Еволюція парламентської монархії у XX столітті

Держава і право Англії у ХХ ст.

Розвиток парламентської монархії у XXст. відбувався шляхом посилення виконавчої влади. Основні передумови такої еволюції були закладені на рубежі ХІХ-ХХ ст., коли завдяки зміцненню принципу партійного правління англійський парламент починає поступово перетворюватись у „знаряддя уряду”, що мав більшість у палаті громад. Цьому сприяла організаційна структура і внутрішня дисципліна партій, котрі передбачали підпорядкування депутатів кожної партії своєму лідерові. За підтриманням партійної дисципліни й забезпеченням потрібного уряду, результату голосування стежили так звані парламентські „батоги”.

Применшенню ролі парламенту сприяло також обмеження свободи дискусій. У 1882р. (після того, як ірландські депутати використали свободу дискусій для зриву надзвичайних законів) палата громад прийняла білль „Про правила припинення дискусій”. Це нововведення давало урядові можливість у будь-який час порушити питання про їх припинення, якщо вони розгорталися в несприятливому для нього напрямку. Таким чином, уряд, котрий володів більшістю в палаті громад, використовуючи право законодавчої ініціативи, систему „батогів” і правила припинення дискусій, визначав напрямок роботи палати громад і підкоряв своїм інтересам діяльність законодавчого органу.

Оскільки центр ваги з парламенту переноситься вже на уряд, роблячи тим самим його головним суб'єктом влади, парламентська монархія в політичній площині набуває „урядового” - міністеріального характеру, тобто з формально-юридичної точки зору вона залишається парламентською, а з політико-практичної стає міністеріальною монархією.

Наступний розвиток міністеріальної монархії пов'язаний із діяльністю партій (через парламент) щодо її „юридизації”, тобто її закріплення у відповідних юридичних нормах.

У 1911 р. був прийнятий „Акт про парламент”, який обмежив повноваження палати лордів. Одночасно акт скоротив термін повноважень палати громад з 7 до 5 років. Реформа парламенту 1911 р. являла собою варіант старого компромісу між буржуазією й аристократією. Буржуазні уряди, що вже підкорили собі палату громад, одержали можливість втілювати в життя фінансові заходи без перешкод з боку земельної аристократії. У той же час британська буржуазія не збиралася остаточно скасовувати архаїчну верхню палату, покладаючись на її „стримуючу” роль стосовно нижньої палати.

У роки першої світової війни були розширені законодавчі повноваження й фактична влада уряду. У перший же рік війни був припинений Хабеас Корпус Акт; у тому ж 1914 р. прийнято„Акт про захист держави”, що передавав на законній підставі на час війни всю повноту влади до рук уряду. По закінченні війни цей акт було скасовано, однак ряд прав, наданих урядові як тимчасові та екстраординарні, застосовувалися й після їх офіційного скасування. Крім того, був покладений початок практиці видання актів, що надають урядові надзвичайні повноваження. У 1920 р. було прийнято Закон про надзвичайні повноваження, котрий у 1939 р. був дещо модифікований. Приймаючи його, парламент надавав урядові можливість видання від імені короля указу про введення у країні надзвичайного стану, а також повноваження на видання розпоряджень, необхідних для забезпечення громадської безпеки, захисту держави, підтримки громадського порядку.

Наділяючи уряд надзвичайними повноваженнями, парламент не тільки сприяв посиленню його виконавчої влади, але й передав йому владу законодавчу. Це знайшло прояв у так званому „делегованому законодавстві”, тобто в актах, які видавались урядом за формальним дорученням парламенту з метою „розвитку закону”. Це практично призвело до втрати парламентом контролю над діяльністю органів управління. Двопартійна система, що склалася на початку 20-х років, сприяла зміцненню провідної ролі уряду у здійсненні політичної влади. Право прем'єр-міністра в будь-який час домогтися розпуску парламенту значно посилило владу кабінету, котрий спочатку може діяти, а потім уже очікувати схвалення своїх дій з боку парламенту.

У 1949 р. лейбористським урядом була проведена нова реформа парламенту, внаслідок якої скорочувався термін можливого вета палати лордів щодо нефінансових біллів, що значною мірою послаблювало владу верхньої палати. Однак палата лордів продовжувала залишатися значною противагою палаті громад: у 1956 р., наприклад, лорди провалили законопроект про скасування страти; вони залишаються вищою апеляційною інстанцією для всіх судів Великобританії.

Чергова спроба послабити вплив консервативної верхньої палати була зроблена більш ніж через 40років. У листопаді 1998 р. лейбористи, котрим на виборах минулого року поступилися консерватори, почали в англійському парламенті процедуру позбавлення права голосу в палаті лордів і зміни статусу однієї з категорій її депутатів (у палаті лордів такими є спадкоємні, довічні і духовні лорди, а також лорди-юристи) і в наступному році досягнули цього. Близько 700 членів власників титулів спадкоємних лордів по суті перетворилися в довічних лордів, і відтак, через певну кількість років верхня палата англійського парламенту має налічувати біля 400 членів. Розраховувати на повну її ліквідацію в найближчому майбутньому в архаїчній Великобританії навряд чи варто.

Слід констатувати, що, оскільки боротьба за „юридизацію” міністеріальної монархії не закінчилася „повним” успіхом, юридично парламентська монархія зберегла свій статус.

На це вказують досить міцні „формально-юридичні” позиції парламенту та корони. За останньою формально зберігаються багато колишніх королівських прерогатив і найважливіша з них — право призначення прем'єр-міністра. Хоча цей вибір і обмежений тим, що новий прем'єр-міністр повинен мати у своєму розпорядженні довіру більшості палати громад і зуміти сформувати кабінет міністрів, однак, якщо лідер партії більшості не займає достатньо міцного становища, слово правлячого монарха має вирішальне значення. Зберігаються й інші повноваження монарха: жоден законопроект не може стати законом без королівської санкції, донині королева володіє правом абсолютного вето, тільки вона може подарувати титул пера. Монарх не зобов'язаний слідувати всім рекомендаціям радників: він має право відмовити у своїй згоді на таку політику, котра, на його думку, руйнує „базис англійської конституції”. У зв'язку з цим корона може відправити кабінет міністрів у відставку, розпустити парламент, відмовити в затвердженні білля тощо. Але в сучасній Великобританії влада корони має прихований або „сплячий” характер, і в разі потреби завдяки своїм конституційним правам монархія може заявити про себе.

Але поки ці повноваження вважаються суто формальними, оскільки, відповідно до практики, що склалася у Великобританії в системі взаємовідносин між короною, урядом і парламентом, провідну (на відміну від початку минулого століття і більш підтверджену юридично) роль відіграє кабінет міністрів. Це ще раз підтверджує факт існування на практиці в сучасній Великобританії так званої міністеріальної монархії. Британський досвід побудови юридичних парламентських й політичних міністеріальних монархічних форм використаний у багатьох державах світу: насамперед у її домініонах – Канаді, Австралії, Новій Зеландії, а також Бельгії, Голландії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Японії тощо.

2. Судові органи Англії (Великобританії)

Революція XVII ст. і політичний лад наступної конституційної монархії Англіїв цілому зберегли старий уклад судоустрою. Англійська юстиція відрізнялася багатоланковою структурою, заплутаністю апеляційних порядків, складністю підсудності. Крім Англії, свої судові системи зберігали Шотландія й Ірландія.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 4. Сутність міжнародного науково-технічного обміну	\|	Суди кримінальної юрисдикції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.