Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх

За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, у тому числі і до досягнення вісімнадцятирічного віку, повинна понести кримінальну відповідальність і бути підданою покаранню. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдання, які стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих кримінально-правових заходів.

До неповнолітніх можуть бути застосовані як загальні види звільнення від кримінальної відповідальності (передбачені статтями 45-49 КК та законами про амністію), так і звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру, що регламентується ст.97 КК.

Такі заходи не є кримінальним покаранням, яке істотно відрізняється від них за своєю суворістю. Водночас, вони пов’язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, який застосовується незалежно від бажання винного, їх покладення, крім іншого, покликане позбавити неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій, нібито повне прощення скоєного у зв’язку із звільненням від кримінальної відповідальності. Тому при виборі виду звільнення від кримінальної відповідальності нормі, передбаченій ст.97 КК, слід віддавати пріоритет.

Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися і як один із специфічних видів звільнення від кримінальної відповідальності і в порядку звільнення таких осіб від кримінального покарання. Види цих заходів однакові, вони передбачені ч.2 ст.105 КК. Умови ж їх застосування відрізняються щодо кожного з цих кримінально-правових інститутів. У ст.97 КК встановлені умови звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру та підстави їх скасування, а в ч.1 ст.105 КК - умови звільнення від покарання із застосуванням таких заходів.

Відповідно до ч.1 ст.97 ККумовами такого звільнення є:

1) неповноліття особи. У КК чітко не визначено, має бути така особа неповнолітньою на момент вчинення злочину (тобто, діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність - ч. 3 ст. 4 КК), чи на момент прийняття щодо неї рішення судом про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Видається, застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка вже досягла повноліття, недоцільне, оскільки вони не в змозі справити на неї очікуваний вплив, а в ряді випадків і взагалі неможливі. Тому звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру повинно застосовуватися лише щодо осіб, які є неповнолітніми під час розгляду справи;

2) вчинення вперше злочину невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості. Неповнолітнього слід вважати таким, що вчинив зазначений злочин вперше, якщо він не має непогашеної чи незнятої судимості за будь-який злочин. Не може застосовуватися ст.97 КК щодо неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, але раніше чи пізніше вчинив ще й інший злочин.

Проте, неповнолітній, судимість якого за раніше вчинений злочин погашена або знята, повинен вважатися таким, що вчинив злочин вперше. Таким чином, до уваги має прийматися не фактичне вчинення злочину невеликої тяжкості вперше, а відсутність факту вчинення іншого злочину та відсутність судимості у особи, яка звільняється від кримінальної відповідальності;

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання. Визначається із врахуванням особи винного, його поведінки після вчинення злочину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити фактичне вчинення злочину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування завданої шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв’язків із попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього.

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру застосовується тільки судом. Застосування розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності є правом суду, а не його обов’язком. При цьому суд може застосувати таке звільнення, лише встановивши наявність умов, вказаних у ч.1 ст.97 КК. Позиція самого неповнолітнього, його законних представників не має вирішального значення для суду. Однак застосування такого примусового заходу виховного характеру, як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють (п.3 ч.2 ст.105 КК), як випливає із самого його характеру, можливе лише за згоди осіб, що будуть здійснювати нагляд.

Загальні засади застосування примусових заходів виховного характеру, на відміну від загальних засад призначення покарання, в КК прямо не визначені. Тому вид примусових заходів виховного характеру, тривалість застосування тих із них, які мають строковий характер, зміст обмежень обирається судом із врахуванням тих же обставин, які виступають загальними засадами призначення покарання.

Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання за цей злочин, якби воно насправді призначалося.

До неповнолітнього може одночасно бути застосовано кілька виховних заходів примусового характеру, передбачених ч.2 ст.105 КК, якщо застосування певного з них не виключає можливості застосування інших. Наприклад, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків робить непотрібним встановлення обмежень дозвілля й встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього або ж передачу неповнолітнього під нагляд батьків. І, навпаки, покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків може (і повинно) супроводжуватися застосуванням примусових заходів, пов’язаних із тривалим виховним впливом.

Можливість одночасного застосування кількох заходів випливає, насамперед, із редакції ст.97 КК. У її назві та диспозиції йдеться про ці заходи у множині. Крім того, при призначенні таких само заходів при звільненні від кримінального покарання відповідно до прямої вказівки закону (ч.3 ст.105 КК) може бути застосовано кілька з них.

Відповідно до ч.1 ст.97 КК примусові заходи виховного характеру призначаються неповнолітнім, які досягли віку, із якого настає кримінальна відповідальність, тобто 16-, а в ряді випадків -14-річного віку. Застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, регламентовано ч.2 ст.97 КК. їх застосування не пов’язане із звільненням таких неповнолітніх від кримінальної відповідальності, оскільки вони, не будучи суб’єктом злочину, не підлягають такій відповідальності.

Застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, здійснюється із дотриманням таких умов:

1) неповнолітньому виповнилося 11 років;

2) ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Тобто, діяння, яке визнається злочином, якщо вчинене суб’єктом злочину.

Закон дозволяє застосування примусових заходів виховного характеру особам, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, незалежно від тяжкості вчиненого посягання та вчинення його не вперше.

Однак потрібно встановити, що такий неповнолітній справді вчинив суспільно небезпечне діяння, що він за станом свого розумового розвитку здатний усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Якщо ж у силу відставання у розвитку неповнолітній не розуміє значення своїх дій, то йому не можуть бути призначені примусові заходи виховного характеру.

Звільнення неповнолітнього, що вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру не є остаточним.Можливі два наслідки застосування ст. 97 КК: позитивний і негативний. Позитивний має місце тоді, коли неповнолітній сприймає застосовувані до нього виховні заходи, додержується покладених на нього обмежень, виконує встановлені судом особливі вимоги до поведінки, обов’язок відшкодування заподіяних майнових збитків тощо. В такому випадку після реалізації виховного заходу разового характеру (проголошення застереження, відшкодування заподіяних майнових збитків) або ж спливу терміну, на який були призначені строкові виховні заходи (обмеження дозвілля, встановлення особливих вимог до поведінки, завершення перебування у спеціальній навчально-виховній установі) звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є остаточним і безповоротним. Незалежно від його подальшої поведінки він не може бути підданий відповідальності за раніше вчинений злочин. Негативний полягає у скасуванні застосованих примусових заходів виховного характеру й притягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності (ч.3 ст.97 КК).

Єдиною підставою для скасування примусових заходів виховного характеру КК називає ухилення неповнолітнього від застосування до нього таких заходів. Воно може полягати: у втечі неповнолітнього з дому; невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу, окремих громадян, під нагляд яким переданий неповнолітній; невиконанні покладеного судом обов’язку відшкодувати заподіяні майнові збитки або ж у недотриманні інших обмежень чи особливих вимог до поведінки; втечі із спеціальної навчально-виховної установи чи порушенні правил поведінки в ній тощо.

Скасування примусових заходів виховного характеру означає, що відновлюється провадження в кримінальній справі неповнолітнього. Він притягається до кримінальної відповідальності і до нього можуть бути застосовані всі заходи, передбачені кримінальним законом за вчинений злочин. Водночас, повторне звільнення від кримінальної відповідальності з інших, передбачених КК, підстав (крім амністії та помилування), хоча прямо й не заборонене законом, навряд чи доцільне, враховуючи характеристику особи винного, який щиро не покаявся, своєю поведінкою не підтвердив, що перестав бути суспільно небезпечним, і не виправдав виявленої до нього довіри.

Якщо неповнолітній в період відбування примусових заходів виховного характеру вчиняє інший злочин, то це свідчить про ухилення від таких заходів, насамперед, від винесеного йому застереження. Тому вони мають бути скасовані, а винний притягається до кримінальної відповідальності за обидва злочини. Тобто, має місце сукупність злочинів, покарання при цьому призначається за правилами, визначеними у ст.70 та ч.2 ст.103 КК.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кримінальна відповідальність та звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.	\|	Покарання, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.