ДИНАМІКА ФІЗІОЛОГІЧНИХ СТАНІВ ОРГАНІЗМУ ПРИ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Під час тренувальних занять та змагань в змінах функціонального стану організму людини виділяють три періоди: передстартовий, основний та відновлювальний.

Передстартовий стан.У передстартовому стані, що виникає за декілька хвилин або годин до початку змагань, зростають частота серцевих скорочень, систоличний об’єм та хвилинний об’єм кровообігу, підвищується артеріальний тиск, зростають легенева вентиляція, енерговитрати, температура тіла.

Передстартові зміни функцій являються умовно-рефлекторними реакціями. Вони підготовлюють організм в цілому до майбутньої роботи та прискорюють процеси впрацьовування. Обумовлені ці зміни підсиленням діяльності симпато-адреналової системи, про що свідчить підвищення концентрації норадреналіну та адреналіну в крові ще до початку роботи.

В залежності від характеру змін фізіологічних функцій і емоційного статусу спортсмена виділяють три види передстартових станів: перший – характеризується помірним емоційним збудженням і забезпечує високий спортивний результат; для другого - характерне підвищення збудження центральної нервової системи під впливом якого працездатність може як збільшуватися, так і зменшуватися; третій вид станів відрізняється переважанням гальмівних процесів, що призводять, як правило, до зниження спортивного результату.

Зміни стану організму при розминці. Розминка – комплекс спеціальних вправ, що виконуються перед тренуванням або змаганням і що сприяє прискоренню процесу впрацьовування, підвищення працездатності.

Фізіологічні ефекти розминки різноманітні. Вона підвищує збудливість та активність сенсорних, моторних та вегетативних центрів, підсилює діяльність ендокринних залоз, створюючи тим самим умови для більш ефективної регуляції вегетативних та моторних функцій при наступній роботі. Підвищується температура тіла і, особливо, працюючих м’язів, завдяки чому збільшується активність ферментів, відповідно, швидкість біохімічних реакцій в м’язових волокнах, збудливість та лабільність м’язів, підвищується швидкість їх скорочення.

Розминка підсилює роботу систем, що забезпечують транспорт кисню до працюючих м’язів. Зростає легенева вентиляція, швидкість дифузії кисню із альвеол в кров, хвилинний об’єм кровообігу, розширюється артеріальні судини скелетних м’язів, збільшується венозне повернення крові, підвищується (завдяки збільшенню температури тіла) інтенсивність дисоціації оксигемоглобіна в тканинах.

Розминка спортсмена буває загальною та спеціальною. Загальна розминка складається з вправ, що здатні підвищити збудливість центральної нервової системи, температуру тіла, активізувати систему транспорту кисню. Спеціальна частина розминки за своєю структурою повина бути якомога ближчою до характеру майбутньої діяльності.

Впрацьовування. Поступове збільшення працездатності людини на початку виконання спортивних вправ називається впрацьовуванням. В цей час відбувається перебудова нейрогуморальних механізмів регуляції рухів і вегетативних функцій на новий, більш напружений режим діяльності та покращення координації рухів.

Швидкість підсилення діяльності фізіологічних систем під час впрацьовування неоднакова. Руховий аппарат, що володіє відносно високою збудливістю і лабільністю, на новий робочий рівень налаштовується швидше, чим вегетативні системи. Так, наприклад, під час інтенсиваного бігу максимальна швидкість руху досягається до 5-6 с. В той же час розширення артеріальних судин м’язів відбувається за 60-90 с, а ЧСС, систоличний об’єм та хвилинний об’єм кровообігу досягають максимальних величин тільки через 1,5-2 хв. Навіть при роботі максимальної аеробної потужності необхідний рівень споживання кисню досягається лише через 2-3 хв.

У зв’язку з тим, що транспорт кисню підсилюється поступово, на початку будь-якої роботи скорочення м’язів здійснюється, в основному, в анаеробних умовах. Різниця між потребою організму в кисню під час періоду впрацьовування і його реальним потребам називається кисневаим дефіцитом. При неважких навантаженнях дефіцит кисню перекривається ще під час фізичних вправ, а при важких навантаженнях дефіцит кисню ліквідується тільки після завершення роботи і є складовою частиною загального кисневого боргу.

Швидкість зміни фізіологічних функцій під час впрацьовування залежить від інтенсивності (потужності) роботи, що виконується. Чим більша потужність, тим швидше відбувається підсилення діяльності серцево-судинної та дихальної систем. При однакових за характером і потужністю вправах впрацьовування відбувається тим швидше, чим вище рівень тренованості людини.

Стан фізіологічних функцій при основній роботі. Після закінчення періоду впрацьовування при тривалій аеробній роботі виникає стійкий стан протягом якого працездатність і показники фізіологічних функцій, що забезпечують транспорт кисню, змінюються несуттєво. При роботі максимальної та субмаксимальної потужності період стійкого стану відсутній, так як протягом всьому його часу відбувається постійне зростання частоти серцевих скорочень, систоличного об’єму кровообігу і, відповідно, споживання кисню.

Розрізняють справжній та хибний стійкий стан фізіологічних функцій при роботі. Справжній стійкий стан характеризується високою узгодженістю роботи рухового апарату і вегетативних систем, що приймають участь у її забезпеченні. Функції серцево-судинної та дихальних систем не досягають своїх межевих величин. Ресинтез макроергічних фосфорних сполук відбувається за рахунок аеробних окислювальних реакцій. Споживання кисню, як правило, нижче максимально можливих для людини величин. Молочна кислота майже не накопичується у м’язах, що забезпечує збереження кислотно-основної рівноваги у рідинних середовищах організму.

При хибному стійкому стані споживання кисню людини або близько до максимальної можливої для нього величини, або навіть дорівнює їй. Недивлячи на це, потреба м’язів в кисні все ж повністю не задовольняється. Поступово в організмі утворюється і зростає кисневий борг. З метою поповнення недостатнього поступання кисню легенева вентиляція, частота серцевих скорочень та хвилинний об’єм кровообігу збільшується і досягає максимально можливих величин. Нестача кисню призводить до підвищення частки анаеробних процесів у забезпеченні м’язів енергії. У результаті цього, в м’язах і у крові зростає концентрація молочної кислоти. Відбувається зрушення рН крові у кислий бік. Таким чином, при хибному стійкому стані відносна стабільність фізіологічних функцій протягом роботи обумовлена не відповідністю їх рівнів замовленням організму для забезпечення роботи необхідної потужності, а неможливістю їх подальшого зусилля.

Стомлення (втома)– функціональний стан людини, що тимчасово виникає під впливом тривалої або інтенсивної роботи і призводить до зниження її ефективності. (більш детальніше стан «стомлення» розглянуто у розділі 3).

Локалізація і механізми стомлення. Відносно локалізації стомлення, тобто про ті конкретні морфологічні структури та фізіологічні системи, в яких розвивається стомлення, і про механізми прояву стомлення поки що немає єдиної думки. В залежності від локалізації структур, зміни в яких призводять до зменшення працездатності, механізми стомлення поділяються на центральні та периферичні. У випадку ведучого значення центральних механізмів у розвитку стомлення, зниження працездатності відбувається внаслідок зниження рівня функціональної активності нервових структур, що керують діяльністю м’язів та їх вегетатвиним забезпеченням.

При фізичній роботі більшої тривалості стомлення виникає із-за змін в дільності вегетативної нервової та ендокринної систем. Внаслідок цих змін відбувається зниження швидкості транспорту кисню до працюючих м’язів і погіршення ефективності енергообміну.

Окрім змін в центральній нервовій системі стомлення може викликатися процесами, що відбуваються в виконавчій ланці нервово-м’язового апарату. У цьому випадку кажуть про периферичні механізми стомлення, серед яких виділяють, по-перше, блокаду проведення нервових імпульсів з аксона мотонейрона на мембрану м’язових волокон внаслідок зменшення викиду ацетилхоліну із кінцевих гілочок рухового аксону (пресинаптичний блок), або зниження швидкості його руйнування ацетилхолінестеразою (постсинаптичний блок).

По-друге, виділяють, недостатність кальцієвих механізмів м’язових волокон, що погіршують процеси, що сприяли б регуляції скоротливого процесу. Зниження рН, зменшення запасів креатинфосфатів і глікогену, зменшення температури м’язів збільшують затримку виходу іонів кальцію із цистерн cаркоплазматичного ретикулума, підсилюючи тим самим швидкість розвитку стомлення.

По-третє, відмічають зміни в самих працюючих м’язах, що виникають внаслідок: 1) виснаження енергетичних ресурсів скелетних м’язів. При потужній і нетривалій роботі (тривалість від 10с до 2-3 хв) розвитку стомлення сприяє зменшення запасів фосфагенів (АТФ і КФ). Під час вправи, що тривають більше 15 хвилин, однієї з причин стомлення являється зменшення внутрішньом’язового гілкогену; 2) накопичення в м’язах продуктів метаболізму, в першу чергу, молочної кислоти. При виконанні роботи субмаксимальної потужності, тобто при її тривалості від 20 с до 2-3 хв, в енергозабезпеченні активних м’язів переважає анаеробний гліколіз. При цьому концентрація молочної кислоти в крові зростає в 10-20 разів, а в м’язах навіть в сотні разів. В результаті значного зменшення рН відбувається зниження активності утворення актин-міозинових містків, відповідно, погіршення скоротливої функції м’язів. Крім того, знижується активність ключових ферментів гліколізу, а значить і швидкість енергопродукції; 3) недостатнє кровопостачання м’язів, відповідно, збільшення частки продукції енергії за рахунок анаеробних процесів, зменшення швидкості вимивання із м’язів молочної кислоти та інших процесів м’язових клітин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ	\|	Термінові фізіологічні реакції на фізичне навантаження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.