• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Карбон у природі.

Титан

Станум

Станум — хімічний елемент ІV групи періодичної системи, атомний номер 50, атомна маса 118,69. Існує 10 стабільних ізотопів з масовою часткою 112, 114 — 120, 122, 124. Олово відоме ще за 6000 років до н.е. Вміст у земній корі — 8· 10^-3% за масою. Основні міне-рали: каситерит (олов'яний камінь) SnО₂ і станін (олов'яний колчедан) Cu₂FeSnS₄. Це м'який сріблясто-білий метал. Існує в трьох кристалічних модифікаціях: кубічній (до 14⁰С) —α-Sn (сіре олово) з густиною 5,85 г/см³, тетрагональній (до 173⁰С) — β-Sn (біле олово) з густиною 7,295 г/см^', ромбічній (до 231, 84⁰С) — γ-Sn з густиною — 6,52 — 6,56 г/см³, температура плавлення — 231,91 ⁰С, температура кипіння — 2620⁰С; С_р — 26,99 Дж/моль·К; ΔН_пл — 7,19 кДж/моль; ΔН_вип — 296 кДж/моль; S⁰₂₉₈ - 51,48 Дж/ моль·К. Ступінь окислення — +2, +4. При 20 ⁰С олово стійке до дії води і кисню. Взаємодіє з галогенами, неорганічними кислотами, при нагріванні — з киснем, сіркою, селеном, телуром, фосфо-ром, гарячими розчинами лугів, утворює інтерметаліди з кальцієм, магнієм, цинком, титаном, платиною, церієм і ін. Одержують випаленням концентрату при 600 — 700 ⁰С з на-ступним відновленням виділеного SnО₂ алюмінієм, вуглецем або цинком, а також електролізом солей Sn²⁺ або Sn⁺⁴, реге-нерацією відходів білої жерсті. Застосовується як компонент сплавів (біля 59% всього Sn) з міддю (бронзи), з міддю і цинком (латуні), стибієм (бабіти), з цирконієм (для атомних реакторів), свинцем (для припоїв), для нанесення захисних покрить на різні метали (біля 33% всього олова). Олово-відновник іонів металів, чорновий анод при електролізі. Оло-в'яні сітки використовуються для очистки металургійних газів від пари ртуті за рахунок утворення амальгами, у виробництві фольги, для відливання деталсй вимірювальних приладів, орган-них труб, посуду, художніх виробів. Штучний радіоактивний ізотоп ¹¹⁹Sn (Т½ становить 1759 діб) — джерело γ-ви-промінювання в γ-спектроскопії.

Світове виробництво без країн СНД біля 200 тис. т/рік .

У харчовій промисловості жерсть, покрита оловом, вико-ристовується для виготовлення консервних банок. За своїм впливом на харчові продукти олово відноситься до мало-токсичних металів.

Джерелами забруднення Станумом навколишнього сере-довища є промислові стічні води та атмосферні викиди оло-водобувних і переробних підприємств, металургійні та хімічні виробництва, різні галузі господарства, де використовується олово та сполуки Стануму. Наприклад, стічні води окремих підприємств кольорової та радіотехнічної промисловості. Значні забруднення атмосферного повітря і грунтів спостерігали у зоні навколо діючих ГРЕС. Перехід Стануму у довкілля відбу-вається за рахунок спалювання на промислових підприєм-ствах вугілля та нафтопродуктів. Вміст Стануму у сухій речо-вині кам'яного вугілля складає 1,2104%, а у золі кам'яного вугілля і нафт — 15104 і (20 — 500) 104% відповідно. За про-гнозом у 2000 р. надходження Стануму в навколишнє середо-вище повинно було скласти 5,2 тис.т або 35 г/км² суші. У промисловому місті у навколишнє середовище надходить 0,445 мг Стануму на добу на 1 людину, у вигляді твердих відходів — 118 і стічних вод — 2,71 мг/добу на 1 людину. Основним джерелом забруднення довкілля у місті, як видно, є тверді відходи, а за відносним навантаженням на довкілля — випадання з атмосфери. Біля 40% Стануму у твердих відходах накопичується за рахунок побутового сміття, 30% — зі шла-ками фізико-хімічного очищення. Забруднення грунту Ста-нумом може відбуватися внаслідок застосування олововміс-них мінеральних добрив і пестицидів, стоків промислових підприємств, продуктів спалювання побутового сміття і по-бутових відходів.

В умовах виробництва з'являються концентровані аерозолі, які утворюються під час плавлення олова і складаються пере-важно з оксидів Стануму. Тому робітники цих виробництв можуть зазнавати інгаляційного впливу Стануму, при цьому загальна концентрація пилу Стануму у повітрі коливається у межах 3 — 70 мг/м³.

Вплив Стануму на довкілля проявляється у дії на гідробі-онтів — в'юнів, дафній, рибу. Хлорид стануму (ІІ) при кон-центрації у воді 6 мг/л викликає загибель в'юнів через 2,8 г, а меншу концентрацію, 1,2 мг/л, вони переносять протягом 50 г. Концентрація цієї ж речовини 0,25 мг/л є токсичною для дафній. Вся риба гине при концентрації дигідрату хлори-ду стануму (ІІ) 1 г/л протягом 2 хв. — 2 г.

Підвищений вміст Стануму у консервованих харчових про-дуктах являє велику небезпеку для людини. У випадку гос-трого отруєння з'являється стійкий головний біль, запаморо-чення, біль у животі, затримка сечі, розлади зору (фотофо-бія), швидке схуднення, у деяких випадках наступають паре-зи та психічні розлади. Якщо з'являється стан коми, то смерть наступає від серцевих і легеневих розладів. Найнижча відома доза Стануму, яка вже викликає клінічні прояви інтоксикації (нудота, блювання, діарея) — 250 мг/кг.

Станум може забруднювати харчові продукти внаслідок ко-розії і вимивання покривного шару металу з тари або олов'я-ної фольги. Цей процес залежить від багатьох факторів -хімічного складу продукта, його кислотності, температури, наявності кисню повітря та інших окисників (солей Феруму, Купруму, нітратів), тривалості збереження продукта у повно-му стані (герметичний, закритий чи відкритий). Підсилюють корозію олова антиціанінові пігменти, метиламін, оксид суль-фуру (ІV), а солі Стануму, цукри, колоїди (желатин) її при-гнічують.

Окремі продукти, які викликають інтенсивну корозію оло-ва, непридатні для їх пакування у банки, покриті оловом. Це — томати, томатний, яблучний та інші кислі соки. Підвищен-ня температури зберігання консервів, які знаходяться у луд-жених банках, на 1 ⁰С приводить до збільшення вмісту Ста-нуму на 2 мг/кг протягом кожного місяця зберігання. Особ-ливо активно Станум переходить у харчові продукти з лудже-ної тари після її розкриття і зберігання на повітрі при підви-щеній температурі.

Біологічна роль. Основний шлях надходження Стануму в організм людини — з їжею і досить у малій мірі через орга-ни дихання. Вміст Стануму у різних харчових продуктах і сировині становить: у картоплі і буряках — 0,19 — 0,65 мг/кг, у соняшнику і горосі — до 18,7 мг/кг, у м'ясі, хлібі, жирах і рослинах, які вживають у їжу, — 0,1 — 1,0 мг/кг; у Болгарії цей вміст був рівним: у пшениці, кукурудзі, квасолі, кар-топлі, помідорах. Капусті, моркві, шпинаті, салаті, муці, яблу-ках і персиках — від 0,02 до 1,02 мг/кг. У добовому раціоні людини міститься 17,14 мг Стануму. Якщо людина вживає добовий раціон із свіжого м'яса, круп і овочів, то вона одер-жує 1 мг Стануму на день. При наявності у раціоні консерво-ваних овочів і риби, людина одержує до 38 мг Стануму на день. За даними інших авторів денне надходження Стануму з їжею складає від 187 мкг до 8,8 мг.

Поглинання Стануму з шлунково-кишкового тракту дося-гає 20%. Найвищий рівень Стануму виявляється у нирках, печінці та кістках. Основне місце депонування Стануму -кісткова тканина. Станум міститься у тканинах і органах лю-дини у таких кількостях: м'язи — 0,1, кістки — 0,5, мозок - 0,26 — 0,34, легені — 0,45 — 0,8, нирки — 0,2, печінка — 0,4 – 0,6, селезінка — 0,2, лімфатичні вузли — 2,1, кров — 0,007-0,01 мг/кг; у волоссі міститься 0,007 мкг Стануму на 1 г сухої маси. Розподілення Стануму у різних органах і тканинах залежить від багатьох факторів, географічного, вікового і ін. Станум мало проникає у плід через плацентарний бар'єр.

Біологічна дія Стануму повністю не вивчена, відомо, шо він приймає участь у синтезі нуклеїнових кислот.

Неорганічний Станум виводиться, головним чином, через нирки і лише незначна його частина — з жовчю. У дослідах на тваринах було встановлено, що через 48 годин 50% Стану-му (введеного у шлунок) виводиться, причому через кишко-вий тракт лише 1%. В інших дослідах тваринам вводили Ста-нум внутрішньовенно, після цього протягом 3 днів від 19,8 до 62,8% введеного Стануму виводилось з сечею і від 5,6 до 10,6% — з фекаліями. Період біологічного напіввиділення Стануму у мишей, щурів, мавп і собак складає 90 — 100 діб.

Ознаки отруєння людей Станумом спостерігали у 74 з 78 чоловік при дозі Стануму 100 мг/кг або більше і у 2 з 7 чоловік, які одержали Станум у кількості 50 мг/кг. Вживання у їжу консервованих продуктів, які містили Станум в концентрації 563 мг/кг і 400 мг/кг. викликало отруєння з проявами симптомів гострого ураження шлунково-кишкового тракту. Для профілактики харчових отруєнь Станумом вико-ристовують покритгя тари харчовими лаками, гофрують стінки металевої тари, використовують скляну тару, дотримуються встановлених умов зберігання харчових продуктів у тарі з даного матеріалу або з певним покриттям.

При дослідженні хронічного впливу Стануму на кроликах були виявлені порушення ліпідного і холестеринового обміну, зниження ліполітичної активності крові та порушення співвідношення білкових фракцій. Станум пригнічує функ-цію мозкового шару надниркових залоз і щитовидної залози, внаслідок цього знижується церулоплазмічна активність си-роватки крові та відмічається гіпоглікемічний ефект. Спе-цифічний прояв впливу Стануму — порушення кальцієвого обміну.

При надходженні Стануму інгаляційним шляхом в умовах виробництва у робітників розвивається своєрідна форма пнев-моконіозу, який називають "станозом". Ця хвороба характе-ризується легким і доброякісним перебігом без порушень ле-геневоі функції. Картина станозу проявляється на рентгено-грамах легень у вигляді підсилення бронхіально-судинного малюнка та ущільненням кореня легенів. У робітників, які працювали з сипучими сполуками Стануму протягом 15-20 років, спостерігали ознаки звичайного станозу. У плавиль-ників ускладнені бронхітом та емфіземою форми станозу спо-стерігали через 6 — 8 років.

ГДК Стануму у деяких консервованих харчових продук-тах, мг/кг: рибні — 200,0; молочні — 200,0; овочі — 200,0; соки (у збірній жерстяній тарі) — 200,0.

ГДК хлориду стануму (ІІ) — 0,5 мг/м³; клас небезпеки 3. ГДК для олова — 2 мг/м³, ГДК для Стануму — 0,01 мг/м³.І І

4. Плюмбум

Свинець — хімічний елемент ІV групи періодичної системи, атомний номер 82, атомна маса 207.2. Відомо чотири природних ізотопи з масовою часткою 204 і 206 — 208. Відомий з давніх часів. Вміст у земній корі — 1,6·10^-3% за масою. Важливі мінерали: галеніт (свин-цевий блиск) PbS, англезит PbSO₄, церусит PbCO₃, піроморфіт Рb₅·(РО₄)₃С1. Свинець — м'якии пластичний синювато-сірий метал. Кристалічна гратка кубічна гранецентрована, густина — 11,34 г/см³; температура плавлення — 237,4 ⁰С, температура киспіння— 1745 ⁰С; С_р - 26,44 Дж/моль·К; ΔН_пл — 4,77 кДж/моль; ΔН_вип — 178,0 кДж/ моль; S⁰₂₉₈ — 64,81 кДж/моль·К. Ступінь окислення — +2, +4. На повітрі покривається плівкою оксиду, яка захищає його від подаль-шого окиснення. Розчиняється в азотній, оцтовій кислотах, розчинах лугів, не розчиняється в соляній і сірчаній кисло-тах. При нагріванні взаємодіє з галогенами, сіркою, селеном, талієм і ін. Одержують свинець з флотаційних сульфідних концентратів, які піддають агломеруючому обпаленню з вап-няком з наступним плавленням і рафінуванням. Застосовусгь-ся для виготовлення електродів акумуляторів, для футеру-вання хімічної апаратури і електролізних ванн, для оболонки проводів і кабслів. Він є компонснтом типографських і анти-фрикційних сплавів. Використовується для захисту від іоні-зуючого випромінювання в рентгенівській і ядерній техніці, компонент напівпровідникових матеріалів. Світове виробництво біля 2 млн. т/рік.

Через токсичність сполуки Плюмбуму не знайшли засто-сування у харчовій промисловості, але ацетат плюмбуму у вигляді водного розчину або оксид плюмбуму застосовуються у медицині для лікування екзем, дерматитів, пролежнів і дея-ких інших захворювань шкіри.

Джерелами забруднення навколишнього середовища Плюмбумом є вихлопні гази двигунів внутрішнього згоран-ня, викиди продуктів, які утворюються при високотемпературних технологічних процесах, стічні води, видобуток руд Плюмбуму, виплавлення і переробка металу, транспортуван-ня. стирання і розсіяння свинцю під час роботи механізмів і машин. 3 вихлопними газами на поверхню Землі щорічно надходить до 260 тис. т Плюмбуму, в результаті роботи мета-лургійних підприємств надходить не менше 89 тис. т. За про-гнозом у 2000 р. у довкілля повинно було надійти до 43,6 тис. т Плюмбуму. Особливо забруднені великі промислові міста, де його концентрація досягає 40 мкг/м³, це у багато разів перебільшує природний фон. Кожного року вміст Плюмбуму у великих містах зростає на 2 мкг/м³, тоді як у сільській місцевості — на 0,5 мкг/м³.

ІЦорічно у Світовий океан потрапляє 430 — 650 тис. т Плюм-буму, що є наслідком промислової діяльності людини. Особ-ливо небезпечними є стічні води багатьох промислових ви-робництв, де концентрація Плюмбуму деколи досягає 8204 мг/л. У питну воду Плюмбум може надходити з свинце-вих труб або деталей водопроводу.

Великі кількості Плюмбуму містять осади з відстійників стічних вод різноманітного походження.

Зона розсіяння Плюмбуму навколо металургійного підприє-мства досягає 30 — 40 км, причому найбільше забруднена те-риторія розміщена в радіусі 1 — 2 км навколо джерела забруд-нення, тут ландшафт сильно пошкоджений, а фон за вмістом Плюмбуму перевищується у десятки і сотні разів. В районі заводу, який виплавляє свинець, вміст Плюмбуму в атмос-ферному повітрі підвишений і може досягати 12 мкг/м³.

До складу вихлопних газів входять оксиди, хлориди, фто-риди, нітрати, сульфати і ін. сполуки Плюмбуму; 20% всiєi iх кількості осідає безпосередньо поблизу автодоріг, на відстані близько 10 м від дороги, 80% — на відстані близько 60 м, 92% — на відстані близько 150 м.

Для профілактики забруднення грунтових зон і свинцевих отруєнь біля автомагістралей необхідно висаджувати по її обидві сторони 50 м смуги дерев. А збирання будь-яких їстивних рослин у цій зоні суворо заборонити.

За період цивілізованого розвитку людства вміст Плюмбу-му у середовищі існування зріс на 4 порядки.

Для зменшення викидів Плюмбуму з вихлопними газами належить замінити тетраетилсвинець на менш забруднюючу антидетонуючу присадку. У Європі цю проблему вирішили використанням замість тетраетилсвинцю метилтретбутилово-го етеру (ефіру), в Україні дана проблема потребує впрішення.

В Україні найвищий максимальний вміст Плюмбуму знай-дено у грунтах м.Констянтинівки, де перевищення ГДК Плюм-буму для грунту досягає 8,3 рази, у грунтах м. Маріуполя цей показник складає 4,5 рази. м. Луганська — 3,4 рази, міст Марганцю і Херсону — 2 рази, Боярки і Вишгорода — 1,8-1,9 рази, м. Красноперекопська і м. Львова — 1,6 рази.

Сільськогосподарські угіддя забруднені промисловими ток-сикантами з вмістом Плюмбуму у Луганській області (середнє значення перевищення ГДК — 2,3 рази), у Хмельницький цей показник становить 2,1 рази, у Кіровоградській — 1,9 ра-зи, у Рівненській — 1,6 рази. Дані взято за 1995 р.

Вллив на довкілля. Плюмбум для довкілля небезпечний тим, що поглинається з аерозолів листям рослин (наприклад, лис-тові овочі поглинають з повітря біля 95% Плюмбуму і лише 5% Плюмбуму поглинається ними з грунту) і накопичується у рослинах, звідки він може потрапити у харчові продукти (у них він може потрапляти також з фарб, глазурей, емалей та припоїв). Він також має властивість проникати у грунтові води та джерела водопостачання і таким шляхом проявляти масовий вплив. Суть біологічного впливу Плюмбуму пов'язана з його властивістю (як і багатьох інших важких металів) сполучатися з ферментами, після чого останні втрачають ха-рактерні для них біохімічні функції. Для водоплавної птиці досить небезпечний мисливський свинцевий дріб, яким ра-нять птахів під час полювання, або який вони проковтують на берегах озер та річок. Якщо люди вживають у їжу м'ясо такої птиці, то в них можуть проявитись ознаки отруєння Плюмбумом. Для профілактики отруєнь у цьому випадку до-цільно використовувати у мисливстві стальний дріб.

Накопичують Плюмбум кити, тюлені, дельфіни, риба, а мо-люски концентрують його у 500 разів, порівняно з концент-рацією у морській воді. Доклінічні прояви отруєння Плюм-бумом проявляються у вигляді підвищеної активності, пізніше — втомлюваності, депресії, запорів. Досить часто свинцеві отруєння трактують і лікують як психогенні захворювання. Встановлена кореляція між величиною вмісту Плюмбуму в молочних різцях дітей і їх розумовою відсталістю. Діти з висо-ким вмістом Плюмбуму в зубах в усіх випадках гірше вико-нували запропоновані їм завдання .

Є твердження, що агресивність і злочинність окремих жи-телів великих міст спричинена свинцевим отруєнням.

Плюмбум — токсикант широкої дії, надмірна його кількість у грунті викликає зменшення числа корисних мікроорганізмів (особливо чутливі актиноміцети і бактерії, які накопичують органічний Нітроген), у концентрації 0,07 мг/л Плюмбум галь-мує процес біологічного очищення стічних вод, а у 0,1 мг/л шкідливо діє на активний намул. Підвищений вміст Плюм-буму в грунті знижує врожай редиски, цибулі, салату на ве-личину від 23 до 74%. При однаковому вмісті Плюмбуму у грунті найбільше його накопичувалось у листі кабачків і ріпи, а найменше — у бобових. Якщо вміст Плюмбуму у грунті досягає 50 — 300 мг/кг, то його концентрація у їстивній час-тиці городніх культур піднімається вище допустимої норми.

Концентрація Плюмбуму 0,1 — 0,4 мг/л у воді водоймищ вик-ликає прояви отруєння у більшості видів риб. Тому риби здатні виявляти Плюмбум у воді та уникати його. 3 роками вміст Плюмбуму у тканинах великих морських тварин і риб наростає, внаслідок чого концентрація Плюмбуму у м'язах цих тварин використовується як показник тривалості забруд-нення середовища існування.

Підвищений вміст Плюмбуму у довкіллі може негативно впливати на мінеральний обмін у природі, утворюючи важко-розчинні осади з важливими аніонами — CO₃^2-, PO₄^3-, SO₄^2-, Cl^-, Br^-, I^-, S^2-, OH^-, які виконують специфічну роль у біоло-гічних системах і неорганічних процесах.

Щоденно в організм людини надходить 20 — 400 мкг Плюм-буму, з них 90% — з їжею рослинного походження, решта -з водою та атмосферним повітрям.

Продукти харчування містять Плюмбум (мкг/100 г їстив-ної частини): риба — 45, м'ясо — 15, молоко — 5, хліб — 20, овочі — 20, фрукти — 15, денний раціон в цілому — 240 мкг. У тканинах тріски міститься 90 мкг/100 г, краба — 17, свині — 115, кролика — 104, яблуках — 8, горіхах — 23, каві — 30, у відварах чаю у залежності від рН і твердості води — 2 — 120 мкг/л; у цигарці — від 1,5 до 5 мкг. Токсичною для дорослої людини є доза 2 — 3 мг на добу, а для дитини — 1 мг на добу.

У легенях може затримуватись від 27 до 62% кількості Плюм-буму, яка надійшла.

Біологічна роль. В середньому тіло дорослої людини містить 7 — 15 мг Плюмбуму. У професійних працівників цей показ-ник може зрости до 135 — 240 мг. Плюмбум всмоктується у кишечнику, потім у вигляді комплексних сполук з білками колоїдного дифосфату, дифосфогліцерату транспортується еритроцитами крові. Більше 90% засвоєного Плюмбуму вибірко-во акумулюється у кістках. Частина металу, яка знаходиться в іонізованому стані або зв'язаного внутрішньоклітинно, по-ступово виводиться, але Плюмбум, що осів у кістках, зали-шається міцно зв'язаним. Плюмбум фіксується у внутрішніх органах (мг/100 г): печінка — 0,04 — 0,28; нирки — 0,027; шлу-нок і кишечник — 0,022 і 0,023. Концентрація Плюмбуму у жіночому молоці — 0,006 — 0,58 мкг/мл. Плюмбум концент-рується у зубах і волоссі. Волосся сільських жителів містить Плюмбум до 20 мкг/г, міських — до 60 мкг/г, робітників свинцевого виробництва — від 95 до 250 мкг/г. Спостеріга-ються кореляції між кількостями Плюмбуму у волоссі і крові, а також між концентрацією Плюмбуму у волоссі і клінічни-ми проявами інтоксикації.

Тільки 4% від введеної в організм кількості Плюмбуму зат-римується, решта виводиться через кишечник і значно менше через нирки і волосяний покрив.

Плюмбум викликає отруєння з різноманітними клінічними проявами: він уражає центральну та периферійну нервову си-стему, кістки, кістковий мозок, судини, негативно впливає на синтез білка, генетичний апарат клітини, виявляє гонодо-токсичну та ембріотоксичну дію.

Розрізняють такі форми отруєння Плюмбумом: 1) носій-ництво (Плюмбум — у сечі, свинцева облямівка без клінічних проявів); 2) легке отруєння (зміна з боку крові; порфінурія; астеновегетативний синдром); 3) отруєння середньої важкості (малокрів'я, токсичний гепатит, свинцева коліка, виражений астеновегетативний синдром); 4) важке отруєння (наростаюче малокрів'я, коліка, енцефалопатії, паралічі). Ураження нервової системи Плюмбумом проявляється зміною поведінки, деп-ресією, зниженням пам'яті, змінами ЕКГ, порушеннями рухів, розладами письма та мови, м'язовою ригідністю, периферій-ними невропатіями. Спостерігається різке пониження сутін-кового зору, негативний вплив на синтез гема крові та гене-тичний апарат клітини. У гірників, які видобували свинцеву руду, була встановлена підвишена смертність від раку легень.

Сполуки Плюмбуму в загальному проявляють схожу ток-сичну дію, яка в окремих випадках підсилюється за рахунок аніона (арсенату, хромату, азиду). Токсичність нітрату, хло-риду, оксиду, карбонату і фосфату Плюмбуму зменшується у цьому ряду зліва направо.

При інгаляційному отруєнні Плюмбумом розвиваються ха-рактерні (ранні) ознаки: свинцева облямівка на краю ясен, переважно біля передніх зубів (але їі може не бути і зовсім); "свинцевий колорит" — землисто-сіре забарвлення шкіри, ре-тикулоцитоз більше 10%; поява у крові базофільно-зернис-тих еритроцитів у кількості не менше 15 на 10 000 еритро-цитів, підвишення вмісту порфіринів у сечі вище 50-60 мкг/л; збільшення вмісту D-амінолевулінової кислоти у сечі (вище 2 мг %); підвищення вмісту Плюмбуму в крові і сечі. Всі ці симптоми умовні і тільки їх сукупність (або дея-ких з них) дозволяє встановити вірний діагноз отруєння.

У клініці хронічного професійного отруєння Плюмбумом можна виділити такі синдроми.

1. Зміни нервової системи.

а) Астенічний синдром.

б) Енцефалопатії.

в) Рухові розлади.

г) Чутлива форма поліневриту.

д) Ураження аналізаторів, наприклад, атрофія сосків зоро-вого нерва, звуження поля зору.

2. Зміни системи крові.

3. Обмінні та ендокринні порушення.

4. Зміни шлунково-кишкового тракту.

5. Зміни серцево-судинної системи.

6. Інші прояви інтоксикації (атрофічні процеси, накопичення у кістках, склеротичні осередки у трубчатих кістках, спазм ниркових судин, пригнічення імунитету, алергози).

Плюмбум проявляє свою токсичність у таких концентраціях: одноразове вдихання Плюмбуму у концентраціях 271-795 мг/м³ викликає смерть; 9,9 — 11,4 мг/м³ викликає отруєн-ня через 1 — 16 днів і важку інтоксикацію (можливо, зі смер-тельним наслідком) через 4 — 9 місяців; 0,7 — 1,7 мг/м³ призво-дять до отруєння через декілька тижнів або місяців: 0,07-0,14 мг/м³ характеризуються ще як небезпечні концентрації;

0,011 — 0,04 мг/м³ викликає функціональні зсуви вищої не-рвової діяльності через 6 місяців і при постійному вдиханні ознаки отруєння через 8 років. При концентрації Плюмбуму у повітрі 197,1 — 223,5 мг/м³ спостерігався типовий анемічний синдром. Концентрація Плюмбуму 0,15 мг/м³ викликала хронічне отруєння у 177 чоловік з числа обстежених робітників акумуляторного заводу. Навіть тривале вдихання Плюмбуму у концентраціях 0,004 — 0,009 і 0,00002 — 0,00005 мг/л викли-кає ознаки токсичного впливу.

При неінгаляційному отруєнні смерть людини викликає од-норазове приймання Плюмбуму у дозі 155 — 454 мг/кг. В по-бутових умовах однією з поширених причин отруєння Плюм-бумом є глазурований в кустарних умовах посуд. Широко відомі гострі отруєння квасом, маринованими огірками, варенням, брусницею, які зберігали або маринували, а потім зберігали у такому посуді. Відомі масові і поодинокі отруєн-ня самогоном, одержаним в апаратах, які мали свинцеві де-талі або свинцеві спаї, продуктами із фляг зі свинцевим припоєм. В усіх цих випадках були типовими скарги на напади болю у животі, запір, загальну слабкість, запаморочення, болі у кінцівках і попереку. Ззовні помічались блідість з землис-тим відтінком шкірних покривів, жовтушність скле,. сіра об-лямівка на яснах, болісність в області печінки.

Більшість сполук Плюмбуму через шкіру не проникає, але це не стосується етилованого бензину, який може викликати отруєння після проникнення через непошкоджену шкіру.

ГДК Плюмбуму у деяких харчових продуктах, мг/кг: хліб — 1,0; зерно — 0,5; рибні — 1,0; овочі — 0,5; м'ясні — 0.5; фрукти — 0,4; молочні — 0,1.

Для свинцю ГДК = 0,01 мг/м³; клас небезпеки 2.

Для неорганічних сполук Плюмбуму (у перерахунку на Плюмбум) ГДК = 0,0003 мг/м³; клас небезпеки 2.

Для свинцево-олов'яних припоїв (які містять Стибій і які його не містять), (у перерахунку на Плюмбум) ГДК 0,01 мг/м³_, клас небезпеки 1 .

Титан — хімічний елемент 1V групи періодичної системи, атомний номер 22, атомна маса 47,9. У природі 5 стабільних ізотопів з мас. ч. 46 — 50. Відкритий У. Грегором у 1790 р. у вигляді діоксиду. Вміст у земній корі — 0,57% за масою. Основні мінерали: рутил ТіО₂ (модифікації анатаз і брукіт), ільменіт FeTiO₃, тиланомагнетит Fе(Fе³⁺,Ті)₂О₄, перовскіт СаТіО₃, ти-таніт СаТіOSіО₄. Сріблясто-білий метал, нижче 882 ⁰С кри-сталічна гратка гексагональна щільноупакована (α-Ті), вище — об'ємноцентрована кубічна (β-Ті). Густина α-Ті і β-Ті відпо-відно 4,505 і 4,32 г/см³. Температура плавлення — 1668 ⁰С, температура кипіння — 3330 ⁰С; С_р — 25,1 Дж/моль·К; ΔН_пл — 15 кДж/моль; ΔН_вип — 410 кДж/моль; S⁰₂₉₈ — 30,6 Дж/моль·К. Ступінь окислення — +4, рідше +3 і +2. До 500 — 550 ⁰С завдяки утворенню на поверхні плівки ТіО₂ корозійно стійкий на повітрі, в морській воді, вологому хлорі та розчинах хлоридів. Не розчиняється в азотній кис-лоті, розведеній сірчаній і лугах. При кімнатній температурі реагує з НС1, сірчаною кислотою, гарячою трихлороцтовою і оксалатною кислотами. При нагріванні — з киснем (400 — 500 ⁰С), з азотом (више 600 ⁰С), галогенами (біля 200 ⁰С). Погли-нає атмосферні гази (в т.ч. Н₂). Одержують титан хлоруван-ням рудних концентратів (у випадку ільменіту хлорують шлак, який відділяється від заліза плавкою в електропечах) з на-ступним відновленням утвореного ТіС1₄ магнієм (рідше натрієм), подрібненням і переплавкою губчатого титану у вакуумних дугових печах на зливки. Застосовується як основа сплавів з алюмінієм, залізом, оловом, цирконієм, ніобієм, тан-талом та ін. для авіаційної і ракетної техніки, морського суд-нобудування. Є конструкційним матеріалом для виготовлен-ня обладнання хімічної, текстильної, паперової, харчової про-мисловості, а також художніх виробів, служить гетером.

Світове виробництво без країн СНД біля 30 тис. т/рік .

Джерелами забруднення навколишнього середовища Ти-таном є промислові підприємства, які працюють на спалю-ванні кам'яного вугілля, нафти, мазуту (кам'яне вугілля містить Титан у середньому 500 мг/кг, а нафта — 0,1 мг/м³). У смо-гові над містами США концентрація Титану складає 0,04-1,0 мкг/м³_, взагалі в атмосфері міст концентрація Титану скла-дає 0,04 — 1.0 мкг/м³. Забруднення тут відбувається за раху-нок спалювання титановмісних відходів: пофарбованого дере-ва, пластмас, вугілля, паперу з чорнилом або типографською фарбою. Підприємства з видобутку та переробки титановміс-ної руди, виробництва титану та його сплавів забруднюють навколишні території, за рахунок цього концентрація Титану у повітрі над містами досягає 1,0 мкг/м³, а у грунті — до 92 мг/кг. У повітрі робочої зони титанових підприємств кон-центрація пилу металу і його сполук може досягати 20-59 мг/м³ (найбільша зареєстрована концентрація для таких підприємств — 500 мг/м³). За прогнозом у 2000 р. у навко-лишнє середовище повинно було надійти 6976 тис. т Титану або 47 кг на 1 км², у 1980 р. ці значення складали 4400 тис. т і 29 кг на 1 км².

Вплив на довкілля підвищеного вмісту Титану проявляється у пригніченні інтенсивності фотосинтезу і зменшенні внаслі-док цього врожайності рослин. Так, накопичення Титану у листі соняшника у кількості 63 мг на 1 кг сухої маси при-гнічує фотосинтез на 50%. Концентрація Титану 29 мг/кг сухої маси є критичною для ячменю. Під критичною концен-трацією забруднювача у рослині вважається та, яка знижує врожай не менше, ніж на 10% сухої маси.

Біологічна роль. Добове надходження Титану для міського жителя у середньому складає від 300 — 400 мкг до 2 мг, при-чому 99% цієї кількості надходить в організм з їжею та во-
дою. У зерні, кукурудзяній олії, маргарині, овочах, рівень Титану лежить у межах 1,76 — 2,42 мг/кг, пшенична мука у США і Японії містить Титан у кількості 0,41 і 0,99 мг/кг відповідно.

При концентрації Титану у повітрі 0,19 мкг/м³ щоденна доза Титану, яка надходить в організм людини, складає 3,8-4,5 мкг, з водою надходить до 5 мкг Титану на день. Всього в організмі дорослої людини знаходиться 9,0 мг Титану, з них 49% — у легенях і лімфовузлах, 15% — у крові, решта — у м'яких тканинах, внутрішніх органах і кістках. В людському організмі Титан розподіляється у кількостях: кров — 0,03-0,15; мозок — 0,8; печінка і нирки — по 1,3; легені — 3,7; м'язова тканина — 0,2 мг/кг. Сполуки Титану з легень можуть надходити у лімфатичну систему, а тому вони вплива-ють на імуногенез. У легенях після вдихання залишається біля 33% кількості Титану, яка надійшла. У шлунково-киш-ковому тракті абсорбується біля 3% денного надходження Титану з їжею. Титан проникає через гематоенцефалічний бар'єр, а також плацентарний бар'єр. Значна кількість Титану виділяється з організму у незмінному вигляді через кишеч-ник. Період біологічного напіввиділення Титану складає 320-640 діб і більше.

Гостру токсичну дію Титану на людину спостерігали на при-кладі пари метатитанової кислоти та оксид дихлориду, які вик-ликали повнокрів'я слизової оболонки гортані, голосових зв'я-зок і трахеї з наступним рубцюванням і розвитком ларингос-тенозу у пізніші строки.

Хронічні отруєння Титаном спостерігались в умовах тита-нових виробництв. На 100 чоловік працюючих щорічно реє-струється 91 випадок захворюваності, у 51% з яких були хво-роби верхніх і глибоких дихальних шляхів. Пил титану і ди-оксиду титану викликає у 70% випадків хронічний пиловий бронхіт з наступним розвитком бронхогенного пневмоскле-розу або у 30% випадків — первинний пневмоконіоз (пер-винний інтерстиціальний фіброз легень), який перебігає віднос-но доброякісно.

Металічний титан застосовується у харчовій промисловості як конструкційний матеріал.

Для титану ГДК = 10,0 мг/м³; ТДК = 0,5 мг/м³; клас небсзпеки 3. Для оксиду титану (ІV) ГДК = 10,0 мг/м³: ТДК = 0,5 мг/м³; клас небсзпски 3 .

Читайте також:

1. Генезис карбонатних тіл
2. Двохосновні карбонові кислоти
3. Добування карбонільних сполук
4. ДОБУВАННЯ КАРБОНОВИХ КИСЛОТ
5. Етилендикарбонова кислота
6. ЗАСТОСУВАННЯ КАРБОНОВИХ КИСЛОТ
7. Карбон — структуроутворюючий елемент органічних сполук.
8. КАРБОНАТНІ ПОРОДИ
9. Карбонілювання
10. Карбонова кислота Спирт Естер або
11. КАРБОНОВІ КИСЛОТИ ТА ЇХ СОЛІ

Переглядів: 1500