Система законів організації

Необхідні, істотні, стійкі, такі, що повторюються, відносини між явищами в природі та суспільстві.

Відносини між організаціями і людьми, що працюють в них, складаються у відповідності з соціальними законами. Багато з цих законів фіксуються у формі законодавчих актів або нормативних документів, які визначають поведінку великих груп людей. Однак, на відміну від законів матеріального світу дія одного й того ж соціального закону може мати різний ступінь інтенсивності у однотипних ситуаціях, що змушує нас розглядати соціальний закон не як постійну характеристику або стійкий зв’язок явищ, а як деяку тенденцію, що має певну міру достовірності. Ця особливість дії соціальних законів істотно вирізняє їх від більшості законів, відомих у природничих науках.

Вивчення соціальних законів дає можливість менеджеру скласти уявлення про можливі шляхи досягнення поставленої цілі, покладаючись не лише на власний досвід та інтуїцію, але й з урахуванням досвіду, накопиченого людством за багатовікову історію розвитку організаційних систем.

Стосовно соціальних організацій під законом слід розуміти стійкий, об’єктивний зв’язок явищ або подій, що притаманний достатньо великій кількості організацій і який обов’язково повторюється у схожих умовах. Ці закони мають об'єктивний характер і мають форму загальності, тобто виражають загальні відносини, зв'язки, властиві всім явищам цього роду, класу.

Вияв дії законів стосовно соціальних організацій завжди містить елемент невизначеності, оскільки розвиток організацій тісно пов’язаний з діяльністю людей. Під невизначеністю слід розуміти неповноту або неточність інформації про умови реалізації проекту або рішення, включно з пов’язаними з ними витратами. У ряді випадків ця невизначеність може бути оцінена вірогідністю настання або не настання тієї чи іншої події.

Для оцінки ступеня відхилення поведінки окремої людини чи організації від правил, встановлених соціальним законом, прийнято виділяти три основних типи невизначеностей: невідомість, випадковість і розпливчатість.

Прийняття рішення в умовах невідомості (повної чи часткової) – характерна особливість щойно створеної ділової організації або організації, що освоює новий вид діяльності. Тут відчувається не лише відсутність власного досвіду, а й неможливість скористатися чужим. Можна зустрітися з абсолютною (непереборною) невідомістю, яку в даний час неможливо усунути з об’єктивних причин. До такого виду невизначеності належать форс-мажорні обставини, зміни в політичній ситуації, обвальні зміни цін, страйки, війни, дії ряду державних організацій (в силу їх закритості, а іноді й непередбачуваності поведінки).

Випадковостями в теорії організації прийнято називати фактори, що підпорядковуються соціальним законам і допускають оцінку можливості їх реалізації з використанням методів математичної статистики і теорії ймовірності.

Розпливчатість пов’язана з відносною невизначеністю, що виникає через наявності в законах і описах умов їх дії формулювань, які допускають неоднозначне трактування.

Окрім вказаних особливостей дії соціальних законів стосовно соціальних організацій, слід враховувати ще одну: кожну організацію можна розглядати як об'єднання дрібних підрозділів, а умови застосування і порядок функціонування законів у цих підрозділах можуть відрізнитися деякими деталями.

Закони відіграють вирішальну роль в теорії організації. Теоретичний фундамент цієї дисципліни утворюють закони організації, які:

- сприяють переходу від емпіричного до логічного, професійного методу пізнання;

- дозволяють використовувати в процесах управління конкретними організаціями науково обґрунтовані методи передбачення подальшого раз витку подій;

- дають змогу правильно оцінити ситуацію, що виникає;

- допомагають об'єктивно аналізувати накопичений досвід;

- сприяють підвищенню управлінської культури в організаціях.

Закони організації мають істотні особливості, а саме:

- характеризують загальні зв'язки і відносини в соціальному середовищі;

- виступають в ролі каталізатора суспільного процесу;

- підсилюють свій вплив на діяльність організацій з розвитком суспільних відносин.

До переліку основних законів теорії організації, що мають зовнішню і внутрішню спрямованість, зазвичай, включають: закон синергії, закон інформованості й упорядкованості, закон самозбереження, закон єдності аналізу і синтезу, закон розвитку, закон композиції та пропорційності. Однак, існують різні погляди на класифікацію законів організації. Так, Е. Смирнов виділяє дві групи об'єктивних законів: універсальні і специфічні. Дія універсальних законів поширюється на соціальну, біологічну та частково на технічну системи. До цієї групи належать основоположні та фонові закони. Основоположні – закон синергії, закон самозбереження та закон розвитку. Фонові – закон інформованості-впорядкованості, закон єдності аналізу та синтезу, закон композиції-пропорційності. Специфічні об'єднують низку законів, що стосуються тільки соціальних організацій. У підручнику А. Беляєва і Б. Короткова наголошується, що теорія організації вивчає загальні, часткові та специфічні закони, які знаходять свій прояв в організаціях.

Ці дві класифікації близькі за своїм змістом, але мають різночитання у назвах. Часткові закони другої класифікації рівнозначні специфічним першої, а специфічні другої класифікації близькі за своєю сутністю до фонових першої. На думку Г. Монастирського, доцільно об'єднати цих два підходи, в результаті чого отримаємо таку класифікацію: загальні закони, часткові, що діють в певній ситуації, та специфічні, що діють в одній, специфічній сфері (рис. 1).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ	\|	Загальні закони є універсальними і діють у всіх матеріальних системах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.