• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інструменти фінансового інвестування

Для успішного функціонування ринку капіталу ринкова економіка виробила певні фінансові інструменти. Основні з них — акції, облігації корпорацій і місцевої влади, заставний кредит, а також середньо- та довгострокові казначейські зобов’язання. Фінансовий інструмент – це будь-який контракт, який призводить до фінансового активу одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструмента капіталу іншого підприємства. Фінансове зобов’язання – це будь яке зобов’язання, яке є контрактним зобов’язанням:

- передавати грошові кошти чи інший фінансовій актив іншому підприємству або

- обмінювати фінансові інструменти з іншим підприємством за умов, які є потенційно несприятливими.

Охарактеризуємо ці фінансові інструменти в умовах функціонування ринкової економіки.

Серед інструментів інвестиційного ринку відрізняють:

- ринкові цінні папери (акції, облігації);

- боргові зобов'язання, що обертаються (депозитні сертифікати);

- папери міжбанківського ринку (векселі скарбниці, державні облігації);

- зобов'язання, що представлені ринковими паперами (депозитарні свідоцтва).

За метою випуску цінних паперів розрізняють цінні папери грошового короткострокового ринку та цінні папери інвестиційного призначення. До першої групи відносять короткострокові цінні папери з терміном обігу від одного дня до одного року (банківські, скарбничі та комерційні векселі, чеки, депозитні та ощадні сертифікати). Другу групу створюють цінні папери, які власник або власники тримають більше шести місяців (акції, облігації). У свою чергу, інвестиційні папери поділяються на боргові (облігації, що є зобов'язанням емітента сплатити основну суму боргів та проценти або інші доходи) й цінні папери, які є титулами власності і передбачають участь акцієтримача у власності корпорації-емітента (акції).

Особливу групу складають іммобілізовані папери портфельних операцій - папери, що вкладені на тривалий строк для одержання вигоди без можливості втручання в управління емітента.

В залежності від спрямування операцій, в яких залучені цінні папери, вони розподіляються на фондові та торгові (комерційні).Фондові інструменти (акції, облігації) обертаються на фондових ринках. Вони випускаються великим тиражем і є безстроковими або строком дії більше одного року. Торгові цінні папери мають на меті обслуговування торгових операцій та процесів пересування товарів. Вони є борговими зобов’язаннями недержавних емітентів і не мають спеціального забезпечення (закладної).

За роллю на фінансових ринках цінні папери можуть бути основними, допоміжними та похідними. До основних відносяться акції та облігації, операції з якими формують більшість операцій фінансового ринку. Використання допоміжних (чеків, векселів, сертифікатів) передбачає обслуговування комерційних розрахункових або інших операцій. Похідні засвідчують право на купівлю та продаж основних цінних паперів. До цієї групи належать варранти, опціони, фінансові ф’ючерси, свопи тощо.

За строком погашення цінні папери класифікують таким чином: коротко-, середньо-, довго-, безстрокові та довгострокового погашення.Деякі папери підлягають погашенню тільки в зазна­чений строк, інші погашаються у будь-який строк. Деякі цінні папери можна погасити раніше (ретроактивні цінні папери).

За процедурою нарахування доходу розрізняють папери з фіксованим, зміннимдоходом та цінні папери, доход за якими прямо залежить відрозміру чистого прибутку підприємства(проста акція, інвестиційний сертифікат). На папери з фіксованим доходом нараховується фіксований процент (облігації, привілейовані акції), а на папери зі змінним доходом - змінний процент, коливання якого, як зазначається при випуску, прив’язане до параметра, визначеного на міжбанківському ринку, ринку облігацій або на євроринку. Крім того, на фінансових ринках циркулюють цінні папери, доход за якими виплачується беззастережно, а також за умови отримання емітентом прибутку. Розрізняють цінні папери з разовою виплатою доходу і багаторазовою (постійною) виплатою.

За ознакою належності прав власника цінні папери поділяються на такі:

- що належать пред'явнику документа (цінні папери на пред’явника);

- право вимоги платежу або участі в управлінні за якими належить особі, зазначеній у цінному папері (іменні цінні папери);

- в яких вказана особа, що може здійснювати зазначені права сама або своїм розпорядженням чи наказом може призначати іншу правомочну особу (ордерні цінні папери).

Права по іменних цінних паперах передаються в порядку перепоступки вимоги (цесії). При цьому особа, що передає право по цінному паперу, не несе відповідальність за виконання вимоги. При використанні ордерних цінних паперів на документі робиться передаточний запис (індосамент), а особа, що здійснила його (індосант), відповідає за здійснення права по цінному паперу.

Цінні папери мають різну форму: вони можуть бути представлені у вигляді окремого сертифіката (документарна форма), або у вигляді запису в реєстрі, в угоді та в комп'ютері (бездокументарна форма). Бездокументарна форма обліку цінних паперів дозволяє встановлювати власника цінного паперу на підставі запису в реєстрі власників цінних паперів або, у випадку їх депонування, на підставі запису на рахунку депо. Рахунки депо розміщуються в облікових реєстрах зберігача цінних паперів - депозитарію. Депозитарій - це суб'єкт підприємницької діяльності, який веде для зберігачів та емітентів рахунки цінних паперів, на яких здійснюється депозитарний облік. Зберігачем цінних паперів може бути комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на здійснення операцій зберігання та обслуговування обігу іменних цінних паперів та цінних паперів, переданих йому на підставі договору про відкриття рахунку депо. Рахунок депо включає в себе анкету рахунку депо і сукупність операційних записів, які містять інформацію про цінні папери, що знаходяться на рахунку.

Ряд країн вже відмовилися від документальної форми цінних паперів (наприклад, Швеція), а в деяких існує паралельне ходіння обох форм.

Відносно кожного з інструментів, який просувається на фінансовий ринок, потенційний покупець може отримати на фінансовому ринку таку інформацію:

- які існують можливості придбання стандартизованої або нестандартизованої кількості активів;

- хто виступає в якості головного продавця або гравця, який оперує з даним активом;

- яким чином здійснюється оплата послуг учасників угоди (контрагентів, дилерів);

- чи даний актив має дату погашення або закінчення строку дії;

- наскільки він є ліквідним;

- як визначається його ринкова вартість.

Існує багато видів активів фінансового ринку. Розглянемо основні види цінних паперів.

Вексель - це історично перша форма цінного паперу на фінансових ринках. Вексель — цінний папір, що містить зобов'язання фізичної або юридичної особи (векселедавця) про погашення у встановлений строк свого грошового зобов'язання (платежу) у визначеній сумі. Форма векселя, порядок його подання до оплати, обігу, права й обов'язки сторін і всі інші вексельні правовідносини регулюються законами. У процесі обігу вексель може передаватися від одного власника до іншого для погашення зобов'язань і подання до оплати. З розвитком ринкових відносин вексель перетворюється на універсальний кредитно-розрахунковий інструмент, що виконує функції кредитних грошей, засобу платежу, а як цінний папір стає об'єктом різних угод (купівлі-продажу, застави тощо). Векселі приймаються банками як забезпечення наданих позичок.

На фінансових ринках використовують два основні види векселів: прості (соло) та переказні (тратта). Прості векселі використовуються у вигляді комерційного паперу без спеціального забезпечення в товарних операціях на строк, а також при прямому отриманні кредиту. Переказні векселі є наказом кредитора (векселетримача) боржнику (трасату) про сплату вказаної суми третій особі (ремітенту) у визначений термін. За призначенням розрізняють комерційні (під заставу товарів), банківські (які виставляються банками) та скарбничі векселі. За процедурою нарахування доходу розрізняють векселі, що продаються з дисконтом і ті, на які нараховується процент.

Акції - це цінний папір, що закріплює право власника (акціонера) на отримання частки прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні акціонерним товариством і частки майна, яка залишається після його ліквідації.

Акція — це зареєстроване право володіння частиною майна корпорації, акціонерного товариства, підприємства й одержання частини прибутку. Акції випускаються корпораціями і підприємствами з метою залучення капіталу. Купуючи акції, фізична або юридична особа стає співвласником корпорації або підприємства, що їх випустило, і набуває зазначених прав. Для власника акція — це безстроковий цінний папір, вона не може бути пред'явлена корпорації (підприємству) для повернення грошей, якщо корпорація (підприємство) не ліквідується. Акції кор­порації існують доти, поки існує корпорація. Якщо власник акцій незадоволений доходами або йому потрібні гроші, він може продати акції на вторинному ринку за ринковою ціною. Для власників акції — це єдиний вид цінних паперів, що дають можливість нарощувати капітал, якщо ком­панія процвітає. Існують два основні типи акцій — звичайні та привілейовані.

Звичайні акції крім зазначеного права співволодіння майном і одержання частини прибутку пропорційно до кількості акцій забезпечують їх власнику також право голосу у прийнятті найважливіших рішень і право бути обраним до керівництва корпорації. Одна акція дає один голос. До­ходи за звичайними акціями виплачуються з чистого прибутку, тобто після сплати податків залежно від розміру прибутку у вигляді дивідендів. Недолік звичайних акцій полягає в тому, що дивіденди виплачуються після сплати відсотків за привілейованими акціями. Розмір дивідендів визначається за залишковим принципом і може істотно коливатися. Крім того, при поділі майна внаслідок ліквідації компанії звичайні акції забезпе­чуються в останню чергу.

Привілейовані акції (префакції) дають право на одержання фіксовано­го (при випуску) дивіденду, що звичайно обчислюється як відсоток но­мінальної вартості префакції, але не дають права голосу. Привілей цих акцій полягає в тому, що виплачуваний відсоток не залежить від розподі­лу прибутку і виплачується з чистого прибутку перед виплатою диві­дендів за звичайними акціями. Якщо прибутку недостатньо, то виплата відсотків може бути затримана для нагромадження з подальшою випла­тою разом з поточними відсотками при черговому оголошенні про ви­плату дивідендів. Існує кілька варіантів привілейованих акцій.

Акції з привілеєм до активів. Під час ліквідації компанії номінальна вартість цих акцій виплачується цілком тоді, коли виплачено вартість звичайних акцій. Такий привілей стосується також усіх нагромаджених дивідендів.

Префакції з відкликанням. Іноді корпорація залишає за собою право викупити префакції у власників за наперед обумовленою (і записаною в акційному сертифікаті) ціною. Наприклад, префакція номінальною вартістю 100 грн. за ціни відкликання 105 грн. Такі акції дають компанії значну гнучкість в управлінні фінансовою структурою капіталу. Момент викупу визначає компанія. Для власників акцій це не дуже зручно, і тому дивіденди за такими префакціями звичайно встановлюються вищі, ніж за акціями без відкликання.

Конвертовані префакції. Такі привілейовані акції можна перетворювати на звичайні за бажанням їх власників. Це робиться в заздалегідь обумовленій пропорції. Наприклад, акція номінальною вартістю 100 грн. обмінюється на 4 звичайні акції номінальною вартістю по 10 грн. Якщо ринкова ціна (на вторинному ринку) звичайної акції номінальною вартістю 10 грн. досягла, припустімо, 30 грн. з дивідендами 3 грн. на акцію, то власникові зазначених конвертованих акцій вигідно обміняти їх на звичайні.

Префакції випускаються насамперед тому, що вони дають можливість мобілізувати капітал, не позбавляючи права володіння корпорацією (вони не мають голосу). Крім того, на відміну від облігацій їх не треба викупо­вувати в зазначений строк, а щодо префакцій з відкликанням компанія сама вибирає строк викупу. Конвертовані префакції випускаються для того, щоб зробити їх привабливішими для інвесторів.

Існує багато класифікацій акцій. Основна класифікація передбачає розподіл акцій на звичайні та привілейовані. Головна відмінність між ними по­лягає в тому, що дивіденди по акціях встановлюються у формі гарантованих фіксованих сум, які сплачуються до їх розподілу між тримачами звичайних акцій і незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства. Крім того, законодавством більшості країн передбачається можливість їх обміну на зви­чайні акції, викупу за вищими цінами, аніж це передбачено для звичайних акцій, першочергове отримання частки майна при ліквідації підприємства.

Облігація- це боргове зобов’язання емітента по сплаті у передбачений строк її власнику номінальної вартості або іншого майнового еквіваленту, а також доходу у вигляді процента від номінальної вартості облігації або інших форм виплат. Рівень прибутковості облігацій залежить від трива­лості періоду їх обігу та ціни. Процент виплат по облігаціях знаходиться в обернено пропорційній залежності від ціни облігації.

Облігації можуть бути із забезпеченням та не забезпечені. Забезпечені облігації мають, крім зобов'язання сплати номінальної вартості і процента, ще й гарантію під майно емітента або третіх осіб. Крім того, конвертовані облі­гації дають можливість їх власнику обміняти увесь випуск або його частину на акції емітента за так званим конверсійним коефіцієнтом. Він показує, скільки акцій можна отримати за одну облігацію при конверсії.

Облігації корпорацій— це боргові зобов’язання корпорацій, які випускають облігації з метою залучення позикового капіталу. Облігації звичайно випускаються корпорацією під заставу майна або активів. В окремих випадках облігації випускаються і без застави, але при цьому корпорація, що їх випускає, повинна мати або високий кредитний рейтинг, або поручництво солідної фінансової організації. Облігації випускають­ся під фіксований відсоток на певний строк, після закінчення якого об­лігація має бути погашена, тобто борг виплачений. Іноді борг випла­чується в роздріб. Звичайно термін дії облігацій корпорацій становить 10-30 років. Проте на практиці можуть використовуватись облігації з відкликанням, що дає корпорації право погасити облігації раніше обу­мовленого строку. Деякі облігації конвертуються у звичайні акції за ба­жанням власників, що дає інвесторам певні переваги. Відсоток за таки­ми облігаціями звичайно нижчий, ніж за неконвертованими. Облігації обертаються на вторинному ринку „через прилавок”. Первинними по­купцями облігацій корпорацій, як правило, є страхові компанії, пенсійні фонди.

Корпорація — емітент облігацій — виплачує відсотки з балансового прибутку, тобто до виплати податків безпосередньо після розрахунків з банками. Відповідно виплачувані компанією відсотки за облігаціями зменшують оподатковуваний прибуток. Отже, завдяки прогресивній шка­лі оподаткування корпорація заінтересована мати більше облігацій, ніж звичайних акцій.

Кошти, зібрані від випуску облігацій, збільшують активи (і фізичний капітал) компанії, але не збільшують її акціонерного капіталу. Тому час­то керівництво компанії за допомогою фінансових операцій викуповує звичайні акції власної корпорації й анулює їх, а витрачені на викуп акцій кошти відшкодовує випуском облігацій. У результаті активи не зміню­ються, акціонерний капітал зменшується, а частка голосів у керівництва збільшується.

Муніципальні облігації. Місцева влада випускає облігації з метою мобілізації коштів, необхідних для фінансування суспільних проектів: будівництва доріг, мостів, автовокзалів, аеропортів тощо. Відповідно до закону, що існує, наприклад, у США, відсотки за муніципальними облігаціями не оподатковуються. Тому інвестори охочіше купують облігації, а муніципальна влада сплачує малий відсоток, що вигідно для обох сто­рін. Відсоток за муніципальними облігаціями нижчий, ніж за казначей­ськими зобов'язаннями такої самої строковості. Власниками муніци­пальних облігацій звичайно є комерційні банки, компанії зі страхування майна і багаті приватні особи.

Казначейські зобов’язання і казначейські облігації уряду. Перші випускаються як середньострокові зобов'язання на строк від одного до 10 років, другі — на строк від 10 до 30 років. Це високонадійні й високоліквідні цінні папери. Вони є фінансовим інструментом для оформлення державного боргу. Велике значення має вторинний ринок казначей­ських паперів. Щодня на цьому ринку у США обертається казначейських паперів на суму понад 50 млрд дол. Тільки такий потужний ринок може взяти на себе функцію регулювання економіки країни в цілому. Тому Центральний банк реалізує свою монетарну політику саме через цей ринок. Відсотки за казначейськими цінними паперами оподаткову­ються. Але інвестори охоче купують їх з огляду на надійність і ліквід­ність. Завдяки цим властивостям відсотки за казначейськими паперами, як правило, невисокі порівняно з іншими зобов’язаннями і найстабільніші в часі.

Заставний кредит— це, по суті, цільова позика під заставу майна, на купівлю якого вона дається. Традиційно заставний кредит видається під фіксований відсоток і амортизується повністю після закінчення стро­ку кредиту. Звичайно строк кредиту встановлюється на 20-30 років.

Ринок заставних кредитів найбільший на ринку капіталу.

Депозитні та ощадні сертифікати- цінні папери, випуск яких може здійснювати лише комерційні банки. Вони представ­ляють собою письмове свідоцтво про депонування грошових коштів і підтверджують право власника на отримання депозиту.

Чек - це письмове доручення банку безвідмовно сплати­ти отримувачу по чеку вказану в ньому суму. В практиці ви­користовуються кілька видів чеків: на пред'явника, іменний (містить ім'я особи, яка отримує суму по чеку), ордерний (ви­писується на користь іншої особи).

Коносамент- документ, який підтверджує право тримача розпоряджатись вантажем, що перевозиться морським транс­портом. Він видається тим, хто транспортує вантаж, відправ­нику після приймання вантажу.

Закладні - є інструментами, що підтверджують права компанії на майно, і за допомогою яких компанія може отримати забезпечену під закладну позику. Найбільш по­ширеними є закладні облігації.

Виділяють так звані цінні папери другого і третього по­рядків. До них відносяться депозитні свідоцтва та варранти.

Депозитне свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує право особи на володіння акціями однієї з іноземних корпо­рацій. Він зберігається в одному з банків і дає право на отри­мання дивідендів, а також на частину активів корпорації у випадку її ліквідації. Депозитне свідоцтво є замінником акцій іноземних корпорацій, що дає можливість доступу корпорацій або громадян на іноземні ринки.

Варранти - є специфічним видом цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігація­ми і дають власникові право на придбання простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого терміну. Це дозво­ляє акціонерному товариству знизити процент регулярних вип­лат по облігаціях чи привілейованих акціях, бо інвестори одер­жують прибуток з різниці курсів простих акцій при її зрос­танні порівняно з обумовленою ціною у варранті.

Стріпи (strips) - це новий фінансовий інструмент, який був введений на лондонських ринках у 1995 році. Він визна­чає специфічну торгівлю окремими частинами цінних паперів – зареєстрованої процентної ставки і основної суми. Наприклад, 10-річна облігація ділиться на 20 піврічних купонів і кінцеве погашення основної суми. Як результат операції стріп, торгів­ля відбувається 21 цінним папером з нульовим купоном та строком погашення в 6, 12, 18 і т.д., місяців.

Похідні цінні папери (деривативи) - це група фінансо­вих активів, які опосередковують обіг інших цінних паперів з метою отримання доходу з коливання цін на біржові актив.

Читайте також:

1. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
2. Активний бюджетний дефіцитхарактеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.
3. Акціонерна форма інвестування
4. Аналіз ризикованості підприємства на основі показників фінансового стану.
5. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
6. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.
7. Аналіз фінансового стану
8. Аналіз фінансового стану торгових підприємств
9. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ
10. Аналітичні методи та інструменти підтримки прийняття управлінських рішень.
11. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків.
12. Бізнес-планування інвестиційного проекту. Розробка планів фінансового проекту

Переглядів: 2774