• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

ЛЕКЦІЯ №1 – СУТНІСТЬ ТА ЗАКОНИ ОРГАНІЗАЦІЇ (2, 2’ год)

План

1. Сутність поняття «організація».

2. Сутність поняття «закон».

3. Система законів організації.

4. Загальні закони організації.

5. Часткові закони організації.

6. Специфічні закони організації.

1. Сутність поняття «організація»

У повсякденному житті ми досить часто звертаємося до слова «організація», використовуючи його у своїй мові як стосовно різноманітних утворень, так і стосовно певних процесів. Так, організацією ми називаємо сільськогосподарське підприємство, оптову базу, страхову компанію, державну установу, католицьку церкву, англійську монархію тощо, маючи на увазі при цьому певне суспільне утворення. Якщо ж ми говоримо про те, що хтось зумів згрупувати людей з певною метою, зміг скоординувати та відрегулювати їх дії у контексті доцільної єдності, то маємо на увазі, що комусь вдалося людей організувати. У цьому випадку ми ведемо мову про організацію як про процес. Однак, мало хто замислюється над питанням походження поняття «організація». А дарма, адже навіть у вчених немає єдиної думки щодо цього. Одні вважають, що поняття «організація» походить від давньогрецького слова «organ» – «знаряддя» або «інструмент», інші – від латинського «organize», що в перекладі означає «повідомляю», «стрункий вигляд», «влаштовую», а ще за однією версією – від французького «organisation»–«устрій», «формування», «взаємозв’язок».

Перший із запропонованих варіантів походження досліджуваного поняття вказує на те, що організація є:

- знаряддям створення товарів і послуг, розвитку трудових ресурсів тощо;

- інструментом забезпечення внутрішньої впорядкованості цілого (певної системи) та досягнення цілі.

Другий – на те, що організація це:

- об’єкт, який має впорядковану внутрішню структуру, утворення з чіткою «стрункою» побудовою: чітко визначеними частинами цілого (для підприємства – це структурні підрозділи, ланки та рівні управління тощо) та взаємозв’язками між ними;

- діяльність по упорядкуванню всіх елементів певного об’єкта в часі і просторі. З цієї точки зору «організувати» означає: налагодити взаємодію, узгодити діяльність більш чи менш диференційованих та автономних частин цілого, упорядкувати відносини у ньому.

Третій – на те, що організація це:

- формування, яке має певну побудову;

- взаємозв’язок складових цілого (певної системи).

Тому наразі різні науки по різному трактують термін “організація”. Однак, найбільш поширеними є ті трактовки, де організація розглядається як:

- певне утворення, що являє собою систему –сукупність взаємопов’язаних елементів (частин цілого), які постійно взаємодіючи, визначають його характер;

- діяльність по упорядкуванню всіх елементів певного цілого в часі і просторі;

- характеристика системи і у цьому змісті означає внутрішню упорядкованість, погодженість, взаємозалежність та взаємодію частин системи як елементів цілого, що обумовлена його побудовою та цілями;

- процес створення, формування діяльності і у цьому сенсі є сукупністю цілеспрямованих дій, що зумовлюють утворення необхідних кількісних і якісних просторово-часових зв’язків.

Наука управління теж передбачає застосування поняття «організація» у декількох випадках. Так, це поняття використовують для визначення:

- внутрішньої упорядкованості, узгодженості, взаємодії більш-менш диференційованих та автономних частин цілого, обумовлених його будовою (як особливого стану цілого і його окремих елементів);

- різновиду суспільної організаційної системи (як певної соціальної чи змішаної системи якою є, наприклад, держава, політична партія, установа, виробничо-господарська організація тощо);

- соціоекономічного утворення з упорядкованою внутрішньою структурою, орієнтованого на досягнення певної господарської, комерційної або некомерційної цілі (як загального поняття будь-якого підприємства, фірми);

- особливої сфери діяльності взагалі та сфери діяльності в управлінні зокрема (наприклад, «організація обслуговування населення» та «організація управлінської праці на підприємстві» відповідно);

- процесу створення структури організації (як послідовності виконання конкретних дій по отриманню частини загального результату організаційної діяльності);

- сукупності процесів, що забезпечують досягнення цілей організаційного утворення здійсненням певного впливу на його робочу силу, засоби виробництва тощо (як виду діяльності, функції управління);

- об’єднання людей, які працюють разом з метою досягнення певних цілей (як групи людей);

- свідомого об’єднання людей, діяльність яких свідомо координується, що діє на основі визначених процедур та правил і спільно реалізує певну програму або виробничо-господарські, комерційні чи некомерційні цілі (як виробничо-господарського, комерційного чи некомерційного утворення).

Останні два з перелічених визначень організації, які використовуються в управлінській науці, дуже схожі за змістом. Однак, у другому з них зроблено акцент на тому, що люди об’єднуються у групи свідомо задля здійснення спільної діяльності по досягненню цілей, яка є керованою і свідомо координованою. Саме це визначення є найбільш близьким для організаційної науки, яка, зараховуючи досліджуване поняття до своїх провідних категорій, зазвичай, розглядає організацію як:

- елемент суспільної системи, найбільш поширену форму людської спільності, первинний осередок соціуму;

- суб’єкт та об’єкт суспільства;

- певний об’єкт як цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів і особлива єдність із зовнішнім оточенням, що має упорядковану внутрішню структуру, в якому поєднуються різноманітні фізичні, технологічні, економічні, правові зв’язки та відносини між людьми;

- різновид суспільних організаційних систем, свідоме об’єднання двох і більше людей, які вважають себе частиною однієї групи, діяльність яких здійснюється на основі загальноприйнятих принципів, визначених процедур і правил та свідомо координується задля спільної реалізації певної програми або цілей, тобто досягнення загальної мети;

- упорядкований стан усіх елементів суспільної організаційної системи як цілого;

- діяльність по упорядкуванню всіх елементів суспільно організаційної системи як цілого в часі і просторі;

- процес упорядкування усіх елементів суспільної організаційної системи як цілого у доцільну єдність;

- сукупність регульованих та самоорганізаційних процесів, які відбуваються у суспільних організаційних системах (від суспільства в цілому, його основних підсистем до первинних державних, муніципальних, громадських і підприємницьких утворень (організацій)) і спрямовані на налагодження взаємодії людей з метою організації спільної діяльності, виробництва матеріальних благ, відтворення самих себе як суб’єктів суспільних змін, тобто на налагодження організаційних відносин як за вертикаллю, так і за горизонталлю (організація і дезорганізація, субординація і координація, упорядкування та узгодження).

Проблема узагальнення різноманітних трактувань терміна «організація» досліджувалася різними вченими, однак, майже всі вони дійшли думки, яку Г.Л. Монастирський сформулював так: існуючі визначення «організації» або взаємодоповнюють одне одного, характеризуючи її як універсальне явище, відображаючи певний стан і процес, або мають вужчий, соціальний додаток стосовно людських організацій.

Отже, під організацією слід розуміти:

- об’єкт (суспільну організаційну систему як ціле) з упорядкованою в часі і просторі внутрішньою структурою, тобто впорядкованим станом його елементів, для якого характерна цілеспрямованість функціонування і розвитку;

- діяльність по упорядкуванню всіх елементів об’єкта в часі і просторі, результатом якого є створення доцільної єдності.

2. Сутність поняття «закон»

У процесі функціонування будь-яких систем виникає велика кількість самих різноманітних стійких і не стійких зв’язків, які при поверхневому розгляді сприймаються як дещо випадкове. Тим не менш, у більшості ці зв’язки підпорядковані певним законам.

Саме поняття «закон» можна визначити як залежність між двома або більше явищами, що має властивості об’єктивності, значимості, стійкості та необхідності. Щоб ця залежність не порушувалася, закон має бути обов’язковим правилом. Так, дійсно: усе живе і неживе на землі підпорядковується законам природи, життєдіяльність людей регламентується законами суспільного розвитку, постановами державної влади та неписаними законами моралі. Тобто окремі люди та їх групи живуть за законами матеріального світу, відомими нам з природничих наук, і діють згідно ряду інших законів, які визначають їх поведінку та відносини між ними.

У повсякденному житті ми часто зустрічаємося з класифікацією законів, згідно якої вирізняються:

- правові закони – залежності, які зафіксовані в законодавчих та інших нормативних офіційно оформлених документах (наприклад, Конституція України – основний закон держави, що має найвищу юридичну силу і встановлює основи політичної, правової та економічної систем нашої країни, кодекс законів про працю в тій чи іншій мірі стосується кожної людини);

- морально-етичні закони – правила поведінки, що являються загальноприйнятою нормою;

- наукові закони – залежності, які отримали визнання серед спеціалістів.

Однак, у науковій літературі часто використовують іншу класифікацію законів, згідно якої вирізняються чотири їх категорії:

- закони природи – математичне вираження якого-небудь природного явища, що здійснюється за відомих обставин з однаковою необхідністю;

- закони науки – знання, що формулюється людьми в поняттях, які відображають об’єктивні процеси, що відбуваються в природі і суспільному житті на мікро- і макрорівнях;

- закони-приписи – норми, правила поведінки, яких людина повинна дотримувати в організації, громадських об'єднаннях (правові, етичні закони);

- закони мислення– правила, застосування яких сприяє досягненню оптимальної розумової діяльності (закони логіки).

Кожна з розглянутих класифікацій законів має право на існування, адже будь-яка система (технічна, біологічна, соціальна, змішана) підпорядкована дії законів природи, однак, коли мова заходить про конкретну систему, то обов’язковим стає виконання ряду інших законів. Так, наприклад, функціонування соціальної системи неможливе без дотримання, крім законів природи, законів суспільства та законів управління.

У контексті нашої дисципліни закони доцільно розуміти як:

- нормативні акти, прийняті і затверджені в установленому порядку найвищими органами державної влади;

Читайте також:

1. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
2. PR-відділ організації: переваги і недоліки
3. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
4. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
5. АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ
6. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
7. Акти з охорони праці в організації.
8. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
9. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
10. Альтернативні теорії вартості
11. Альтернативні теорії капіталу
12. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання

Переглядів: 1398