• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Громадянство України. Поняття громадянства. Підстави набуття громадянства

Інститут основ правового статусу особи в системі конституційного права України займає провідне місце. У розділі III Конституції «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» міститься 48 статей. У нормах цього розділу в правовій формі розкривається основоположний принцип конституційного ладу України, згідно з яким права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Конституційні права та свободи – це не всі права й свободи, якими володіє людина, а тільки основні, фундаментальні. Майже всі демократичні конституції при найповнішому переліку прав і свобод визнають, що за людиною й громадянином залишаються й інші права та свободи. Це цілком слушно та обґрунтовано, оскільки, перелічивши всі можливі права людини та громадянина, держава тим самим обмежила їх. У ст. 22 Конституції України з цього приводу говориться: «Права й свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними».

Конституційні права й свободи є головним елементом конституційних правовідносин. Вони виникають між людиною (громадянином) і державою та означають обов’язок держави захищати й охороняти основні та інші права і свободи кожного окремого громадянина (людини). У той же час Конституція України пов’язує основні права й свободи з обов’язками людини й громадянина. Сукупність основних прав, свобод і обов’язків становить конституційно-правовий статус людини й громадянина. Цей статус і є мірою свободи, основою загальної правоздатності людини.

Права особи значною мірою залежать від того, є вона громадянином України чи ні.

Громадянство України – це правовий зв’язок між фізичною особою та Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках (ст. 1 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.).

У державі проживають фізичні особи трьох категорій: власні громадяни, іноземці, особи без громадянства (апатриди). У повному обсязі права й свободи надаються власним громадянам. Громадянство є найважливішою передумовою встановлення правового статусу особи в державі. Правовий статус громадянина – це система прав і обов’язків кожного громадянина, яка включає до себе суб’єктивні права й юридичні обов’язки громадян і відрізняє їх від іноземних громадян.

Термін «громадянство» має два основні значення: 1) громадянство як форма зв’язку між особою і державою; 2) громадянство як правовий інститут. Громадянство виступає як своєрідний загальний, тривалий, стійкий зв’язок, не обмежений територіально-просторовими сферами України, як гарант (необхідна умова) забезпечення особі активної та вирішальної участі в управлінні справами суспільства й держави. Інститут українського громадянства становлять норми, які регламентують відносини, що існують між Українською державою та особами незалежно від місця їх проживання.

Володіння громадянством має для особи низку правових наслідків: на неї поширюється юрисдикція держави; їй надаються в повному обсязі права і свободи та покладаються обов’язки; їй гарантується захист прав та інтересів у державі та за її межами.

Крім терміна «громадянство», існує ще термін «підданство», що означає належність особи до держави з монархічною формою правління.

Право на громадянство є невід’ємним правом людини. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Ця норма вперше закріплена в Конституції України (ч. 1 ст. 25).

Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Держава гарантує і захищає конституційні права і свободи своїх громадян та забезпечує виконання ними обов’язків перед суспільством.

У вивченні правового регулювання громадянства значну допомогу може надати вивчення законодавства України, яке регулює статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, а також біженців.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на принципах:

1) єдиного громадянства - в Україні виключається можливість існування громадянства адміністративно-територіальної одиниці (наприклад, громадянства Закарпатської області);

2) запобігання існування осіб без громадянства;

Апатрид - це особа, яка не має громадянства жодної країни.

Біпатрид – особа, яка має одночасна громадянство двох країн.

Більшість країн світу уклали угоди про попередження появи апатридів і біпатридів і намагаються забезпечити це законодавчим чином.

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України (громадянин України не може бути позбавлений громадянства навіть в екстремальному випадку);

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного придбання громадянства України іноземцем або особою без громадянства внаслідок висновку шлюбу із громадянином України або придбання громадянства України його дружиною (чоловіком) і автоматичного припинення громадянства одним із чоловіка й жінки внаслідок розірвання шлюбу або припинення громадянства другим із чоловіка й жінки. Таким чином, вступ або розірвання шлюбу не впливає на правовий стан особи;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку й моменту придбання ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Громадянин і Українська держава мають взаємні права й обов'язки.

Громадянами України є:

1) всі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;

2) особи, які до моменту вступу в чинність Закону «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) постійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольори шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового положення, місця проживання, язикових або інших ознак і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесений напис «громадянин України», а також діти таких осіб, що прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4) особи, які придбали громадянство України відповідно до Законів України й міжнародних договорів України.

Громадянство України здобувається:

1) за народженням. Під дію даної норми Закону підпадає кілька категорій осіб. Громадянство здобуває особа:

- батьки або 1 з батьків якої на момент її народження були громадянами України;

- народжена від апатридів, що постійно проживають на території України;

- народжена на території України від постійно проживаючих в Україні іноземців, які не придбали громадянства України;

- народжена на території України від батьків, 1 з яких наданий статус біженця або наданий притулок в Україні, якщо вона не придбала громадянства батьків або придбала громадянство того з батьків, якому наданий статус біженця або наданий притулок;

- народжена на території України від іноземця й апатриду, що постійно проживають на території України, якщо вона не придбала іноземне громадянство;

- народжена на території України, батьки якої невідомі;

2) за територіальним походженням. Такий спосіб придбання громадянства можуть обрати кілька категорій осіб:

- іноземець або апатрид, який сам або один з його батьків, дід або бабка, повнорідні брат або сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території сучасної Української держави, а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Української держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки (УРСР), закарпатської України;

- дитина-апатрид, що народилася або постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід або бабка народилися або постійно проживали на території однії з українських держав 20 століття);

- дитина-іноземець, яка народилася на території України, іноземне громадянство якої потім було припинено;

3) внаслідок прийняття в громадянство. Таким шляхом придбати громадянство України можуть іноземні громадяни або піддані, апатриди. Прийом до громадянства здійснюється за клопотанням зацікавленої особи при наявності певних умов:

- визнання й дотримання Конституції й Законів України;

- обов'язково припинити іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві;

- безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поширюється на осіб, одружених із громадянином України строком понад 2 років. Для осіб, яким наданий статус біженця або притулок в Україні, цей строк становить 3 роки;

- одержання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, що мають відмітку в паспорті про прописку на території України, і на осіб, яким наданий статус біженця або притулок в Україні;

- володіння державною мовою або його розуміння в повному обсязі, достатньому для спілкування;

- наявність законних джерел існування (зарплата, пенсія, стипендія, доходи від акцій і т.д.). Ця умова не поширюється на осіб, яким наданий статус біженця або притулок в Україні.

Ряд категорій осіб не можуть бути прийняті в громадянство України навіть при наявності цих умов. Не приймається в українське громадянство особи які скоїли злочин проти людства або геноцид; які засуджені в Україні до позбавлення волі за здійснення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); які скоїли діяння на території іншої держави, що визнано українським законодавством тяжким злочином;

4) внаслідок відновлення в громадянстві України (таким шляхом можуть придбати громадянство колишні громадяни України);

5) внаслідок усиновлення (з моменту вступу в чинність рішення про всиновлення);

6) внаслідок установлення над дитиною опіки або піклування;

7) внаслідок установлення над недієздатною особою опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного або обох батьків дитини;

9) внаслідок установлення батьківства. Якщо матір'ю є іноземка/апатридка, а батьком у судовому порядку визнаний громадянин України.

Придбання громадянства дітьми у віці від 15 до 18 років може відбуватися тільки з їхньої згоди;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Рішення про оформлення придбання громадянства (за винятком прийому до громадянства) приймає спеціально вповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства. Рішення про прийом до громадянства приймає Президент України.

Закон України «Про громадянство України» встановив наступні підстави припинення українського громадянства:

1) внаслідок виходу із громадянства України (по клопотанню особи, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон);

2) внаслідок втрати громадянства. Громадянство втрачається, якщо:

- повнолітній добровільно придбав громадянство іншої країни;

- іноземець придбав громадянство України, але не надав у державні органи України документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

- іноземець придбав громадянство України й скористався правами або виконав обов'язки, які надає або покладає на нього іноземна держава;

- особа, яка придбала громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомість або фальшивих документів;

- громадянин України без згоди державних органів України пішов на державну службу в органи місцевого самоврядування іншої держави;

3) на підставах, передбачених міжнародними договорами України.

Рішення про припинення громадянства приймається Президентом України.

6.Поняття і система конституційних прав і свобод людини та громадянина.Права – це певні можливості (свободи) учасників соціального життя, які об’єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства. Залежно від того, хто саме є носієм цих можливостей, розрізняють права людини, громадянина, права сім’ї, права нації, права інших спільнот і груп.

Права – це певні можливості учасників соціального життя.

У Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., проголошується, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах (ст. 1), що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст.2). Ці положення зафіксовані в ст. 21 Конституції України, яка передбачає: «Всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними», і в ст. 24, яка встановлює: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Частина 2 ст. 24 Конституції спеціально підкреслює принцип рівності чоловіка і жінки.

Основні права людини – це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх.

Характер держави і суспільства завжди визначався і визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина, в суспільстві й державі. Тому розділи, положення, статті Конституції, присвячені правовому статусу особи, правам і свободам людини і громадянина, є, як правило, обличчям кожної конституції. Хоча, звичайно, самого лише закріплення прав людини на рівні конституції не достатньо, оскільки вони, крім того, мають стати ще й фундаментом державної політики. Наприклад, у Конституції УРСР 1937 року було закріплено досить багато прав людини, проте це не могло врятувати людей від репресій тоталітарного режиму і пов’язаних із ними порушень основних прав і свобод.

Правовий статус особи – це відносини між особою і державою та суспільством, передбачені та гарантовані Конституцією та законами України.

Важливим конституційним принципом, що стосується правового статусу особи, є гуманізм, гарантованість її прав і свобод. Цей принцип втілений насамперед у таких конституційних положеннях: людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головний обов’язок держави; всі люди вільні й рівні в своїй гідності й правах; права і свободи людини невідчужувані та непорушні; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути ліквідовані; при прийнятті нових законів чи внесенні змін у чинні закони не допускається звуження змісту і обсягу наявних прав і свобод; громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.

Конституційні права, свободи і обов’язки називають основними тому, що вони визначають найбільш важливі, істотні відносини і зв’язки між громадянином і державою.

Тому цілком закономірно, що одним з перших розділів Конституції України є розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» (ст.ст. 21 – 68). Коло цих прав і свобод більше порівняно з попередньою Конституцією, а їх зміст у переважній більшості багатший. До того ж права і свободи визнаються не лише за громадянами України, а й за іншим особами, які проживають на її території (іноземцями), особами без громадянства.

Класифікація конституційних прав і свобод може здійснюватися за різними критеріями.

Залежно від суб’єкта їх можна поділити на права і свободи людини (особи), права і свободи громадянина; права і свободи іноземців та ін.

За характером суб’єктів та формою здійснення права і свободи поділяють на індивідуальні й колективні (групові). До останніх відносяться право нації, народу на самовизначення, права національних меншин та деяких інших категорій населення (дитини, молоді тощо).

Права і свободи поділяють також на основні (конституційні) і додаткові (конкретизуючі). У літературі існують й інші класифікації. Але в сучасних умовах найпоширенішою і визнаною класифікацією прав і свобод у конституційному праві є їх поділ за змістом і сферою дії. Виділяють три найголовніші види прав і свобод: у сфері особистого життя і безпеки людини; у сфері державного і суспільно-політичного життя; у сфері економічної, соціальної і культурної діяльності.

Закріплюючи права і свободи людини і громадянина, інших категорій населення, Конституція України не визначає їх системи й поділ на різні групи, але передбачає певну послідовність при їх викладенні. Виходячи із загальновизнаних у теорії конституційного права критеріїв, права і свободи людини та інших категорій можна поділити на п’ять основних груп: громадянські, політичні, соціально-економічні та культурні.

Ця класифікація, а також віднесення прав і свобод до тієї чи іншої групи, мають доволі умовний характер. Наприклад, право на працю можна віднести як до економічних, так і до соціальних прав.

Громадянські права і свободи людини і громадянина є пріоритетним видом прав і свобод. Ці права вважаються природними, тобто такими, що їх має або повинна мати кожна людина, незалежно від громадянства з часу народження чи від початку життя. За попередньою Конституцією ці права в переважній більшості називались особистими правами, крім того, їх коло було значно вужче від кола громадянських прав.

За Конституцією України до громадянських прав і свобод відносяться: право на життя (ст.27); право на повагу гідності (ст.28); право на свободу та особисту недоторканність (ст.29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31); невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32); свобода пересування, вільний вибір місця проживання для тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст.33).

Ці права надійно гарантуються. Зокрема, в Конституції зазначається, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32).

Політичні права і свободи притаманні, як правило, лише громадянам України або переважно їм. Це їх суб’єктивні права і свободи у політичній сфері або переважно у цій сфері. Вони опосередковують взаємовідносини особи і держави як політичної організації, суспільства, особи і органів державної влади та місцевого самоврядування, особи і народу, суспільства в цілому як носія і джерела влади, особи і політичних партій та інших інститутів держави і суспільства.

До цих прав і свобод відносяться: право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40); право на свободу об’єднання у політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст.36); право збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст.39) тощо.

Соціально-економічні права і свободи – суб’єктивні права і свободи у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав за Конституцією України відносяться насамперед право власності особи, тобто право приватної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право громадян на користування об’єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. ст. 13, 41); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст.44); право на відпочинок (ст.45); право на соціальний захист (ст.46); право на житло (ст.47); право на медичну допомогу і медичне страхування (ст.49); право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.50).

Культурні (духовні) права і свободи найменш систематизовані, проте вони надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формами і гарантіями. У найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава з урахуванням умов життя і діяльності громадян, суспільства і держави.

За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина – це суб’єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони являють собою межі можливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. За Конституцією України, до культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед: право на освіту (ст.53); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.54); право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст.54). Крім того, до культурних (духовних) прав і свобод можуть бути віднесені такі права і свободи, передбачені Конституцією, як право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34); право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ст.34); право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35). Безпосередньо ці права і свободи закріплені в Конституції серед громадянських чи політичних прав і свобод, хоча за своїм змістом вони є переважно культурними (духовними) правами і свободами.

Система прав і свобод людини і громадянина, що гарантуються Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародних правових актів: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейської конвенції про права і основні свободи людини (1950 р.), Паризької хартії для нової Європи (1990 р.) та ін.

Реалізація прав та свобод людини і громадянина забезпечується усією системою органів державної влади. Важливе місце у цьому відіграє можливість особи захищати свої права через звернення до таких органів, про порядок оформлення яких можна дізнатися із Закону України «Про звернення громадян».

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Верховна Рада України.
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
7. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
9. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
10. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
11. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
12. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ

Переглядів: 2302