Тема 3. Професіоналізація суб’єкта праці в аспекті моральності і моралі

1. Поняття професіоналізації особистості.

2. Духовні засади професійного становлення.

3. Професійний ідеал.

Формування особистості професіонала (спеціаліста в певній галузі трудової діяльності) відбувається в процесі його професіоналізації. Це складний процес, у ході якого відбувається засвоєння досвіду діяльності в певній професійній сфері. Він супроводжується цілісними і закономірними змінами кількісних та якісних характеристик особистості як суб’єкта праці – формуванням професійних знань, умінь, навичок, здібностей, мотивів. Професіоналізація забезпечує професійну самореалізацію особистості, що виявляється в досягненні нею необхідного рівня досвіду професійної діяльності, усвідомлення її сенсу, вироблення системи саморегуляції та самоконтролю, формування самооцінки, утвердження стилю такої діяльності.

Водночас професіоналізація особистості – це форма її активності, чинниками якої є її мотиви, цілі, уявлення про можливості особистісного розвитку, які може забезпечити діяльність у межах обраної професії.

У ході освоєння професійної діяльності відбувається адаптація до умов її виконання, ідентифікація особистості з професією. Іноді цей процес може спричинити негативні наслідки у вигляді гіпертрофованого розвитку професійних особливостей особистості (наприклад, ототожнення окремих акторів з їх героями в повсякденному житті, авторитарність окремих учителів, низький рівень співчутливості в окремих лікарів тощо, перенесення елементів професійної діяльності у повсякденне життя). Такі прояви професіоналізації особистості отримали назву професійної деформації.

Духовні засади професійного становлення.На думку Е.О. Помиткіна, у “процесі формування духовного світу професіонала відповідні знання, досвід та особистісні цінності поступово стають здобутком свідомості, знаходять прояв спочатку в елементах поведінки, а надалі – у свідомій духовно орієнтованій професійній діяльності”.

Характеризуючи феномен духовності, С.У. Гончаренко зазначає, що “з категорією духовності співвідноситься потреба пізнання світу, смислу і призначення свого життя. Людина духовна в тій мірі, в якій вона замислюється над цими питаннями і прагне дістати на них відповідь. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності”.

Духовна природа особистості визначається тими духовними цінностями, які вона засвоїла. Духовні цінності особистості представлені сукупністю поглядів, переконань, духовних ідеалів й інтересів, які є в основі засвоєного нею, відповідного до загальнолюдських цінностей (краса, любов, добро, знання, істина, свобода та ін.), гідного для наслідування ставлення до себе, природи, світу в цілому. Духовність особистості – творча здатність особистості до самореалізації та самовдосконалення, зумовлена такими особливостями когнітивно-інтелектуальної, чуттєво-емоційної та вольової царин, які сприяють успішному формуванню та реалізації потреби у цілеспрямованому пізнанні та ствердженні і її життєдіяльності істини, загальнолюдських етичних та естетичних цінностей, усвідомлення єдності себе і всесвіту.

Головними характеристиками духовності є:

- потребово-ціннісні характеристики: духовні потреби (у людяності, добрі, красі, справедливості, знаннях); духовні ціннісні орієнтації (відносно стійка система спрямованості інтересів, потреб особистості, націлена на інтеріоризацію духовних цінностей і водночас, позитивна установка на духовний тип поведінки);

- морально--поведінкові характеристики: духовний тип поведінки (ствердження людиною у своїй життєдіяльності гуманістичних та естетичних загальнолюдських ідеалів, тобто цінностей, які постають як мета життєтворчості); духовний саморозвиток (процес здійснення суб’єктом свідомого управління своєю діяльністю та поведінкою відповідно до духовних ціннісних орієнтацій, метою якого є самовдосконалення й самореалізація);

- когнітивно-інтелектуальні характеристики: допитливість (властивість інтелекту людини, що виявляється у прагненні до ширини і глибини знань про навколишній світ та маму себе; духовна потреби розвиненої особистості); спостережливість (риса індивіда, яка виявляється у здатності помічати як суттєві, так і малопомітні особливості предметів і явищ); глибина мислення (здатність до проникнення в сутність складних проблем, зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки явищ); самостійність мислення (уміння виконувати різноманітні операції без допомоги інших людей); критичність (уміння об’єктивно оцінювати факти, власні та чужі думки, ретельно перевіряти запропоновані положення, судження, аргументи);

- вольові характеристики: цілеспрямованість (підпорядкування своїх дій визначеній меті, готовність застосувати всі сили для її досягнення та неухильне її здійснення); самовладання (здатність продуктивно здійснювати діяльність у ситуаціях, які дезорганізують, негативно впливають на емоційну сферу, що досягається шляхом свідомого керування власними почуттями, настроями та умінням приводити їх у відповідність до конкретних подій; саморегуляція (здатність керувати собою та усвідомлення актів своєї поведінки, свідоме підпорядкування поведінки та вчинків моральним вимогам, велінням обов’язку, сумління):

- чуттєво-емоційні характеристики: здатність до переживання спектру емоцій і почуттів, які виконують функцію глибинного зв’язку людини із Всесвітом, підтримують індивідуальну цінність особистості (наприклад, совість, провина, сумнів, любов, віра, надія, каяття);

- гуманістичні характеристики: виявляються у ставленні людини до будь-якої форми життя як вищої цінності, у повазі до внутрішнього світу людини, яка поєднується із здатністю до співчуття й реалізується через утілення у взаємини з людьми найвищих цінностей добра, краси, любові;

- естетичні характеристики: відображають специфічне чуттєво-емоційне та когнітивно-інтелектуальне ставлення людини до дійсності, відбивають її прагнення до краси і гармонії, досконалості і виявляються в естетичній потребі, естетичних почуттях, естетичних установках.

Таким чином, духовний розвиток людини – це шлях від знання до розуміння, від емоцій до співчуття, від сприймання до творчості, від егоїзму до гуманізму і космоцентризму. Найістотнішим для духовного розвитку є реалізація таких вищих потреб: у пізнанні світу, себе, сенсу життя; у визнанні та повазі; у сприйманні та створенні краси; у доброчинстві та ствердженні справедливості; у досягненні досконалості.

Духовність у сучасних умовах має багатомірний характер і передбачає органічну єдність високих моральних установок, громадянськості, професіоналізму, віри у світлі ідеали, почуття особистої відповідальності за все, що відбувається навколо та з самим собою.

Духовність професіонала розглядається у єдності з компетентністю (професіоналізму і моральності). Це правило обґрунтовувалось Сократом і Платоном. За словами М. Піщуліна: “Не забезпечена професіоналізмом моральність, тим більше аморальний професіоналізм, гіпертрофують крайнощі – добре безсилля та злу силу, підміняють за правом силу перше другим…Вузький професіонал, виконуючи своє часткове завдання, деформує ціле, навіть коли він керується благими намірами…Бездуховна, егоїстична людина відходить від своєї родової сутності, деформує природу, суспільство, саму себе”.

Етика, як складова духовності, важливу роль у життєдіяльності суспільства. Залежно від панівної етичної системи будувались стосунки людей, здійснювались і отримували оцінку їх вчинки. Дотримання загальноприйнятих суспільних норм, етичних правил та законів, прийнятих у певному соціальному середовищі, завжди свідчило про культуру і ступінь цивілізованості окремих особистостей і всього суспільства. Ці правила і норми спрямовані на забезпечення можливостей для спільного існування людей, побудови безконфліктних взаємин між ними, успішного здійснення різноманітних видів діяльності, у тому числі, професійної. Засвоєні соціальні норми та закони спрямовують людину на суспільно корисну працю як засіб матеріального самозабезпечення, забезпечують формування соціальної природи особистості, високий півень організації суспільства. Таким чином, етика відіграє роль інтегруючої основи, котра об’єднує людей, дає їм можливість чітко орієнтуватись у системі відносин зі світом, відбирати ті зразки оцінок і поведінки, які є бажаними і позитивними з точки зору моралі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура діалогу: діалогічні відносини, діалогічні позиції суб’єктів діалогічного спілкування, предмет діалогу, дії діалогу, результат діалогу.	\|	Професійний ідеал.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.051 сек.