• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Напрямки розвитку сучасного виробництва.

Технологічні етапи поліграфічного виробництва.

Поліграфія та продукція поліграфічного виробництва.

Зростання обсягу інформації, що накопичується і використовується людиною і суспільством в цілому за останні десятиліття є очевидним. Головна задача поліграфії полягає у переробці інформації і її розповсюдженні. Через обмін інформацією люди вступають у комунікаційні відносини. Люди спілкуються через візуальні і/або аудитивні інформаційні джерела інформації, інакше середовища. Сучасні комунікаційні засоби мають різний вигляд. Залежно від того на які органи вони діють, вони діляться на три основні типи:

Першою системою комунікаційного зв’язку були друковані видання. Вони охоплювали також копіювання, розповсюдження і зберігання інформації. Друкарська продукція у минулому столітті була єдиним носієм візуальної інформації, наприклад, законів, новин, думок і ідей. У нашому столітті багатократне збільшення споживачів, конкуренція і високоефективна техніка привели до збільшення росту друкарської продукції. Сучасна поліграфія старається відповідати швидкостям розповсюдження інформації електронними засобами. В складальних і репродукційних процесах використовують електронні засоби переробки інформації. Високопродуктивні фотоскладальні системи здатні сьогодні обробити до десяти мільйонів друкарських знаків на годину. В останні роки швидко розвивається оперативна поліграфія, яка намагається поєднати в собі досягнення обчислювальної техніки та новітніх інформаційних технологій. Проте розвиток її на сьогодні проходить не зовсім цілеспрямовано і науково обгрунтовано.

Візуальні джерела (наприклад, зовнішня реклама), звукові (наприклад, реклама на радіо) і аудіовізуальні (наприклад, реклама на телебаченні) з одної сторони, обмежують одна одну, а з іншої – конкурують одна з одною. На сьогоднішний день головними конкурентами поліграфії є радіо і телебачення, які мають переваги як у швидкості передачі інформації, так і в актуальності.

В галузі переробки інформації, зберіганні і передачі інформації у поліграфії появились сучасні конкуренти, нові джерела інформації. Це спеціальні процеси в галузях фототехніки, відеотехніки, техніки передачі новин, а також EDB (електронні засоби переробки інформації).

Мікрофотографія. Об’єм візуальної, текстової і графічної інформації можна значно зменшити. Носіями інформації у цьому випадку є мікрофільм у вигляді ролику чи окремих плоских кадрів різного формату.

Відеотехніка. Під відеотехнікою розуміємо збір, обробку і передачу аудіовізуальної інформації. В якості накопичувачів інформації використовуються магнітні відеоролики і відеокасети. Передатчиком служить відеомагнітофон, який підключають до телепрограм, які після запису можуть бути відтворені на екрані телевізора.

Системи з компакт-дисками. В цих видах відеотехніки використовуються друкарські форми, зовнішнє схожі з фотопластиною. На пластині записуються відео- і звукові сигнали. Ці сигнали вловлюються спеціальними пристроями і передаються на екран. Найбільш відпрацьована на сьогодні система – це Lazer-Vision – лазерне відео, що використовується при демонстрації кінофільмів, учбових програм, спецкурсів.

Екранний текст. В системах екранного тексту встановлюється зв’язок телеприймача з телефоном. Додатково в систему можуть бути вмонтовані модем, що перетворює сигнали, і декодер, вмонтований в телеприймач і перетворюючий сигнали в екранний текст.

А ще кабельне телебачення, телегазети, розгалужені комунікації та інше.

Порівняно із розглянутими системами поліграфічна продукція має ряд переваг:

1. Суттєва економія при фіксуванні інформації на друкарських матеріалах.

2. Постійна готовність друкарської продукції до використання без додаткових засобів (приладів) при її використанні.

3. Можливість оформлення та зміни виду продукції до і під час її виготовлення.

4. Є можливість багаторазового використання.

5. Доповнення і поглиблення інформації.

Для кращого розумінні необхідно визначитись з окремими базовими поняттями, що існують в поліграфії.

Поліграфічне виробництво – це процес, який включає сукупність різних засобів, що використовуються для друкарського розмноження текстової і графічної інформації у вигляді книг, газет, журналів, репродукцій і іншої друкарської продукції.

У видавничо-друкарській справі терміном поліграфія (грец. poligraphia om polys – багато і grapho – пишу) називають не лише сукупність технічних засобів розмноження інформації друком, але і галузь народного господарства – поліграфічна промисловість.

Друк – це багаторазове одержання ідентичних відбитків тексту і зображень шляхом перенесення фарбового шару, у більшості випадків з друкарської форми, на матеріал, що задруковується: папір, картон, полімерну плівку, фольгу і т.д. Базою друкарського процесу є друкарська форма, на якій формується зображення з фарби.

Друкарська форма – це носій графічної інформації (тексту і зображень), призначених для поліграфічного розмноження. Вона являє собою як правило пластину (рідше циліндр), на поверхні якої знаходяться друкарські і пробільні елементи. Друкарські елементи – це ділянки форми, на які в процесі друку наноситься фарба з подальшою її передачею на задруковуючий матеріал. Пробільні елементи – це ділянки, що не сприймають фарбу, в результаті чого поверхня задруковуючого матеріалу, що відповідає цим ділянкам, не буде покрита фарбовим шаром.

Важливий історичний етап – винайдення друкарської форми. В найпростішому випадку її виготовляли із попередньо виготовлених елементів для кожного знаку (букви) – літер. Кожна літера – це металевий брусок з рельєфним зображенням тої чи іншої букви чи якого-небудь знаку. Переваги складальної форми – простота її виготовлення з готових елементів, які можна повторно використати для відтворення різних текстів. Можна відзначити, що помилкову літеру замінити простіше (для процесу набору тексту з окремих літер), чим виправити помилку у формі, яка являє собою одне ціле, наприклад, вигравіруваний на дошці текст (для ксилографії), як практикувалось до винайдення літер.

Поступово способи набору змінювались: після ручного було винайдено машинописний, фотографічний, комп’ютерний види набору. Але суть процесу залишилась така ж.

В давнину для друку зображень використовували друкарські форми, які виготовлялись гравіруванням. Гравери вирізали зображення на гладкій поверхні будь-якого матеріалу (дерева, металу, каменя). Частина поверхні матеріалу видалялась, а поверхня, що залишилась створювала друкарські елементи. На них наносили тонкий однаковий шар фарби і приводили в контакт з папером під тиском. Як для тексту, так і для штрихових (зображень, що складаються з окремих ліній і плашок) достатньо нанести на друкарські елементи форми однаковий шар фарби, щоб отримати якісне зображення на відбитку.

Для друку півтонових зображень (зображення, що складаються з ділянок, що мають всі тональні переходи кольору – від білого до максимально чорного чи будь-якого іншого кольору був винайдений глибокий друк, при якому гравери заглиблювали друкарські елементи. Глибина друкарських елементів гравірувалась по-різному, і кількість фарби, що заповнювала елементи теж була різною. Відповідно і кількість фарби, що переходить на папір буде різним для різних ділянок зображення. Таким чином, при глибокому друці одержували на відбитку напівтонові зображення.

Довгий час художники створювали оригінали для поліграфії, перемальовуючи напівтонові зображення і перетворюючи їх в штрихові, якщо треба було друкувати ці зображення способом високого, плоского чи трафаретного друку. Проблема перетворення півтонових зображень в штрихові була технологічна вирішена з винайденням процесу растрування. Процес растрування і використання поліграфічних растрів (скляні пластини чи плівки з нанесеним на них непрозорими чи напівпрозорими структурами) проводять при репродукціюванні півтонових зображень в фотоапараті чи контактно-копіювальному пристрої.

Зараз при електронному раструванні формування растрових елементів проводять за допомогою спеціальних програм. Кожний растровий елемент утворюється об’єднанням декількох пікселів (піксел – найменший елемент поверхні візуалізації, наприклад, екрану монітора, якому можуть бути незалежно задані колір, інтенсивність і інші параметри зображення). Кількість пікселів, що утворюють растровий елемент, залежить від величини яскравості (оптичної густини) растрованого півтонового зображення в даній ділянці.

Винайдення поліграфічних растрів і використання технології фотомеханічного растрування було технолічним проривом в поліграфії. За ними пішов бурхливий розвиток офсетного і високого способів друку.

Нанесення фарби в процесі друку лише на друкарські елементи форми забезпечується завдяки їх просторовому розділенню чи створенню різних фізико-хімічних чи інших властивостей друкарських і пробільних елементів.

Самий простий спосіб передачі фарби на задруковуючу поверхню – підняті та заглиблені ділянки друкарської форми. Таким чином одержують форму високого способу друку. На підняті (друкарські) ділянки такої форми наноситься фарба, яка переноситься потім на папір. Тобто, друкарська форма високого способу друку має просторове розділення друкарських і пробільних елементів: рельєфні друкарські елементи знаходяться в одній площині, а пробільні заглиблені на різну величину, залежно від їх площі.

Пізніше були винайдені глибокий і плоский (офсет) способи друку.

Спосіб друку із заглибленими ділянками форми одержав назву глибокий друк. У цьому способі друку є також просторове розділення пробільних і друкарських елементів. Друкарські елементи заглиблені на різну чи однакову величину. Друкарська форма глибокого способу друку, як правило, виготовляється на циліндрі. В процесі друку малов’язка друкарська фарба спочатку наноситься на всю поверхню форми, а потім спеціальний ніж (ракель) знімає повністю фарбу з пробільних елементів і надлишок з друкарських елементів. Таким чином фарба залишається лише у комірках. Її товщина на відбитку може бути однаковою чи різною.

Пізніше стали використовуватися способи, при яких розділення поверхні друкарської форми на пробільні і друкарські елементи здійнюється хімічними (в офсетному способі), електростатичними (в електрографії і електрофотографії), електромагнітними (в магнітографії) методами. Був винайдений і спосіб друку, при якому друкарська форма – сітка із закритими в окремих ділянках комірками і друкарська фарба в процесі друку проходить крізь відкриті ділянки, переходячи на будь-яку поверхню досить товстим шаром. Цей спосіб друку відомий як трафаретний спосіб друку чи шовкографія.

Для друкарського процесу необхідні, крім друкарської форми, задруковуючий матеріал (як правило це папір), а також друкарська фарба і друкарське обладнання.

Перенесення фарбового зображення з різних друкарських форм на задруковуючий матеріал (папір) відбувається, як правило, в результаті тиску. При цьому друкарська форма закріплюється на циліндрі, а інший циліндр здійснює тиск. В процесі друку під тиском фарба може переходити через проміжну еластичну пластину.

У першому випадку папір безпосередньо контактує з друкарською формою і фарба під тиском переходить з друкарських елементів на папір, утворюючи відбиток. При цьому зображення на формі має бути дзеркальним. Такий спосіб передачі зображення широко використовується у високому і глибокому способах друку, рідше в офсетному.

У другому випадку друкарська форма в процесі друку безпосередньо не контактує із задруковуючим матеріалом, а контактує з еластичною (гумовою) пластиною, яка приймає на себе фарбу з друкарських елементів форми, а потім передає її на папір. При цьому зображення на друкарській формі має бути прямим. Такий непрямий спосіб друку називається офсетним. Він використовується перш за все у плоскому друці, рідше – у високому (високий офсетний), і ще рідше у глибокому (глибокий офсетний) способах друку. Необхідність використання офсетного способу переносу фарби перш за все у плоскому способі друку викликано тим, що в процесі друку гідрофільні і олеофільні плівки друкарської форми дотикаються не з відносно жорстким папером, а з гумовою пластиною. Завдяки чому зменшується необхідність створення високого тиску і збільшується тиражостійкість друкарських і пробільних елементів форми. Крім розглянутих основних видів друку у поліграфії використовуються і розробляються їх різновиди – спеціальні способи друку.

Кожен із розглянутих способів друку має свої переваги і недоліки. Вибір того чи іншого способу друку для видання продукції визначається багатьма факторами:

· видом продукції;

· часом її випуску;

· вимогам, що висуваються до конкретної продукції;

· економічними показниками;

· оснащеністю поліграфічного підприємства і т.д.

Виробництво друкарської продукції у більшості випадках складається з трьох чи чотирьох окремих чи взаємопов’язаних процесів:

1. обробка текстової і образотворчої інформації – оригіналів, які підлягають поліграфічному відтворенню (оригінал від лат. originalis – першочерговий, початковий). В результаті виконання цього процесу одержують негативи чи діапозитиви на прозорій основі, що містять інформацію друкарських форм;

2. виготовлення з негативів чи діапозитивів комплекту друкарських форм, необхідних для розмноження інформації;

3. друк тиражу – одержання з друкарських форм певної кількості ідентичних віддрукованих аркушів, зошитів чи газет, що і є розмноженням інформації;

4. виконання брошувальних чи брошувально-палітурних процесів (виготовлення брошур, журналі, книг чи окремих елементів) чи ж у деяких випадках – обробних процесів (лакування віддрукованих аркушів і т.д.). На цій стадії продукція набирає зручний для використання інформаційний вигляд. Перші два процеси називають додрукарськими процесами, третій і четвертий можуть виконуватися як єдиний процес на спеціалізованому обладнанні.

Схематично це представлено на рис.1.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
9. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
10. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
12. Аналіз результатів національного виробництва.

Переглядів: 956