, вони солідні і терплячі, небагатослівні, зосереджені. Темперамент відносять

до способу реакції, він відносно незмінний, відображає стиль почуттів, розумових та вольових поривань тощо. Разом з темпераментом особистість відрізняється характером, який формується особистим досвідом. Якщо, наприклад, людині притаманний холеричний темперамент, то її спосіб реакції – “швидкий і сильний”. Але те, в чому саме він швидкий і сильний -

залежить від її відносин зі світом, від її характеру. Так, якщо людина справедлива за характером, то вона буде реагувати швидко і сильно, коли стверджує справедливість, а якщо це деструктивний чи садистський характер, то він будешвидким за своєю деструктивністю або жорстокістю. Отже, не слід розрізняти темперамент і характер.

Е. Фромм вважає, що в основі характеру лежать відносини особистості зі світом, в які вона вступає, по-перше, через, оволодіння речами, їх асиміляцією і, по-друге, через відносини з людьми, тобто через соціалізацію. Він визначає характер як форму прояву людської енергії в процесі асиміляції та соціалізації. Характер дає основу для пристосування індивіда до суспільства. Характеру особистості визначається також в її ставленні до інших людей, що виражається в доброті, егоїзмі, замкненості, відкритості тощо; в її вольових рисах – твердості, сміливості, впертості та їх антиподах; в рисах розумового порядку - принциповості, глибині та гостроті мислення тощо.

Існує немало інших підходів до психологічної типологізації особистості. Детальне обґрунтування поділу людей на різні типи дав відомий швейцарський психіатр К.Юнг, зокрема, в роботі “Психологічні типи”, де він дає детальну характеристику таких групп людей як екстраверти та інтроверти. Екстраверт – це людина, котра зорієнтована на зовнішній світ, це відкритий тип; інтроверт зорієнтований всередину себе, це тип замкнутої, закритої людини.

Німецький психіатр Е. Кречмер запропонував свою класифікацію характеру людини, в залежності від різної тілесної будови: пікнічний тип, астенічний та атлетичний.

Заслуговує на увагу теорія самоактуалізації А. Маслоу - одного з найбільш яскравих представників гуманістичного напрямку теорії особистості. Основним джерелом людської діяльності, поведінки, вчинків Маслоу вважає безупинне прагнення людини до самоактуалізації, до самовираження - людина завжди має реалізувати те, що в ній закладено, те, що вона може.

Заслуговують на увагу соціологічні аспекти дослідження особистості, де остання розглядається як соціальна система. В цьому аспекті виділяють такі обов’язкові характеристики особистості як самосвідомість, ціннісні орієнтації, відносна самостійність по відношенню до суспільства, відповідальність за свої вчинки, соціальні відносини, які, опосередковуючись внутрішнім станом людини, виявляються в її діяльності як особисте ставлення до оточуючої дійсності, як соціальні якості людини. До соціальних якостей людини, відносять такі її характеристики: соціально визначену мету її

діяльності; соціальний статус та соціальну роль; норми та цінності, якими керується людина в процесі своєї діяльності; рівень освіти; активність та рівень самостійності в прийнятті рішень тощо.

Коли мова йде про особистість як члена соціальної групи, соціальних інститутів, організацій, то маються на увазі не властивості людини, а соціальний тип особистості. Базою для соціальної типології особистості можуть бути різні елементи, в тому числі системи потреб, соціальних інтересів, цінностей; але найважливішими серед них - статус та роль особистості в системі соціуму. Соціальний статус – це позиція індивіда або групи в соціальній системі, яка визначається за цілим рядом ознак, специфічних для даної системи - економічних, професійних, етнічних та інших. Статус може бути або “природженим” (раса, національність, соціальне походження), або “досягнутим” (освіта, заслуги). За М.Вебером, статус – це спільнота людей, яка базується на специфічному стилі життя, що

характеризується набором звичок, цінностей, вірувань, уявленнями про честь та іншими психологічними моментами.

Поряд з поняттям соціального статусу використовується поняття соціальної ролі, яка визначається як сукупність норм, що детермінують поведінку людини в залежності від статусу або соціальної позиції (робітник, вчений, учень, чоловік, солдат тощо). Якщо статус визначає права та обов’язки особистості, то роль – динамічний аспект статусу, тобто певну її поведінку. Зрозуміло, що людська діяльність не вичерпується ролями чи шаблонною поведінкою. Існує і спонтанна поведінка, і новаторська діяльність.

Процес інтеграції індивіда в суспільство, в різні соціальні спільноти через засвоєння елементів культури, норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значимі риси особистості, називається соціалізацією. В соціалізації індивіда виділяють дві фази: соціальну адаптацію, яка означає пристосування індивіда до соціальних умов, до рольових функцій, норм, і інтеріоризацію - процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Особистість у пошуках сенсу життя. Сенс життя та щастя

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.