Склад і призначення

Коли засновники Співтовариства підійшли до надання Співтовариству демократичної легітимності, вони зіткнулися з дилемою. Якби вони створили парламент, який обирається прямим голосуванням, з усіма законодавчими повноваженнями, це мало б вигляд надто віддаленої від волі громадян Європи передачі суверенітету. З іншого боку, якби вони надали асамблеї, що обирається прямим голосуванням, лише консультативну роль, їх звинуватили б у створенні дорогого дискусійного клубу, який до того ж працює не повний робочий день. Вирішення цієї, на перший погляд, нерозв'язної, проблеми полягало в тому, щоб зробити Парламент значною мірою наглядовим органом, який би складався з делегацій національних парламентів, принаймні тимчасово. Ст. 138(3) ДЗЄС вимагає від держав-членів розробляти пропозиції щодо прямих виборів до Парламенту, використовуючи однакову процедуру голосування. Без сумніву, очікувалося, що Парламент одержав би більше повноважень і тим самим виправдав витрачені на нього енергію і засоби.

До 1978 р. держави-члени не погоджувалися на проведення таких прямих виборів, вони відбулися лише наступного року. Фактично ст. 138(3) ДЗЄС ще Й досі не впроваджена повністю, оскільки прямі вибори продовжують організовуватися відповідно до процедур національного голосування. Сподівання на те, що повноваження Парламенту будуть зростати, реалізувалися лише частково, а саме в 1970 і 1975 pp. у Договорах про бюджет, які надали Йому значних повноважень щодо фінансів Співтовариства. І тільки після прийняття Єдиного європейського акта у 1986 р. і Договору про Європейський Союз (1991 р.) Парламент дістав справжнє розширення своїх функцій.

Інше питання, яке потребує уважного розгляду, полягає в розподілі кількості місць серед держав-членів. З одного боку, передача рівної кількості місць для кожної держави-члена стала б пародією з огляду на різну чисельність їх населення. Якби місця були розподілені виключно пропорційно до складу населення, то Німеччина отримала б 127 місць, а Люксембург — жодного, оскільки останній був би надто малим для того, щоб мати виборче представництво. Знайшовши компроміс між цими двома крайностями, місця розподілили так, щоб задовольнити вимоги пропорційності й національні почуття. 626 чинних місць у парламенті нині розподілені згідно зі ст. 138(2) ДЗЄС:

Амстердамський договір додав до ст. 137 ДЗЄС положення про те, що кількість членів Європейського Парламенту не може перевищувати 700 осіб. Виборчі системи, які використовуються на виборах до нього, дуже відрізняються одна від одної. Більшість країн звертаються до різних форм пропорційного представництва. Деякі держави застосовують систему виключно пропорційного представництва; в інших передбачається голосування за багатомандатною системою, тоді як деякі все ще базуються на одномандатних системах голосування. Сполучене Королівство використовує таку мажоритарну систему, яку застосовує для національних парламентських виборів. Але певної пропозиції щодо єдиної виборчої системи ще не було висунуто.

Парламент обмежив практику проведення засідань інституцій Співтовариства в різних місцях. Парламентські сесії проводяться в Страсбурзі. Його секретаріат розміщується в Люксембурзі, тоді як європейські політичні партії мають свої секретаріати в Брюсселі. (До того ж засідання деяких із парламентських комітетів також проводяться в Брюсселі.) Надто очевидним є те, що подібне розташування не є найраціональнішим; однак спроби централізувати діяльність Парламенту постійно наштовхуються на непорозуміння. Під час парламентських сесій члени Європейського Парламенту розміщуються відповідно до своїх політичних поглядів у різних політичних угрупованнях, а не за ознакою державної належності. Ці політичні угруповання є носіями відповідної ідеології. Одне з найбільших представництв у Парламенті 1994—1999 pp. мала Фракція соціалістів (221 представник). Європейська народна партія, яка складається з християнських демократів, налічувала 173 представники, Ліберальна група — 52, Ліві конфедералісти — 31.

Організаційно Парламент має Бюро, яке складається з голови і 14 віце-голів, що обираються членами Парламенту терміном на два роки.

Бюро керує обслуговуючим персоналом, який налічує близько 4000 службовців. Парламент також має свою структуру комітетів. Утворено приблизно 20 постійних спеціальних комітетів, які займаються окремими сферами політики Співтовариства. Комісари можуть запрошуватися цими комітетами для надання звітів. Парламент також створює органи ad hoc (для даного випадку), які мають назву Слідчі європейські парламентські комісії. Вони займаються вивченням конкретних проблем (див. с. 62).

2.7. Економічний і соціальний комітет (ЕСК)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Європейський Парламент	\|	Склад і призначення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.