Моральні засади управлінської діяльності

Тема 5. Управлінська етика

1. Моральні засади управлінської діяльності.

2. Професіоналізм управлінської діяльності.

3. Взаємовідносини керівника з підлеглими.

Зростання ролі морально-психологічного чинника є закономірним для цивілізованої економіки. Моральність – це вимір, який визначає поведінку людини, її ставлення до суспільства, містить внутрішню потребу особистості у здійсненні моральних дій і вчинків. Але поведінка керівника не завжди є етичною. Основними причинами цього є:

- конкурентна боротьба;

- значний обсяг “тіньової економіки”, що знецінює етичні проблеми;

- морально-психологічна непідготовленість управлінців, яка проявляється у патологічному ставленні до грошей, незнанні етико-психологічних аспектів взаємодії з людьми; міжнародної етики;

- загальне зниження ролі етики в організації, в суспільстві;

- низькі моральні якості працівників;

- відсутність стимулювання етичної поведінки керівників.

Прийняття керівником управлінських рішень пов’язані із труднощами, спричиненими необхідністю діяти у площині моральних норм і спокусою самозбагачення, іноді всупереч закону. Аморальні, беззаконні форми досягнення успіху в управлінні не можуть бути віднесені до жодної форми моралі. Якщо керівник не дбає про інтереси установи, про співробітників, а прагне до власних переваг, досягає успіху за рахунок інших, він свідомо порушує норми моралі. Для такого керівника мораль – перешкод у життєвій боротьбі.

Відповідно набувають значущості такі компоненти морального здоров’я (моральної культури) учасників управлінського процесу як: моральні переконання, моральні якості (почуття відповідальності, совість, безкомпромісність), моральні звички, здібності та дії.

Моральність – важлива умова розвитку керівника, ознака його професійної придатності. Важливими її рисами є здатність до виявів гуманізму, поваги, справедливості, визнання прав людини, усвідомлення морально-психологічних можливостей управлінської діяльності.

Основними характеристиками моральної культури керівника є:

1. Моральні потреби – своєрідний механізм регуляції діяльності та оцінки її результатів з позиції добра й зла.

2. Моральні традиції (чесність, професійний обов’язок, гідність). Вони надають управлінській діяльності високоморального характеру.

3. Моральні принципи: гуманізм, демократизм, соціальна справедливість, суверенність особистості (гідність, недоторканність), розкриття інтелектуального потенціалу співробітників, постійне вивчення людей, знання її проблем, дбайливе ставлення до природи, особистий приклад безперервного духовного й професійного вдосконалення.

4. Соціально-моральна зрілість керівника. Її критерії: трудова дисципліна, розвинене почуття відповідальності, потреба турбуватись про інших людей, здатність до активної участі у житті суспільства, ефективного використання знань і здібностей, до конструктивного розв’язання проблем. Реальними показниками соціально-моральної зрілості також є: усвідомлення економічних інтересів своєї організації, поліпшення споживчої цінності продуктів, охорона здоров’я персоналу, підтримка навчання персоналу тощо.

5. Методи морального впливу: моральне переконання, моральний приклад, етична консультація (надання порад з етичних питань), етична експертиза (надання оцінки певних ситуацій, зокрема конфліктів), рольова гра, іміджування (звеличування добропорядних учинків людей, моральний захист тих, хто діє чесно й справедливо).

6. Моральні якості керівника: загальні (гуманізм, справедливість); конкретні (совість, моральна воля, професійна чесність, організованість, товариськість, мужність, принциповість); специфічні (скромність, відповідальність, щедрість, оптимізм, великодушність).

Ефективним методом дослідження моральних проблем управлінської діяльності є етикометрія – спеціальне вивчення громадської думки про загальні, конкретні та специфічні моральні якості керівників.

Професіоналізм управлінської діяльності– це сукупність загальнотеоретичних, спеціальних управлінських і психологічних знань, умінь і навичок, якими повинен володіти керівник для ефективного її здійснення й корекції. Він є ціннісним ставлення індивіда до управлінської діяльності, мотиваційною готовністю до неї в етнокультурних та етнопсихологічних умовах соціуму.

Структуру професіоналізму утворюють такі компоненти:

- професіоналізм діяльності (готовність здійснювати керівну діяльність, технології її реалізації);

- професіоналізм спілкування;

- професіоналізм особистості (знання, уміння, навички, здібності, самовиховання, самоосвіта);

- показники активності.

Ціннісне ставлення керівника до професіоналізму передбачає:

- актуалізацію компонентів професіоналізму;

- свідоме, емоційно-вольове формування цих компонентів.

Досягненню професіоналізму сприяють:

- правильна організація часу;

- формування професійної й етичної культури;

- розвиток ортобіотики (здорового способу життя, вміння узгодити свої особливості з умовами життя, його можливостями та обмеженнями);

- знання етнопсихологічного середовища;

- використання науково обґрунтованого алгоритму розв’язання завдань; створення методико-технологічного інструментарію;

- самовдосконалення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Організаційна культура. Етична відповідальність організації перед суспільством.	\|	Взаємовідносини керівника з підлеглими.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.