• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 5. Соціальна структура суспільства

(2 год.)

План:

1. Поняття і основні елементи соціальної структури, механізм їх взаємодії.

2. Соціальна група як суб'єкт суспільного життя, її головні ознаки та види.

3. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність.

Основні поняття і терміни: соціальна структура, соціальні відносини, соціальна диференціація, соціальна нерівність, соціальна група, соціальна спільнота, соціальний клас, соціальна стратифікація, соціальна мобільність.

1. Соціальна структура суспільства, її динаміка є однією з головних тем соціології. Соціологія вивчає сутність соціальної структури, найважливіші її складові, реальний стан, тенденції та перспективи розвитку.

Поняття "соціальна структура" розглядається у соціологічній літературі в кількох аспектах. У широкому розумінні соціальна структура суспільства - це сукупність різних соціальних спільностей, а також відносин між ними. У вузькому розумінні соціальна структура суспільства - соціально-класові спільності, соціальні групи, що утворюють ті чи інші соціальні верстви, а також відносини між ними.

Основою соціальної структури є соціальні спільності, які являють собою емпірично фіксовані, реально існуючі об'єднання індивідів, характеризуються відносною цілісністю, можуть виступати в ролі суб'єктів соціальної дії та поведінки.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільностей можна назвати наступні:

- умови соціальної реальності, які вимагають об'єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);

- спільні інтереси значної кількості індивідів;

- розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організації людей у виді різних соціальних інститутів ( наприклад, інституту права і законодавства);

- спільна територія, яка передбачає можливість між особистісних (прямих і опосередкованих) контактів.

Показниками соціальної спільності як цілісності виступають: 1) умови життєдіяльності; 2) спільні інтереси взаємодіючих індивідуумів; 3) прихильність конкретним соціальним інститутам і цінностям; 4) соціально-професійні характеристики індивідів, об'єднаних у спільність; 5) приналежність до історично складених територіальних утворень.

Об'єднання індивідів в соціальні спільності відбувається на основі різних характеристик і ознак, тому виділяють соціально-класові, демографічні, етнічні, територіальні, політичні та інші види спільностей.

Таким чином, соціальні спільності різняться між собою за якісними ознаками (наприклад, національними, соціально-психологічними і т.д.) і за кількісними показниками, тобто величиною.

Отже, соціальна структура суспільства відображає його об'єктивну диференціацію на великі й малі соціальні спільності, що різняться за своїм становищем у системі суспільних відносин. Одні з них (наприклад класи) формуються об'єктивно та існують незалежно від волі і свідомості людей, інші створюються свідомо й цілеспрямовано самими людьми (політичні партії, молодіжні угрупування тощо).

Серед соціально-психологічних показників необхідно виділити рівень згуртованості соціальної спільності, а також характер взаємодії між індивідами. Якщо спільності є великими територіальними або національними об'єднаннями, то, як правило, поруч з безпосередніми існує значна кількість опосередкованих зв'язків, коли люди належать до однієї спільності і сповідують спільні інтереси, не вступаючи в прямий контакт.

2. Спільність, в основі якої лежать зв'язки типу взаємодії з приводу об'єднання, солідарності, узгодженості спільних зусиль становлять соціальну групу.

Становлення соціальної групи як типу соціальної спільності - тривалий і складний процес її визрівання, що зв'язаний з усвідомленням свого становища, спільності інтересів, цінностей, формування групової свідомості та норм поведінки. Група стає соціально зрілою тоді, коли усвідомлює свої інтереси, цінності, формує норми, цілі і завдання діяльності. Саме це перетворює групу людей в самостійний суб'єкт соціальної дії. Соціальній групі властиві важливі ознаки.

Однією з основних ознак є взаємодія і регуляція інтересів, цінностей і дій щодо їх реалізації.

У соціальні групи людей об'єднують соціальні інтереси, які зумовлюють їх дії і формуються у представників різних груп залежно від їхнього становища та ролі в суспільному житті. При цьому соціальні інтереси груп, постаючи на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках, оскільки в процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси групи як цілого, які відображають спільні риси соціального становища окремих індивідів, що входять до групи.

Особливо важлива ознака соціальної групи полягає у спільному відстоюванні інтересів, наявності внутрішньої організації. При цьому організація групи може бути формальною або неформальною - в залежності від її цілей і завдань.

Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа, юридичних норм, установ, правил, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, футбольна команда і т.д.).

Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, сім'я, дружна компанія, злочинна зграя і т.д.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами.

Ознакою групи також є самоідентифікація з певною спільністю її членів і сприйняття групи як якісно певної єдності з іншими.

В соціальній групі особа дивиться на себе очима колективу, а в основі самооцінки лежить групова оцінка, визнання заслуг і помилок колективом.

В соціологічній літературі існує велика кількість різних класифікацій груп. В залежності від кількості членів і умов внутрішньо-групової взаємодії соціальні групи діляться на малі, середні і великі.

До малих соціальних груп відносять такі об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) - трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота і т.д.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, в тому, що зміна однієї частини групи змінює стан всіх інших частин.

Серед основних особливостей малої групи зазвичай виділяють:

- прямий або опосередкований контакт між членами групи, між особистісну взаємодію і взаємовплив;

- наявність загальної мети і діяльності, переживання спільних почуттів;

- внутрішньогруповий розподіл функцій і соціальних ролей;

- спільність інтересів, соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;

- певну локалізацію у просторі і усталеність у часі.

Соціальні групи середніх масштабів - це порівняно сталі спільності людей, які працюють на одному підприємстві і є членами яких-небудь суспільних організацій або проживають на одній достатньо великій, але обмеженій території (мешканці міста, району, області).

Великі соціальні групи - це сталі сукупності значної кількості людей, які діють разом в соціально значущих ситуаціях і функціонують в масштабах країни або їх об'єднань ( класи, соціальні верстви, професійні групи, етнічні спільності (нація, народність, раса) або демографічні об'єднання ( групи молоді, жінок, чоловіків, пенсіонерів і т.д.).

У будь-якому суспільстві існує певна кількість соціальних груп, які:

- посідають різні місця в системі соціальної нерівності цього суспільства;

- є суб'єктами функціонування всіх соціальних інститутів, соціальної дії та поведінки;

- пов'язані між собою політичними, економічними й культурними відносинами.

Соціальні відносини - це відносини між окремими індивідами, соціальними групами, що займають різні місця в структурі суспільства, беруть неоднакову участь в його економічному, політичному житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва - це економічні відносини, державної влади - політичні, законів - правові, ідеології, науки, культури, релігії, освіти, мистецтва - духовні та ін.

Соціальні відносини у вузькому значенні ( у широкому вони ідентичні суспільним) формуються з приводу реалізації соціальної взаємодії, що виникає між різними суб'єктами ( соціальними спільнотами, прошарками, групами, індивідами). Вони відбивають становища окремих суб'єктів у суспільстві. Це відносини рівності - нерівності, справедливості - несправедливості, панування - підлеглості.

3. Основою формування й розвитку соціальної структури, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об'єднань та відносин між ними утворюються на ґрунті об'єктивних процесів суспільного поділу праці. Під суспільним поділом праці розуміють розмежування в суспільстві різних соціальних функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер суспільства: промисловості, сільського господарства, науки, охорони здоров'я, мистецтва, армії тощо, які поділяються на дрібніші складові.

Поділ праці виникає, коли певні функції закріплюються за відповідними групами спеціально для цього підготовлених людей: це називається спеціалізацією. Щоб задовольнити різноманітні потреби, фахівці між собою кооперуються, унаслідок чого формуються функціональні зв'язки.

Першим великим суспільним поділом праці стало виокремлення наступних племен із загальної маси, що створило матеріальну передумову для виникнення приватної власності й поділу суспільства на класи.

Другим великим суспільним поділом праці стало відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним промислом землероба. Це призвело до значного розшарування суспільства і появи в ньому таких соціальних спільнот, як знать і прості землероби, ремісники тощо. Потреба в обміні продуктами трудової діяльності зумовила формування ще однієї соціальної спільноти - купців. Далі стався поділ праці на фізичну й розумову, а населення - на сільське й міське.

Отже, з розвитком суспільного виробництва поглиблювався поділ праці, який зумовлював ускладнення соціальної структури, заміну одних елементів іншими, що відповідали вимогам економічного та соціально-політичного розвитку.

Суспільний поділ праці, розшарування і диференціація людей на різноманітні соціальні спільності поступово сприяли виникненню соціально-класової структури. Основу соціально-класової структури становлять соціальні класи - великі соціальні спільності людей, які відрізняються за їх місцем в історично обумовленій системі суспільного виробництва, за їх ставленням до засобів праці, за їх роллю в суспільній організації праці, а, отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яке вони мають.

Вперше розгорнуту картину класового суспільства дав Карл Маркс. Соціальні класи у К.Маркса, це економічно визначені соціальні спільності, які засновані на соціальній нерівності. Основою поділу на класи є наявність або відсутність власності. В різні історичні періоди існували різні види властивості, володіння ними мало вирішальне значення у взаємовідносинах людей. Рабовласники і раби, феодали і кріпаки, буржуазія і пролетарії - це антагоністичні класи, їх відносини з необхідністю передбачають експлуатацію одного класу другим, тобто один присвоює собі результати праці другого, що є основою класового конфлікту і соціальних змін. Однак, об'єктивні ознаки не обов'язково супроводжуються усвідомленням належності до класу, або почуттям політичної близькості його інтересам. Тільки тоді, коли члени суспільства усвідомлюють свою класову належність, і починають діяти спільно в інтересах свого класу, тільки тоді соціальний клас стає суб'єктом суспільно-історичного процесу.

Хоча в сучасних умовах багато положень теорії класів Маркса переглянуто, уточнено, все ж деякі ідеї залишаються актуальними. Це стосується ситуації міжкласових конфліктів, боротьби за зміни умов розподілу ресурсів між ними та ін.

Соціальна стратифікація - поняття, що визначає, по-перше, структуру суспільства, по-друге, систему ознак соціального розшарування, нерівності.

Термін "стратифікація" (від латинського stratum - прошарок і facere- робити) запозичений з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів.

У соціології цей термін був використаний П.Сорокіним для позначення диференціації певної сукупності людей на класи в ієрархічному ранзі. Стратифікація - це визнання існування в суспільстві вищих та нижчих прошарків - страт.

Страти - це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворення старт є природна й соціальна нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та психологічними властивостями, що різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особливості, родинні зв'язки, фізичні та психологічні особливості тощо). Нерівність зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності. Вона може стати основою появи нерівноправних відносин. Проте головною рисою людського суспільства є соціальна нерівність, зв'язана з відмінностями, що зумовлені соціальними чинниками: поділом праці (розумова й фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соціальною роллю (інженер, політичний діяч, батько) тощо.

Отже, страта - це соціальний прошарок, який об'єднується за якимось одним критерієм диференціації - доходом, багатством, владою, престижністю професії, освітою тощо.

Дохід - кількість грошових надходжень сім'ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари тощо) за певний час: місяць, рік. Доходи витрачаються на підтримування життя індивіда та його сім'ї, а залишки їх накопичуються й перетворюються на багатство у вигляді грошей, рухомого чи нерухомого майна.

Влада проявляється в можливості нав'язувати свою волю іншим людям. Влада інституалізована, її захищає закон. Люди, які мають економічну, політичну й релігійну владу, становлять "еліту" суспільства", яка визначає внутрішню й зовнішню державну політику.

Престижність професії - це повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять. Усі професії, види занять, посади можна ранжувати за рівнем їхньої престижності, утворивши шкалу престижу.

За розглянутими критеріями соціологи типологізують соціальну стратифікацію:

- на економічну ( за рівнем багатства й доходів);

- політичну ( за рівнем доступу до політичної влади, за рангом посади);

- освітню ( за рівнем освіти);

- професійну ( за престижністю професії).

Досліджуючи соціальну ієрархію суспільства в цілому, досить виділити три основні рівні: вищий, середній і нижчий. Люди, що належать до вищого рівня за одним критерієм, здебільшого стоятимуть на цьому ж рівні і за іншими критеріями.

До заможних прошарків, що з них складається середній клас, можна віднести лікарів, викладачів, кваліфікованих робітників, службовців. До найнижчого прошарку належать некваліфіковані робітники, безробітні, деякі категорії пенсіонерів тощо.

Розподіл населення за такими рівнями враховує, в основному, всі критерії нерівності. При цьому соціальна значущість кожного з рівнів визначатиметься поширеними в суспільстві цінностями, нормами, установками, тобто регулятивною ціннісно-нормативною системою.

Більшість учених згідна, що "середній клас", а не пролетаріат чи селянство є основою сучасного суспільства. Зростання кількості представників "середнього класу" зумовлюється розвитком НТР, ускладненням організаційної структури управління на всіх рівнях суспільного господарства, розширенням сфери послуг ( за деякими даними наприкінці ХХ ст. "середній клас" в США становив приблизно 60%.

Нині особливо актуальною стає гіпотеза, обґрунтована Г.Зіммелем, що стабільність суспільства залежить від питомої ваги й ролі середнього класу. Його існування та добробут є запорукою добробуту всього суспільства. Займаючи проміжне становище між протилежними полюсами соціальної ієрархії, середній клас своєю нейтральною позицією, задоволенням своїм становищем, вірою у майбутнє нейтралізує протистояння цих полюсів. Завдяки цьому суспільство зберігає рівновагу і стабільність.

Слабкість середнього класу призводить до гальмування демократизації суспільних відносин. Досягнення суспільних компромісів стає майже неможливим. За таких умов може сформуватися тенденція до авторитарної диктатури, спрямованої на захист інтересів вищих верств, або до революційної диктатури, яка спираючись на озброєні маси, прагнутиме задоволення інтересів виключно найбідніших домінуючих верств.

Створення потужного середнього класу є, таким чином, метою політики демократичних політичних і економічних реформ сучасної України.

Соціальна структура суспільства, її складові перебувають у постійному русі й розвиткові. Відбувається постійна зміна статусу індивідів, їх пересування з одних суспільних прошарків, груп до інших (соціальне переміщення), просування до позицій з більш високим престижем, доходами і владою (соціальне просування), чи перехід на нижчі ієрархічні позиції (соціальна деградація).

Зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в соціальній структурі називається соціальною мобільністю. Цей термін був запроваджений П.Сорокіним у 1927 р. на позначення явища пересування індивіда в соціальному просторі, а потім широко застосовувався в дослідженнях соціальної структури суспільства.

Соціальна мобільність може бути різних типів: горизонтальна й вертикальна, між різними поколіннями і в межах одного покоління. Горизонтальна мобільність означає пересування людей на тому самому соціальному рівні, зміна статусу на інший, еквівалентний попередньому. Наприклад, учений займався науково-дослідною працею в НДУ, потім перейшов на викладацьку роботу до вузу. Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору - донизу в системі соціальних позицій. Наприклад, пересування з посади старшого викладача на посаду доцента. Мобільність поколінь - це зміна соціального становища дітей в порівнянні з батьками.

Низька мобільність свідчить про велику соціальну нерівність членів суспільства. Інтенсивність мобільності залежить від кількості статусів, що існують у суспільстві, і від умов, що дають змогу людям пересуватися, а точніше, від міри свободи такого пересування.

Залежно від міри свободи переходу з однієї страти до іншої, суспільства поділяються на закриті, де забороняються такі переходи (рабовласницьке) відкриті, де дозволений такий перехід (капіталістичне), та змішані, де переходи юридично заборонено, але на практиці вони можливі (феодальне).

Соціологи розрізняють два типи нерівності. Нерівність щодо позицій (доходів, престижності, освіти, влади) називається нерівністю у сфері стратифікації, а нерівність щодо можливостей досягнення позицій - нерівність у сфері мобільності. У кастовому суспільстві можливості для мобільності відсутні, бо люди не можуть пересуватися з однієї касти в іншу. У класовому суспільстві існує велика нерівність щодо можливостей мобільності. Так, шанси потрапити до престижного вузу в дитини багатих чи впливових батьків набагато більші, ніж у дитини із пересічної сім'ї.

Індивіди й цілі групи можуть пересуватись, як відмічалось раніше, як по вертикалі, так і по горизонталі соціальної структури суспільства. Пересування груп по вертикалі відбувається під час структурної перебудови, коли виникають нові престижні професії, соціальні статуси; за економічних криз, коли з'являються нерентабельні підприємства, навіть галузі виробництва, а також за зміни політики ціннісно-нормативної орієнтації. За таких умов пересування, як правило, відбувається одночасно в усіх сферах: економічній, політичній і соціальній.

Якщо суспільство стабільне, то в ньому відбуваються вертикальні пересування лише окремих індивідів. За такого пересування індивід змушений змінювати соціально-професійну групу, бо професій, які мають свою вертикальну структуру, дуже мало.

П.Сорокін сформулював основні принципи такого пересування. Він стверджував, що немає такого суспільства, в якому б страти не допускали жодного пересування. Воно відбувається навіть у катовій системі. Але немає і таких суспільств, де б оці переміщення відбувались би цілком вільно. У кожному суспільстві така "перепустка" регулюється соціальними інститутами. Вони перевіряють кандидата на доцільність переміщення, на відповідність його нормам тієї страти, куди він пересувається. Соціальні інститути, за словами П.Сорокіна, є "соціальними ліфтами", які переміщують індивідів з однієї страти до іншої. Так, інститут політики не тільки формує свідомість мас, але дає змогу найбільш політично свідомим пересунутися на вищі поверхи соціальної ієрархії й посісти керівні посади.

Проте однієї рушійної сили соціального інституту для пересування по вертикалі недостатньо. Необхідно закріпитися на верхній сходинці, адаптуватися до нового соціально-культурного середовища, засвоїти нові норми, нові зразки поведінки, а це, як стверджують учені, потребує великого психологічного напруження, що може привести ( сформувати) до комплексу неповноцінності. Людина, відірвавшись від однієї страти, не може знайти себе в іншій. Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв'язаний з її переміщенням у соціальному просторі, називається маргінальністю. Маргінал, маргінальна особистість - людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового. Маргіналізація, як відомо, пов'язана з розхитуванням і ламанням нормативно-ціннісних систем під впливом соціальних і економічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери й парії (пригноблена людина), що перебувають на "дні" суспільства. Маргінальність означає стійку, соціально обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням і нинішнім суспільним статусом.

Еталон, класична модель маргінала - це людина, що переїхала із села в місто в пошуках праці, це - вже не селянин, але ще не робітник. Не можна ототожнювати маргіналів з декласованими елементами. Маргіналізація - об'єктивний соціально-економічний процес переходу до іншої соціальної групи, а не "виштовхування" особистості на периферію соціального життя.

Декласований елемент – це людина, яка втратила тривкі зв'язки з соціальними групами, опустилася "на дно" суспільства. Зростання чисельності декласованих елементів, до яких належить і люмпен-пролетаріат, спричиняють економічні кризи, масове безробіття, зубожіння нижчих у суспільній ієрархії верств населення.

Таким чином, значення вивчення й аналізу соціальної структури суспільства полягає в тому, що соціальна структура є вважливим соціальним регулятором еволюції суспільства, вона визначає шляхи розвитку й підвищення ефективності економіки, оскільки різні соціальні групи мають у ній певній статуси і намагаються реалізувати свої інтереси. Соціальна структура має вирішальний вплив і на політичні відносини в суспільстві, які є відносинами між різними групами щодо використання, утримання, захоплення державної влади. Нарешті, саме специфіка соціальної структури суспільства визначає суть і основні напрямки соціальної політики в ньому.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає сутність поняття "соціальна структура суспільства"?

2. З яких соціальних груп складається соціальна структура сучасної України?

3. Що таке соціальна стратифікація?

4. Які існують підходи до визначення чинників і критеріїв стратифікації?

5. Що є спільного і відмінного в "теорії класів" і "теорії стратифікації"?

6. Як і чому утворюються соціальні спільності, соціальні групи, прошарки? До якої соціальної групи Ви відносите себе і членів Вашої родини?

7. Кого Ви відносити до представників "вищого класу", "середнього класу", "нижчого класу"?

8. Охарактеризуйте середній клас і його роль у стабілізації суспільства.

9. У чому полягає сутність соціальної мобільності?Чим відрізняється горизонтальна соціальна мобільність від вертикальної?

10. Кого можна віднести до маргінальних верств населення? У чому

сутність процесу маргіналізації?

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
6. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
7. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
8. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
9. Атомно-кристалічна структура металів
10. Атрибути громадянського суспільства
11. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
12. Базова алгоритмічна структура

Переглядів: 4586