Суди кримінальної юрисдикції

Кримінальна юстиція здійснювалася: а) королівськими суддями; б) судами за участю присяжних у вигляді Великого і Малого журі; в) вищими судами загального права. Поряд із судами загальної юрисдикції трьох вищевказаних підвидів існували суди спеціальної юрисдикції за категоріями справ, а також місцеві суди.

Спроби спрощення й централізації судової системи не могли бути послідовно реалізовані через неможливість зруйнувати історично сформований судоустрій. Він був пов'язаний з поданням позовів, які можна було висунути тільки в точно визначених судових інстанціях, котрі охоронялися „загальним правом”. Реформуванню судоустрою заважав також принцип незмінюваності суддів, затверджений на початку XVIIIст. Замість раніше діючого правила, згідно з яким судді залишаються на своїх посадах доти, „доки це завгодно королю”, було встановлено, що вони незмінювані „доки поводяться добре”. Це основне правило англійського правосуддя рівною мірою характеризувало як кримінальний, так і цивільний судоустрій. Призначалися судді всіх рівнів відомством лорда-канцлера від імені його влади. Вищий контроль за судами залишався у віданні парламенту.

Найнижчою інстанцією був суд магістратів на місцях (мирових суддів), у повноваження котрих входила перевірка законності арештів, вирішення незначних справ, з яких призначалися покарання у вигляді кількох днів ув'язнення, арешт і відсилання обвинувачуваних до судів більш високої компетенції.

Основна маса кримінальних справ вирішувалася в судах ассизів - традиційних роз'їзних судах загального права. Двічі на рік судді трьох вищих королівських судів об'їжджали особливі округи (їх було 8 на графства Англії й Уельсу) на підставі загальних доручень корони. За деякими традиційними такими дорученнями (встановлювати мирові угоди, вислуховувати й закінчувати справи, перевіряти в'язниці) вони й розглядали кримінальні справи у складі колегії 2 суддів.

Рівне з судами ассизів значення одержав новий, заснований у 1834 р. Центральний карний суд. Тут розглядалися справи Лондона та деяких центральних графств, а також спрямовані проти державних інтересів і центральної адміністрації. Головував у ньому лорд-мер Лондона, до складу суду входили лорд-канцлер і судді трьох вищих королівських судів. Збирався суд раз на місяць, вирішуючи справи також за участю присяжних.

Вищі суди розглядали, як правило, особливої важливості справи, а також обвинувачення від імені корони. До їх числа належали: 1) особливий суд коронної юрисдикції, що складався з шестисуддів вищих судів загального права; 2) Суд королівської лави; 3) Суд казначейства; 4) Суд лорда-сенешала. Крім особливих випадків, усі ці суди були апеляційними інстанціями, Суд казначейства також розглядав апеляції на рішення Суду королівської лави, а Суд лорда-сенешала, що складався з 24лордів, розглядав обвинувачення проти лордів королівства.

Найвищою інстанцією залишалася Палата лордів. Їй належала привілейована юрисдикція стосовно до перів (і пересс) королівства з приводу обвинувачень у державній зраді й фелонії. В іншому вона була вищою апеляційною інстанцією.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Еволюція парламентської монархії у XX столітті	\|	Суди цивільної юрисдикції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.