Поряд з правом власності виділяють так звані речові права на чуже майно, до яких відносять:
право володіння
право користування (сервітут)
право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
право забудови земельної ділянки (суперфіцій) (ст. 395 ЦК).
Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Володіння буває добросовісне та недобросовісне. Недобросовісний володілець зобов’язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем.
Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис) встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Воно може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Право інтелектуальної власності – це право на результат інтелектуальної, творчої діяльності.
Власник земельної ділянки також має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.
Поняття сервітут, емфітевзис та суперфіцій походять з римського приватного права.
Приклад сервітуту можна спостерігати на цій схемі: щоб потрапити у кімнату В, необхідно пройти через кімнати А та Б, власники яких повинні дозволити такий прохід.