• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Теорія контрактів

План

1. Поняття контракту в інституціоналізмі.

2. Контракт про продаж і контракт про найм.

3. Типи контрактів.

4. Поняття організації.

5. Межа між інститутом і організацією.

6. Фактори, що визначають оптимальний розмір організації: специфічність активів, невизначеність, схильність до ризику, складність угоди, ціна доступу до закону.

1. Поняття контракту в інституціоналізмі

Контракт - це ключовий термін, який пов’язує поняття прав власності й економічної організації. Контракт фіксує, яке саме повноваження і на яких умовах підлягає передачі. Цим він обмежує майбутню поведінку сторін, причому обмеження приймаються ними добровільно .

За Дж. Гелбрейтом, контракт є способом захисту цін та витрат у плануючій системі.

Інституціоналізм дає іншу інтерпретацію поняття контракту. Оскільки інститути задають загальні межі взаємодії індивідів, то конкретні межі, що описують умови здійснення угод, фіксуються положеннями контракту, або договору, між безпосередніми учасниками взаємодії. При укладанні контракту індивіди використовують формальні і неформальні норми, застосовуючи і інтерпретуючи їх для потреб конкретної угоди. Іншими словами, контракт відображає усвідомлений і вільний вибір індивідами цілей і умов обміну, що здійснюється в заданих інституціональних межах.

Отже, контракт (договір) — це угода про обмін правами власності та їхній захист, що є результатом усвідомленого і вільного вибору індивідів у заданих інституціональних межах.

Таким чином, інституціональний аналіз створює передумови для розгляду не загального, а часткового випадку моделі раціонального вибору. Ця модель не універсальна, вона обмежується описом поведінки індивідів в особливих інституціональних межах, крім того індивіди виявляють обмежений вплив на ці межі. Результат поміщення моделі раціонального вибору в інституціональні межі отримав назву «рамкового ефекту» (framing effect).

«Стосункова» людина керується нормою цілераціональної дії, але при цьому будує свою поведінку і на основі норм довіри, емпатії та інших норм, що утворюють конституцію ринку.

Деякі аспекти поведінки індивіда в межах контракту пов’язані з неможливістю точно передбачити вплив «природних» (форс-мажорних, непереборних) факторів. Адже конституція ринку являє собою сукупність норм, що регулюють взаємодію між індивідами, а не між індивідом і «природою». Можливі три варіанти впливу «природи» на результати взаємодії між індивідам:

1. «Природа» ніяк не впливає на результати взаємодії, індивіди в цьому випадку знаходяться в умовах визначеності. Про визначеність говорять у тих ситуаціях, коли рішення, що приймаються індивідом, призводять до відомих заздалегідь результатів.

2. «Природа» впливає на результати взаємодії, але її вплив передбачено. Рішення, що приймається індивідом, «прораховується» у тому значенні, що відома вірогідність виникнення альтернативних результатів. Мова йде про ситуації ризику, ілюстрацією яких є, наприклад, купівля білетів лотереї з відомим числом виграшних білетів.

3. «Природа» впливає на результати взаємодії і її вплив непередбачений. У результатах прийняття рішення не можна помилитися, так як в момент прийняття рішення відомі лише його альтернативні наслідки, але не вірогідність їх виникнення. Саме в цьому полягає ситуація невизначеності.

Далеко не всі індивіди однаково діють в умовах ризику і невизначеності. Проте важливі не відмінності у використовуваних ними нормах поведінки, а індивідуальні психологічні особливості. Існує три типи людей з точки зору їх відношення до ризику: люди, котрі є противниками ризику; люди, котрі нейтрально ставляться до ризику, і люди, схильні до ризику.

2. Контракт про продаж і контракт про найм

Існуючі різновиди контрактів в інституціоналізмі об’єднали у 2 групи: контракт про найм та контракт про продаж.

Згідно з неоінституціональним підходом, вибір типу контракту завжди диктується міркуваннями економії трансакційних витрат. Якщо інституціональні межі дають можливість укладати контракти з урахуванням індивідуальних особливостей ставлення людей до «природних» ризику й невизначеності, то такий контракт належить до групи контрактів про найм. Цей контракт дає можливість одній із сторін угоди відмовитися від свого права вільного вибору стратегії дій у майбутньому, отримуючи право на гарантований дохід незалежно від впливу на результати взаємодії «природних» факторів. При цьому учасник контракту, що є противником ризику, відмовляється від претензій на отримання більшого доходу у випадку сприятливого збігу обставин.

Термін «контракт про найм» випливає із моделі взаємодії найманого робітника і роботодавця, де припускається, що найманий робітник — противник ризику, а роботодавець нейтральний до ризику. Якими б не були ринкова кон’юнктура і попит на продукт, що виробляється найманим робітником, він отримує фіксовану винагороду за працю. До того ж у самому контракті не уточнюється, за виконання яких дій найманий робітник отримує винагороду, їх характер з’ясовується у міру виникнення тієї чи іншої обумовленої «природними» факторами ситуації. Фактично контракт про найм фіксує необхідність підкорення найманого робітника рішенням роботодавця.

Отже, контракт про найм — угода між індивідом, нейтральним до ризику, і противником ризику, яка визначає коло завдань, які можуть бути реалізовані у майбутньому в процесі виконання контракту. При цьому противник ризику передає індивіду, нейтральному до ризику, право контролю над своїми діями.

Альтернативою контракту про найм є контракт про продаж.

Контракт про продаж — угода між індивідами, однаковою мірою нейтральними до ризику, що визначає коло завдань, які будуть реалізовані у майбутньому в процесі виконання контракту. У цьому контракті обговорюється не сукупність можливих завдань, а конкретні завдання для виконання, визначені на основі відомої ймовірності настання непідконтрольних для учасників контракту подій, за яких виконання цих завдань максимізує корисність учасників угоди. Таким чином, контракт про продаж може укладатися лише за умови, що обидві сторони нейтральні до ризику й готові змиритися з тією можливістю, що очікувані події не настануть і зафіксовані в контракті завдання виявляться неадекватними ситуації, що складається.

Отже, контракт про продаж регулює відносини між індивідами, що однаково ставляться до ризику, однаково нейтральних до ризику людей.

З іншого боку, контракт про найм описує інституціональні межі взаємодії людей, які по-різному ставляться до ризику (нейтральних до ризику та його противників). В межах цього контракту відбувається добровільне делегування права контролю над визначеним у контракті видом діяльності індивіда. Аналогічно делегуванню права розпорядження ресурсом, індивід може делегувати право контролю над власними діями. Тим самим ще раз підтверджується, що права власності як норма легалізму (підкорення закону) — це лише один із різновидів у сукупності норм, що регулюють взаємовідносини між людьми, та прав і обов’язків, які виникають на їх основі.

Про добровільне делегування контролю можна говорити лише тоді, якщо індивід зберігає за собою право контролю своїх дій, що виходять за межі контракту, а також може повернути собі делеговане право контролю по закінченні терміну дії контракту.

Делегування індивідом контролю над своїми діями у визначених контрактом сферах діяльності приводить до виникнення владних відносин. Владні відносини бувають декількох типів:

Ø прості, в межах яких контроль здійснюється саме тим індивідом, кому були делеговані права контролю, або

Ø складні, коли особа, якій делегується контроль, отримує одночасно і право передачі цього контролю третім особам;

Ø персоніфіковані, коли контролю делегується конкретній особі, або

Ø позиційні, що припускають делегування контролю не конкретній особі, а тому, хто займає визначену позицію в інституціональній структурі суспільства (у державному апараті, у внутрішньо фірмовій структурі і т. д.); контроль може делегуватися і власне інституціональній структурі, державі чи корпорації, і тоді конкретні відносини набувають форми закріпленого в праві розподілу правомочностей між індивідом і державою.

Окремо інституціоналізм розглядає поняття постконтрактного опортунізму. Він виникає через те, що угода стає складнішою залежно від складності благ, які вступають у обмін і складності структури трансакційних витрат, що до них належать.

Виникнення і збільшення трансакційних витрат мають такі наслідки:

1. Контракти ніколи не можуть бути повними: учасники угоди будуть нездатні наперед передбачити взаємні права та обов’язки на всі випадки життя і зафіксувати їх у контракті.

2. Виконання контракту ніколи не може бути гарантоване напевно: учасники угоди, схильні до опортуністичної поведінки, можуть намагатися ухилятися від її умов.

Ці дві проблеми виникають перед будь-яким контрактом. Щоб успішно вирішувати їх, економічні агенти повинні обмінюватися не просто обіцянками, а обіцянками, які заслуговують на довіру. Звідси виникає потреба у гарантіях, які б, по-перше, полегшували адаптацію до непередбачуваних подій впродовж терміну дії контракту, і, по-друге, забезпечували його захист від опортуністичної поведінки. Аналіз різноманітних механізмів, що спонукають чи примушують до виконання контрактних зобов’язань, зайняв одне із провідних місць у неоінституціональній теорії. Найпростіший із таких механізмів — звернення до суду, але судовий захист спрацьовує не завжди. Це пояснюється хабарями, а також тим, що дуже часто ухиляння від умов контракту не піддається спостереженню чи є таким, що неможливо довести у суді. У цьому випадку, економічні агенти змушені захищати себе самі, створюючи приватні механізми врегулювання контрактних відносин.

Одним зі способів економічного самозахисту є перебудова системи стимулів, щоб усі учасники були зацікавлені у дотриманні умов контракту — не тільки в момент його укладання, але і в момент виконання. Це можна зробити за допомогою таких засобів:

Ø надання застави,

Ø піклування про підтримування репутації,

Ø публічні заяви про взяті зобов’язання.

Все це стримує постконтрактний опортунізм.

Другим механізмом згладжування суперечок щодо виконання угод є звернення у спірних випадках до авторитету третьої особи (арбітра) або проведення регулярних двосторонніх консультацій. Якщо учасники зацікавлені у підтримуванні довгострокових ділових стосунків, вони будуть намагатися долати можливі труднощі такими позаюридичними способами.

3. Типи контрактів

Відомі три базові типи контракту, які утворюються з контракту про продаж і контракту про найм, — класичний, неокласичний та імпліцитний. Класичний контракт, у якому чітко та вичерпано визначені всі умови взаємодії, похідний від контракту про продаж. Імпліцитний контракт, навпаки, виключає чітке визначення умов взаємодії, сторони контракту розраховують на їх специфікацію в процесі реалізації контракту (звідси і термін «імпліцитний», тобто не обговорений до кінця контракт). Такий контракт похідний від контракту про найм. Неокласичний, або гібридний, «стосунковий» контракт, об’єднує в собі елементи як контракту про продаж, так і контракту про найм. Неокласичне контрактне право і доктрина «виправдання» дають можливість сторонам даного контракту не додержуватися його букви у випадку настання непередбачуваних обставин.

Порівняємо структуру та основні параметри трьох типів контрактів за допомогою наступної таблиці.

Таблиця 4.1

Характеристика основних видів контрактів

Різні контрактні форми підпадають під дію різноманітних «регуляційних структур». Регулювальним механізмом класичних контрактів (їх ще називають найпростішими) О. Вільямсом вважає ринок; механізмом, який регулює складніші контракти (вони ж «стосункові»), — ієрархічну організацію (фірму).

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
3. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
4. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
5. Біхевіоральна теорія
6. В межах наукового підходу існує велика кількість концепцій, але найбільш переконлива – еволюційна теорія.
7. Взаємозв’язок психодинамічної теорії АСПН з іншими теоріями
8. Види договорів і контрактів. Розподіл функцій учасників проекту
9. Види ф'ючерсних контрактів.
10. Відмітні ознаки ф'ючерсного і форвардного контрактів
11. Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації
12. Голографічна теорія пам’яті.

Переглядів: 2188