• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Призупинення членства в ЄС

Припинення членства в ЄС

Припинення членства в ЄС відбувається виключно добровільно.Порядок виходу держави-члена з ЄС регламентований ст. 50 ДЄС[40]. Згідно з цією статтею будь-яка держава-член як суверенний суб’єкт може прийняти рішення про вихід із Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами.

Держава-член, що вирішила вийти з Союзу, повинна повідомити про свій намір Європейську Раду. З державою проводяться переговори та укладається угода, в якій формулюються положення про особливості її виходу з урахуванням рамок майбутніх відносин з Союзом. Переговори щодо цієї угоди проводяться відповідно до ч. 3 ст. 218 ДФЄС. Цю угоду укладає Рада ЄС від імені Союзу, діючи кваліфікованою більшістю[41], після отримання згоди Європейського Парламенту (більшість депутатів).

Застосування установчих договорів ЄС до держави припиняється від дати набрання чинності угодою про вихід або, в разі відсутності такої, через 2 роки після повідомлення, зазначеного в ч. 2, якщо Європейська Рада за згодою з цією державою-членом не вирішить одностайно продовжити цей термін.

Цілком логічно, що член Європейської Ради або Ради, що представляє державу - члена, що виходить із Союзу, не бере участі у дискусіях Європейської Ради або Ради або в прийнятті рішень стосовно неї.

При цьому держава, що вийшла зі складу до ЄС, має право повторно звернутися із заявою про набуття членства в ЄС. У такому разі її запит розглядається згідно з загальною процедурою, зазначеною у статті 49 ДЄС.

Призупинення членства розглядається як найсуворіший вид політичної відповідальності держави-члена за несумлінну поведінку в ЄС (за установчими договорами примусово виключити з ЄС неможливо). Порядок призупинення членства визначений ст. 7 ДЄС, відповідно до якої за обґрунтованою пропозицією 1/3 держав-членів, Європейського Парламенту або Європейської Комісії Рада, діючи більшістю у 4/5 її членів, після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити, що існує явний ризик тяжкого порушення державою-членом цінностей, зазначених у ст. 2 ДЄС.

Перед прийняттям рішення про призупинення членства держави Рада заслуховує її пояснення з приводу протиправної поведінки та може надати їй рекомендації щодо виправлення порушень. Рада постійно перевіряє, чи продовжують існувати підстави для застосування таких санкцій проти держави[42].

Європейська Рада, діючи одностайно на пропозицію 1/3 держав-членів або Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити існування постійного та істотного порушення однією з держав-членів цінностей, зазначених у ст. 2, запропонувавши відповідній державі-члену подати свої пояснення (ч. 2 ст. 7 ДЄС). Таким чином, правовою підставою призупинення членства держави в ЄС є встановлення факту постійного та істотного порушення цінностей, на яких ґрунтується Союз.При цьому в ст. 7 ДЄС не дається визначення поняття грубого та систематичного порушення цінностей. Вказані характеристики встановлюються у кожному окремому випадку індивідуально з урахуванням конкретних обставин.

Остаточне рішення про призупинення членства ухвалюється Радою ЄС (кваліфікованою більшістю[43]). Призупинення членства держави у ЄС передбачає також позбавлення право голосу представника уряду держави-члена у Раді. Вживаючи таких заходів, Рада враховує можливі наслідки такого призупинення для прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб.

У будь-якому разі ця держава-член повинна і надалі виконувати свої зобов’язання за цим Договором.

Рада, діючи кваліфікованою більшістю, може в подальшому вирішити змінити або скасувати заходи, вжиті відповідно до ч. 3, у відповідь на зміну ситуації, що спричинила вжиття таких заходів.

Положення щодо держави, щодо якої прийнято рішення про припинення права голосу у Європейському Парламенті, Європейській Раді та Раді для цілей цієї статті встановлені в ст. 354 ДФЄС. Так, члени Європейської Ради або Ради, які представляють відповідну державу-члена, не беруть участі у голосуванні, а відповідна держава-член не враховується під час обрахунку 1/3 або 4/5 держав-членів, зазначених у ч. 1 та 2 ст. 7. Утримання членів, які присутні особисто, або представлених членів не перешкоджає ухваленню рішень, зазначених у ч. 2 зазначеної статті.

[1] Як приклад можна навести блокування Францією приєднання Сполученого Королівства (дуже розвинутої і потужної на той час країни), а також тривалий розгляд заявки Туреччини (23 роки). Переговори з Іспанією й Португалією тривали 7 років, тоді як з Австрією, Норвегією, Швецією і Фінляндією були завершені за 13 міс.

[2] Рішення від 22.11.1978 р. у справі 93/78 «Mattheus v. Doego» // ECR.– 1978.– P. 2203.

[3] При визначенні того, чи є кандидат на вступ державою, слід спиратися на загальне міжнародне право, норми якого характеризують державу як поєднання суверенної влади, населення і території (ст. 1 Міжамериканської конвенції про права та обов’язки держав 1933 р.). Також очевидно, що держава-заявник і її уряд повинні отримати міжнародне визнання з боку Союзу і всіх без винятку його держав-членів. На сьогодні це проблема для Косово (ex автономії у складі Сербії), що зацікавлене у вступі до ЄС, оскільки 5 (Греція, Іспанія, Кіпр, Румунія, Словаччина) з 28 держав-членів ЄС не визнають його самостійною державою.

[4] Андорра (468 км² і 68 тис. чол.), Ватикан (0,44 км² і 0,9 тис. чол.), Ліхтенштейн (160 км² і 33 тис. чол.), Монако (1,95 км² і 32 тис. чол.), Сан-Марино (60,5 км² і 27 тис. чол.).

[5] Ця країна, абсолютна більшість частини якої розташована в Азії (лише 4 % - в Європі!), була визнана Союзом як така, з якою можуть бути розпочаті переговори щодо набуття членства (див. Висновки Гельсінської Європейської Ради, затверджені в грудні 1999 р.). Переговори про вступ розпочалися у жовтні 2005 р.

[6] Прикладом можуть слугувати заморські департаменти Франції (у Центральній і Південній Америці, Індійському океані), а також Гренландія до 1985 р. (у Північній Америці), яка перебуває під суверенітетом Данії.

[7] На сьогодні це єдиний випадок відмови в членстві з мотивів відсутності ознаки «європейськості».

[8] Таке уявлення про східні межі Європи були започатковані у 1730 р. (Дейвіс Н. Історія Європи.– С. 25).

[9] Виклад основних аргументів у дискусії про цивілізаційні кордони Європи див. у: Посельський В. Op.cit.– С. 22–24.

[10] Висновок Комісії від 30 червня 1993 р. щодо заявки Кіпру на членство // Bulletin of the European Communities. Supplement.– 1993, № 5.

[11] Acquis communautaire (з фр. здобуток, надбання, спадщина Співтовариств) – сукупність правових норм та норм, що не мають юридично обов’язкової сили (правових норм рекомендаційного характеру, політичних декларацій, законодавчих ініціатив), що здійснюють регулюючий вплив у правопорядку ЄС. Зазначений термін не має відповідника в українській мові і є ширшим, ніж поняття «законодавство ЄС», оскільки включає також так зване «м’яке» право (англ. soft law). Сукупність взаємних прав та зобов’язань, що охоплюються A. С., є обов’язковими до виконання в усіх державах-членах ЄС, а також повинні максимально дотримуватися у державах-претендентах на вступ до ЄС. Відхилення від acquis надаються тільки за виняткових обставин та є обмеженими за обсягом.

[12] Серед чинних держав-членів до НАТО входить 22 держави: Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Італія, Іспанія, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Сполучене Королівство, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія. Не входять Ірландія, Кіпр та Мальта, що не мають достатнього військового потенціалу, необхідного для участі в операціях НАТО, а також європейські країни, що дотримуються політики нейтралітету Австрія, Фінляндія, Швеція.

[13] Так, набуття членства в ЄС для Сербії вимагало вирішення питання про статус Косово, що активно претендувало на незалежність. Посилаючись на ймовірне порушення Косовською автономією одного з імперативних принципів міжнародного права – принципу територіальної цілісності, Сербія звернулася до Міжнародного суду ООН. Однак у своєму консультативному висновку 22.07.2010 р. Міжнародний суд ООН більшістю з 10 суддів (4 не підтримали такого висновку) схилився у бік Косово як такого, що реалізує своє право на самовизначення, що у даному разі домінує над принципом територіальної цілісності держави (див.: http://www.icj-cij.org/docket/files/141/15987.pdf). Під впливом позиції Міжнародного суду ООН закономірним результатом євроінтеграційної політики Сербії стало визнання самопроголошеної республіки Косово.

Іншим прикладом є інтеграційний досвід Хорватії, яка з 01.07.2013 р. стала 28-ою державою-членом ЄС. Основною перепоною на шляху Хорватії в ЄС була суперечка зі Словенією про лінію морського кордону в Піранській затоці Адріатичного моря. Хорватія наполягала на проведенні кордону по середині бухти, а Любляна побоювалася, що в такому разі для неї буде закрито вихід до відкритого моря. Свого часу конфлікт призвів до того, що Словенія заблокувала початок переговорів про вступ Хорватії в ЄС. Але у підсумку дві країни зуміли домовиться, що і розблокувало переговорний процес.

[14] Так, держави, що є членами Європейської асоціації вільної торгівлі, повинні денонсувати Стокгольмський договір 1960 р., оскільки в ЄС запроваджена більш висока форма економічної інтеграції, що встановлює суттєві обмеження у свободі зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, у різні часи це було обов’язковим для Австрії, Великої Британії, Данії, Португалії, Фінляндії, Швеції.

[15] Це суттєве уточнення, оскільки для постсоціалістичних країн з моменту подачі заявки і до моменту вступу проходить зазвичай від 7 до 14 років.

[16] Рішення від 28.04.1988 р. у справах 31 і 35/86 «LAISA et CPC España v. Ради» // ECR.– 1988.– P. 2285.

[17] Хоча вступ вимагає адаптації окремих положень установчих договорів: щодо кількості представників держав-членів у органах Союзу, розподілу голосів у Раді ЄС, географічної сфери дії установчих договорів, переліку офіційних мов Союзу.

[18] Так, розгляд заявки Туреччини тривав 23 роки, Хорватії – менше 2 років. Переговори з Іспанією й Португалією тривали 7 років, тоді як з Австрією, Норвегією, Швецією і Фінляндією були завершені за 13 місяців.

[19] Така угода може мати різні назви: Угода про асоціацію (з Кіпром, Мальтою, Туреччиною); Угода про стабілізацію та асоціацію (з Албанією); Європейська угода (з Польщею, Естонією, Латвією, Литвою тощо). З Україною аналогічна Угода про асоціацію була парафована у 2012 р.

[20] Станом на 01.01.2014 державою-заявницею є Албанія (з 2009 р.). Боснія і Герцеговина заявила про намір офіційно подавати заяву про вступ до ЄС, проте досі цього не зробила.

[21] Так, Туреччина подала заяву в 1987 р., а позитивне рішення було ухвалене Радою ЄС лише в 1999 р.

[22] У Висновку міститься детальний опис політичної й економічної ситуації в державі-заявниці; оцінка її здатності прийняти й імплементувати acquis в усіх сферах діяльності Союзу; виявлення можливих проблем, що можуть постати під час переговорів про вступ.

[23] Приміром, Висновки Комісії від 15 липня 1997 р. щодо Естонії, Польщі, Словенії, Угорщини, Чехії.

[24] Такий висновок був даний щодо заявки Кіпру.

[25] Така рекомендація давалися щодо заявки Туреччини (див. Висновок Комісії від 20 грудня 1989 р.).

[26] Єдиним винятком був негативний висновок Комісії щодо заявки Греції, всупереч якому Рада Міністрів вирішила все ж відкрити переговори про вступ.

[27] Наприклад, Люксембурзька Європейська Рада, що проходила 12-13 грудня 1997 р., погодилася з висновком Комісії щодо Естонії, Кіпру, Польщі, Словенії, Угорщини та Чехії, переговори з якими розпочалися у листопаді 1998 р.

[28] Станом на 01.01.2014 державами-кандидатками є: Ісландія (з 2010 р.); Колишня Югославська Республіка Македонія (з 2005 р.), Сербія (з 2012 р.), Туреччина (з 2005 р.), Чорногорія (з 2010 р.).

[29] Наприклад, див. Рішення Ради ЄС від 14 квітня 2003 р. про вступ десяти держав-кандидаток до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 15.

[30] Наприклад, див. Висновок Комісії від 19 лютого 2003 р. щодо заявок десяти держав-кандидаток про вступ до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 3, 4.

[31] Наприклад, див. Законодавчі резолюції Європейського Парламенту 2003 р. щодо заявок кожної з десяти держав-кандидаток про вступ до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 5-14.

[32] Це двічі мало місце у випадку Норвегії, парламент якої не зміг здійснити ратифікацію через негативні результати референдумів щодо вступу в 1972 і 1994 роках. Проте це не завадило набути чинності договору про вступ Данії, Ірландії і Сполученого Королівства та договору про вступ Австрії, Швеції і Фінляндії.

[33] Так, договір про вступ десяти держав, підписаний в Афінах 16 квітня 2003 р., набув чинності з 1 травня 2004 р., коли й відповідні держави стали державами-членами ЄС.

[34] Хорватія подала заяву про вступ 2003 р. 2005 року країна набула статусу держави-кандидата. Переговори про вступ Хорватії до ЄС завершилися 30 червня 2011 р. 09 грудня 2011 року сторони підписали договір про вступ. Згідно з вимогами конституційного законодавства у 2012 році у країні відбувся загальнодержавний референдум, який підтвердив (66 %) легітимність вступу країни у ЄС. 01.07.2013 року Хорватія стала 28-ою державою-членом ЄС.

[35] Прикладом останнього може слугувати встановлення 7-річного строку запровадження обмежень щодо вільного руху робочої сили для нових держав-членів. Так, 01.01.2014 р. були зняті всі обмеження для працевлаштування громадян Болгарії і Румунії, що 01.01.2007 р. вступили до ЄС.

[36] Так, Естонія, Латвія і Литва були змушені припинити дію угод про вільну торгівлю з Україною з 1 травня 2004 р.

[37] Йдеться про вихід з Європейської асоціації вільної торгівлі.

[38] Рішення Суду Правосуддя від 13.10.1992 р. у справах С-63/90 і С-67/90 Португалія та Іспанія v. Рада // ECR.– 1992.– P. I-5142.

[39] Так, обсяг Договору про вступ десяти держав-членів 2003 р. склав понад 2 тис. стор., з яких на 18 додатків припадає майже 900 стор., а на доповнення до додатків – 1000 стор.

[40] На практиці ця стаття жодного разу не застосовувалася. Разом із тим Гренландія, самоврядна територія під суверенітетом Данії, на референдумі 1982 р. 53 % голосів свого населення висловилася за «вихід» зі складу Співтовариств. З 1 лютого 1985 р. статус Гренландії було змінено: відтоді він визначається умовами Угоди про асоціацію 1984 р., а правове становище автономії у праві ЄС регулюється частиною IV ДФЄС («Асоціювання заморських країн та територій»). Тобто Гренландія залишається адміністративно-територіальною одиницею Данії (держави-члена ЄС), однак до неї лише в обмеженому обсязі застосовуються норми права ЄС.

[41] Кваліфікована більшість визначається відповідно до п. (b) ч. 3 ст. 238 ДФЄС.

[42] Питання про призупинення членства держави одного разу піднімалося щодо Австрії. Так, 1999 р. на парламентських виборах перемогу здобула ультраправа партія – «Партія свободи», лідер якої Йорг Хайдер, що згодом став Прем’єр-міністром, пропагував політику ксенофобії (ворожого ставлення до іноземців). На несумісність такої політики зі ст. 2 ДЄС була звернена увага країни. Зазначені рекомендації були враховані, й у результаті Рада вирішила, що немає підстав застосовувати ст. 7. Показово, що згодом для боротьби з новим націоналізмом і ксенофобією на рівні ЄС було ухвалено рішення про відкриття в Австрії Європейської агенції з фундаментальних прав людини.

[43] Для ухвалення рішень, зазначених у ч. 3 та 4 ст. 7 ДЄС, кваліфікована більшість визначається відповідно до п. (b) ч. 3 ст. 238 ДФЄС.

Читайте також:

1. Загальні положення щодо набуття членства в ЄС
2. Критерії членства в ЄС
3. Критерії членства в ЄС
4. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЧЛЕНСТВА У СОТ
5. Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу. Правовий статус їх членів
6. Призупинення та припинення суб'єкта господарювання.
7. Припинення і призупинення міжнародних договорів
8. Припинення та призупинення дії договору
9. Процедура набуття членства в ЄС

Переглядів: 10245