Європейський Парламент

Висновки

Стає вже стереотипом думка про те, що інституції Співтовариства перебувають нині в нестійкому стані. Твердження може й тривіальне, але воно несе в собі частку істини. Якщо говорити про нинішню інституційну структуру Європейського Союзу, то очевидною є невизначеність її майбутнього розвитку.

Рада залишається найвпливовішим органом всередині Співтовариства, але їй більше, ніж раніше приходиться боротися зі зростанням впливу Європейського Парламенту. Комісія незмінно залишається виконавчим органом Співтовариства, однак виникають питання щодо її майбутньої ролі, особливо з огляду на те, що Європейський Парламент усе більше перебирає на себе законодавчі повноваження. Чи зблизиться Комісія достатньою мірою з Парламентом, як це відбувається з виконавчою владою на національному рівні в багатьох державах? Чи вдасться ЇЙ за нинішніх обставин отримати незалежність і положення "доглядача Договору" (guardian of the Treaty)!

Можна припустити, що Європейський Парламент справді розширить свою участь у законодавчому процесі. Але то не гарантовано. Парламент залишається органом, віддаленим від буденного життя громадян Співтовариства, про що свідчить незначна виборча активність у тих країнах, де голосування не має обов'язкової сили. А ті, хто й намагається взяти участь у європейських виборах, дуже часто висловлюють свою суверенну волю з позицій національних, а не європейських проблем.

Комісія

Як правило, Комісія розглядається як виконавчий орган. Співтовариства, який найбільшою мірою з-поміж інших інституцій втілює в собі дух нової Європи. Обсяг її повноважень значно перевищує повноваження будь-якого іншого органу Співтовариства. Можливо, саме ця особливість призвела до того, що Комісія стала постійним об'єктом полеміки в багатьох сферах громадської думки й у вільних коментарях популярної преси. Комісія, так би мовити, уособлює Співтовариство з усіма його перевагами і недоліками. Склад і призначення У вузькому розумінні Комісія складається з 20 членів, котрих, як вимагається ст. 157(1) Договору про заснування Європейського Співтовариства (надалі ДЗЄС), "обирають за принципом їх загальної компетентності" та "незалежність яких не підлягає сумніву". Термін "загальна компетенція" має дуже широке значення, точно не визначається і не пояснюється ніякими іншими положеннями права Співтовариства. Можна тільки з певністю стверджувати, що в переважній більшості випадків комісари є національними політиками високого рангу. Вони не завжди обиралися за компетенцією чи зацікавленістю європейськими проблемами, до певного часу на Комісію посилались як на "політичний смітник Європи". Однак з недавнього часу з'явилися ознаки того, що такий епітет стає недоречним. Частково це сталося завдяки змінам у способі призначення членів Комісії. Раніше вони призначалися "за спільною згодою урядів держав-членів", яка часто зводилась до процесу непристойного торгу і використання будь-яких засобів для того, щоб добитися посади (ст. 11 Договору про об'єднання). Голова і заступник голови Комісії теж призначалися подібним чином (ст. 14 Договору про об'єднання). Однак ДЄС і Амстердамський договір впровадили деякі зміни в процедуру призначення. Спочатку уряди держав-членів висувають особу, яку вони мають намір призначити Головою Комісії. Потім висунення цієї особи повинен затвердити Європейський Парламент. Після цього уряди продовжують висувати інших кандидатів у члени Комісії за спільною згодою з особою, яку вони запропонували на посаду Голови. Потім усі кандидати списком колегіального органу підлягають процедурі затвердження голосуванням у Європейському Парламенті. Як тільки таке затвердження відбувається, голова і члени Комісії призначаються за спільною згодою урядів держав-членів (ст. 158(2) ДЗЄС). 1 все ж нова процедура не повністю усунула суперечності, які виникають у процесі призначення, про що свідчить застосування вперше нової системи під час виборів Комісії, термін роботи якої розпочався в січні J995 p. Спочатку єдність поглядів серед урядів держав-членів була на користь прем'єр-міністра Бельгії Ж. Дехійна (J. Dehaene). Однак згодом його кандидатуру замінили на представника Люксембургу Ж. Сантера (/. Santer), що викликало заперечення тільки однієї держави-члена — Сполученого Королівства. Парламент усе ж не відмовився від цього затвердження, хоча дебати були жаркими. Довелося шукати новий підхід до процедури. Членами Комісії можуть бути тільки громадяни держав-членів (ст. 157(1) ДЗЄС). З огляду на спільну (communautaire) функціональну природу Комісії таке рішення, в принципі, має бути єдиним обмеженням, яке застосовується при призначенні членів Комісії, і єдиним припустимим критерієм. Однак політична реальність вимагає певної форми національного представництва, саме тому Комісія повинна включати до свого складу щонайменше одного громадянина від кожної держави-члена (ст. 157(1) ДЗЄС). На жаль, нечіткі угоди і надалі обмежують можливість вибору суто за діловими якостями. Вже стало звичаєм, що більші держави-члени мають двох представників у Комісії, а менші — одного. Значна кількість питань викликана традицією Великобританії забезпечувати розподіл між двома своїми комісарами на одного призначеного урядом, а другого — опозицією. У структурі членства Комісії, схоже, в найближчому майбутньому мають відбутися зміни. Відповідно до ст. 1 Протоколу про розширення (Enlargement Protocol) до Амстердамського договору Комісія обов'язково включатиме до свого складу по одному громадянину від кожної держави-члена з того дня, коли відбудеться перше розширення Європейського Союзу, за умови зміни вагомості голосів усередині Ради (див. с. 56). Члени Комісії призначаються терміном на 5 років — проти 4 років за попередньою системою (ст. 158(1), § 1 ДЗЄС). Окрім нормальної заміни чи смерті, обов'язки члена Комісії закінчуються відставкою або примусовим звільненням (ст. 159, абз. 1 ДЗЄС). Єдиним органом, який має право примусово звільняти з посади членів Комісії, є Суд Європейських Співтовариств. Він може робити це після того, як визнає, що особа, про яку йдеться, не відповідає умовам виконання власних обов'язків або вчинила серйозне порушення (ст. 160 ДЗЄС). Будь-яка вакансія, що виникла через згадані вище обставини, закривається зі спільної згоди урядів держав-членів, хоча Рада може відмовити в замішенні вакансії (ст. 159 ДЗЄС). Голова Комісії може бути усунений тільки за допомогою звичайної процедури призначення Голови (див. вище) (ст. 158, абз. 2 ДЗЄС). Комісія також може бути розпущена в повному складі (en bloc) у разі, якщо Європейський Парламент винесе резолюцію недовіри, яку буде прийнято двома третинами поданих голосів. У цьому випадку нова Комісія призначається звичайним шляхом, який описано вище. Однак строк повноважень членів Комісії, що були призначені з метою заміщення, закінчується тоді, коли мав закінчитися строк повноважень попередніх членів (ст. 144 ДЗЄС). Парламент ще жодного разу не скористався таким повноваженням і, відверто кажучи, навряд чи коли-небудь зробить це. Ще більш спірним є питання про повноваження Парламенту виносити догану особисто членам Комісії. У широкому розумінні Комісія складається з членів плюс її штат, який налічує приблизно 19 000 службовців. У штатному розкладі — 23 Генеральних директорати та інші відділи (наприклад Бюро статистики). Кожен Генеральний директорат поділяється на директорати, які складаються з відділів. Чисельність окремих директоратів може значною мірою відрізнятися — не дивно, наприклад, що найбільшим із них є сільськогосподарський. Як і у випадку із самими членами Комісії, міркування щодо національної належності службовців під час їх призначення зовсім не повинні мати місця. Однак національна чутливість забезпечує застосування жорсткої "системи квот", принаймні стосовно керівних посад.

Рада

Склад та призначення Суворо кажучи, Ради як такої немає, оскільки її склад постійно змінюється залежно від предмета обговорення. Це положення міститься в ст. 146 ДЗЄС, яка вказує, що Рада включає в себе "представників від кожної держави-члена на рівні міністрів, які мають повноваження брати зобов'язання від імені свого уряду". Наприклад, коли на порядку денному стоїть обговорення сільськогосподарської політики, Рада збирається у складі відповідних міністрів. Іноді предмет обговорення належить до відання більше ніж одного міністерства. У цьому випадку держави-члени представлятимуть не одним міністром, але без збільшення кількості їхніх голосів. Рада скликається Головою як з його ініціативи, так і на прохання одного з її членів або членів Комісії (ст. 147 ДЗЄС). Ці засідання проводяться конфіденційно. Як правило, вони відбуваються у Брюсселі, але три рази на рік засідання проходять у Люксембурзі. Очевидно, що інститут головування відіграє важливу роль у діяльності Ради. Голова не лише скликає та веде засідання. Країна, яка головує, також несе відповідальність за проведення всіх зустрічей під час перебування її представника на посаді Голови. Усі держави-члени головують по черзі протягом шестимісячного терміну (ст. 146, абз. 2 ДЗЄС). За час існування Ради було вжито деякі заходи, спрямовані на вдосконалення доцільності й послідовності дій на цих засіданнях. Серед них найбільш помітними можна назвати такі ініціативи. · Введення так званої системи трійки. Це постійний форум, на якому зустрічаються три члени: нинішній Голова, останній його попередник і перший його наступник. Це забезпечує максимальний ступінь збереження загальних напрямків головування під час зміни представників. · Планування порядку денного. Порядок денний на засіданнях Ради складається з пунктів, які позначаються латинськими літерами А і В. До перших належать питання, з яких, у принципі, вже досягнуто згоди і які потребують лише формального затвердження. До других — питання, які вимагають детальнішого розгляду. Такий розподіл надає можливість присвячувати якомога більше часу обговоренню питань групи В. · Різноманітні практичні заходи, такі як поліпшене планування засідань Ради; розповсюдження документів з питань, які будуть обговорюватися; координація засідань національних кабінетів міністрів, що спрямовується на забезпечення можливості "найважливішим" міністрам взяти участь у засіданнях Ради. Рада також має персонал, який порівняно з персоналом Комісії менший (приблизно 2500 осіб) і краще організований. Процедура голосування Основоположним принципом процедур голосування в Раді є принцип прийняття рішень більшістю голосів. Це означає, що прийняття рішень більшістю голосів є звичайною практикою, від якої можна відхилятися лише у випадках, коли ДЗЄС прямо це передбачає (ст. 148(1)). Було б нелогічним, якби всі члени Ради мали рівну кількість голосів, тому що держави-члени значно відрізняються одна від одної за чисельністю населення: від 380 000 (Люксембург) до 73 млн. (Німеччина). Відповідно в ст. 148 ДЗЄС застосовується чинник представництва до кількості голосів кожного члена, якщо вимагається, щоб рішення було прийнято кваліфікованою більшістю. Однак чинник представництва лише приблизно відображає чисельність населення зацікавленої країни. Країни "великої четвірки" (Німеччина, Франція, Італія, Сполучене Королівство) мають по 10 голосів кожна; Іспанія — вісім; Бельгія, Греція, Нідерланди і Португалія — по п'ять; Швеція та Австрія — по чотири; Данія, Ірландія й Фінляндія — по три; Люксембург — два. При такому розподілі голосів для прийняття актів Ради кваліфікованою більшістю вимагається принаймні 62 голоси "за". Коли відбувається ухвалення рішень за пропозицією Комісії, розподіл голосів не має значення. Однак в усіх інших випадках ці 62 голоси "за" мають належати представникам не менше ніж 10 держав-членів (ст. 148(2) ДЗЄС).

Ст. 145 ДЗЄС описує функції Ради так:

З метою забезпечення досягнення завдань, встановлених у цьому Договорі, відповідно до положень цього Договору Рада:

· забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів;

· має повноваження приймати рішення;

· у прийнятих Радою актах надає Комісії право на імплементацію правил, встановлених Радою.

Таке поєднання координації політики, повноважень з прийняття рішень і права надавати повноваження з імплементації, без сумніву, визначає Раду як законодавчий орган, повноваження якого збереглися в силі, незважаючи на надання додаткових повноважень Європейському Парламенту Договором про Європейський Союз. Хоча, в принципі, Рада не має права законодавчої ініціативи, вона може запропонувати Комісії розпочати будь-які дослідження, визнані необхідними для досягнення цілей Співтовариства, і може передати до неї будь-які відповідні пропозиції (ст. 152 ДЗЄС). До того ж Рада укладає міжнародні угоди, умови яких обговорює Комісія. Разом з Європейським Парламентом Рада також приймає бюджет.

Роль Комітету постійних представників (COREPER)

Рада складається з членів, які поєднують посаду в Співтоваристві з національними мандатами. Немає жодних сумнівів щодо того, яке із завдань потребує більше часу. Тиск від реалізації функцій національних виконавців і парламентський розклад залишають міністрам зовсім мало часу на участь у Раді. Відповідно до традиційної практики міжнародних організацій національні уряди представлені органом постійно працюючих службовців, який має назву Комітет постійних представників (відомий під абревіатурою COREPER).

Справді, роль, яку мав відігравати цей Комітет, дуже важлива — настільки, що коли він був створений, Комісія зустріла його з деякою настороженістю, висловлюючи побоювання, що він швидко стане чимось на зразок "дублюючої команди (second eleven)" для самої Ради. Ці побоювання справдилися і не зникли з часом. Обсяг повноважень Комітету, зазначених у ст. 151(1) ДЗЄС, виразно вказує на те, що Комітет несе відповідальність за забезпечення діяльності Ради і виконує її завдання та доручення. Фактично ж Комітет є менш підлеглим, ніж можна зробити висновок із цього положення. Він відіграє неоціненну з'єднувальну роль у відносинах між Комісією та Радою.

Нині Комітет поділився на дві групи. Постійні представники створили COREPER II, а самі розглядають питання більшої політичної значущості. Заступники представників засідають у COREPER II і займаються проблемами переважно т

Європейська Рада — це орган, який повністю відрізняється від Ради Міністрів. Вона регулярно збирається з часу прийняття на саміті 1974 р. рішення про те, що глави держав і урядів, а також голова Комісії мають зустрічатися на регулярній основі в менш офіційній обстановці, на відміну від тієї, шо домінує на засіданнях Ради, для обговорення найважливіших питань Співтовариства. З 1986 р. присутніми можуть бути також міністри закордонних справ та інші члени Комісії. Зараз правовою основою діяльності Ради є ст. D Договору про Європейський Союз, щоправда, і досі не існує задовільного пояснення щодо її формального включення до положень про інституції Співтовариства Договору про заснування Європейського Співтовариства.

Європейська Рада збирається щонайменше двічі на рік, її очолює глава держави чи уряду країни, яка головує у Раді Міністрів. Ст. D Договору про Європейський Союз зазначає про неї в найбільш загальних термінах:

Європейська Рада надає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає його загальні політичні орієнтири.

Таке широке трактування забезпечує можливість Європейській Раді включати до порядку денного своїх засідань майже всі без винятку питання, пов'язані з політикою Співтовариства. Вона не приймає рішень у формальному значенні цього терміна, але робить заяви і декларації, які потім, як правило, втілюються в законодавство Співтовариства відповідно до положень Договору органами, які мають на це повноваження. Але не всі оглядачі вітали створення Європейської Ради, стверджуючи, що через свою міжурядову природу вона має тенденцію до підриву наднаціонального характеру Союзу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Європейський інвестиційний банк	\|	Склад і призначення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.