• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ОСОБА ЯК СУБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

1. Соціологічне поняття особи, її структура.

2. Соціологічні теорії особи.

3. Соціалізація особи як процес.

4. Соціальна типологія особи.

1.Проблема людини, особи є однією з фундаментальних міждисциплінарних. З давніх часів вона розглядається представниками різних наук. Накопичено величезний теоретичний і емпіричний матеріал, але і сьогодні ця проблема залишається найскладнішою, самою непізнаною. Адже недарма мовиться, що кожна людина вміщає в собі Всесвіт.

Кожна людина тисячами ниток, видимих і невидимих, пов’язана із зовнішнім середовищем, суспільством, поза яким не може сформуватися особистість. Саме це – взаємодію індивіда і суспільства розглядає соціологія, а стосунки «суспільство-особа» – є базовим соціологічним відношенням.

Людина як біологічний вид існує понад 3 млн. років. Увесь цей час тривала її біологічна еволюція. Сучасна людина (за класифікацією Карла Ліннея – людина розумна) як окремий вид сформувалася приблизно 200 тис. років тому: саме тоді оформилися ті фундаментальні ознаки, які відрізняють людину від тварин (прямоходіння, великий об’єм мозку, мислення, мова, оволодіння знаряддями праці і вогнем, триваліший період дитинства тощо).

Фундаментальні ознаки, які відрізняють людину від тварин послужили підставою переходу від біологічної до культурної еволюції. Все, що створено Ноmо sаріеns, пов’язане не з біологією, а з культурою й суспільством. Можна сказати, що починаючи з цього часу у людини, як біологічної істоти, формується її індивідуальність, яка пізніше виростає в особистість.

Особа, індивід, людина – ці близькі, але не тотожні поняття, тому вони є об’єктами різних наук: біології і філософії, антропології і соціології, психології і педагогіки.

Поняття людина вживається для характеристики властивих всім людям якостей і здібностей. Це поняття вказує на наявність такої особливої спільноти, що історично розвивається, як людський рід. Людина розглядається як вид, що представляє вищий ступінь еволюції життя на Землі, як складна система, в якій сполучене біологічне і соціальне, тобто як біосоціальна істота. Одиничним представником людського роду, конкретним носієм рис людини є індивід. Він унікальний, неповторюваний. Разом з тим він універсальний, адже кожна людина залежить від соціальних умов, середовища, в якому живе, людей, з якими спілкується.

Поняття «індивідуальність» є похідним від поняття «індивід» і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, своєрідне, чим один індивід відрізняється від іншого. Ці відмінності можуть бути абсолютно різними, починаючи від природних рис, особливостей поведінки та закінчуючи манерою ходи чи специфікою одягу. Це поняття надзвичайно поширене в психології, у соціології ж його застосування обмежене.

Особа– стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких людина належить. Індивід є особою постільки, наскільки у відносинах з іншими (у рамках конкретних соціальних спільнот) він виконує певні функції, реалізує в своїй діяльності соціально значущі властивості і якості. Можна сказати, що особа – це соціальна модифікація людини: адже соціологічний підхід виділяє в особі соціально-типове.

Індивід стає особою тоді, коли він, взаємодіючи із суспільством через конкретні соціальні спільноти, групи, інститути, реалізує соціально значимі властивості, соціальні зв’язки.

Визнаючи за кожною людиною право вважатися особистістю, разом із тим говорять про яскраву, видатну, або пересічну особистість, аморальну чи високоморальну особистість тощо.

У момент народження дитина ще не є особистістю, вона є всього лиш індивідом. Щоб стати особистістю, людина має пройти певний шлях розвитку. Необхідною умовою цього розвитку є наявність соціального середовища, світу культури із яким дитина взаємодіє. Дитина, яка виховується у людському суспільстві, включена в соціальні зв’язки і взаємини, які з часом розширюються й поглиблюються. Разом з тим, відомо, що у випадку важкого психічного захворювання може наступити розрив, розпад соціальних зв’язків і тоді індивід втрачає ознаки особистості. Або, наприклад, дитина, вихована серед тварин (феральні діти, ферали), так і не стає особистістю.

У 1920 р. в Індії було знайдено двох дівчаток, які були виховані вовками. Одній з них на вигляд було років сім-вісім, іншій – приблизно два. їх пізніше назвали Камала й Амала. Молодша з дівчаток скоро після повернення до людей померла, а старша – Камала – прожила ще десять років. Спостерігачі відзначали, що, незважаючи на деяку адаптацію до навколишніх соціальних, людських умов, поведінка дівчинки більше нагадувала поведінку вовка (легкість пересування на чотирьох кінцівках при небажанні прямоходіння, відмова носити одяг, хлебтання, а не пиття води, чудово розвинутий нюх і навіть виття на місяць уповні). Весь словниковий запас, засвоєний Камалою за час перебування серед людей, складав близько сорока слів, хоча вона використовувала звуки подібні на гарчання чи скавуління для позначення певних своїх потреб. Інакше кажучи, людський розум у цієї дівчини так і не сформувався – не лише на рівні інтелекту, але навіть на рівні елементарного здорового глузду.

Отже, тільки життя у суспільстві дає людям можливість творити і пізнавати культуру. Приклад феральних дітей переконує, що людина, позбавлена сім’ї, яка проживає поза державою, нацією, професійними зв’язками, поза суспільством, не здатна розвинути своєї особистості як істота суспільно-моральна.

Людина стає особою, вступаючи у суспільні відносини, у зв’язок з іншими людьми. У цих зв’язках і відносинах індивід набуває різноманітних суспільних властивостей і таким чином поєднує в собі індивідуальні і суспільні якості. Людина стає персоніфікованим носієм соціальних якостей, особою.

Особа посідає певне положення в системі суспільних відносин, належить до певного класу, соціального шару, групи. Відповідно до свого соціального статусу особа грає певні соціальні ролі.

Своєрідність соціологічного підходу до людини характеризується тим, що вона вивчається перш за все як соціальна істота, представниця соціальної спільності, носій характерних для неї соціальних якостей. При дослідженні процесів взаємодії людини і соціального середовища особа розглядається не тільки як об’єкт зовнішніх дій, але головним чином як соціальний суб’єкт, активний учасник суспільного життя, що має власні потреби, інтереси, устремління, а також здібності і можливості здійснювати власний вплив на соціальне середовище.

На відміну від психологічного аналізу, коли на перше місце висувається індивідуальне в особі, соціологів цікавить соціально типове, таке, що характеризує її включеність в суспільство, соціальні групи, організації та інститути. Соціолог досліджує особу під кутом зору її участі в економічному житті, тобто його увага звернена на трудову діяльність людини (інтерес до праці, її змісту, характеру, результату, установка на працю і т. ін.).

З погляду політичного життя соціологію цікавить перш за все людина-громадянин. Включення особи в духовне життя соціолог розглядає крізь призму культури (хоча в інших випадках остання виступає як «міряло» осіб). Все це складає умови буття особи в суспільстві.

Як видно, соціологів цікавлять соціальні аспекти життєдіяльності людини, закономірності її спілкування і взаємодії з іншими людьми, групами і суспільством в цілому. Проте інтереси соціологів не обмежуються лише соціальними властивостями людини. У своїх дослідженнях вони враховують і вплив біологічних, психологічних і інших властивостей.

Який же зміст вкладається в поняття «особа»? Відразу виникає ряд питань: чи кожен індивід – особа, які критерії, що дають підставу вважати індивіда особою, чи зв’язані вони з віком, свідомістю, етичними якостями і так далі. Визначення особи, що найбільш часто зустрічаються, як правило, включають наявність стійких якостей і властивостей індивіда, який розглядається як відповідальний і свідомий суб’єкт.

Але це знову породжує питання: «Чи є особою безвідповідальний або недостатньо свідомий суб’єкт?», «Чи можна вважати особою дворічну дитину?».

Індивід є особою тоді, коли він у взаємодії з суспільством через конкретні соціальні спільності, групи, інститути реалізує соціально значущі властивості, соціальні зв’язки. Таким чином, найбільш широке «робоче» визначення особи можна сформулювати так: особа – це індивід, включений в соціальні зв’язки і відносини.

Однак було би помилкою повністю ігнорувати роль біологічного фактора у розвитку особистості. Адже те, що люди, виховані серед звірів ставали на них подібними свідчить про здатність людей навчатися. Крім того, «феральні діти» користувалися засобами, властивими тільки людям: вживали різних звуків для позначення певних ситуацій, а це можна вважати за спроби творення певної парамови, що притаманне тільки людині. Тобто, можемо припустити, що «феральні діти», як і кожен представник їхнього біологічного виду, мали закладену самою природою здатність сприймати культурну спадщину, а відтак – дальше її творити і передавати.

Цікавий експеримент був поставлений на початку 30-х рр. минулого століття американськими вченими, подружжям Келлог, і описаний ними у праці «Мавпа і дитина». Вони намагалися з’ясувати, чи може мавпа – найподібніша до людини тварина – сприймати і передавати людську культуру. Для цього вони виховували власну дитину разом з малим шимпанзе. Експеримент почався, коли їхньому синові було 10 місяців, а мавпенятку – сім з половиною. Обидва виховувалися абсолютно однаково – те саме їли, разом спали, бавилися. Мавпеня виявилося міцнішим фізично і швидше ніж людська дитина навчилося їсти ложкою, пити зі склянки, відкривати двері тощо. Проте воно так і не змогло навчитися говорити та мислити.

Отже, біологічний фактор також відіграє важливу роль у становленні особистості.

Протягом XIX ст. навіть домінувала точка зору про визначальність спадковості, біологічних задатків у розвитку особистості: сім’я, гени визначають чи буде людина геніальною особистістю, чи пересічним індивідом, філантропом чи злочинцем. У XX ст. ця точка зору була переосмислена. Однак остаточно ця проблема не вирішена й сьогодні.

При вивченні людської особистості доцільно враховувати такі рівні її прояву:

· біологічний – те, що розвивається в людині незалежно від впливу на неї інших людей, те, що притаманне людині, як представникові певного біологічного виду;

· спадковий – те, що розвивається на базі генного фонду її батьків;

· соціальний – набуте людиною у процесі соціалізації, спілкування і взаємодії з іншими людьми.

Біологічний фактор і спадковість не може повністю створити особистість, так само як ні культура, ані соціальний досвід не передаються з генами.

Однак, біологічний фактор необхідно враховувати, оскільки завдяки йому створюється незліченна різноманітність людських темпераментів, характерів, здібностей, які надають кожній особі неповторної індивідуальності, створюють її унікальність.

Спадковість також відіграє важливу роль. Наприклад, родичами були Шеллінг, Шіллер, Гегель і Макс Планк – у них був спільний предок Йоган Вант, який жив у XV ст. Німецький революціонер Карл Лібкнехт – нащадок лідера німецької реформації Мартіна Лютера. Спільний предок – адмірал Головнін – був у Олександра Пушкіна і Льва Толстого; Микола Миклухо-Маклай, відомий етнограф, нащадок козацької старшини, був далеким родичем Адама Міцкевича та Йоганна Вольфганга Гете.

Отже, особа – найбільш складний об’єкт, оскільки вона, знаходячись мовби на межі двох величезних світів – біологічного і соціального, вбирає всю їх багатоплановість і багатовимірність. Суспільство як соціальна система, соціальні групи і інститути не володіють таким ступенем складності, бо вони суто соціальні утворення.

Представляє інтерес запропонована сучасними вітчизняними авторами структура особи, що включає три компоненти: пам’ять, культуру і діяльність. Пам’ять включає знання і оперативну інформацію; культура – соціальні норми і цінності; діяльність – практичну реалізацію потреб, інтересів, бажань особи.

У структурі особи знаходить своє віддзеркалення структура культури, усі її рівні. Звернімо особливу увагу на співвідношення сучасної і традиційної культури в структурі особи. У кризових, екстремальних ситуаціях, що безпосередньо зачіпають «вищий» культурний шар (сучасну культуру), може різко активізуватися традиційний шар, висхідний до далеких часів. Це спостерігається в суспільстві, коли в умовах розхитування, ломки ідеологічних і етичних норм, цінностей радянського періоду відбувається не просто пожвавлення, а бурхливе зростання інтересу не тільки до релігії, але і до магії, марновірства, астрології і так далі.

«Пошарове» зняття пластів культури має місце при деяких психічних захворюваннях.

Нарешті, аналізуючи структуру особи, не можна обійти питання про співвідношення індивідуального і соціального. У цьому плані особа є «живою суперечністю» (М. Бердяєв). З одного боку, кожна особа унікальна і неповторна, вона незамінна і безцінна. Як індивідуальність особа прагне до свободи, самореалізації, до відстоювання свого «Я», свого «самозвеличення», їй іманентно властивий індивідуалізм. З іншого боку, як соціальна істота особа органічно включає колективізм, або універсалізм.

Це положення має методологічне значення. Суперечки про те, що кожна людина за природою індивідуаліст або колективіст, не стихають з давніх часів. Захисників як першої, так і другої позицій достатньо. І це не просто теоретичні дискусії. Ці позиції мають вихід безпосередньо в практику виховання. Ми багато років наполегливо виховували колективізм як найважливішу якість особи, піддаючи анафемі індивідуалізм; по іншу сторону океану ставка зроблена на індивідуалізм. Який же результат? Доведений до крайності колективізм призводить до нівелювання особи, до зрівнялівки, але нітрохи не краща інша крайність.

Очевидно, вихід у підтримці оптимального балансу іманентно притаманних особі властивостей. Розвиток і розквіт індивідуальності, свобода особи, але не за рахунок інших, не у збиток суспільству.

Таким чином, найповніше структуру особи можна представити як сукупність наступних елементів:

· соціальна пам’ять;

· культура;

· діяльність;

· досвід (уміння, знання, навички, звички);

· особливості віддзеркалення дійсності (особливості мислення, пам’яті, сприйняття, відчуття, уваги; емоційних процесів – емоцій, відчуттів та ін.);

· особисті якості (переконання, світогляд, інтереси);

· біологічні характеристики (протікання нервових процесів – збудження, гальмування і т.п.; особливості, властиві певній статі і віку).

2. Розглянемо найбільш відомі соціологічні концепції особи.

Читайте також:

1. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
2. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
3. Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
4. Аналіз розв’язків спряжених економіко-математичних задач
5. Аудит розрахунків із підзвітними особами.
6. Аудиторська фірма — юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність.
7. Б/. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права.
8. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків.
9. Банки як суб’єкти підприємницької діяльності.
10. Біохімічна ОБГРУНТУВАННЯ МЕТОДИКИ занять фізичною культурою і спортом з особами різного віку та статі
11. Бухгалтерський облік як інформаційне джерело системи управління суб’єктом господарювання
12. Бюджетна заборгованість із соціальних виплат

Переглядів: 1210