МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Структура діалогу: діалогічні відносини, діалогічні позиції суб’єктів діалогічного спілкування, предмет діалогу, дії діалогу, результат діалогу.Діалогічність як передумова моральної взаємодії суб’єктів професійно-трудової діяльності Прийняття принципів діалогу, інтерсуб’єктивністі характерне для сучасний філософських узагальнень щодо осмислення людського буття і спілкування людей. Витоки ідей діалогізму містяться у філософії Л. Фейєрбаха, який стверджував, що єдність людини з людиною як основа людської сутності “спирається лише на реальність відмінності між Я і ТИ”, а найвищим проявом цієї єдності є любов: “Де нема любові, там немає й істини… Чим більше буття в людині, тим більше вона любить…” Надалі найбільш яскравий розвиток ідеї діалогізму спостерігається у теорії видатного єврейського філософа М. Бубера, який буття людини розуміє як діалог з Богом, світом і людьми (емпіричними Ти). Згідно концепції М. Бахтіна діалог є універсальним принципом творчості. Спілкування людей є формою “Я-свідомості” і водночас “Ти-свідомості”, у яких реалізується єдність між “Я” і “Ти”. За В. Малаховим діалогічність є смисловим аспектом готовності особистості до спілкування. Діалогічність, діалогізм визначається як здатність суб’єкта до сприйняття і врахування правомірності не лише власної думки, а й способів міркування інших людей. Діалогічний співрозмовник здатний чути не тільки себе, а осягати послідовність мислення партнера, логіку його роздумів і міркувань. Дослівно діалог означає поділений логос – сутнісне співвідношення різних і самостійних систем та способів думки у єдиному смисловому просторі. Як організаційний принцип комунікативної діяльності, діалог втілює у реальність ідею гуманізації відносин людей. Він організує спілкування рівноправних, соціально компетентних, духовно розвинених партнерів: - з позиції логіки – є формою мислення двох суб’єктів спілкування, що взаємодіють; - з позиції гносеології – представляє пізнавальну цінність для суб’єктів спілкування; - з позиції соціології – є принципом соціальної взаємодії на міжособистісному, особистісно-груповому і особистісно-масовому рівнях - з позиції лінгвістики – є принципом словесної творчості партнерів, які взаємодіють; - з позиції психології – це взаємовплив, взаємодія, взаємне “спів-буття”. Умови, що необхідні для діалогу: - бажання і готовність обох партнерів виявити свою позицію щодо актуальної проблеми; - готовність до сприйняття і оцінки позиції партнера; - готовність до продуктивної взаємодії; - наявність спільної основи та певних відмінностей у підходах до розв’язання актуальної проблеми. Отже, основу діалогу становлять проблема і відмінність у позиціях щодо її розв’язання. Своєрідність психотехнічних дій у діалозі полягає: - у здійсненні водночас дії-впливу одного партнера на іншого і дії-відображення; - у змінності позицій того, хто впливає і того, хто відображає вплив; - у взаємній інтелектуально-вольовій активності; - у взаємообмінному характері дій. Модифікації діалогу (за Е. Руденським): 5. Самокритичний діалог – внутрішнє самоспілкування, спрямоване на самоаналіз і самооцінку через взаємодію двох «Я» - вчинки, позиції, якості особистості оцінюються з боку внутрішнього «Я». У самокритичному діалозі можуть бути враховані також оцінки інших людей. може бути не лише внутрішнім, а й зовнішнім. Розвивається до і після критичного діалогу. 6. Критичний діалог – комунікативно-оціночні дії стосовно до негативних явищ чи сторін іншої людини, його діяльності, суспільного життя. Фази критичного діалогу: постановка проблеми, аналіз причин, оцінка дій, що викликали проблеми, конструктивна пропозиція або висловлення позиції щодо розв’язання проблеми, відповідна реакція того, хто підлягає критиці або підтримка позиції того, хто критикує. У критичному діалозі можливі прояви опору, рішучого опору, емоційного вибуху, які не завжди підпорядковуються морально-етичним нормам спілкування. Результат критичного діалогу може бути неоднозначним. Проте позитивного результату можливо досягти за умов використання аргументації, знаходження вірного тону спілкування. 7. Дискусія – форма спілкування, організована з метою знаходження вірного рішення шляхом всебічного співставлення різноманітних точок зору, використання доказів і аргументації у процесі захисту або заперечення тези, що обговорюється. Технологічні умови до висунення тези: чіткість і ясність формулювання, незмінність у ході діалогу, виключення логічних протиріч. управління дискусією вимагає розв’язання трьох груп взаємопов’язаних задач: задачі стосовно проблеми дискусії, задачі стосовно групи учасників дискусії, задачі стосовно кожного конкретного учасника дискусії. У дискусії використовується конструктивна критика, що спрямована: 1) на спростування неправомірних аргументів: вказівка на неправомірність аргументів, виявлення сумнівних авторитетів, апеляція до суспільної думки, наведення даних досліджень, використання контраргументів; 2) спростування неправильного зв’язку аргументу і тези дискусії: конкретно-історичний аналіз, авторський коментар висловлювань, вказівка на замовчування, аналіз неправомірної аналогії, аналіз фальсифікації, виявлення підміни поняття та викривленого наслідку. У критиці використовуються такі зауваження: об’єктивні, іронічні, скептичні, альтернативні; використовуються запитання, заперечення, зауваження. Конструктивне проведення дискусії спирається на: - знаходження у висловлених судженнях опонентів протиріччя; - помічати недоліки аргументації; - помічати і оцінювати односторонність підходів до проблеми у опонентів; - помічати суб’єктивні неаргументовані судження опонентів; - помічати випадки ігнорування взаємозв’язків окремих сторін проблеми; - виявляти викривлення у цитуванні думок інших людей; - доводити неприпустимість узагальнення другорядних деталей проблеми. Читайте також:
|
||||||||
|