• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 4. Товарне виробництво

1. Форми суспільного господарства: натуральне і товарне виробництво.
2. Товарне виробництво: ознаки, умови, історичні види.
3. Основні властивості товару. Величина вартості товару.

Завдання на СРС.

1. Продуктивність і інтенсивність праці, їх вплив на величину вартості.
2. Просте та розвинуте товарне виробництво.
3. Закон вартості та його роль.

1. Історично визначають два основні типи організації економіки:

- натуральне господарство;

- товарне господарство.

Перший тип – це така форма організації виробництва, за якою продукти виробляються для внутрішнього споживання з такими головними рисами:

- відстала техніка і технологія виробництва;

- малопродуктивна ручна праця;

- відірваність економічних суб’єктів;

- безпосередній розподіл продуктів праці.

Другий тип – це така форма організації виробництва, за якою продукти виробляються для подальшого обміну на ринку з такими головними рисами:

- розвинутий поділ праці;

- економічна відокремленість суб’єктів;

- еквівалентність обміну;

- використання грошей, тобто платність відносин;

- наявність конкуренції.

Товарне виробництво можна класифікувати за такими критеріями:

1) За фактом використання грошей:

- бартерне, тобто з прямим обміном товарів без посередництва грошового еквіваленту;

- грошове, тобто за обов’язковою участю грошей.

2) За складністю:

- просте з поєднанням однією особою функцій виробника і власника, тобто без використання найманого труда при перевазі ручної праці;

- підприємницьке з обов’язковим залученням найманих робітників при значному розвитку інших чинників виробництва.

3) За номенклатурою продукції:

- зі стабільною номенклатурою при слабкому технологічному розвитку ;

- зі змінною номенклатурою при постійному оновлюванні технологій.

2. Товар­не виробництво виникло в період розкладу первіснообщинного ладу. Воно мало значне розповсюдження в рабовласницькому су­спільстві і за феодалізму, а за капіталізму набуло всезагального характеру. Товарне виробництво, яке виникло на базі натуральної форми виробництва, існує вже близько 7000 років. Які ж умови сприяли виникненню товарної форми організації виробництва?

Необхідною умовою виникнення товарного виробництва і обміну є суспільний поділ праці. В міру розвитку продуктивних сил за натуральної форми виробництва праця стає вже більш спеціалізованою. Поділ праці, який спочатку формувався в межах первісної общини або роду, з часом виходить за них. Складається система суспільного поділу праці. Так, тваринницькі племена виділяються з інших племен. У зв’язку з цим одні племена займаються переважно землеробством, а інші — тваринництвом. З виокремленням тваринницьких племен відбувся перший великий суспільний поділ праці.

Внаслідок появи надлишків продукту в спеціалізованих племенах виникає обмін продуктами між племенами і общинами. Займаючись в основному виробництвом продуктів тваринництва (м’яса, молока, шкір), пастушеські племена потребували продуктів землеробства (зерна, плодів, борошна), землероби, навпаки, — продуктів тваринництва (м’яса, шкір, шерсті). Таким чином, на стадії першого великого поділу праці виникає обміннадлишками вироблених продуктів між племенами і общинами.

У міру зростання виробництва поряд із землеробством і тваринництвом розвивалися й інші види виробничої діяльності людей. У тваринницьких і особливо землеробських общинах і племенах розвивалось ремісниче виробництво — ковальське, гон­чарне, ткацьке та ін. Ремесло — це дрібне виробництво, яке основане на особистій праці виробника і ручному інструменті. Виробництво більш досконалих знарядь праці та зброї, що все частіше виготовлялися з металу, вимагало великої і вмілої праці, з’явилася об’єктивна необхідність відокремлення ремесла від зем­леробства і тваринництва. Ремесло стає спеціальністю окремих осіб. Праця ремісників поступово відокремлюється від праці землеробів і тваринників, і ремесло виділяється в самостійну галузь виробничої діяльності людей.

З відокремленням ремесла від сільського господарства настав другий великий суспільний поділ праці. Це була перша в історії форма промисловості, яка відокремилася від натуральної. Крім продуктів землеробства і тваринництва, все частіше поступали в обмін вироби ремісників: кам’яні і металеві сокири, серпи і коси, луки, мечі, посуд, тканини, шкіри, одяг. Відокремлення ремесла сприяло виникненню виробництва продуктів спеціально для обміну.

Продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну, називається товаром. Виробництво товарів мало міс­це ще до другого великого суспільного поділу праці, але після виокремлення ремесла в самостійну сферу діяльності, воно стає більш регулярним, стійким. Спочатку товар безпосередньо обмінювався на інший товар, тобто за формулою Т—Т. Наприклад, 1 міра зерна на 1 вівцю. З часом з’явилися гроші. З появою грошей обмін розпадається на два акти: продаж товару на гроші (Т—Г) і купівля (придбання) інших товарів на гроші (Г—Т). З розгортанням відносин купівлі-продажу товарів у сфері обміну сформувався ринок.

Основні риси товарного виробництва.Товарне виробництво — це така організаційна форма суспільного виробництва, за якої продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку.

Товарне виробництво має такі основні риси:

1) суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць. Кожна з них спеціалізується на виробництві певного продукту, так, промисловість розпадається на різні галузі: текстильну, харчову, шкіряну, металургійну та ін.;

2) приватна власність на засоби виробництва. В процесі розкладу первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землі та на засоби виробництва. Суспільний поділ праці створював умови для виникнення й утвердження приватної власності. Відносини приватної власності на засоби виробництва і продукцію є важливою рисою товарної форми виробництва;

3) обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками. В умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв’язку між товаровиробниками виступає обмін товарами;

4) стихійний характер товарного господарства. Суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок і які залежать від ринку; це об’єктивно породжує стихію виробництва;

5) наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників і споживачів товарів. Простий обмін (Т—Т) поступово замінюється товарним обігом, а разом з грошима з’являються ціни.

Суб’єкти та об’єкти товарних відносин.З утвердженням глибокого суспільного поділу праці і спеціалізованого товарного виробництва практично кожен вироблений продукт набуває такої суспільної форми, яка одержала назву товар. У зв’язку з цим виникають і розвиваються товарні економічні відносини. Вони охоп­люють усі галузі виробництва матеріальних благ і послуг.

Об’єктамитоварного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок: різноманітні предмети споживання (їжа, одяг, взуття, меблі, посуд тощо); предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби); знаряддя праці (інструменти, верстати, лемехи, засоби транспортування), такі засоби праці, як будівлі і споруди. З розвитком товарного господарства розширюються ме­жі його об’єктів, про що йтиметься у наступних розділах курсу.

Суб’єктамитоварних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб’єктом товарного господарства і товарних відносин. Водночас, товаровиробник виступає і як суб’єкт пропозиції товарів на ринку. В даному випадку він уже виступає як торговець.

З розвитком товарно-грошових відносин товарний обмін поступово перетворюється в систему регулярної торгівлі. В торгівлі з’являються особи, які спеціалізуються на торговельних операціях, — купці. Вони не виробляють товари, а продають їх, отже не є товаровиробниками. Проте і вони є суб’єктами товарних відносин.

На певному етапі розвитку товарного виробництва його безпосереднім суб’єктом стає наймана робоча сила.

Суб’єктомтоварних відносин виступає покупець, той, хто купує вироблені товари. Товаровиробник є водночас і покупцем товарів, які потрібні йому для задоволення потреб і які він купує на ринку. А взагалі покупцем — суб’єктом товарних відносин — є будь-яка фізична чи юридична особа, що має гроші і купує товар. Деякі економісти вважають, що на ринку саме покупець є голов­ною фігурою товарно-ринкових відносин.

Товарна форма продукту. В умовах глибокого суспільного поділу праці та наявності приватної власності об’єктивно виникають і розвиваються товарні відносини як особлива економічна форма економічних зв’язків. Товарні відносини між економічними агентами спеціалізованого виробництва об’єктивно матеріалізуються в продукті виробництва, надаючи їм товарної форми. Товаром є не будь-який продукт виробництва, а той, що спеціаль­но виробляється для відчуження його на ринку за гроші.

3. Товар – це продукт праці, який має дві властивості:

- задовольняти будь-яку потребу;

- мати здатність обмінюватися на інші товари.

Перша властивість має назву споживчої вартості, тобто корисність речі робить її споживчою вартістю з такими формами:

- індивідуальна споживча вартість з корисністю для одного виробника продукту;

- суспільна споживча вартість з визнанням корисності іншими потенційними споживачами.

Своєрідним конкурентом категорії “споживча вартість” є слово “цінність”, що відображає суб’єктивно-об’єктивний характер корисності для людини.

Друга властивість є вартістю, але на поверхні явищ вартість має форму мінової вартості.

Мінова вартість – це пропорція обміну одного товару на інший, яка постійно змінюється у часі й просторі. Два якісно різних блага, що обмінюються, мають тільки один загальний знаменник – те, що вони є продуктом праці. .

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю.

Індивідуальна праця притаманна окремому виробнику, який витрачає індивідуальний робочий час.

Суспільно необхідна праця зі суспільно необхідним робочим часом визначається типовими (середніми, нормальними) умовами в даному суспільстві. Саме суспільно необхідна праця, яка необхідна для виготовлення товару, - це його вартість.

Одночасне поєднання в одному товарі двох властивостей пояснюється двоїстим характером праці.

Конкретна праця створює споживчу вартість і являє собою доцільну сукупність професійних, кваліфікованих операцій з використанням особливих засобів виробництва і отриманням якісно особливого результату – товару.

Абстрактна праця – це сукупність фізичних і інтелектуальних зусиль людини безвідносно до доцільності і якісної особливості продукту. Тому саме абстрактна праця створює вартість і може вимірюватися робочим часом, зокрема, суспільно необхідним.

Єдиний процес праці здатний аналізуватися з позиції складності.

Проста праця не потребує кваліфікації і під силу кожному працездатному.

Складна праця – це кваліфікована діяльність з обов’язковою попередньою підготовкою.

На величину вартості впливають продуктивна сила та інтенсивність праці. Продуктивна сила описує конкретні особливості трудового процесу, зменшує вартість одиниці продукції, але не змінює загальної вартості усієї товарної маси. Інтенсивність описує загальні витрати зусиль, тому впливає на сумарну вартість без зміни вартості одиниці продукції.

Конкретна праця є приватною у зв’язку з відображенням індивідуального трудового внеску окремого виробника. Абстрактна праця є суспільною у зв’язку з вирівнюванням витрат трудових зусиль робітника. Таким чином, суперечність між конкретною і абстрактною працею виявляється в протистоянні приватного і суспільного труда при ринковому визнанні корисності товару.)

С/о.

1.Продуктивність та інтенсивність праці.

Суспільно необхідний робочий час і зумовлена ним суспільна величина вартості не є постійними і залежать від продуктивної сили праці, яка визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки та її технологічним використанням, здібностями працівника, його досвідом і кваліфікацією, традиціями, суспільною комбінацією виробничого процесу, природними умовами. Величина вартості товару змінюється, таким чином, прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивності суспільної праці. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукту, який виробляється в одиницю робочого часу.

Інтенсивність праці виявляється у насиченості, наповненості робочого часу працею. За високоінтенсивної праці кожна одиниця часу містить більшу масу праці, ніж за низькоінтенсивної. Це свідчить про те, що робочий час не може повно характеризувати затрати праці, а отже, за різної інтенсивності не може виступати й мірилом вартості. При зростанні інтенсивності праці величина вартості одиниці товару не змінюється, але пропорційно зростає сукупна вартість, що створюється протягом робочого часу. Тому суспільно необхідні витрати праці вимірюються робочим часом за середньої інтенсивності праці. Величина вартості товару вимірюється витратами простої праці, тобто праці середньої умілості, посильної кожному членові суспільства на даному етапі його розвитку. Складна праця вимагає підготовки виробника до виконання операцій, а сама підготовка - значних затрат праці. За одиницю складної праці створюється значно більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (відбувається редукція праці) суспільним процесом через ринкові відносини.

2. Проста і розвинена форми товарного виробництва.

Проста форма товарного виробництва.Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками — ремісниками, кустарями, селянами тощо являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім’ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, ясна річ, у капіталістичному суспільствах.

Навіть в умовах рабовласництва за дуже нерозвинених товарних відносин існували вільні землероби і ремісники, які виробляли продукти не тільки для себе, для власного споживання, але й для продажу. За феодалізму більшість селян перебувала в кріпаць­кій залежності від поміщиків, господарства мали натуральний або напівнатуральний характер, але водночас у селян, які відбували панщину, або тих, які платили натуральний оброк, утворювалися надлишки, що надавало їхньому господарству напівнатурального характеру і дозволяло певну частину цих надлишків продавати на місцевих ринках. Крім того, були некріпацькі селяни, яких зобов’язували сплачувати податки. Це були дрібні самостійні виробники, що вивозили частину створеної ними продукції землеробства і тваринництва на ринок для продажу з метою сплати податків і придбання необхідних товарів. Самостійні ремісники вільних міст майже всю продукцію виробляли для продажу. Цьому сприяло існування селянського ринку, де ремісники збували свою продукцію і купували сировину та продовольство. В міру розкладу феодальних відносин, під ударами товарного виробництва і грошового обігу просте товарне виробництво і дрібна буржуазія дедалі активніше розвиваються. Дрібне виробництво в місті і на селі стає переважаючим серед самодіяльного населення.

З розвитком капіталізму, концентрацією і централізацією виробництва значення простого товарного виробництва в розвинутих країнах швидко зменшується. Розвиток важкої промисловості привів до обмеження ремесла там, де воно тривалий час мало масову базу. Дубильне, капелюхове, кушнірне і т. п. ремесла майже припинили своє існування. Виробництво скла, бронзи, кераміки, шпалер, килимів, багатьох видів художніх промислів давно вже пов’язані з важкою промисловістю. Велика кількість ремісників перейшла від виробництва виробів до ремонту фабричних і заводських. До таких професій належать слюсарі, ковалі, механіки та ін. Все ще зберігається значний шар простих товаровиробників у деревообробній промисловості (невеликі лісопильні, столярні і т. д.). Частина дрібних виробників спеціалізується на виготовленні кріплень, металевого оснащення та інших металовиробів.

Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку. У цих країнах дрібне товарне виробництво сприяє прогресу національної економіки.

У деяких країнах просте товарне виробництво досить тривалий час є головною формою виробництва в усіх галузях народного господарства, в тому числі і промисловості.

Розвинена форма товарного виробництва.На різних історичних ступенях розвитку товарне виробництво має особливий зміст і відіграє різну роль, що визначається насамперед формами власності. У рабовласницьких і феодальних економічних формаціях товарне виробництво було простим і не мало панівного значення. Воно виконувало підпорядковану роль. Панівними були натуральне виробництво і натуральні відносини. Однак товарне виробництво і товарний обмін теж мали суттєве значення. В рабовласницькому суспільстві вони частково виражали відносини, пов’язані з експлуатацією рабів (зведення споживання до міні-
мальних фізіологічних потреб, боргове рабство, торгівля рабами, податки). За феодалізму вони виражали відносини, пов’язані з експлуатацією кріпосних селян феодалами.

У XIV—XV ст. з’являються елементи розвиненої форми товар­ного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси. Об’єктами купівлі-продажу стають фаб­рики, заводи, шахти, а також гігантські корпорації. Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широ­кого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової тор­гівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки.

Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності:

1) простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;

2) просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво — на найманій, відчуженій праці;

3) в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібно, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників;

4) просте товарне господарство породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається знищити просте товарне господарство.

Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу — приватну власність на всі ресурси і продукти.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва — існування ринку та грошей.

3. У товарному виробництві діє закон вартості. Його сутність полягає у тому, що обмін товарів і послуг між виробниками та їх купівля на ринку здійснюються відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Це є процесом-наслідком закону вартості. Механізм дії цього закону зображено на рис.

Індивідуальний робочий час — це час, витрачений працівником на 1 виготовлення певного товару. Мірилом ринкової (суспільної) праці є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний. Суспільно необхідний робочий час — це мірило вартості товару, оскільки це час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вміння та інтенсивності праці
Суспільно нормальні умови — це такі умови, за яких створюється більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найтиповішими в суспільстві. Якщо, наприклад, для пошиву одягу одні виробники використовують ручні швейні машини, другі — машини з ножним приводом, а треті — електричні, то витрати на виготовлення певної споживної вартості за середньої умілості та інтенсивності праці у них будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — відповідно 10 год і 100 тис. одиниць товару, третя — відповідно 8 год і 8 тис. одиниць товару. Отже, 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару. Реалізація товарів за їхньою суспільною вартістю призведе до того, що перша група товаровиробників з вищими індивідуальними витратами втрачатиме дві години на кожну одиницю готової продукції, а третя група, навпаки, виграватиме дві години, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різні за своїми властивостями, а й є результатом різної за складністю праці. Одна з них є результатом простої праці, яка виконується працівниками без спеціальної підготовки з використанням нескладних знарядь праці. Інші створюються із застосуванням найновітнішої техніки як результат складної праці, що потребує високої професійної майстерності, глибоких спеціальних знань, високої загальної культури виробника. У процесі реалізації товарів у будь-якій країні проста праця є вихідною, з якою порівнюють усі види складної праці. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних. В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін. Це зумовлено тим, що здійснювати безпосередній облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Для цього застосовують опосередкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді грошей. Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників. Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто виробляє такі товари, отримуватиме більші прибутки, що сприятиме припливу в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна стане нижчою за суспільну вартість. Тоді розпочнеться зворотний процес: згортатиметься виробництво і відбуватиметься переливання капіталу, всіх елементів виробництва у галузі, де виробляється благо, суспільна потреба в якому не задовольняється.

Функція закону вартості як рушійної сили зумовлена тим, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні випрати виробництва. Кому це вдається, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати свої позиції на ринку, товаровиробник мас постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції, що сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці. Закон вартості активно впливає на суспільну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на тих, хто збільшує масштаби виробництва, і на тих, хто розорюється і виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товаровиробників, особливо дрібних і середніх, посилюючи їхню майнову диференціацію. Зазнає банкрутства і розорюється переважно та група підприємців, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І навпаки, товаровиробники, в яких вони нижчі за суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто. У товаровиробників, у яких індивідуальна вартість товару збігається із суспільною, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група становить у суспільстві більшість і, для того щоб не збанкрутіти, вона має застосовувати досконаліші засоби виробництва і підвищувати кваліфікацію своїх працівників. Отже, закон вартості сприяє розвитку виробництва. Водночас він стимулює прогрес виробництва, оскільки економічними методами позбавляє товарне господарство від неефективних підприємств. А це, в свою чергу, впливає на розвиток суспільних потреб, пришвидшуючи науково-технічний і суспільний прогрес.

Читайте також:

1. Аграрне виробництво і його особливості
2. Акти за формою Н – 5, Н – 1 та НПВ. Нещасні випадки пов’язані з виробництвом і не пов’язані з виробництвом.
3. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
4. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
5. Безчавунне виробництво сталі
6. Біотехнологічне виробництво незамінних амінокислот
7. Бітехнологічне виробництво ферментних препаратів
8. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
9. Вид заняття: лекція
10. Вид заняття: лекція
11. Вид заняття: лекція
12. Вид заняття: лекція

Переглядів: 2668