Процедура вступу до ЄС

У ст. 49 ДЄС процедура вступу визначена лише в найзагальніших рисах; на практиці вона є набагато складнішою. Набуття членства передбачає ухвалення низки правових актів – як внутрішньосоюзного, так міжнародно-правового характеру.

Процес вступу до ЄС відбувається в чотири основні стадії:

1) аплікаційна (від англ. application – заява) – з моменту офіційного подання заяви на вступ;

2) оцінювальна – з моменту прийняття заяви до розгляду до прийняття рішення щодо заяви;

3) переговорна – з моменту відкриття переговорів про вступ державою-кандидаткою до підписання проекту договору про вступ;

4) ратифікаційна – з моменту передачі проекту договору про вступ для висловлення згоди на обов’язковість державами-членами ЄС та державами-кандидатами до набрання договором чинності.

Нормативно визначених строків щодо тривалості кожної із стадій ДЄС не містить[18]. Як правило, структурні реформи та адаптація законодавства держави, що вступає до ЄС, тривають упродовж кожної із стадій і можуть продовжуватися після вступу («ідеального» кандидата практично не існує – див. матеріал вище!).

1) Аплікаційна стадія. Процесу вступу передують консультації та переговори між ЄС та державою-претендентом. Перед поданням заявки на вступ, як правило, укладається угода про асоціацію[19], що передбачає інтенсивне співробітництво з ЄС. Вона містить багато положень, дотримання яких забезпечує кращу відповідність держави критеріям членства у ЄС.

Розпочинається процес вступу до ЄС із офіційного подання заявки державою із проханням набути членство в Союзі(держава при цьому набуває статусу держави-заявниці)[20]. Зазвичай, це відбувається шляхом надіслання представником держави (зазвичай міністром закордонних справ) листа на адресу голови Ради ЄС. Європейському Парламенту та національним парламентам повідомляється про таку заявку.

2) Оцінювальна стадія. Рада ЄС передає заявку до Європейської Комісії з проханням провести дослідження стану відповідності держави-заявниці критеріям членства у ЄС. Оцінювання країни передбачає активний політичний діалог між державою-заявницею і Комісією та може тривати досить довго[21]. У результаті Комісія ухвалює так званий «попередній» висновок, у якому детально зазначається стан готовності держави-заявниці вступу до ЄС[22] і дається відповідна рекомендація: розпочати переговори (найпоширеніший варіант)[23], зумовити відкриття переговорів виконанням заявницею певних вимог[24] або не відкривати переговори[25]. Утім, висновок Комісії не є юридично обов’язковим, хоча на практиці часто враховується[26].

Після оприлюднення позитивного висновку Рада ЄС (у складі міністрів від держав-членів, що представляють офіційну позицію своїх країн) одностайно ухвалює рішення про відкриття переговорів[27] із державою-заявницею, що з цього моменту отримує статус держави-кандидата[28].

3) Переговорна стадія: Право на ведення переговорів належить Європейській Раді Союзу, яке діє від імені всіх держав-членів. Проте зазвичай це право делегується Європейській Комісії. На цьому реформування у державі, спрямоване на забезпечення кращої відповідності критеріям членства, не припиняється. Європейська Комісія продовжує здійснювати моніторинг стану прогресу країни у цьому напрямку і на цій стадії та викладає його у щорічних доповідях, про які повідомляються відповідні органи ЄС та держави-члени. Якщо держава-кандидат не демонструє прогрес у проведенні необхідних реформ, це може призвести до призупинення переговорного процесу.

Під час переговорів сторони узгоджують умови договору про вступ, переважно перехідні умови виконання державою-кандидаткою acquis communautaire після набуття членства. Переговори відбуваються у формі серії двосторонніх конференцій між державами-членами та кожною з держав-кандидатів за кожним із багатьох розділів acquis communautaire. Серед цих розділів – конкурентна політика, транспортна політика, енергетика, податкова політика, митний союз, сільське господарство, юстиція і внутрішні справи, фінансова сфера, регіональна політика, бюджетні асигнування тощо. Загальний успіх у переговорному процесі оцінюється кількістю розділів, за якими переговори є цілком завершеними. Завершуються переговори встановленням автентичності – підписанням уповноваженими представниками держав-членів і держави-кандидатки проекту договору про вступ (ЄС не є стороною!!!).

До підписання договору державами-членами ЄС та державами-кандидатами згоду на вступ держави до ЄС відповідно до ст. 49 ДЄС надають Рада ЄС та Європейський Парламент. Рада Союзу повинна одноголосноухвалити рішення щодо заявки про вступ[29]. При цьому мають бути враховані позиції Комісії та Європейського Парламенту. Висновок Комісії[30] є суто формальним і не обов’язковим для Ради. Натомість згода Європейського Парламенту[31], яка повинна надаватися абсолютною більшістю від повного складу його членів, є обов’язковою.

4) Ратифікаційна стадія. Після позитивного голосування у Раді ЄС та Парламенті щодо заявки держави-кандидата проект договору про вступ підлягає ратифікації всіма без винятку державами-членами. Водночас нератифікація договору державою-кандидаткою (якщо їх є декілька) не перешкоджає набуттю ним чинності для решти держав-кандидаток[32]. Порядок ратифікації (наприклад, чи належить використовувати референдум і яке його правове значення) регулюється конституційним правом кожної держави, що підписала договір.

З моменту набрання чинності договором про вступ[33], держава-кандидатка стає державою-членом Європейського Союзу[34].

Варто звернути увагу, що поряд зі вступом до ЄС відбувається вступ держави до Євратому, що формально є окремою від Євросоюзу міжнародною організацію. Тож відбувається процес ратифікації й Договору, що засновує Європейське співтовариство з атомної енергетики 1957 р.

4. Правова природа та зміст Договорів про вступ до ЄС

Стаття 49 ДЄС чітко визначає суб’єктний склад договору про вступ, який є двостороннім міжнародним договором, що укладається між державами-членами ЄС і державами-кандидатками (або державою-кандидаткою, що мало місце при вступі Греції).

Стаття 49 ДЄС визначає, що предмет договору про вступ складають (1) умови прийняття до Союзу та (2) поправки до установчих договорів. Перший компонент зводиться до встановлення взаємних зобов’язань сторін, що гарантуватимуть дотримання новою державою-членом усього обсягу acquis communautaire. Через складності цього завдання абсолютна більшість положень зводиться до встановлення тимчасових винятків як для нових, так і для старих держав-членів[35] (так звані перехідні положення). Крім того, на нових членів покладається обов’язок укласти або денонсувати певні міжнародні угоди з третіми країнами[36], і навіть можливе зобов’язання припинити участь у міжнародних організаціях[37]. Другий складник включає зміни до установчих договорів Союзу з чотирьох питань: кількісний склад членів інституцій та інших органів ЄС; кількість голосів членів Ради ЄС для цілей прийняття рішень кваліфікованою більшістю; територіальна сфера застосування установчих договорів; розширення переліку офіційних мов Союзу.

За юридичною силою договори про вступ знаходяться на одному рівні з установчими договорами. Як постановив Суд ЄС,

«Вступ нових держав-членів здійснюється за допомогою актів, які мають силу первинного права і які можуть, за загальним правилом, змінювати попередній стан acquis communautaire в будь-якій галузі права Співтовариства»[38].

Договір про вступ має складну структуру. Він містить всього декілька статей, в яких констатується набуття членства в ЄС та приєднання до договорів, на яких ґрунтується Союз, а також викладаються порядок набуття договором чинності. Основні умови вступу викладаються в акті, який додається до договору про вступ і становить його невід’ємну частину. Домовленості про умови вступу технічного характеру (приміром, ставки мит і обсяги квот на торгівлю товарами і послугами) встановлюються в численних додатках (англ. annex) до цього акту. Навіть більше, за потреби деталізації умов, окремі додатки супроводжуються доповненнями (англ. appendixes). Завершується договір протоколами, які нарівні з актом також становлять його невід’ємну частину. Відповідно, обсяг договору про вступ доволі значний, причому його переважну частину становлять додатки і доповнення[39].

Окремі держави, що підписали договір, можуть заявляти декларації, які, проте, не мають юридично обов’язкової сили. Вони використовуються при тлумаченні положень договору про вступ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Критерії членства в ЄС	\|	Призупинення членства в ЄС

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.