• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сторони виконавчого провадження

Державний виконавець: правоздатність та дієздатність у виконавчому провадженні

Інші учасники виконавчого провадження

Сторони виконавчого провадження

Державний виконавець: правоздатність та дієздатність у виконавчому провадженні

ЛЕКЦІЯ № 4. УЧАСНИКИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному

порядку.

Процедура виконавчого провадження здійснюється шляхом вчинення активних дій з боку державного виконавця та з боку інших учасників виконавчого провадження.

Учасниками виконавчого провадження є:

- державний виконавець;

- сторони виконавчого провадження, представники сторін;

- експерти, спеціалісти;

- перекладачі.

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому Законом. Зазначені особи не є учасниками виконавчого провадження, але їх сукупність закон визначає поняттям "особи, залучені до проведення виконавчих дій".

Державний виконавець. Головною процесуальною фігурою у процедурі виконавчого провадження - є державний виконавець. Це посадова особа, яка покликана іменем держави виконати конкретне рішення суду чи іншого органу у конкретній справі. Він за ініціативою стягувача відкриває провадження і у відповідно до закону, організує його здійснення.

Виходячи зі змісту процедури виконавчого провадження, правосуб'єктність визнається за всіма підприємствами, організаціями

та установами, визначеними як боржник або стягувач. Правоздатність (здатність мати права та нести обов'язки) та дієздатність (здатність самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки) виникає у юридичних осіб одночасно та охоплюється поняттям правосуб'єктності. Державний виконавець не повинен з'ясовувати правовий статус організації у виконавчому провадженні, оскільки ці питання мав з'ясувати суд чи інший орган при прийнятті рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Тим більше, що стороною у виконавчому провадженні може бути організація, яка не є юридичною особою, наприклад, це орган державної влади або місцевого самоврядування (чи його внутрішній підрозділ), який має здійснити певні дії в межах власної компетенції.

Наразі правосуб'єктність сторін та учасників виконавчого провадження має перевірятися державним виконавцем. Правоздатність громадян виникає з моменту їх народження та припиняється у момент фізіологічної смерті, причому правочини, спрямовані на обмеження правоздатності фізичної особи, є нікчемними.

Дієздатність фізичних осіб (цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) розрізняється за ступенем здатності реалізовувати права та виконувати обов'язки, зокрема, фізична особа може бути:

• повністю дієздатною - цей вид дієздатності наступає за загальним правилом з 18 років. Водночас, повною дієздатністю також наділяються: особи, які уклали шлюб (у разі розірвання шлюбу дієздатність зберігається); особи, які досягли 16 років та працюють за трудовим договором або бажають займатися підприємницькою діяльністю; неповнолітні особи, які записані матір'ю або батьком дитини;

• обмежено дієздатною - цей вид дієздатності може наступати внаслідок визнання судом фізичної особи обмежено дієздатною. Представництво інтересів обмежено дієздатної особи здійснює піклувальник. Самостійно обмежено дієздатна особа вправі вчиняти лише дрібні побутові злочини, тому решту правочинів така особа вчиняє лише за згодою піклувальника;

• неповно дієздатною - цей вид дієздатності встановлено для неповнолітніх осіб віком від 14 до 18 років, які праві самостійно здійснювати такі дії: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Тому, якщо неповно дієздатна особа виступає у виконавчому провадженні з реалізацію означених прав, вона має право самостійно представляти свої інтереси у виконавчому провадженні. У інших випадках інтереси особи, щодо якої встановлено неповну дієздатність, представляють законні представники - батьки або піклувальники;

• частково дієздатною - цією дієздатністю наділені неповнолітні особи віком до 14 років. У цьому віці фізична особа вправі здійснювати дрібні побутові злочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної та творчої діяльності. В решті правовідносин, у тому числі й у виконавчому провадженні, таку особу представляють батьки або піклувальники;

• повністю недієздатною - особа визнається, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. У виконавчому провадженні, як і у решті правовідносин, повністю недієздатну особу представляє опікун.

Однією із сторін у виконавчому провадженні є стягувач. Це фізична або юридична особа на користь і в інтересах якої існує рішення суду чи іншого органу видано виконавчий документ. Стягувач- це не завжди позивач у цивільному або господарському процесі, оскільки можливі випадки, коли позивачеві у задоволенні позовних відмовлено, і він стає боржником за виконавчим документом про стягнення судових витрат, а відповідач стає стягувачем.

Нерідко фактичним стягувачем за виконавчим документом є держава або державний орган (при стягненні державного мита, виконавчого збору тощо), однак законом, на жаль, не визначено ані статусу держави як сторони виконавчого провадження, ані можливості представництва у виконавчому провадженні держави відповідними органами державної влади, які провадить стягнення до державного або місцевих бюджетів. Виходячи із смислу тлумачення частини 2 статті 121 Конституції України, функції представництва держави у цих випадках мала б виконувати прокуратура, однак, до цього часу цього не відбувається.

Означене становище викликає численні непорозуміння та викривлення сенсу процедури виконавчого провадження, оскільки законом не визначено, хто має право пред'являти до виконання виконавчий документ про стягнення на користь держави, кому слід повертати без виконання виконавчий документ про стягнення на користь держави (суду, що видав документ, іншим органам, що видали документ, фінансовому органу, податковому органу, органу Державного казначейства України, органам контрольно-ревізійної служби, Рахунковій палаті тощо) та ін. Це становище вказує на вкрай недостатнє визначення Законом України „Про виконавче провадження" статусу держави як сторони виконавчого провадження, незважаючи на те, що кількість документів про стягнення на користь держави на теперішній час становить близько половини загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на примусовому виконанні органів ДВС. У свою чергу, в практичній діяльності це тягне за собою численні порушення та навіть зловживання з боку державних виконавців в процесі стягнення коштів на користь держави.

Прийнятним виходом із ситуації, що існує, був би такий. За нормами статті 10 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито" та статтею 93 Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік" встановлено, що контроль за надходженням платежів до бюджету здійснюють Державна податкова адміністрація України, Міністерство фінансів України та їх територіальні підрозділи, а також Інші органи, відповідальні за справляння платежів до бюджету, тому нормами Закону України „Про виконавче провадження" слід було б покласти права представника дер жав и-стягувач а у виконавчому провадженні - на місцеві податкові або фінансові органи, з наданням прав сторони виконавчого провадження.

Боржником у виконавчому провадженні є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням суду або іншого органу (посадової особи) вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї зі сторін (смерті або визнання недієздатною фізичної особи, ліквідація та виключення з Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій юридичної особи) державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником, Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, в якій вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відразу слід підкреслити, що інститут заміни сторони виконавчого провадження не завжди мав порядок, що існує нині. З початку функціонування в 1999 році державної виконавчої служби і до кінця 2002 року заміна сторони виконавчого провадження здійснювалася самим державним виконавцем на підставі документів, які визначають правонаступника сторони, а саме:

• рішення суду (у т.ч. господарського);

• статут;

• свідоцтво про право на спадщину;

• інші документи, передбачені законом.

Цей порядок 26 грудня 2002 року був скасований, і право замінити сторону у правовідносинах, у тому числі й таких, за яких прийнято рішення суду, передано у виключну компетенцію судових органів. Втім, на практиці такий порядок викликає ускладнення. Так, на примусовому виконанні органів державної виконавчої служби Донецької області протягом 2003 року перебувало майже 110 тисяч виконавчих документів на суму понад 530 млн.грн., за якими однією зі сторін є юридичні особи (підприємства вугільної промисловості), що мали реформуватися за відповідними наказами Міністерства палива та енергетики України. Протягом усіх 12 місяців 2003 року тривала робота щодо заміни сторони виконавчого провадження за цими документами, яка, згідно зі статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження", провадилась шляхом внесення подання державного виконавця до суду, що видав рішення. Господарський суд та суди загальної юрисдикції відмовились від пропозиції провадити заміну сторони виконавчого провадження за зведеним виконавчим провадженням, обґрунтовано вважаючи, що розгляд питання про заміну сторони виконавчого провадження має провадитися у межах окремої цивільної (господарської) справи, на підставі рішення за якого видано виконавчий документ. Діяльність щодо заміни судами сторони виконавчого провадження більше, ніж за 100 тисячами виконавчих документів не тільки створила умови, піврічного навантаження всіх судів Донецької області, але майже на рік зупинила примусове виконання рішень судів про стягнення боргів з підприємств вугільновидобувної промисловості, фактично надавши останнім відстрочку виконання судових рішень.

Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право:

1. Знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії;

2. Подавати додаткові матеріали;

3. Заявляти клопотання;

4. Брати участь у провадженні виконавчих дій;

5. Давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, утому числі при проведенні експертизи;

6. Заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження;

7. Заявляти відводи у випадках, передбачених Законом;

8. Оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження;

9. Користуватися іншими правами, наданими Законом України „Про виконавче провадження".

Стягувач також має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

За виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням зі стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно.

Сторони зобов 'язаніписьмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник (фізична особа) про зміну місця роботи.

Боржник зобов'язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з'явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

Представництво сторін у виконавчому провадженні. Сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов'язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто (наприклад, особисто спростувати ганебні відомості, поширені про іншу особу).

Представництво у виконавчому провадженні можна умовно поділити на законне (те, що виникло безпосередньо на підставі закону) та договірне (те, що виникло на підставі трудового договору, договору доручення, агентського договору, довіреності, або із статутних документів юридичної особи чи її структурного підрозділу).

Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов'язки у виконавчому провадженні відповідно до вимог закону - через законних представників, про що зазначалося вище в розділі, що стосувався питань правосуб'єктності. Якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець своєю постановою залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна. Тобто, на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку, призначаючи опікуна. За заявою заінтересованої особи (у тому числі державного виконавця) або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом ще до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, приймає виконання цивільних обов'язків на ЇЇ користь та погашає за рахунок її майна борги, тобто опікун майна є повноцінним учасником виконавчого провадження.

Більш того, на думку авторів цього посібника, державні виконавці не використовують одну з реальних можливостей здійснити звернення стягнення на майно боржника, який тривалий час перебуває у розшуку. В органах ДВС нерідко роками лежать зупиненими виконавчі провадження, боржники за якими перебувають у розшуку, що здійснюється органами внутрішніх справ. Оскільки орган ДВС зацікавлений у встановленні опікунства над майном боржника, він вправі, керуючись статтями 261-262 ЦПК України, звернутися до суду за місцем останнього відомого місця проживання боржника, з метою визнання боржника безвісно відсутнім. Після винесення відповідного рішення суду, до виконавчого провадження залучається представник боржника (опікун майна), за участі якого слід звертати стягнення на майно відсутнього боржника.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах повноважень, наданих їм законом та статутними документами, або через представників юридичної особи. Представництво у виконавчому провадженні слід відрізняти від представництва юридичної особи, яке може здійснюватися виконавчими органами цієї юридичної особи (зокрема, директором або керуючим). Повноваження директора юридичної особи, як представника, засвідчуються не довіреністю, а службовим посвідченням чи іншим документом, що підтверджують право керівника на представництво інтересів юридичної особи (витяг зістатутних документів, наказ про призначення на посаду тощо). Повноваження керівника філії або представництва, які не є юридичними особами, підтверджуються довіреністю директора головного підприємства-юридичної особи та витягом з Положення про філію чи представництво.

Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону (нотаріально завіреною - для представників фізичних осіб, виданою керівником або нотаріально завіреною - для представників юридичних осіб).

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути;

• особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених законом (наприклад, у випадку набуття неповнолітньою особою повної дієздатності у зв'язку з укладанням шлюбу та ін.);

• особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

• судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

• інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

Читайте також:

1. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
2. X Впровадження Зростання Зрілість Спад Час
3. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
4. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
5. Виконавче провадження Російської Федерації
6. Виконавче провадження Російської Федерації
7. Вимоги до виконавчого документа
8. Витрати виконавчого провадження. Виконавчий збір
9. Від науково-технічного дослідження до його впровадження в масове виробництво складний та ризикований шлях, реалізацією якого займається венчурний бізнес.
10. Відводи суб’єктів кримінального провадження
11. Відмова у відкритті провадження в адміністративній справі
12. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Переглядів: 1591