• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Право на життя

2. Право на освіту

3. Право на вільну працю

Саме від цих фундаментальних прав випливають права людини на належний рівень життя, на житло, на охорону здоров'я, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на життя в екологічно чистому свті тощо.

4. Свободи людини як окрема категорія іі прав.

Загальновизнаними і віднесеними до основних є група прав, які звуть свободами людини. Це:

- свобода від неправомірного арешту й вироку,

- свобода від катувань,

- свобода від несправедливого суду,

- свобода від жорстокого покарання,

- свобода від вторгнення в особисте життя;

- свобода думки,

- свобода слова,

- свобода зборів,

- свобода релігії,

- свобода преси,

- свобода пересування

- свобода участі в керуванні державою;

- тощо.

Різницю між правами і свободами людини відомий правознавець Марек Новицький пояснює так:

«…Чому відрізняються права й свободи? Якщо я говорю, що в мене є право на щось, це значить, що ті, у кого є влада, повинні попрацювати й щось зробити для мене. Якби було право на роботу, то це означало б, що цар-панотець або президент, парламент, міністри повинні попрацювати й зробити так, щоб я знайшов роботу зі своєї спеціальності недалеко від свого місця проживання. Якщо говориться, що є право на навчання, то це значить, що обов'язок тих, у кого є право на навчання, те це значить, що обов'язком тих, у кого є влада, є організація системи шкіл, таких, щоб я міг послати своєї дитину в школу вчитися. Це не виходить, що всі школи будуть безкоштовні, що держава повинна за все платити.

Якщо в мене є право на щось, виходить, що є обов'язок у влади. Якщо ж у мене є свобода на щось, це значить, що є такий район у моєму житті, у якім ті, у кого є влада, не повинні втручатися. Моє право – це обов'язок для влади щось зробити, моя воля – це заборона їй діяти в якій-небудь області.

Часто люди говорять: «Ви займаєтеся правами людини, допоможіть мені, мене дружина б'є, або – погода негарна, або – грошей у мене немає». Це не проблеми прав людини.

Права людини – це тільки те, що відбувається між владою й одиницею, це не проблеми співвідношення між одиницями: мною й моєю дружиною, сусідом, дитиною

Права людини – це тільки коли з одного боку – влада, а з іншого – люди, підлеглі цієї влади…»

5.Три покоління прав людини

Вітчизняна юридична думка дотримується точки зору (П М.Рабінович та ін.) про існування прав людини, прав нації (народу), прав людства.

У результаті наукової систематизації прав людини з'явилася теорія трьох поколінь прав людини.

1. Перше покоління прав людини: цивільні (громадянські, особисті) і політичні права .

2. Друге покоління прав людини: соціальні, економічні, культурні права.

3. Третє покоління прав людини: колективні права (права народів, спільнот).

Перше покоління прав людини — невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права й свободи. Це — право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та ін. Особисті і політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права, а незабаром і в актах міжнародного права.

Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цими правами.

людини, додав їм справді демократичного характеру.

Після Другої світової війни необхідність забезпечення основних прав людини була визнана в більшості розвинутих країн.

Друге покоління прав людини — поглиблення особистих (громадянських) і розвиток соціально-економічних і культурних прав (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу та ін.) — сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення.

Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження у Загальній декларації прав людини 1948 р. і особливо Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства — правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому. Йдеться про ті права особи, які не пов'язані з її особистим статусом, а диктуються належністю до якоїсь спільності (асоціації), тобто є солідарними (колективними), у яких правам особи відведене головне місце (право на солідарність, право на міжнародне спілкування та ін.).

Становлення третього покоління прав людини (права людини — частина прав людства) пов'язано з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами (особдиво конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напрямку створення співтовариства правових держав. Між двома першими та третім поколіннями прав людини є взаємозалежність, здійснювана через принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи особи.

6. Нормативно-правове забезпечення прав і свобод людини.

Права людини, не закріплені в законодавчих актах, ускладнюють здійснення державою функції їх охорони і захисту. Однак, обмеження влади держави правами людини не применшує її роль. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого підтвердження і забезпечення. Документами, у яких проголошуються, закріплюються права і свободи людини і громадянина певної держави, визначаються механізми їх забезпечення і реалізації є нормативно-правові акти (державні, міжнародні).

Під нормативно - правовими актами розуміються вираження у письмовій формі рішення компетентних державних (або міжнародних) органів, в яких містяться норми права.

За юридичною силі всі нормативно - правові акти поділяються на дві групи: 1) закони і 2) підзаконні нормативно-правові акти..

Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (держав або міжнародними), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини.Саме закони і лише вони можуть декларувати, встановлювати права і свободи.

Підзаконні нормативно-правові акти - це документи компетентних органів, які видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання.

Підзаконні нормативно-правові акти класифікують на основні види:

за суб 'єктами видання:

1) Укази і розпорядження Президента України;

2) постанови Верховної Ради;

3) постанови Президії Верховної Ради;

4) рішення і постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

5) постанови Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

6) розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій;

7) рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів;

8) інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, державних комітетів та відомств України;

9) рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

10) накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

11) нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій;

за юридичною силою:

1) загальні (поширюються на всю територію та населення держави, наприклад, постанови ВРУ, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України);

2) відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин, як: акти міністерств, відомств, державних комітетів);

і поширю­ються на їхніх працівників, наприклад, накази і розпорядження адміністрацій).

Підзаконні нормативно-правові акти відіграють важливу роль у регулюванні суспільних відносин, їхня дія спрямована на виконання та конкретизацію вимог законів. Адже законами регулюються найважливіші суспільні відносини. Всі інші суспільні відносин регулюються підзаконними актами. Це дає можливість оперативніше на законодавчому рівні вирішувати всі нагальні державні проблеми.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
5. V. Класифікація і внесення поправок
6. А. 5-7 день життя.
7. А. Правобережну Україну.
8. А/. Право власності.
9. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
10. Австрії: мистецтво повсякденного життя.
11. Аграрне право
12. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії

Переглядів: 852