Оцінка і зберігання майна боржника

Оцінка майна боржника. На сьогодні питання оцінки

арештованого майна державним виконавцем мають комплексне правове регулювання, зокрема основними правовими актами, що регулюють ці відносини є Закони України „Про виконавче провадження" та „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Разом з тим, Закон України „Про виконавче провадження", передбачивши у певних випадках право державного виконавця самостійно оцінювати окремі предмети арештованого майна, жодним чином не визначив ані порядку самостійної оцінки майна державним виконавцем, ані критеріїв, ані методики такої оцінки. Це призводить до того, що на практиці державні виконавці уникають можливості самостійної оцінки арештованого майна, перекладаючи цей обов'язок на відповідних експертів та спеціалістів-оцінювачів.

Оцінка майна в виконавчому провадженні здійснюється з метою визначення ринкової вартості арештованого майна для подальшої його реалізації. Якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, оцінка майна, за законом, може провадитися самостійно державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки. Зазначений вище порядок не застосовується у випадках, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден.

У випадках значної складності оцінки окремих предметів або якщо боржник чи стягувач заперечують проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем.

Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні",

Зрештою, слід зазначити, що формулювання „ринкова вартість арештованого майна", яку слід встановити експерту-оцінювачу для подальшої реалізації цього майна, є незграбною у правовому сенсі виконавчого провадження. Так, ринкова вартість - це вартість майна на відкритому ринку, за виконання умов реалізації протягом невизначеного терміну, за правилами, передбаченими ЦК України - на підставі вільного волевиявлення та юридичної рівності сторін правовідносин. Однак у виконавчому провадженні реалізація майна провадиться без урахування принципу вільного волевиявлення (оскільки реалізація є примусовою), протягом обмеженого законом строку експозиції на ринку (двомісячний термін реалізації), тому ці фактори у будь-якому разі впливатимуть на висновок експерта щодо вартості арештованого майна. Виходячи з наведеного, слід визнати, що за визначенням вартість майна, що реалізовується у процесі виконавчого провадження, буде нижчою за ринкову віртість аналогічного майна.

Задля подолання цієї правової проблеми, доцільно було б внести до статті 57 Закону України „Про виконавче провадження" зміни та доповнення, відповідно до яких державний виконавець ставив би перед експертом-оцінювачем не питання про ринкову вартість арештованого майна, а питання про ринкову вартість арештованого майна з урахуванням обмеженого строку експозиції на ринку та примусового характеру його реалізації.

Державний виконавець зобов'язаний повідомити про оцінку арештованого майна сторони виконавчого провадження, які мають право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення. Недотримання цього правила може слугувати підставою для визнання судом недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, тому нерідко перед державним виконавцем постає питання - як оперативного повідомити про оцінку арештованого майна стягувачів за зведеним виконавчим провадженням, кількість яких може сягати кількох тисяч осіб. Прийнятним виходом з цієї ситуації є опублікування відомостей про вартість арештованого майна у місцевих засобах масової інформації.

Зберігання майна, на яке накладено арешт. Майно, на яке накладено арешт, за винятком цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також брухту і окремих частин таких виробів, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі - зберігачеві), під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві.

Мета процедури зберігання - забезпечити максимальний рівень недоторканності арештованого майна та запобігання його втраті, відчуженню, псуванню або знищенню боржником. Забезпечення цілей зберігання провадяться заходами цивільного та кримінального впливу, що можуть бути застосовані до особи, призначеної державним виконавцем зберігачем у виконавчому провадженні.

Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності. Межі користування арештованим майном також повинні встановлюватися державним виконавцем. Якщо річ за своїми властивостями є споживною, то в будь-якому разі її використання не може бути дозволене. Неспоживні речі, які внаслідок експлуатації істотно зменшуються у вартісному значенні (оргтехніка, посуд, будівельний інструмент, одяг тощо), також не можуть використовуватися зберігачем у власних інтересах.

Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігана з державним виконавцем.

Втім, нерідкими є випадки, коли майно, передане на зберігання зберігачеві, фактично залишається у розпорядженні боржника (це в основному стосується об'єктів нерухомості, складських приміщень, офісів тощо). У цьому випадку державний виконавець має подбати про належний рівень охорони арештованого майна та забезпечити вільний доступ зберігача до ввірених останньому об'єктів майна.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом - цивільну та кримінальну, за статтею 388 КК України.

Звільнення майна з-під арешту. До 28 серпня 2003 року державний виконавець не мав правових підстав знімати арешт з майна, накладеного ним у процесі виконавчого провадження, за винятком випадків закінчення (закриття) виконавчого провадження та зняття арешту за відповідним рішенням суду. Таким чином законодавець намагався запобігти проявам корупції серед державних виконавців, що могла виражатися у неодноразових накладеннях та зняттях арешту з метою досягнення особистих інтересів, не пов'язаних з цілями та завданнями виконавчого провадження. Разом з тим, на той час було практично неможливим оперативне усунення порушень та недоліків, допущених державним виконавцем при накладенні арешту на майно боржника.

З 28 серпня 2003 року інститут зняття арешту з майна боржника отримав своє правове врегулювання, і з того часу в процедурі примусового виконання рішень судів та інших органів, згідно з нормами Закону України "Про виконавче провадження", арешт з майна та банківських рахунків боржника може бути знятий у таких випадках:

1. За постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, у разі закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження", окрім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

2. За постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа без виконання у випадках, передбачених статтями 40 і 40^і Закону України "Про виконавче провадження";

3. За ухвалою суду при прийнятті рішення про звільнення майна з-під арешту;

4. За постановою державного виконавця у разі сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом (до моменту реалізації арештованого майна боржника);

5. За постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого Законом України "Про виконавче провадження" порядку накладення арешту;

6. За постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, за наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов'язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Тобто, боржник як сторона виконавчого провадження взагалі не може бути позивачем у справі про виключення майна з акта опису та арешту.

У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання.

Постанови начальника відділу державної виконавчої служби та державного виконавця щодо звільнення майна з-під арешту можуть бути оскаржені сторонами до суду у 10-денний строк.

Передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі. Засоби правового захисту судом прав та охоронюваних інтересів громадян та юридичних осіб не обмежуються присудженням грошового відшкодування. Часто суд присуджує виконати зобов'язання у натуральному вигляді, шляхом передачі певних предметів, або зобов'язує відповідача передати позивачеві предмети, які отримані відповідачем без достатніх правових підстав. В світовій практиці правосуддя, наприклад в Ізраїлі, виконання зобов'язання у натуральному вигляді є основним засобом захисту порушеного права позивача.

В національній процедурі виконавчого провадження, у разі, якщо має місце присудження стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі на бланку суворої звітності, форма якого визначена Міністерством юстиції України. У разі знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закриття виконавчого провадження. Факт знищення, як зазначалося вище, має бути належним чином підтверджений письмовими доказами - довідками та актами знищення, виданими зберігачем, боржником, органами державної влади (наприклад, органами пожежної охорони), або відповідними актами державного виконавця.

У випадку письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому внесений стягувачем авансовий внесок поверненню не підлягає,

Реалізація майна, на яке звернено стягнення. Реалізація арештованого майна-це заключна стадія процесу звернення стягнення на майно, внаслідок якого речові права боржника на арештоване майно припиняються, а грошові кошти, отримані від третіх осіб, спрямовуються на погашення боргів боржника.

Реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу, а також цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, брухту і окремих частин таких виробів, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Порядок реалізації цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також брухту і окремих частин таких виробів, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України, а іншого майна - Кабінетом Міністрів України.

В разі, коли передане торговельним організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний • виконавець переоцінює майно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі коли в місячний строк після переоцінки майно не буде продано, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому вирішити питання щодо залишення за собою непроданого майна.

Стягувач зобов'язаний у 15-денний строк письмово сповістити про своє бажання залишити за собою непродане майно. В разі відсутності такого звернення стягувача, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

Якщо стягувач виявив бажання залишити за собою непродане майно, то він зобов'язаний у 15-денний строк з дня повідомлення державного виконавця про виявлення бажання залишити за собою непродане майно, внести на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, які підлягають стягненню на його користь, якщо вартість непроданого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. З перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, стягується виконавчий збір, а залишок коштів повертається боржнику.

Майно передається стягувачу за первинною оцінкою, за якою воно було передано на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. За фактом такої передачі державним виконавцем складається акт. Постанова і акт є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно. У разі коли від продажу частини майна буде виручено суму, достатню для задоволення вимог стягувача, сплати виконавчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, штрафу, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Опис і арешт майна боржника	\|	Звернення стягнення на грошові кошти боржника - юридичної особи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.