• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура діалогу: діалогічні відносини, діалогічні позиції суб’єктів діалогічного спілкування, предмет діалогу, дії діалогу, результат діалогу.

Діалогічність як передумова моральної взаємодії суб’єктів професійно-трудової діяльності

Прийняття принципів діалогу, інтерсуб’єктивністі характерне для сучасний філософських узагальнень щодо осмислення людського буття і спілкування людей.

Витоки ідей діалогізму містяться у філософії Л. Фейєрбаха, який стверджував, що єдність людини з людиною як основа людської сутності “спирається лише на реальність відмінності між Я і ТИ”, а найвищим проявом цієї єдності є любов: “Де нема любові, там немає й істини… Чим більше буття в людині, тим більше вона любить…”

Надалі найбільш яскравий розвиток ідеї діалогізму спостерігається у теорії видатного єврейського філософа М. Бубера, який буття людини розуміє як діалог з Богом, світом і людьми (емпіричними Ти).

Згідно концепції М. Бахтіна діалог є універсальним принципом творчості. Спілкування людей є формою “Я-свідомості” і водночас “Ти-свідомості”, у яких реалізується єдність між “Я” і “Ти”.

За В. Малаховим діалогічність є смисловим аспектом готовності особистості до спілкування. Діалогічність, діалогізм визначається як здатність суб’єкта до сприйняття і врахування правомірності не лише власної думки, а й способів міркування інших людей. Діалогічний співрозмовник здатний чути не тільки себе, а осягати послідовність мислення партнера, логіку його роздумів і міркувань.

Дослівно діалог означає поділений логос – сутнісне співвідношення різних і самостійних систем та способів думки у єдиному смисловому просторі.

Як організаційний принцип комунікативної діяльності, діалог втілює у реальність ідею гуманізації відносин людей. Він організує спілкування рівноправних, соціально компетентних, духовно розвинених партнерів:

- з позиції логіки – є формою мислення двох суб’єктів спілкування, що взаємодіють;

- з позиції гносеології – представляє пізнавальну цінність для суб’єктів спілкування;

- з позиції соціології – є принципом соціальної взаємодії на міжособистісному, особистісно-груповому і особистісно-масовому рівнях

- з позиції лінгвістики – є принципом словесної творчості партнерів, які взаємодіють;

- з позиції психології – це взаємовплив, взаємодія, взаємне “спів-буття”.

Умови, що необхідні для діалогу:

- бажання і готовність обох партнерів виявити свою позицію щодо актуальної проблеми;

- готовність до сприйняття і оцінки позиції партнера;

- готовність до продуктивної взаємодії;

- наявність спільної основи та певних відмінностей у підходах до розв’язання актуальної проблеми.

Отже, основу діалогу становлять проблема і відмінність у позиціях щодо її розв’язання.

Своєрідність психотехнічних дій у діалозі полягає:

- у здійсненні водночас дії-впливу одного партнера на іншого і дії-відображення;

- у змінності позицій того, хто впливає і того, хто відображає вплив;

- у взаємній інтелектуально-вольовій активності;

- у взаємообмінному характері дій.

Модифікації діалогу (за Е. Руденським):

5. Самокритичний діалог – внутрішнє самоспілкування, спрямоване на самоаналіз і самооцінку через взаємодію двох «Я» - вчинки, позиції, якості особистості оцінюються з боку внутрішнього «Я». У самокритичному діалозі можуть бути враховані також оцінки інших людей. може бути не лише внутрішнім, а й зовнішнім. Розвивається до і після критичного діалогу.

6. Критичний діалог – комунікативно-оціночні дії стосовно до негативних явищ чи сторін іншої людини, його діяльності, суспільного життя. Фази критичного діалогу: постановка проблеми, аналіз причин, оцінка дій, що викликали проблеми, конструктивна пропозиція або висловлення позиції щодо розв’язання проблеми, відповідна реакція того, хто підлягає критиці або підтримка позиції того, хто критикує.

У критичному діалозі можливі прояви опору, рішучого опору, емоційного вибуху, які не завжди підпорядковуються морально-етичним нормам спілкування. Результат критичного діалогу може бути неоднозначним. Проте позитивного результату можливо досягти за умов використання аргументації, знаходження вірного тону спілкування.

7. Дискусія – форма спілкування, організована з метою знаходження вірного рішення шляхом всебічного співставлення різноманітних точок зору, використання доказів і аргументації у процесі захисту або заперечення тези, що обговорюється.

Технологічні умови до висунення тези: чіткість і ясність формулювання, незмінність у ході діалогу, виключення логічних протиріч. управління дискусією вимагає розв’язання трьох груп взаємопов’язаних задач: задачі стосовно проблеми дискусії, задачі стосовно групи учасників дискусії, задачі стосовно кожного конкретного учасника дискусії.

У дискусії використовується конструктивна критика, що спрямована: 1) на спростування неправомірних аргументів: вказівка на неправомірність аргументів, виявлення сумнівних авторитетів, апеляція до суспільної думки, наведення даних досліджень, використання контраргументів; 2) спростування неправильного зв’язку аргументу і тези дискусії: конкретно-історичний аналіз, авторський коментар висловлювань, вказівка на замовчування, аналіз неправомірної аналогії, аналіз фальсифікації, виявлення підміни поняття та викривленого наслідку.

У критиці використовуються такі зауваження: об’єктивні, іронічні, скептичні, альтернативні; використовуються запитання, заперечення, зауваження.

Конструктивне проведення дискусії спирається на:

- знаходження у висловлених судженнях опонентів протиріччя;

- помічати недоліки аргументації;

- помічати і оцінювати односторонність підходів до проблеми у опонентів;

- помічати суб’єктивні неаргументовані судження опонентів;

- помічати випадки ігнорування взаємозв’язків окремих сторін проблеми;

- виявляти викривлення у цитуванні думок інших людей;

- доводити неприпустимість узагальнення другорядних деталей проблеми.

Читайте також:

1. II. Діалогічні
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. IV. На четвертому етапі, виходячи із позиції кожної СОБ на матриці АДЛ, вибирають для неї відповідну стратегію.
4. VIII. Реакції, в результаті яких утворюються високомолекулярні сполуки
5. VІ. План та організаційна структура заняття
6. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
7. Абетково-предметний покажчик
8. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
9. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
10. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
11. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
12. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.

Переглядів: 2341