Основні поняття класичної риторики

Найпростіше визначення класичної риторики − мистецтво переконувати − реалізується через такі основні загальні поняття риторики, що мали назви в античній науці:

Логос. У давньогрецькій мові слово логос означало такі дві групи понять – 1) слово, мова, мовлення; 2) поняття, думка, розум. Логос як основна категорія класичної риторики покликаний був воєдино представляти думку й слово, що практично означало: слово має зміст, думку, воно має йти від розуму й апелювати до нього. Засновник риторичної науки Аристотель бачив Логос, тобто риторику як науку, що має два основні засоби переконання: силогізм – висновок від загального до часткового; ентимему (скорочений силогізм, у якому процедура міркування і висновку не повністю показана, а маємо ніби вже готовий висновок) – троп.

У сучасній риториці логічність є однією з основних ознак промов і тексту. Отже, Логос є переконанням за допомогою апеляції до розуму шляхом послідовного наведення аргументів, побудованих відповідно до законів логіки. Приклад. Якось Плевако захищав чоловіка, котрого повія обвинуватила у зґвалтуванні і намагалася одержати з нього значну суму нібито за нанесену моральну шкоду. Обставини справи: позивачка стверджує, що відповідач затяг її до готельного номеру і там зґвалтував. Чоловік же заявляє, що усе було за доброю згодою. Останнє слово - за Федором Плевако. "Добродії присяжні, - заявляє він. - Якщо ви присудите мого підзахисного до штрафу, то прошу від цієї суми відняти вартість прання білизни, що позивачка забруднила своїми туфлями." Повія підхоплюється і кричить: - Неправда! Туфлі я зняла! У залі - регіт. Підзахисного було виправдано.

Етос. У давньогрецькій мові це слово означало звичай, звичка, характер, норов (від нього походить і сучасне слово етика) – моральний кодекс, основа формування риторичного ідеалу.

Як одна з основних категорій класичної риторики етос визначав суспільну й особисту морально-етичну поведінку оратора, інакше промовець не зможе переконувати інших і впливати на них. Власне без етосу (морального кодексу) риторика самознищується, перетворюється в самообман. За Аристотелем, промовець має впізнаватися слухачами як людина достойна, гідна промовляти до їх сердець і розуму. Слухачі завжди і всюди складають уявлення про етос оратора, у цьому їм допомагає його промова.

Антична риторика завжди послугувалася поняттям етосу, виховувала високу мораль. Отже, Етос є переконанням за допомогою апеляції до визнаних аудиторією моральних принципів. Оскільки загальні моральні принципи і цінності є загальновідомими (справедливість, чесність, повага до святинь, відданість Батьківщині і т.д.), авторові, що бажає будувати переконання в етосі, залишається лише підібрати відповідні випадку та найбільш близькі аудиторії принципи. Приклад.Одного разу Плевако брав участь у захисті бабусі, провина котрої полягала у крадіжці бляшаного чайника вартістю 50 копійок. Прокурор, знаючи, хто буде виступати адвокатом, вирішив заздалегідь паралізувати вплив мови захисника, і сам висловив усе, що можна було б сказати на користь підсудної: бідна бабуся; крадіжка є незначною; підсудна викликає не обурення, а тільки співчуття. Але власність є священною, і, якщо дозволити людям зазіхати на неї, країна загине. Вислухавши прокурора, піднявся Плевако і сказав: "Багато лиха і випробовувань довелося перетерпіти Росії за її більш, ніж тисячолітнє існування. Печеніги мучили її, половці, татари, поляки. Усе витерпіла, усе переборола Росія, тільки міцніла і росла від цього. Але тепер, тепер... бабуся украла чайник ціною у п'ятдесятьох копійок. Цього Росія уже, звичайно, не витримає, від цього вона загине безповоротно!" Природно, бабусю було виправдано. Пафос (пристрасть, почуття) – це інтелектуальне, вольове, емоційне устремління мовця (оратора), яке виявляється в процесі комунікації і в його продукті – тексті.Отже, Пафос означає емоції або пристрасті, на базі котрих і відбувається переконання. Навчання про пробудження пристрастей було розроблено ще старою риторикою. Ще тоді були описані емоції, успіх у порушенні котрих означав і успіх у переконанні: радість, гнів, надія, страх, смуток, ентузіазм, відвага, гордість тощо. Приклад. Плевако любив захищати жінок. Одного разу він заступився за скромну панянку із провінції, що приїхала до консерваторії учитися по класу піаніно. Випадково зупинилася вона у номерах "Чорногорії" на Цвєтному бульварі, не маючи уявлення про те, що цей готель є відомомим притулком пороків, оскільки туди із вокзалу її завіз візник. А вночі до неї почали ломитися п'яні гуляки. Коли двері вже затріщали і дівчина зрозуміла, чого від неї домагаються, вона викинулася у вікно із третього поверху. На щастя, вона впала у замет, але рука виявилася зламаною. Відтак загинули рожеві мрії про музичну освіту. Прокурор зайняв у цьому процесі найдурнішу позицію: - Я не розумію: чого Ви так, мадемуазель, злякалися, кинувшись у вікно? Адже ви, могли б розбитися і насмерть! Його сумнів розвіяв розгніваний Плевако. - Не розумієте? Так я вам поясню, - сказав він. - У сибірській тайзі водиться звіреня горностай, котре природа нагородила хутром найчистішої білизни. Коли воно рятується від переслідування, а на його шляху виявляється брудна калюжа, горностай воліє прийняти смерть, але не забруднитися у ній! Топос (місце) – риторичне поняття, що означає загальні місця у промові – найбільш типові мовні ситуації, їх описи; вони майже в усіх промовців однакові.

Індивідуально-оригінальним у мовленні є якраз те, що перебуває поза топіками, або топіки мають якесь незвичне вираження. Однак треба пам’ятати, що існує певна пропорційність між топосом і оригінальністю в промові, і наявність топосів підкреслить красу й доцільність оригінальних висловів.

У риториці використовуються вирази детальний топос (широкий набір правил і формул мовної поведінки), техніка топосу (уміння швидко пристосовуватися до мовного спілкування, ввійти в рамки топосів, вдало поставити запитання, точно відповісти).

Людина, яка не орієнтується в топосі, ставить зайві, недоречні або некоректні запитання.

Говорять, однак, що деякі оратори «створюють мову на людях», тобто мислять уголос. Але навіть найблискучіша імпровізація є завжди якось спланованою у розрахунку на певних слухачів, а «роздум уголос» служить для того, щоб втягнути аудиторію у процес пошуку істини, створити хвилюючу атмосферу співпереживання.

Звернемось до прикладу Плевако: роздум уголос, хвилююча атмосфера співпереживання.У Калузі, в окружному суді, розглядалася справа про банкрутство місцевого купця. Захисником купця, що заборгував багатьом, було викликано Ф.Н.Плевако. Уявимо собі тодішню Калугу другої половини XIX століття, тобто російське патріархальне місто із великим впливом старообрядницького населення. Присяжні засідателі у залі - це купці із довгими бородами, міщани в чуйках і інтелігенти доброї, християнської вдачі. Будинок суду був розташований навпроти кафедрального собору. Йшла друга седмиця Великого посту. Послухати "зірку адвокатури" зібралося усе місто.

Федір Никифорович, вивчивши справу, серйозно приготувався до захисної мови, але "чомусь" йому не давали слова. Нарешті, близько 5 годин вечора голова суду оголосив: - Слово належить присяжному повіреному Феодору Никифоровичу Плевако. Неквапливо адвокат займає свою трибуну, як раптом у цей момент у кафедральному соборі вдарили у великий дзвін - до великопісної вечерні. По-московськи, широким розгонистим хрестом Плевако робить хресне знамення і голосно читає: "Господи і Владико живота мого, дух ледарства... не даждь мі. Дух же цнотливості... даруй мені.. і не осуждати брата мого...". Начебто щось простромило усіх присутніх. Вони піднялися разом із присяжними. Встали до молитви і суддівські чини. Тихо, майже пошепки, немов знаходячись у храмі, Ф.Н. виголосив маленьку промову, зовсім не ту, котру готував: "Зараз священик вийшов із вівтаря і, земно кланяючись, читає молитву про те, щоб Господь дав нам силу "не засуджувати брата свого". А ми у цей момент зібралися саме для того, щоб засудити свого брата. Добродії присяжні засідателі, підіть у дорадчу кімнату і там у тиші запитаєте свою християнську совість, чи є винним брат ваш, котрого судите ви? Голос Божий через вашу християнську совість скаже вам про його невинність. Винесіть йому справедливий вирок". Присяжні радились п'ять хвилин, не більше. Вони повернулися до залу, і старшина оголосив їхнє рішення: - Ні, він не є винним.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кинетика сушки	\|	Основоположні розділи класичної риторики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.