Кейнсіанська течія фінансової думки

План

Неокласичних ідей. Неолібералізм

Хвиля кейнсіанської революції. Еволюція

Тема 5

1. Кейнсіанська течія фінансової думки.

2. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм.

3. Основні школи неолібералізму.

Рекомендована література:

Базова: 7-15.

Додаткова: 2; 7; 8; 10-16; 19; 20; 23-27; 50-53.

На уповільнення популяризації ідей інституціональної орієнтації К.Вікселля значно вплинула кейнсіанська течія фінансової думки, яка на довгі роки заволоділа умами багатьох учених.

Виникнення кейнсіанської течії було зумовлене високим рівнем безробіття в 30-х роках, що своєю чергою поставило перед економістами завдання розширити інтелектуальну спадщину наукової думки з метою розробки рекомендацій для подолання кризи.

Джон Мейнард Кейнс у 1936р. запропонував свій рецепт розв’язання цих проблем. Він закликав політиків до збільшення обсягу державних видатків для ліквідації так званого дефляційного дефіциту. При цьому аргументований Вікселлем принцип зіставлення доходів і видатків і збалансованості бюджету за кризових обставин має другорядний характер, навіть здається зайвим. У перспективі економісти покликані були розробити політику повної зайнятості населення.

На відміну від теорій неокласиків Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найбільш ефективного поєднання для отримання максимуму продукції, «винагородження» факторів виробництва і т.п.), а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів.

Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили і капіталу. Щоб уникнути величезних втрат від спадів і криз, необхідним є активне макроекономічне регулювання сукупного попиту з боку держави.

Конкретні напрямки державного втручання в економіку і державного регулювання випливають з положень моделі відтворення Кейнса і охоплюють три основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу і реалізацію вироблених товарів.

Саме від Кейнса значною мірою бере початок концепція дефіцитного фінансування, або штучного накачування грошей в економіку, створення “нових грошей”, що є доповненням до загального потоку витрат і, тим самим, компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання національного доходу. Дефіцитне фінансування на практиці означає відмову від політики збалансованого бюджету та систематичне зростання державного боргу, що, у свою чергу, передбачає використання інфляційних тенденцій як засобу підтримування ділової активності на високому рівні.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держави, згідно з Кейнсом, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворенню заощаджень на капіталовкладення; щоб подолати недостатню схильність до інвестування держава мусить не тільки створити найсприятливіші умови для інвестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін), а й взяти на себе функції безпосереднього капіталовкладника, в тому числі організовувати громадські роботи, навіть у тому разі, коли вони непотрібні суспільству.

З найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання попиту, активізувати «схильність до споживання», Кейнс називає також фіскальну політику, що регулює величини чистих податків та державних закупівель.

Кейнс та його прихильники сподівалися пом’якшити негативні наслідки ділових циклів за допомогою планомірного проведення контрциклічної фіскальної політики. За загрози економічного спаду уряд може протидіяти цьому скороченням податків, збільшенням трансфертних платежів чи підвищенням витрат на оборону, розвиток інфраструктури або інші цілі. І навпаки, за загрози інфляції уряд може збільшити податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні закупівлі.

Важливою складовою моделі Кейнса є теорія мультиплікатора, за якою зміна рівня рівноваги національного доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили. Зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання національного доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора, яка залежить від граничної схильності до споживання.

Таким чином, Кейнс збудив віру в те, що уряди можуть ліквідувати депресію та безробіття, регулюючи державні витрати та податки.

Серед найбільш яскравих представників кейнсіанської течії варто виділити А.Лернера з його концепцією «функціональних фінансів». Суть її така: по-перше, оподаткування не повинно лише ставити цілі акумуляції ресурсів, по-друге, державні видатки не повинні орієнтуватися на рівень податкових надходжень, а усе має служити інтересам політики зайнятості населення. Бюджетний дефіцит слід покривати за рахунок або позичкових, або емісійних ресурсів. Згодом ця концепція сприймалася вже як утопія, оскільки навряд чи можливо в довгостроковій перспективі підтримувати повну зайнятість населення шляхом дозування державних доходів і видатків. Серед іншого, разом із правилами збалансованості бюджету змінилися й інституціональні умови: спостерігається домінування пріоритету інтересів індивідів і груп над інтересами держави.. Через це стали можливими “видатки, незалежні від доходів”, що значно вплинуло на поведінку індивідів як у державному секторі, так і на ринку (Дж.Б’юкенен, Р.Вагнер, 1977р.).

Неокейнсіанські теоретики циклу доповнили концепцію мультиплікатора концепцією акселератора. Акселератор показує, у скільки разів мають збільшуватися капіталовкладення в результаті конкретних темпів зростання національного доходу. Якщо умовою розгортання мультиплікаційного ефекту є наявність вільної робочої сили та незайнятих виробничих потужностей, то для акселераційного – необхідні інші умови. Зростання національного доходу потребуватиме збільшення виробничих потужностей та капіталовкладень (за умови, що існуючі виробничі потужності використано повністю або майже повністю). У свою чергу, зниження або хоч сповільнення темпів зростання національного доходу призведе до спадання темпів капіталовкладень і, навіть, до дезінвестування.

Е.Хансен у своїй праці «Економічні цикли та національний доход» (1958) вважає, що саме технічний прогрес породжує автономні інвестиції і визначає рівень акселератора. Тому інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються виключно характером технічного прогресу.

Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком можливо обмежувати розмах циклічних коливань, стримуючи зростання виробництва у фазі піднесення та стимулюючи його у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава, що має у своєму розпорядженні багато важелів для заохочення приватних інвестицій напередодні спаду або послаблення інвестиційної діяльності у період “перегрівання ” економіки.

Значне місце в концепції американських неокейнсіанців належить вбудованим стабілізаторам, тобто автоматичному застосуванню податкової та бюджетної політики для регулювання циклу. На їхню думку, за умов швидкого економічного зростання необхідно підвищувати податки, щоб ослабити функцію «споживання» та стримувати інвестиції, а у період спадів, навпаки, знижувати податки та збільшувати витрати, не оглядаючись на дефіцит бюджету, штучно підтримуючи попит. Одним із факторів, який також повинен сприяти зростанню попиту, є державне споживання, зокрема військові закупівлі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теорія контрактів	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.