МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Структура діалогу: діалогічні відносини, діалогічні позиції суб’єктів діалогічного спілкування, предмет діалогу, дії діалогу, результат діалогу.Діалогічність як передумова моральної взаємодії суб’єктів професійно-трудової діяльності Прийняття принципів діалогу, інтерсуб’єктивністі характерне для сучасний філософських узагальнень щодо осмислення людського буття і спілкування людей. Витоки ідей діалогізму містяться у філософії Л. Фейєрбаха, який стверджував, що єдність людини з людиною як основа людської сутності “спирається лише на реальність відмінності між Я і ТИ”, а найвищим проявом цієї єдності є любов: “Де нема любові, там немає й істини… Чим більше буття в людині, тим більше вона любить…” Надалі найбільш яскравий розвиток ідеї діалогізму спостерігається у теорії видатного єврейського філософа М. Бубера, який буття людини розуміє як діалог з Богом, світом і людьми (емпіричними Ти). Згідно концепції М. Бахтіна діалог є універсальним принципом творчості. Спілкування людей є формою “Я-свідомості” і водночас “Ти-свідомості”, у яких реалізується єдність між “Я” і “Ти”. За В. Малаховим діалогічність є смисловим аспектом готовності особистості до спілкування. Діалогічність, діалогізм визначається як здатність суб’єкта до сприйняття і врахування правомірності не лише власної думки, а й способів міркування інших людей. Діалогічний співрозмовник здатний чути не тільки себе, а осягати послідовність мислення партнера, логіку його роздумів і міркувань. Дослівно діалог означає поділений логос – сутнісне співвідношення різних і самостійних систем та способів думки у єдиному смисловому просторі. Як організаційний принцип комунікативної діяльності, діалог втілює у реальність ідею гуманізації відносин людей. Він організує спілкування рівноправних, соціально компетентних, духовно розвинених партнерів: - з позиції логіки – є формою мислення двох суб’єктів спілкування, що взаємодіють; - з позиції гносеології – представляє пізнавальну цінність для суб’єктів спілкування; - з позиції соціології – є принципом соціальної взаємодії на міжособистісному, особистісно-груповому і особистісно-масовому рівнях - з позиції лінгвістики – є принципом словесної творчості партнерів, які взаємодіють; - з позиції психології – це взаємовплив, взаємодія, взаємне “спів-буття”. Умови, що необхідні для діалогу: - бажання і готовність обох партнерів виявити свою позицію щодо актуальної проблеми; - готовність до сприйняття і оцінки позиції партнера; - готовність до продуктивної взаємодії; - наявність спільної основи та певних відмінностей у підходах до розв’язання актуальної проблеми. Отже, основу діалогу становлять проблема і відмінність у позиціях щодо її розв’язання. Своєрідність психотехнічних дій у діалозі полягає: - у здійсненні водночас дії-впливу одного партнера на іншого і дії-відображення; - у змінності позицій того, хто впливає і того, хто відображає вплив; - у взаємній інтелектуально-вольовій активності; - у взаємообмінному характері дій. Модифікації діалогу (за Е. Руденським): 5. Самокритичний діалог – внутрішнє самоспілкування, спрямоване на самоаналіз і самооцінку через взаємодію двох «Я» - вчинки, позиції, якості особистості оцінюються з боку внутрішнього «Я». У самокритичному діалозі можуть бути враховані також оцінки інших людей. може бути не лише внутрішнім, а й зовнішнім. Розвивається до і після критичного діалогу. 6. Критичний діалог – комунікативно-оціночні дії стосовно до негативних явищ чи сторін іншої людини, його діяльності, суспільного життя. Фази критичного діалогу: постановка проблеми, аналіз причин, оцінка дій, що викликали проблеми, конструктивна пропозиція або висловлення позиції щодо розв’язання проблеми, відповідна реакція того, хто підлягає критиці або підтримка позиції того, хто критикує. У критичному діалозі можливі прояви опору, рішучого опору, емоційного вибуху, які не завжди підпорядковуються морально-етичним нормам спілкування. Результат критичного діалогу може бути неоднозначним. Проте позитивного результату можливо досягти за умов використання аргументації, знаходження вірного тону спілкування. 7. Дискусія – форма спілкування, організована з метою знаходження вірного рішення шляхом всебічного співставлення різноманітних точок зору, використання доказів і аргументації у процесі захисту або заперечення тези, що обговорюється. Технологічні умови до висунення тези: чіткість і ясність формулювання, незмінність у ході діалогу, виключення логічних протиріч. управління дискусією вимагає розв’язання трьох груп взаємопов’язаних задач: задачі стосовно проблеми дискусії, задачі стосовно групи учасників дискусії, задачі стосовно кожного конкретного учасника дискусії. У дискусії використовується конструктивна критика, що спрямована: 1) на спростування неправомірних аргументів: вказівка на неправомірність аргументів, виявлення сумнівних авторитетів, апеляція до суспільної думки, наведення даних досліджень, використання контраргументів; 2) спростування неправильного зв’язку аргументу і тези дискусії: конкретно-історичний аналіз, авторський коментар висловлювань, вказівка на замовчування, аналіз неправомірної аналогії, аналіз фальсифікації, виявлення підміни поняття та викривленого наслідку. У критиці використовуються такі зауваження: об’єктивні, іронічні, скептичні, альтернативні; використовуються запитання, заперечення, зауваження. Конструктивне проведення дискусії спирається на: - знаходження у висловлених судженнях опонентів протиріччя; - помічати недоліки аргументації; - помічати і оцінювати односторонність підходів до проблеми у опонентів; - помічати суб’єктивні неаргументовані судження опонентів; - помічати випадки ігнорування взаємозв’язків окремих сторін проблеми; - виявляти викривлення у цитуванні думок інших людей; - доводити неприпустимість узагальнення другорядних деталей проблеми. Читайте також:
|
||||||||
|