Теорія рішень

Моделювання при прийнятті управлінських рішень: поняття та підходи.

Методи та способи прийняття управлінських рішень.

Багато аспектний підхід до прийняття управлінських рішень.

Теорія рішень

3.5. Мистецтво прийняття управлінських рішень: нестандартні підходи.

Практика прийняття різноманітних рішень нараховує тисячоліття, однак до сьогоднішнього дня фундаментальна теорія рішень не сформувалася. Проблема прийняття ефективних рішень цікавила ще античних філософів. Давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.) розробив вчення про силогізм, обґрунтував твердження про те, що в процесі міркування не можна підмінювати один предмет думки іншим, одночасно визнавати два висловлювання, що виключать одне одного, тощо.

Англійський філософ-матеріаліст Ф. Бекон (1561-1626 рр.) - розробив метод дедукції і довів, що в процесі пізнання можна рухатись не лише від загального до часткового (як це робив Аристотель), а й від часткових міркувань до загальних висновків.

У формування теорій рішень чималий внесок зробив французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650 рр.), який сформував відомі правила:

1. Не приймати за істинне що б там не було, поки ти не визнаєш постійності й упередження в своїх судженнях.

2. Вважати правильним тільки те, що є абсолютно зрозумілим і визначеним, а також ніяк не може бути піддане сумніву.

3. Розчленовувати кожну частину цілого, яке підлягає дослідженню, на стільки елементів, скільки можливо та доцільно для правильного вирішення питання,

4. Керувати ходом своїх думок так, щоб, починаючи з найпростішого та легко пізнавального поступово приходити до пізнання найскладнішого.

5. Завжди робити перелік настільки повним і огляд усього, що підлягає дослідженню, настільки вичерпним, щоб досягти абсолютної впевненості в тому, що нічого не пропущено.

Питаннями подальшої розробки та розвитку теорії прийняття рішень займаються економісти, юристи, філософи, кібернетики, математики, соціологи, психологи та ін. Окремі з них розглядають теорію прийняття рішень у сфері менеджменту як самостійну наукову дисципліну. Існують також й інші трактування теорії прийняття рішень. У вузькому розумінні -це статистична теорія, в якій розробляється чіткий апарат вибору найкращого з певної кількості альтернативних рішень в умовах невизначеності та ризику. Нерідко теорія прийняття рішень розглядається як сукупність формальних прийомів оптимізації рішень.

За більш широким тлумаченням В.Г. Шорина, теорія прийняття рішень включає дослідження операцій, математичний аналіз, моделювання, а також евристичні методи обґрунтування рішень і теорію ігор.

Крім теорії ігор, лінійного динамічного програмування та інших розділів прикладної математики, американські вчені Ст. Бір і М.Старр складовими кількісної теорії прийняття рішень вважають також системний аналіз, імітаційне моделювання, методи експерементних оцінок.

Американський спеціаліст з менеджменту І.Морріс розглядає теорію прийняття рішення, ґрунтуючись на відомій теоремі Байеса. Такий підхід дозволяє використовувати в управлінні деякі методологічні принципи природних наук, коректувати міркування щодо прийняття рішень в міру накопичення практичного досвіду.

Теорії управлінських рішень присвячені численні публікації академіка НАН України М.Г. Чумаченка, в яких особливий наголос робиться на кібернетичних аспектах проблеми прийняття рішень: інформаційному забезпеченні управлінського процесу, оптимізації управлінських рішень, автоматизації процесів менеджменту.

При детальному розгляді змісту теорії рішень її складовими слід вважати питання технології розробки рішень (організації, послідовності робіт при розробці рішень), інформаційне забезпечення процесу підготовки рішень, основи логіки мислення та пізнання), основи психології (усвідомлення та ідентифікація проблеми, генерування альтернативних рішень), якісну оцінку та кількісне обґрунтування рішень, раціональне поєднання логічних і математичних методів у процесі розробки рішень, питання механізації й автоматизації розрахунків і процесів розробки рішень в цілому.

Останнім часом в Україні велика увага приділяється системному аналізу та підходу до розробки рішень, створенню прикладних моделей і методик. Системний аналіз ґрунтується на дедукції, що передбачає аналіз складних систем як єдиного цілого. При цьому на перший план висуваються не стільки математичні, формалізовані методи, скільки сама логіка системного аналізу, упорядкування процедури прийняття рішень.

У практиці сучасного управління почали застосовуватися нові прийомі кількісного аналізу ("дерево рішень", оцінка можливостей), а також евристичні методи, що ґрунтуються на використанні неповної інформації (знань) і екстраполюванні її на об'єкт, що вивчається.

Новим напрямом в американській теорії управління є "школа прийняття рішень" на стику теорії організації, економіки, соціології та моделювання організаційних систем.

На відміну від досліджень 60-х років, нині в окремих публікаціях американських учених (Р. Акофф, Дж.Форрестер та ін.) йдеться про недоцільність, надмірність математизації управлінських рішень, про відмову від суворого обґрунтування "жорстких" моделей і заміну їх м'якими, про необхідність розробки спеціальних "методів творчості" для пошуку ідей і прийняття кращих рішень.

Спробою побудови єдиної теорії прийняття рішень є теорія корисності (Дж. фон Нейман і С. Моргенштерн). її зміст випливає з припущення, що характер рішень залежить від переваг логічних висновків особи, яка приймає рішення. Корисність розглядається як приведений показник, що відображає втрати або виграш у результаті прийняття певного рішення.

В роботах Г. Кунца і С. Донела викладені нові підходи до прийняття рішень в умовах невизначеності, надається особлива увага аналізу ступеня ризику, "дереву рішень" і теорії переваг. Автори окреслюють підходи до прийняття рішень, роблять особливий акцент на дослідницько-аналітичному підході, методах оцінки альтернатив з урахуванням висунутих цілей, програмах управління за цілями або результатами.

Поглибленому розумінню процесу прийняття управлінських рішень сприяють наукові дослідження французького вченого Б. Гурнея. Він виділяє чотири основних елементи, що характеризують рішення:

1) наявність вибору, коли особа, що приймає рішення, має декілька варіантів можливої поведінки;

2) вибір повинен бути свідомим, тобто ґрунтуватися на розумовому процесі (інстинктивний акт або непродумана, імпульсивна дія не є рішенням);

3) вибір повинен бути орієнтованим на одну або декілька цілей;

4) вибір повинен завершуватися дією, тобто рішення як розумовий акт і акт волі повинно викликати ланку цілеспрямованих дій, спрямованих на його здійснення.

Проте існує ще певний розрив між теоретичними розробками різних аспектів процесу прийняття рішення та методами, що використовуються на практиці. Більшість моделей, запропонованих науковими працівниками, стосується прогнозування та планування перспективних рішень переважно в межах автоматизованих систем управління. Водночас гострою є проблема розробки методології прийняття тактичних і оперативних рішень, на підготовку яких витрачається більша частина робочого часу керівника, а також чіткого формулювання технології управління, включаючи процедури розробки прийняття ефективних рішень та їх виконання.

Треба мати на увазі, що прийняття правильного рішення - проблема дуже складна, оскільки не завжди можна скористатися попереднім досвідом (зокрема через невпевненість в аналогічності ситуацій). Не завжди вдається точно оцінити результати прийнятого рішення, часто має місце великий розрив між процесами прийняття рішення та можливістю проаналізувати їх результативність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методичні прийоми і способи системного аналізу	\|	Багатоаспектний підхід до прийняття управлінськихрішень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.