Обсяг адміністративного процесу

Питання про використання адміністративно-процесуальної форми при застосуванні матеріальних норм інших галузей права, що регулюють сферу управління, життєво важливе для теорії адміністративного процесу. Позитивна відповідь на це питання вимагає доказу того, що рішення про застосування норм інших галузей права приймається саме в рамках адміністративних процесуальних відносин.

Повноваження органу управління на застосування таких норм, на думку переважної більшості адміністративістів, безперечно, адміністративне1. І це цілком виправдано. Таке його повноваження можна назвати «бланкетним» через стандартне наповнення його процесуальним змістом, незалежно від галузевої належності правовідношення, що реалізується. Під процесуальним змістом розуміється звичний набір процесуальних форм на стадії порушення справи, стадії розслідування, підготовки справи до розгляду), стадії прийняття рішення і, нарешті, стадії його виконання.

Саме через це адміністративістами стверджується, що суспільні відносини у сфері управління, окрім адміністративних, отримують, відповідно, цивільне-, земельно-, фінансово-матеріальне регулювання, проте процедурні правила їх реалізації є ад-міністративно-процесуальними". Всі суспільні відносини у сфері державного управління мають своєрідне відношення до адміністративного процесу: орган управління виконує свою компетенцію шляхом установлення наявності чи відсутності підстав галузевого матеріального правового зв'язку між певними об'єктами управління3. Такий підхід визнається і представниками інших наук, що вивчають регулювання відносин у сфері державного управління. Так, Ю.Жаріков визнає, що при передачі землі особі у властеть при роздержавленні шляхом прийняття адміністративно-правового акта складаються адміністративно-правові відносини'.

Процесуальна природа правозастосовчої діяльності органів управління адміністративна, незалежно від того, норми якої галузі права застосовуються. Причина цього - однотипний порядок управлінського правозастосування". Особливості галузі управління не викликають особливостей адміністративно-процесуальних форм, а тим більше, особливостей певного виду адміністративного провадження3.

Можна навести такі аргументи правильності цієї позиції.

1. Відносини у.сфері управління, що регулюються однією галуззю права, суміжною з адміністративним (до прикладу, земельні) реалізуються через різні види адміністративних проваджень. Такі відносини не складають окремої групи справ, що вирішуються в окремому спеціалізованому земельному провадженні: справи групуються не за їх матеріально-правовим змістом, а за їх формою. Формою справи може бути клопотання, скарга, заява про порушення законодавства, подання про притягнення до відповідальності (протокол, акт), рішення про проведення атестації державного службовця. Форма справи як привід порушення провадження закладає основи під майбутнім провадженням: програмує коло суб'єктів, визначає предмет доказування, формулює предмет розгляду і т.д.

2. Об'єкт матеріальних основних відносин відрізняється від об'єкта адміністративно-процесуальних відносин. Об'єктом процесуальних відносин є об'єктивований правовий результат діяльності правозастосовця. Відносини по безпосередньому задоволенню вимоги зацікавленої особи у процесуальному відношенні (наділення землею, до прикладу, у земельних відносинах) складаються на стадії виконання і є за своєю суттю процедурними, але непроцесуальними. Отже, матеріально-правовий об'єкт лежить поза процесом і не впливає на нього.

3. Процесуальні форми розгляду адміністративних справ, що реалізують матеріальні норми різних галузей права, однотипні. До прикладу, процесуальні форми статті 108 Земельного Кодексу України 1991 року були аналогічні процесуальним формам, що обслуговують господарське право, зокрема угоді між сторонами по суті справи. Так, у випадку досягнення згоди між сторонами протокол узгоджувальної комісії був підставою для прийняття місцевою радою рішення зі спору з суміжного землекористування1. При проведенні антидемпінгового розслідування у разі, якщо після консультацій між Міністерством економіки України та зацікавленими учасниками експортери беруть зобов'язання щодо припинення демпінгового імпорту, Міністерство ухвалює попередні висновки про зупинення розслідування та подає міжвідомчій комісії міжнародної торгівлі звіт із пропозицією про прийняття рішення про припинення розслідування2.

4. Варто виокремлювати дві частини матеріального адміністративного права - внутрішнє та зовнішнє. Зовнішнє забезпечує регулювання питань, що відносять у правосудді до питань судоустрою. Отже, «адміністративний устрій» обслуговує застосування в сфері управління як норм власне адміністративного права, так і норм інших галузей права. В українському законодавстві не існує окремих нормативних баз для "адміністративного устрою" та для адміністративного процесу (замкнутого на галузі матеріального адміністративного права). Логічно припустити, що загальні процесуальні принципи різних за галузевим змістом проваджень будуть однаковими.

Як зарубіжний, так і вітчизняний досвід останніх років показує адміністративно-правову природу процесу вирішення індивідуальних справ у різних сферах державного управління. Перш за все, суб'єктами цього процесу є носії саме адміністративних процесуальних прав і обов'язків: у галузі реалізації антимонопольно'! політики діють тимчасові та постійні адміністративні колегії

По-друге, відносини між суб'єктами державного управління та фізичними особами є теж адміністративними процесуальними. Порядок листування, проведення перевірок, інформаційні відносини в урядовому проекті податкового кодексу містяться в розділі XIII "Загальні адміністративні положення"2. Природа правових відносин, що складаються, зокрема, при видачі ліцензії, на думку Іонової Ж., більше тяжіє до використання регуляторів адміністративного законодавства, а ніж цивільного3. Європейське право теж дає зразки адміністративно-процесуальної форми як умови реалізації норм інших галузей права. Так, за результатами перевірки порушень норм, які захищають надходження до бюджету Європейського Союзу чи бюджетів, що ним керуються, застосовується саме адміністративна форма провадження для накладення фінансових штрафів.

Фактором впливу на процесуальні форми є організація суб'єкта, на який покладено виконання певної функції, що вимагає правозастосування. Така організація залежить від виду публічної діяльності. Основні положення "адміністративного устрою" України В.Б.Авер'яновим пропонується сформулювати в законі «Про організацію державного управління в Україні». Зокрема, в ньому могли б одержати закріплення принципи взаємовідносин органів управління з громадянами та іншими суб'єктами управлінських відносин '. Незалежно від галузевої належності виконуваної органом управління функції, форма її виконання розроблятиметься під дією загальних принципів управління. Навіть при виконанні по суті судових функцій лідируючі суб'єкти процесу мають керуватися принципами державного управління .

Варто зауважити, що деколи спір між адміністративістами та представниками суміжних у сфері державного управління юридичних наук точиться з приводу різних явищ. Друга із названих груп учених у переважній більшості випадків має на увазі матеріальні відносини, що не містять жодних гарантій для об'єктів управління по участі у справі. Взяти, наприклад, порядок відведення юридичним особам у постійне користування земель (стаття 123 Земельного Кодексу України)3. Стаття дає форму лише матеріальних процедур з подачі клопотання на відведення земельної ділянки та правозастосовчого акта відповідної місцевої ради. Водночас земельне право вказувало і вказує на можливість обслуговування його адміністративним процесом. Таку вказівку давала стаття 107 Земельного Кодексу України від 1991 року. Спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядалися узгоджувальною комісією місцевої ради за участю сторін. У чинному Земельному кодексі 2001 року Глава 25 дає модель процесуальної форми адміністративного розгляду спорів про право.

Виходячи суто з правозастосовчого розуміння адміністративного процесу, зникає привід для суперечки з представниками інших юридичних наук. Тільки частина матеріальних норм суміжних із адміністративним правом галузей реалізуються через адміністративний процес. Так, можна констатувати відсутність точки дотику процесуальних процедур із бюджетними матеріально-правовими процедурами. Індивідуальні справи в ході бюджетного процесу відсутні'. Тому мусимо заперечити В.Д.Соро-кіну у його переконанні про віднесення «процедурних питань діяльності органів управління по керівництву фінансами та кредитом»2 до адміністративного процесу.

Подібно можна уникнути суперечок і з наукою земельного права, її представники визнають, що первісне нормативно-правовий матеріал вона знаходила в земельно-технічних та організаційних нормах, що містились у відомчих інструкціях 3, які стосувались, до прикладу, порядку ведення земельного кадастру Тому лише незначна частина земельних справ, з огляду на вищевик-ладені міркування буде провадитись через адміністративні форми.

Адміністративна форма зовсім відсутня при реалізації такого інституту екологічного права, як екологічне планування. А.П.Геть-маном процесуальний порядок його здійснення визначається як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління використанням, відтворенням і охороною довкілля та інших суб'єктів права, спрямовану на створення екологічно обгрунтованого, раціонального та комплексного використання природних ресурсів, їх відтворення, а також охорони довкілля . Тут присутні суто внутрішньоорганізаційні відносини з прийняття актів управління, що не потребують процесуальних форм.

Розгляд обсягу адміністративного процесу був би неповним без з'ясування особливостей застосування у суді матеріальних норм, які регулюють відносини у сфері управління. Спори у сфері управління вирішуються судом. Тому він має можливість висловитися з приводу правових позицій сторін, однією із яких є орган управління. Справа в тому, що функції висунення адміністративної вимоги та її примусової реалізації можуть покладатись на різні суб'єкти публічного права, тому не виключено, що таким суб'єктом за остаточним вирішенням спору може бути суд як орган адміністративної юрисдикції. Прикладом є один із засобів регулювання ринку цінних паперів в Україні. Рішення про накладення Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку штрафу виконується правопорушником у добровільному порядку1. У протилежному випадку вказаний орган управління започатковує спір. За результатом розгляду такого спору суд може примусово стягнути вказаний штраф".

Непримусовість відносин у сфері управління викликає потребу в судовій діяльності, що забезпечує остаточну примусовість при вирішенні конфліктів. Ця діяльність суду одержить процесуальну самостійність тільки за наявності розвинутої системи вирішення можливих конфліктів у сфері державного управління . На сьогодні ж наявний процесуальний нормативний матеріал дає авторам підстави стверджувати про чисто управлінську природу адміністративно-юрисдикційної діяльності4. Адміністративне судочинство ще не виділене нормативно у кодифікованому вигляді, хоча, наприклад, застосування судом примусових заходів лікування хворих на наркоманію, встановлення судом адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі вказує на потребу в ній (кодифікації). Можна стверджувати про наявність судового адміністративного юрисдикційного процесу на основі статті 6 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1.12.94 р.1 Вона вказує на самодостатність процесуального порядку, що визначений статтею 5 цього закону. До того ж частина 2 статті 236 ЦПК України теж не претендує на регулювання цих правовідносин. У ній указується, що суд розглядає справи, які випливають із уже наявних адміністративних правовідносин. Ми ж маємо справу ще тільки з установленням правовідносин (адміністративного нагляду). Інша ситуація складається зі справами про направлення осіб на примусове лікування від наркоманії, оскільки адміністративне пра-вовідношення по добровільному лікуванню започатковується лікарем-наркологом шляхом видачі направлення до наркологічного лікувального закладу (стаття 14 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 року)2. З огляду на це, можна задіяти частину 2 статті 236 ЦПК України. І справді, на відміну від судових рішень про застосування заходів адміністративного нагляду, постанови про направлення на примусове лікування можуть касаційне оскаржуватись і на них може приноситись касаційне подання.

Отже, сфера управління обслуговується як суб'єктами виконавчої влади, так і судами. Матеріально-правовий статус об'єктів управління може зазнавати змін в обох із цих порядків у відповідній мірі. Цей факт, однак, не свідчить про єдність адміністративного процесу з судовим порядком вирішення адміністративних справ. Однак Добрі Димитров висуває такі юридичні підстави єдності цих двох правових явищ. Обидві засновані на спільних принципах'. Хоча, наприклад, такий "загальний принцип" адміністративного процесу, як двоінстанційність судового порядку оскарження (апеляційного, касаційного) в Болгарії не має безпосереднього впливу на хід провадження в органах виконавчої влади. Іншою підставою їх єдності автор називає однотипність суспільних відносин, що лежать в їх основі. А спільною ознакою називається спрямованість процесу на приведення державного управління в динамічний стан". Але ж хіба можна єдність одних відносин (процесу) визнавати через однотипність інших (виконавчо-розпорядчої діяльності)? Не можна сприйняти і такого аргументу Добрі Димитрова, як єдність методу правового регулювання цих "'видів процесу"3. Автор підміняє його методом управлінського впливу лідируючого суб'єкту процесу на його учасників (субординаційним). У більшості випадків процедури діяльності суду і суб'єктів управління дійсно характеризуються цією ознакою. Проте адміністративні та судові процесуальні форми здійснення цього методу різні. Єдина мета проваджень теж не може об'єднати судовий та адміністративний процеси. Справді, Д. Димитров правий у тому, що змістом мети в обох випадках є задоволення законних прав особи у сфері управління. Але такі права задовольняються суб'єктами управління і через непроцесуальні процедури.

О.І.Угриновська пропонує об'єднати частини адміністративного та судового процесів. Адміністративний та судовий порядок розгляду скарг громадян, що виникають із адміністративних відносин, вона формує в єдиний інститут оскарження. Проте у позиції автора є протиріччя. До цього інституту зараховуються всі категорії справ, що вирішуються судом, незалежно від процесуального порядку (позовне, окреме чи провадження у справах, що випливають із адміністративних правовідносин). При цьому нею не враховується, що в окремому провадженні вирішуються справи, в яких відсутній спір (усиновлення, наприклад). Вона не враховує також значну групу адміністративних справ, які вирішуються судом, але не за скаргою, наприклад, скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності в судовому порядку.

Поєднувати судову та адміністративну процесуальну форми не можна через такі причини. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про судоустрій України» від 7.02.2002 р. суди розглядають справи шляхом їх заслуховування переважно на відкритих засіданнях. Суд не здатний провадити контрольні перевірки та ревізії виконання вимог законодавства. Це функції активної адміністрації - органів державного управління. Судовий принцип безпосередності при вирішенні справи судом суперечить явищу, яке спостерігається в адміністративному процесі, - перенесення оцінки фактів зі стадії винесення рішення на стадію розслідування або підготовки справи до розгляду. Таке явище перш за все пов'язане з ієрархічністю апарату управління; існуванням допоміжних апаратів при органах, що здійснюють основну функцію у процесі, - винесення рішення. Тому представники объекта управління могли бути присутніми при розгляді питань щодо надання статусу національної спортивної організації структурними підрозділами Держкомспорту України, комісією по розгляду документів1. Водночас неприпустима підготовка цивільної справи до розгляду іншою посадовою особою, а ніж суддя. А у попередньому прикладі справу готує не колегія Держкомспорту України, а названа комісія. Виходячи із цього.

в судовому процесі відсутня стадія розслідування, що передує заслуховуванню справ на засіданні. Одержавши заяву і визнавши, що поданих матеріалів достатньо для початку розгляду справи, суд приступає до судового слідства по цих матеріалах безпосередньо на своїх засіданнях. В адміністративному управлінському процесі переважна більшість операцій з виявлення, фіксації та в деяких випадках оцінки фактичних даних здійснюється на стадії адміністративного розслідування.

Правосуддя одним із завдань має виховання правової культури громадян '. А тому майже всі справи розглядаються усно у відкритому засіданні. Для адміністративного ж процесу непоодинокими випадками є розгляд справи у формі листування всіх учасників справи (письмова форма розгляду). Так, розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства супроводжується міркуваннями та запереченнями осіб, що беруть участь у справі, надсиланням копії подання про притягнення до відповідальності сторонами та третім особам . Особливо розвинута французька практика розгляду адміністративних справ передбачає письмову форму такого розгляду. Аргументація сторін набуває форми пам'яток, якими обмінюються учасники процесу в ході розгляду справи (пояснювальна, відповідна, зустрічна і т.д.)". Для судових процесуальних норм у цілому неприйнятне поверхове регулювання ходу слухання справи. Судовий процес відсутній у разі ненаділення зацікавленої особи фундамен

тальним правом особистого впливу на суд при безпосередньому дослідженні ним обставин справи. В адміністративно-процесуальному ж регулюванні існують приклади, коли сторони усуваються від спільної з лідируючим суб'єктом безпосередньої оцінки обставин як на стадії розслідування, так і при вирішенні справи1. Судовий процес не може обійтись простою вказівкою на процесуальну дію без вказівки про форму її вчинення. В адміністративному процесі є типовими суто вказівки на процесуальні права об'єкта управління: надавати докази, порушувати клопотання, подавати свої заперечення. Форми таких дій адміністративно-процесуальними нормами не регулюються. Через це необхідно теоретично розрізняти види адміністративного процесу. Сучасна українська наука адміністративного права активно послуговується терміном адміністративного процесу при позначенні судових процедур з вирішення адміністративних справ. Водночас не показує його співвідношення з традиційним розумінням адміністративного процесу.

В.Д.Сорокін цю особливість підмітив, що дало йому можливість виділити предмет адміністративного (управлінського) процесуального права3. «Матеріальне» (компетенційне) процесуальне право відділяється, отже, від матеріального адміністративного права, що застосовується в процесі. Однак адміністра-тивісти, вирізняючи управлінський предмет адміністративно-процесуального регулювання, не бачать можливості виділення предмета процесуального регулювання судового вирішення адміністративних справ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальносоціальні принципи в адміністративному процесі	\|	Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.