Листок, як орган транспірації

Основним органом транспірації є листок. Середня товщина листка 100-200 мкм. Листок покритий епідермісом. Це одношарова покривна тканина (лише в деяких рослин 2-3 шаровий епідерміс).

Зовнішня оболонка верхнього епідермісу листка вкрита кутикулою, яка захищає його від випаровування. До складу кутикули входять оксимонокарбонові кислоти, які містять по 16-28 атомів вуглецю і 2-3 гідроксильних групи. Ці кислоти з'єднані одна з одною за допомогою ефірних зв'язків. У клітинах епідермісу відсутні хлоропласти, тому ця тканина прозора і добре пропускає світло. Клітини нижнього епідермісу утворюють менш потужній кутикулярний шар. Тут частіше розвиваються волоски та продихи. Більш розвинута кутикула у світлолюбних та посухостійких рослин, ніж у тіневитривалих і вологолюбних. Часто листок покритий восковим нальотом, який є бар'єром на шляху пересування води.

На поверхні епідермісу листків часто розвинуті волоски, лусочки, які також впливають на водний режим листка, так як знижують швидкість руху повітря над його поверхнею і розсіюють світло, що також знижує втрати води за рахунок транспірації.

Між епідермісом знаходиться асиміляційна тканина листка, або мезофіл ("мезо" - середній, "філон" - листок). Мезофіл складається стовпчастої і губчастої паренхіми. Клітини палісадної паренхіми (2-3 шари) видовжені, без міжклітинників, містять хлоропласти. Ці клітини мають особливу будову. Гострими кінцями вони скеровані до провідних пучків, а тупими - до верхнього епідермісу, який захищений кутикулою. Вакуоля їх розділена плазматичною перетинкою. У зв'язку з цим на полюсах клітини створюється неоднаковий осмотичний тиск і різна сисна сила, що послідовно наростає від нижнього полюса клітини до верхнього. Така будова забезпечує водоутримуючу здатність та переміщення води в клітинах. У зв'язку з цим вчені висловлюють думку, що стовпчаста паренхіма має більше значення у врегулюванні транспірації листка,

ніж продихи.

Клітини губчастої паренхіми розміщені рихло, мають меншу кількість хлоропластів (в 3-5 раз), є між ними великі міжклітинники. Це забезпечує випаровування води листком. Вода випаровується у міжклітинники, а потім через продихи в оточуюче середовище. Губчаста паренхіма разом з продихами бере участь у газообміні рослини.

Продихи являють собою отвори у епідермі, утворені двома спеціалізованими епідермальними клітинами, які називають замикаючими.

Продихи є у всіх наземних органах рослини, однак найбільше їх на листках. Їх кількість змінюється в залежності від умов середовища, віку рослини і складає від 50 до 500 на 1 мм². Сумарна поверхня продихових щілин складає близько 1-2% від площі листка. Діаметр продихових щілин 3-12 мкм.

Замикаючі клітини, змінюючи свою форму, викликають відкривання і закривання продихової щілини. У багатьох видів рослин навколо замикаючих клітин розміщені так звані побічні клітини, які також приймають участь у русі продихів.

Замикаючі клітини як правило, є 2 типів. Клітини першого типу, характерні для трав’янистих злаків і деяких інших видів однодольних рослин, наприклад, пальм, мають гантелеподібну форму: вузькі в середній частині і розширені на обидвох кінцях.

Замикаючі клітини другого типу, мають форму серпа із заокругленими кінцями (бруньковидну або бобовидну) форму, зустрічаються у всіх дводольних рослин, мохів, папоротей, голонасінних і багатьох однодольних рослин.

Характерною особливістю замикаючих клітин є будова їх клітинної стінки. Стінки клітин потовщені нерівномірно. У бобовидних товстіші внутрішні, а у циліндричних – тонші стінки на кінці клітини. Коли в замикаючих клітинах багато води, тонші стінки розтягуються і тягнуть товсті -продихи відкриваються.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Існують	\|	Механізм регулювання відкривання та закривання продихів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.